Скільки коштує життя?
«Прийде час, коли людина буде дивитись на вбивство тварини так, як зараз дивиться на вбивство людини.»
Леонардо да Вінчі
…От тільки час цей ніяк не настане. На вулицях міста продовжуються жахливі убивства, – працівники Спецкомунтрансу з мисливськими рушницями у руках відстежують беззахисних чотирилапих. На виступи захисників тварин відповідають: «Робота у нас така, вирішуйте з керівництвом.» А керівництво перенаправляє до міської влади, – мовляв, всі претензії туди. От тільки у міськраді про масові відстріли нічого не знають (чи не хочуть знати…), просять з’ясовувати все у Спецкомунтрансі… Замкнене коло виходить, – влада до кровопролиття не причетна (руки вмиває), гицелі погані (от тільки чиї вказівки вони виконують?), а захисники в усьому винні (бо людям обіцяли, – відстрілів не буде). Між іншим, мало хто знає, що в Луцьку вже майже рік безпритульні собаки стерилізуються… силами і коштами волонтерів.
Як показує досвід західних держав (Німеччина, Польща тощо), стерилізація є найдієвішим (і при цьому гуманним) методом зменшення кількості безпритульних тварин у містах. Звісно, програма ця розрахована в середньому на 5 років і передбачає певний розмах (не по три собачки на тиждень). Фінансування також необхідне. Але… розглянемо всі плюси і мінуси.
В першу чергу, слід підкреслити, що проблема безпритульних тварин все таки існує і стоїть доволі гостро… Мешканці міста часто скаржаться на кількість собак у своїх дворах, на укуси тварин і т.п. Але все по порядку. Стерилізація не лише вирішує проблему зростання кількості чотирилапих, але й призводить до гормональних змін в організмі прооперованих тварин, внаслідок чого вони стають значно спокійнішими. Річ у тім, що будь-яка агресія з боку безпритульних собак, як правило, пов’язана з періодом розмноження та статевими гормонами. В період тічки навколо суки збивається зграя кобелів, які можуть виявляти агресію не лише по відношенню до собі подібних, але й до випадкових перехожих. Наступний етап – народження щенят. Сука, що вигодовує цуциків, зазвичай їх охороняє (гарчить, коли хтось підходить; відчувши загрозу, і цапнути може), – що тут поробиш, материнський інстинкт спрацьовує… Стерилізована сука ніколи більше не буде тічкувати чи народжувати.
Мимоволі напрошується питання: чому б просто не постріляти всіх собак? На перший погляд це дійсно видається простішим, але тільки на перший погляд. Так вже природа влаштована, – завжди бере своє. Всіх собак одночасно постріляти неможливо (скільки б смертельних рейдів поспіль не виїжджало), а популяція неодмінно відновиться, причому в дуже короткий термін.
Еволюціоністи довели, що за умови, коли певному біологічному виду безпосередньо загрожує небезпека вимирання, це служить своєрідним каталізатором до сплеску народжуваності, – значно зростає кількість малят у виводках, у переважній більшості народжуються дівчатка. Кожне нове покоління обережніше і витриваліше за попереднє. Та й практика відстрілів, які провадяться у нас ще з радянських часів безперервно, себе не виправдовує, – собак менше не стає, і скарг від населення так само. В чому ж причина неефективності цього методу?
По-перше, як уже було сказано, популяція завжди відновлюється, і щоразу швидкими темпами. По-друге, там, де є умови для життя, собаки все одно будуть (постріляєте одних – нові прийдуть). Собака, як і вовк, тварина територіальна. Якщо, наприклад, в дворі живе три собаки, вони визнають його за свою територію і чужинців (тобто інших собак) туди не впускають.
Заберіть три знайомих собаки, і з периферії «підтягнеться» нова зграйка, – процес безперервний. Натомість що дає стерилізація? Місцеві собаки лишаються на своїй території, захищають її від новоприбулих, але не розмножуються! З кожним роком їх стає все менше (чого тільки варта одна статистика загибелі безпритульних тварин на дорогах! Вже не кажучи про смертність за віком), відповідно, з часом вони зникають взагалі. Так було в Німеччині, Нідерландах, Польщі… На жаль, ми й досі діємо варварськими, застарілими методами, які, до того ж, виявляють себе безрезультатними.
Звісно, заперечувати той факт, що собаки можуть бути «кусачими» не тільки в зв’язку зі статевим та материнським інстинктами, також буде несправедливо. Погляньмо на офіційну статистику по області: «За інформацією управління охорони здоров’я Луцької міської ради, упродовж двох місяців 2009 року до травмпункту обласної клінічної лікарні з укусами тварин звернулося 67 осіб (19 дітей). 18 потерпілих госпіталізовано (з них двоє – діти).» Про це 12 березня повідомляють «Волинські Новини». Проте… читаємо далі: «Згідно з інформацією лікарів, які надають медичну допомогу укушеним громадянам, травми завдають невідомі та домашні собаки у співвідношенні один до одного. Зі слів травмованих громадян, багато невідомих собак, які завдали їм травми, мали нашийники, тобто власники вигнали їх на вулицю або не забезпечують безпечного утримування. Всі випадки укусів є серйозною морально-психологічною та фізичною травмою.» Виходить, кусають в основному якраз не двірняги, а домашні, породисті, песики (або ж ті, кого господарі викинули напризволяще). До слова, не можу не згадати, коли особисто стала свідком моторошного інциденту: величезний голодний пітбультер’єр бігав вулицею і розлякував людей (при цьому собака був не лише з нашийником, а й з повідком…).
Закінчилось у цьому випадку все благополучно, – волонтери Волинського товариства захисту тварин (між іншим, ризикуючи бути покусаними!) на очах у приголомшеного натовпу ввели песику наркоз і на руках забрали його з собою…
Прикро, що посадовці вважають доцільним знищувати миролюбивих «двірняжок», в той час як безвідповідальні господарі покинутих або невихованих собак (на чиїй совісті, по суті, і є ті постраждалі від укусів) лишаються безкарними.
Наступне, що варто зазначити, той факт, що дуже часто люди самі провокують укуси собак. Чому собака гавкає на одну дитину і зовсім не реагує на іншу? Спостерігала випадок, коли молода мама спокійно дивилася здалеку, як її син кидає в собаку палицею, а потім репетувала мов навіжена, коли собака загавкала на дитину. Вибачайте, але елементарне виховання повинно мати місце. Ви ж пояснюєте дитині, що не можна сунути пальці в кип’яток або брати сірники без дозволу, то невже так важко пояснити, що собачку чіпати не треба, бо вона може вкусити? Я не говорю, що слід виховувати дітей в страху перед тваринами, але вони повинні розуміти, що незнайомих тварин не можна ні гладити, ні дратувати.
Звісно, серед тварин, як і серед людей, бувають неадекватні. Собакам, які кусаються без видимої причини, не місце в населених пунктах, вони мають утримуватись в спеціалізованих притулках для тварин, під наглядом досвідчених собаководів та ветеринарів. Те саме стосується і хворих чи породистих, непристосованих до життя на вулиці, собак. Про притулок західного зразка поки що і мріяти не доводиться, – у нас люди так не живуть, як там собаки… Але які-небудь вольєри для утримання таких тварин держава таки могла б забезпечити. На разі поблизу Луцька діє притулок для собак (кількість місць обмежена, завозяться тільки «найпроблемніші» чотирилапі: «Від цього песика господарі відмовились, сказали, що застрелять, бо вони його вигнали, а він назад прибігає, а ця красуня ніби-то багато людей покусала, – жодного очевидця не знайшли, та забирати мусили…» – коментують волонтери). У кожної собаки своя історія, а за більш як рік функціонування притулку змінилось їх тут чимало, – одним знаходять господарів, інших завозять. Бувають і породисті, таких по оголошенню відразу забирають.
Землю під притулок виділила місцева влада – на території підсобного господарства Луцького зоопарку, а от фінансування тільки обіцяють… вже цілий рік. Минулого літа міський голова Богдан Шиба навіть по телебаченню виступав із заявою, що в бюджеті на наступний рік передбачено 100 тисяч на будівництво притулку… А ось цитата з інтернет-видання () від 9 липня 2008 року: «Сьогодні для закупівлі матеріалів міськвиконком виділив 19,5 тисячі гривень… Для відловлювання бродячих тварин міська рада вже придбала два автомобілі… Спочатку тварини знаходитимуться у притулку тимчасово. Тих, яких вже стерилізували, і вони не становлять загрози для людей – випускатимуть на волю. Але спочатку їм встановлюватимуть датчики у вухо. Люди, які відловлюють собак, мають спеціальні прибори, які вловлюватимуть сигнали датчиків, тож зможуть слідкувати за тваринами. А покалічені та хворі собаки залишатимуться у притулку.» Ні коштів на будівництво, ні автомобілів, ні тим паче датчиків (!) захисники тварин так і не бачили. А от обіцянками про все це їх «годують» вже давно… Щодо стерилізації, то вона справді проводиться, – тільки посадовці на це ще ні копійки з державного бюджету не виділили. Власним коштом (!) волонтери щотижня оперують від трьох до десяти безпритульних собак.
Бажаючих зробити благодійні пожертви негусто, тому кошти на стерилізацію додатково збирають на базарі, просто стоячи посеред дороги і пропонуючи людям взяти собі цуценя або кошеня (тваринки завжди представлені в асортименті). Таким чином, одні собі знаходять господарів, а інші одержують шанс уникнути відстрілу… «Багато людей просто не може повірити в те, що усе це ми робимо безкоштовно, більше того – вкладаємо власні кошти, – розповідає голова Волинського товариства захисту тварин Дана Новарчук. – Всі наші люди, які займаються тваринами, так само ходять на роботу, мають сім’ї, їм так само не вистачає часу… Але вони свідомо беруть на себе цей тягар небайдужості і виконують ту роботу, за яку не тільки винагороди, вдячності не дочекаєшся...» І у цій самовідданості я вбачаю певний героїзм.
Нещодавно містом прокотилась чергова хвиля відстрілів… «Чистили» місто до Дня незалежності. Постраждали не тільки безпритульні собаки, – люди, які їх доглядали за районами проживання, важко перенесли цю передсвяткову подію. Одну жінку, що стала свідком відстрілу собак просто серед білого дня, мало не забрала швидка. Зафіксовано також «помилкове» влучення в домашню собаку, яка гуляла з господарем (!) без повідка… Зникли деякі із стерилізованих собак, які були ручні, привиті і не становили жодної загрози життю та здоров’ю людини. Хто відповідатиме за ці злочини? Посадовці, які заперечують свою причетність до них? Працівники Спецкомунтрансу, для яких це всього-навсього робота, марудна, але яка приносить їм хліб?.. Чи може відчайдушні захисники, які зробили все можливе, аби заборонити відстріли у м. Луцьку? – Заборонити – заборонили. От тільки формально…
Станом на сьогодні всі виклики незадоволених відносно безпритульних тварин громадян, які надходять в Спецкомунтранс або Луцьку міську раду, переадресовуються до представників громадської організації Волинське товариство захисту тварин. Волонтери впродовж тижня реагують на виклик, виїжджають у вільний від основної роботи час за вказаними адресами, з’ясовують всі обставини, проводять роз’яснювальні бесіди з людьми і діють в залежності від ситуації, – забирають собак на стерилізацію (як сама операція, так і перевезення, зазвичай, оплачуються ними з власної кишені), агресивних собак по можливості забирають на перетримку (доки для них не знайдеться господар, який візьме їх на охорону і зможе забезпечити належне виховання), за наявності цуценят, останніх виносять на базар і віддають в добрі руки…
Залишається тільки здогадуватись, на яких підставах виїжджають на свої рейди працівники Спецкомунтрансу, і чиї вказівки вони виконують…
Крім того, виключно силами та коштами волонтерів утримується притулок для собак, в якому на даний момент перебуває 12 песиків. І, само собою, стерилізація. – Для захисників тварин вона обходиться в 70 гривень, в той час, як повна вартість такої операції у ветклініці становить 150 гривень. Співпрацюють з приватними ветеринарами, консультуються з ними щодо лікування чотирилапих безкоштовно. Цуценят, котенят виносять щотижня на базар, тих, що не віддалися – назад по домівках.
Махатма Ґанді колись сказав: «Про велич країни та її моральний стан можна судити з того, як в ній ставляться до тварин.» Зважаючи на прагнення України до інтеграції в Європу, ці слова сьогодні звучать для нас більш, ніж актуально. А у питаннях щодо тварин європейських стандартів досягнути зовсім не складно, – головна умова – людяність, цивілізований підхід до вирішення проблеми. Варто лише усвідомити, що ми не в праві забирати їхні життя, адже життя – безцінне.
Ірина Вовк (надіслано через )
Автор
