Сьогодні нас приголомшила новина про звільнення директора музея “Київська фортеця” пана Кулініча В’ячеслава Яковлевича, – людини, якій ми завдячуємо можливістю досі бачити фортецю. Пан В’ячеслав відіграв вирішальну роль у збереженні Лисої гори – унікального природного об’єкта на мапі Києва; саме він 2002 року розробив спільно з нашими активістами охоронний режим цього урочища та всіляко сприяв громадській охороні гори дружинниками. Багато років поспіль активісти ДОП “Зелене майбутнє” патрулювали гору з посвідченнями працівників музею. За підтримки Кулініча В.Я. заповідано дерева поблизу Госпітального укріплення та на Лисій горі; він не допустив нищення частини схилу Лисої гори для проведення гілки залізниці. Тому ми висловлюємо наше обурення його звільненням і вимагаємо поновлення пана Кулініча В.Я. на посаді директора музею “Київська фортеця”!
18 липня начальник управління культури КМДА Світлана Зоріна підписала наказ про звільнення директора історико-архітектурного музею «Київська фортеця» Кулініча В’ячеслава Яковлевича. Насправді кажучи мене –співробітника музею з 2002 року, який бачив не про одну спробу позбутися невгамовного директора, який в продажних чиновницьких колах давно здобув прізвисько «божевільного», ця інформація приголомшила. Приголомшила тому, що вже стільки разів ситуація була близька до того, але якось обминало. Тож цього разу одразу виникло питання: невже це все? Невже з цього моменту музейні скарби опиняться в руках «сумирної» людини, яка все що треба підпише і все що треба віддасть.
Кулініч не хотів віддавати нічого, а навпаки хотів здобути якомога більше. Якомога більше приєднати до музею. Але в логіку суцільно продажної чиновницької маси просто не входить зрозуміти: як це хтось може збирати щось… і не для себе! Бо ж людям властиво всіх судити по собі. Так Кулінічу вдалося в буремні роки будівельного буму переконати навіть О.О. Омельченка про передачу унікальної Київської Лисої Гори у відання музею, а не під забудову…
Врятування 137 га унікальної київської Лисої гори з-під забудови – пряма заслуга В.Я. Кулініча
На офіційній зустрічі, на яку співробітники музею чекали аж три години, пані Зоріна намагалася переконати, що мова йде про людину яка зарвалася і не хоче визнавати її влади та авторитету. Цікаво на чому має ґрунтуватися її авторитет. Адже за весь час її правління ми не дочекалися ні нового приміщення для музею історії Києва (бо ж рішення виділити бутіки біля метро Театральної – це лише популізм чистої води), ні створення бодай якогось нового музею. Для порівняння за останні роки наприклад у Києві створено кілька десятків нових об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких наприклад Національний парк «Голосіїівський». А що в сфері культури? Дерибан та видача дозволів під знос пам’яток, намагання висилити не один музей?
Підняття з руїн та приведення в експозиційний стан Госпітального укріплення Київської фортеці –справа рук В.Я. Кулініча
На своїй прес-конференції, яку добрі люди допомогли В’ячеславу Яковлевичу провести в престижному інформагентстві УНІАН, директор заявив: «Причина мого звільнення – непокора перед вчиненням протизаконних дій». Так, причин для взаємної «любові» з управлінням культури КМДА накопичилося вже дуже багато, але апофеозом стала справа з передачею 4 башти Київської фортеці в довгострокову оренду приватному музею «Платар».
Та сама башта №4 (Наводницька), з-за якої звільнено Кулініча В.Я.
А ось та сама башта на малюнку, який носить назву Васильківський форт у Києві (авторства Т.Г. Шевченка)
Колекція ця (трипільський посуд та коштовності різних періодів) створена на основі приватних зборів мала бути відкрита для огляду простому народові. Саме в цьому заходився допомогти В. Я. Кулініч. І для цього сам запропонував 4 башту. Але в ході перемовин про цю ласу територію, виявилося, що представники зареєстрованого приватного музею, в статуті якого, окрім музейної діяльності, багато інших «непрофільних» напрямків, таких як масажна справа, почали домагатися не тільки розміщення своєї колекції в башті музею. Постало питання передачі даної башти їм в оренду на 49 років.
Трипільський посуд з колекції «Платару»
Фактично це означало б, що вони могли б робити з нею все що завгодно. На зустрічі з працівниками музею пані Зоріна підтвердила, що в якийсь момент для «конструктивності» вона втрутилася в справу з «Платаром», яку розпочав Кулініч. Він же повідомляє, що насправді його було грубо відставлено в бік. В результаті «Платар» вклав значні кошти в розробку проекту на основі цієї башти, але своєї мети – повного контролю над приміщенням та ще й земельною ділянкою добитися не вдавалося. Тоді, всупереч думці профільної комісії Київради, було підготоване рішення про передачу башти «Платару». І, зрозуміло, що Зоріна зобов’язала Кулініча виконати це рішення. Натомість отримала відмову і навіть судову справу проти передачі башти в оренду. Тож ще до розгляду цієї справи поспішила усунути Кулініча з поста. Натомість до суду буде призначено нову людину, яка визнає в суді усі вимоги з приводу музею необґрунтованими і справу буде залагоджено.
«Ну що я можу вдіяти з вашим директором!» – питалася Зоріна. А і дійсно що? «Йому час піти, жоден з його проектів не вдався, він все про щось марить». Звичайно, і це після того, як піднято з руїн госпітальне украплення, виграно десятки судів за охорону пам’яток Київської фортеці, після того як Кулініч заслужив собі слави одного з найнепоступливіших директорів київських музеїв. Пані Зоріна послала саме цю людину у ганебну відставку по статті: «за порушення трудової дисципліни та не виконання її наказів». При тому що зроблено все поспіхом і протизаконно: під час перебування Кулініча на лікарняному (постійна боротьба підірвала його здоров`я) та після того, як поспіхом йому було «впаяно» догану. До цього весь час виносилися подяки та платилися премії…
На питання працівників музею щодо того, що Кулініча не тільки викинуто з роботи, але й з квартири, на яку він чекав більше 12 років, живучи в комуналці, пані Зорна відповіла, що з цього приводу вона нічого не вирішує. Вона його буцімто на чергу поставила, а інше то вже не її справа. Так, хоч і довогоочікуваною є ця квартира, хоч жінка Кулініча і в плачу, маючи на руках двох малих дітей. Але тим не менше В`ячеcлав Яковлевич переконаний, що честь дорожча.
А ще намагалася апелювати до того, що директор начебто за скільки років не розробив положення про національний музей, і цим буцімто скільки грошей співробітникам не додав, бо в національних музеях більше платять. Втім забула додати, що таке створення національного музею не передбачало виходу музею із комунальної власності, що дозволяло б Київраді розпоряджатися майном та землею на свій розсуд. А землі цієї більше 140 га. Є над чим замислитися…
На прес-конференції Кулініч показав рішення діючого Президента про передачу музею пам’яток комплексу фортеці, які не збирається виконувати Попівська адміністрація, та питався в присутніх – то чиє рішення він має виконувати, Президента чи діючих на власний розум чиновників КМДА?
В’ячеслав Яковлевич не здається та буде оскаржувати рішення Зоріної в суді, а також подав скарги до вищестоячих органів з приводу поновлення на своєму робочому місці. В цьому його підтримує не тільки колектив музею, але й багато союзників та симпатиків, яких він здобув своєю безкомпромісною позицією за довгі роки боротьби.
Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.
Іван Парнікоза