Вовк у Карпатах: вбивати заборонено берегти

Хто більше сказився – вовки чи їх захисники?

Закарпаттю в чергове загрожує надзвичайна ситуація. Вона явиться на чотирьох лапах і матиме сірий колір. Ім’я цій „надзвичайці” – вовк. Принаймні, такий висновок можна зробити з низки однотипних повідомлень, що у грудні минулого року прокотились закарпатськими засобами масової інформації. Джерело попередження про загрозу – обласне управління лісового та мисливського господарства, заступник начальника якого, пан Володимир Машура заявив – в краї відбувається стрімке збільшення популяції вовків. Наразі їх є 150-170 особин, але вже у червні кількість тварин може зрости до 500. Це може викликати справжню епідемію сказу, носієм якого часто виступають вовки (а також лиси, і всі інші хижі звірі). Причини прогнозованого „демографічного вибуху” ... – зростання площ заповідних територій в Закарпатській області!

Відомо, що Україна має катастрофічно малий відсоток заповідних площ. На кінець 2007 року усього 4,7% території України було зайнято об’єктами природно-заповідного фонду, тоді як навіть по самим „технократичним” підрахункам мало б бути близько 15 %. (Радикальні ж захисники природи твердять, що й третини площі країни під заповідними територіями вже замало, аби зупинити тотальну деградацію оточуючого середовища). З отих менш ніж 5 відсотків більшість об’єктів мають доволі невелику площу, які представлені розрізненими клаптиками на тлі зруйнованого десятиліттями індустріалізації, хімізації та інших „ацій” середовища. На цьому фоні Закарпаття виглядає доволі оптимістично – наш край є лідером серед регіонів України, маючи найвищу долю природно-заповідних площ – 12,7%. Звісно, при детальному вивченні стану справ на цих площах картина може виявитись не такою й райдужною, але у порівнянні із загальнонаціональною ситуацією маємо явний прогрес. Та факт відносно великої долі заповідників у Закарпатті (хоча, повторюсь – це явно не межа, і навіть показник у 30-40 % краю явно б не завадив), здається, не радує пана Володимира Машуру. Принаймні, судячи з таких його слів: „Чисельність вовків залишається надзвичайно високою, і я поясню, чому. У нас дуже багато заповідних територій, на яких забороняється полювання. У зв’язку з цим на цих територіях вовк має найбільший захист: фактично там створюються їхні лігва, вони там відтворюються і відповідно розповсюджуються, полюючи, по всій області”. І далі: „Не хочу лякати, але нині практично 5 районів Закарпатської області знаходяться в «стані сказу», тобто в стані надзвичайної ситуації. На сьогодні це дуже складна ситуація, ми маємо практично 150-170 особин, але ми можемо очікувати, якщо далі так буде ставитися питання, що вовка потрібно занести навіть до Червоної книги, то ми можемо очікувати наступного року близько 500 голів. І це вже буде надзвичайна проблема” За словами інших фахівців лісничо-мисливського відомства, аналогічна ситуація спостерігається із вовками по всій Україні. Це ж стосується й лисиць: їх нині в Закарпатті нібито у п’ять разів більше за науково-обґрунтовану щільність: 5 голів на 1 тисячу гектарів.

Отже, атас! Мало Закарпаттю проблем, так ще й вовки розмножуються. Моторошні історії про те, як сіромахи вирізають цілі отари овець, знищують псів по гірських селах тощо, і так не сходять зі сторінок закарпатської преси. Так вони ще й сказ – смертельно небезпечну для людей хворобу – розносять! І знаходяться ж люди, які оцих паразитів захищають. Хто ж вони? Преса знає – це науковці біологічного факультету Ужгородського національного університету, а також працівники Карпатського біосферного заповідника, які у такий критичний час наполягають, аби вовка занесли до Червоної книги. Сказились вони, чи як?

Європа нас не зрозуміє

Для перманентної боротьби із хижаками на Закарпатті існує спеціальна бригада із їх відстрілу. Однак вони (а разом з ними 3.200 офіційно зареєстрованих в області мисливців) не мають права вбивати тварин на заповідних територіях, де сіромахи й почали вільно плодитись і розмножуватись. А були ж золоті часи – наприклад, 70-і роки минулого століття, коли, як кажуть лісовики, вовків в нас було усього 20-25 голів. Проте й і з нинішньої біди можна отримати зиск. От дозволити б іноземним мисливцям полювати на закарпатського вовка, так вони готові платити по 1000 євро за кожного вбитого звіра.

Стоп! А чи не тут і криються корні антивовчої кампанії, яку підняло лісове відомство, а преса, ласа на дешеві сенсації, радо її підтримала? (Щодо нашої преси: згадаймо минулорічний казус із ведмедем, якого нібито збирались вполювати у режими „он-лайн”. Тоді тільки лінивий не передав цю новину – без жодного співчуття до клишоногого символу Закарпаття, і лише згодом виявилось, що „шоу із шкірою невбитого ведмедя” http://h.ua/story/68285/  – це журналістський розіграш ). За коментарями з приводу „вовчого надзвичайного стану” я звернувся до відомих в Україні захисників дикої природи. Зокрема, наступні аргументи висуває громадський діяч із багатолітнім стажем природоохоронної справи, автор книги „Вовк у Карпатах” Юрій Васідлов (м. Івано-Франківськ). За його словами, серія „антивовчих” статей відверто нагнітає жахи, лякає громадян катастрофою без явних на те підстав. Подібне вже мало місце в Україні у 2005 році, коли на національному рівні була розв’язана антивовча істерія у ЗМІ. А все тому, що тоді під впливом „зелених” Президент висловився про заборону полювання на 10 років.

Насправді все, м’яко кажучи, не зовсім так. Почнемо з кількості вовчої популяції. Вітчизняних наукових досліджень по вовках дуже мало - практично нема. Натомість природозахисники (зокрема й пан Васідлов) не раз у пресі звинуватили лісове відомство у суттєвому і навмисному збільшенні поголів’я вовків „на папері”. Однак звинувачений комітет навіть не спробував аргументовано захистити свої позиції. Дивує є нинішня розбіжність від 150 до 170 голів вовків на Закарпатті – адже грудень є місяцем подання звіту до Держкомлісу і Держкомстату, і цифра на цей момент має бути точною. Але й наявна цифра не є якоюсь екстремальною – бували роки, коли поголів’я вовків у нашій області зазначалось у 200 осіб, і без жодних катастроф. І немає ніяких підстав вважати, що до літа чисельність закарпатських вовків має збільшитись утричі.

Щодо сказу. Так, безумовно, вовки є переносниками сказу. Так само, як і собаки. От тільки чисельність собак є в кількадесят разів більшою за кількість вовків. Ймовірність зустрітись із вовком у людини є набагато меншою, аніж ймовірність її контакту із скаженим собакою. Дивує еколога й озвучена пресою цифра, за якою у одному лише Свалявському району 30 осіб нині через вовків приймають ін’єкції від сказу. За логікою, за рік по області тоді хворих людей мають бути тисячі! Але картину тут дещо розвіює закарпатський лікар-інфекціоніст Ростислав Гребняк, який в одному з інтерв’ю в нашій пресі щодо сказу відмітив: «Передається хвороба людині зазвичай через тварин. Наскільки мені відомо, і зараз у Закарпатті, а саме у Свалявському районі, близько 30 осіб проходять лікування від сказу. Мені відомо, що заразилися вони від вовків, вочевидь, обробляли вовчі шкури».

Отакої! Виходить, спочатку ті вовки були вбиті, а вже потім „помстилися”, заразивши людей? До речі, про шкури – в Україні існує нелегальний, але дуже прибутковий ринок вовчих шкур. Чи не тут криється ще одна причина, чому декому так кортить відстрілювати побільше вовків? Завершуючи тему сказу, відмічу, що за кордоном вовка від цієї хвороби вакцинують в різний спосіб – тому що вбивати цього хижака Європа давно відмовилась. Власне, тому і готові європейські мисливці викладати великі гроші за право пополювати на вовка – адже в Україні дозволяється багато такого, про що в них і мріяти не можна. Хочеш – „розсікай” джипом по заповідниках, хочеш – вали дикого звіря, лише плати кому слід.

А як же живе Європа, де „скажені” природозахисники добились заборони полювання на вовків? Візьмемо сусідню Польщу. На рівні воєводств полювання на вовка там було заборонено ще на початку 90-х років, а в 1998 році він був внесений у список видів, що охороняються (аналог нашої Червоної книги). З тих пір зростання вовків там не спостерігається. Більше того – автор цих рядків, будучи в Польщі, чув від тамтешніх чиновників від екології, що в деяких регіонах вовка гостро не вистачає. В заповідних лісах розвелося неймовірна кількість оленів, які об’їдають і знищують молоді дерева – а хижаків на них немає. Вовка намагались завезти у таких лісах штучно, але він є примхливою твариною, і не надто приживається.

Загалом же ще у 1992 році Рада Європи прийняла так звану Хабітатну Директиву (EU HABITATS DIRECTIVE (92/43/EEC). До Директиви додається список видів, що вимагають особливої охорони. Серед інших є й вовк. Для охорони цих видів вирішено створити пан-європейську мережу охоронних територій Натура 2000. Ще раніше, у 1979 році, була прийнята Бернська Конвенція про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ проживання у Європі, до якої у 1996 – му приєдналася Україна. Ця конвенція бере під охорону і вовка. Згідно українському законодавству, ратифіковані міжнародні конвенції в нас мають пріоритет над законами України. (Тобто, якби у України не було Червоної Книги, вовк би повинен був у нас охоронятись на правовій підставі ще більш суворо, ніж Червона книга – на підставі міжнародних угод. Наразі про занесення вовка у Червону книгу України можуть заявляти хіба що поодинокі захисники природи – і відразу ж підіймаються на сміх чиновниками з відомства, яке нібито покликане дбати про захист диких тварин). Тож, якщо Україна планує вступати в ЄС, то її законодавство має бути синхронізовано із європейським. А європейським чиновникам від екології буде непросто зрозуміти українських колег з Держкомлісу, які регулярно і наполегливо бідкаються на зростання чисельності хижаків і публічно мріють про їхній комерційний відстріл.

Олег Супруненко, ГО „Чистий Берег” для газети „Старий Замок-Паланок”

 
Автор

Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи ...далі



Приєднуйтесь!