Сирітська доля лісосмуг

Їх нещадно вирубують на дрова місцеві селяни; їм доводиться страждати від нехлюйства проїжджих туристів; вони згорають, займаючись від стерні, яку палять окремі фермери. Гірко й боляче бачити це. За останні роки фактичної бездоглядності для них замість колишніх колгоспів так і не знайдено нових господарів. Сирітська доля у наших лісосмуг…

У ХОДІ агрореформ колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), як відомо, стали правонаступниками колгоспів і у спадок отримали все рухоме й нерухоме майно. Однак після подальшого виведення колективної форми власності із законодавчого поля для лісосмуг настали недобрі часи. КСП зникли, пайовики отримали по кілька гектарів сільгоспугідь та здебільшого формальне право власності на майно і відразу отримане здали в оренду створеним у спішному порядку приватним агроструктурам. Посадки ж повисли у повітрі: їх не передали пайовикам колишніх КСП, від них відмовилися ПОПи, ТОВи та їм подібні. Суто формально степові лісосмуги стали власністю сільрад, які, на жаль, коштів на охорону і догляд за ними не мають. Треба терміново щось робити. Про це і зайшла мова на сесії Березівської районної ради. Оскільки проблема має чимало юридичних колізій, депутати вирішили доручити місцевим фахівцям уважно вивчити її, підготувати пропозиції на розгляд наступної сесії.

Один з таких фахівців директор Державного підприємства «Березівське лісове господарство» Олексій Гиренко розповів, що масове насадження лісосмуг тривало з початку 50-х і до кінця 80-х років минулого століття. Державні лісомеліоративні станції на колгоспних землях висаджували та доглядали степові лісопосадки до 5-6-річного віку. Потім ці насадження безоплатно передавали у власність колгоспам. Так здійснювалася великомасштабна державна програма захисту полів від вітрової ерозії, накопичення вологи в грунті шляхом снігозатримання, вирішення інших екологічних проблем. У цих посадках знайшли притулок різна дичина, велике розмаїття птахів, комах, інших представників флори та фауни. Лісосмуги стали у пригоді грибникам та пасічникам, механізатори і працівниці рільництва отримали чудові місця для перепочинку. Отож непродумане розпаювання КСП стало просто фатальним не для самих лишень лісосмуг.

Але апеляції до огріхів минулого уже нічим не зарадять, каже Гиренко. Помилки треба якось виправляти. Держава за відповідною програмою нині виділяє кошти лісгоспам на заліснення балок та ярів. ДП «Березівське лісове господарство» щороку засаджує по 300-350 гектарів. Однак ці кошти дозволяється спрямовувати виключно на заліснення земель, що не відносяться до сільгосп угідь. Загалом це державне підприємство нині доглядає понад 14 тис. га лісів та заліснених територій. Це потребує неабияких резервів і зусиль. Щодо лісосмуг, які є власністю сільських громад, то лісгоспи здійснюють нагляд за ними, але це жодним чином не є доглядом. У порядку роботи складаються акти на впійманих браконьєрів, але ж забезпечити цілодобову охорону 7,7 тисячі гектарів лісосмуг по всьому району працівники лісгоспу фізично не можуть. Не зроблять цього й сільради, у яких за чинною бюджетною системою не вистачає коштів і на більш важливі соціальні проблеми. Якщо б навіть можна було вибирати, що важливіше для села: дитсадок чи лісосмуга, – усі вибрали б перше.
Та безвихідних ситуацій не буває. На думку начальника відділу Держкомзему у Березівському районі і депутата ра йонної ради Сергія Дідура, проблему можна вирішити. Для цього потрібні бажання і відповідні дії сільських громад. Але зареєстрований юридичний статус мають одиниці з них. Тож у такому випадку питання могли б вирішити виконкоми сільрад за рішеннями сесій. Головне — не порушувати Земельний кодекс. Тому не треба акцентувати увагу на землях, що під лісо смугами. Нехай мова йде про оренду самих лісонасаджень у формі громадського (комунального) майна. Якщо великотоварний сільгоспвиробник (а таких у районі чимало) побажає взяти в оренду лісосмуги, які прилягають до тих угідь, які він вже орендує, то чому б сільраді не укласти з ним таку угоду? Але тільки угоду про оренду насаджень, а не землі. Тоді і Земельний кодекс не буде порушено, і справа вирішиться. Чи підуть назустріч сільрадам дрібні фермери? Бажання у них є, та ось коштів, як правило, бракує. Потрібен якийсь компроміс. Треба ж пам’ятати, що ці насадження вже були подаровані державою колгоспам, а потім перейшли сільській громаді. Тож орендна плата має бути символічною – наприклад, по 1 грн. за тисячу дерев або за одну лісосмугу при дотриманні норм її заліснення. Головне, щоб порядок був чітким, однаковим для всіх орендарів і вигідним для сторін, що укладуть таку угоду. Треба розробити взаємоузгоджені правила оренди та конкретні критерії відповідальності сторін за догляд та збереження зелених насаджень. Таким розробником може бути конкретна сільрада. Але щоб забезпечити однаковість для території району, хай би районна рада взяла на себе розробку типових договорів оренди, розміру орендної плати та інших регламентуючих документів і положень.

За непростий у проведенні, але важливий експеримент взялася Березівська районна рада. Сільгоспвиробник (дрібний чи великий) у будь-якому випадку зацікавлений у тому, щоб лісо смуги не зникли остаточно. Бо це – родючість його полів. Зацікавленість громади також очевидна: завжди буде ясно, з кого питати за догляд і охорону насаджень. До речі, той же фермер, отримавши лісосмугу в тимчасове користування, зможе узгодити у лісгоспі раціональні правила її розчистки і цілком законно матиме дрова. Головне, що при вирішенні такої дуже важливої, без перебільшення, державної проблеми жодних державних коштів не потрібно. І це справедливо, адже свого часу на лісосмуги вона й так багато витратила.

Отже, якщо Березівська районна рада зможе сформулювати для сільських рад належні рекомендації, то слід сподіватися, що у цьому районі сирітській долі лісосмуг буде покладено край. Вони нарешті знайдуть не формального, а ефективного і дбайливого господаря.

Автор: Олександр Небогатов, кор. «Сільських вістей». Березівський район Одеської області.
Джерело: silskivisti.kiev.ua
Фото автора.