«Мистець всім сподіванням!…»

За мотивами творів Греся Піддер-В’янського, великого мистця сучасності. Дійові особи:О’Меля – прораб будівельної фірми з дуже обмеженою відповідальностю

Шльома Космодром – бригадир-підрядник, захоплюється кримінальним кодексом Славко Мокарчук – поп-мистець

Олег Гармошка – рок-мистець

Мишко Поплавок – просто культурна людина, щирий мистець

Двірник Шухрич та міліціянт у відставці Луцик – також трохи мистці

Сен-Сей, богоносець, приторговує гербалайфом

Біороботи, на кожному надпис: «Народний обранець України», (далі – Обранці)

Вєра, колишня вагонна провідниця, мистець по виклику

Івасик Довготелесик, жертва експерименту

Будівельники в касках кольору апельсина.

Вулична масовка, міняє колір знамен за ситуацією.

Анахрєніл – пророк-терорист, в душі мистець

Автор – Грицько Стозір, також мистець

П’єса друкується в скороченому й відцензурованому варіанті.

Усі дійові особи, у тому числі й автор, – вигадані. Усі збіги – випадкові і є плодом уяви та особистих асоціацій читача.

Дія перша.

Сцена перша.

З-під уламків майдану видніються жовто-гарячі й синьо-білі стрічки, товсті шкірки єгипетських апельсинів та американські шприци, якими ті апельсини наколювали. Двірник Шухрич витягує їх з-під уламків і тихо лається. На стінах надпис: «Всім бандитам тюрми!».

Входить прораб О’Меля, бігає очицями по етому бєзобразію.

– Пагулялі і буде. (Смачно харкає на помаранчеві пасма поліетилену). Ні фіга служби не поняли. Я ж кажу, що він не мужик. Слухай-но, – (до двірника) – повитирай там, шо треба…

Двірник Шухрич, як добре натасканий цензор, стирає надпис про бандитів і лається гучніше. Завіса.

Сцена друга.

Кабінет О’Мелі. У центрі на столі лежить великий київський торт, поцяцькований картою Києва в кондитерському виконанні, на якому красується надпис: «Києв – сталица гарадов русскіх».

До дверей хтось стука. Входять Обранці. Їхні потужні щелепи постійно щось жують.

О’Меля: Ви звідки, хлопці? З Донбасу, з Харкова? (плескає їх по плечах) – Красний пояс Расії! (Побожно дивиться кудись у куток, де висить портрет вождя з вусами).

Обранці: Вот ето правильно. Халопам сільная рука нужна. А етот нє мужик, нє-а.

Омеля: Заладілі «нє мужик, нє мужик»… А може воно й краще, – підморгує О’Меля й стромляє здоровенного ножаку в пиріг. – Пригощайтеся, хлопці! (наливає чарку). За єдіну недєліму!

Обранці випивають і закусують київським тортом. В кабінеті чути їхнє чавкання і ще якесь таємниче шарудіння – то О’Меля щось заклопотано перебирає під столом. Його губи ворушаться, очиці блищать, наче два жирні жужелиці на купі гною. Завіса.

Сцена третя.

О’Меля кисне у джакузі. Звучить пісня «Знову цвітуть каштани». Входить провідниця Вєра з підносом. Наливає щось прозоре О’Мелі з карафки. Рекламна пауза. У цей час дзеленчить телефон.

– Так, розумію. Герої так герої. Це ті, що співали на майдані? Канєшно, хай зайдуть. Гарним хлопцям треба підкріпитись.

Сцена четверта.

Обранці з О’Мелею в сауні. Їхні обличчя набули кольору шинки, яку саме нарізає до столу провідниця Вєра. Самогон ллється рікою. Обранці промовляють тости за О’Мелю й сито ригають. Олег Гармошка, Мишко Поплавок та Славко Мокарчук, зміняючи один одного, розважають їх виконанням гарних українських пісень про дівчину-свинину-чарчину-батьківщину і кропиву. Після кожної пісні – рекламна пауза алкоголю. О’Меля, перекрикуючи митців, співає: «Як тебе не любити, Києве мій», дожовує шматок київського торта і робить стойку на голові. У цей час з його стегон несподівано падає рушник. Завіса.

Сцена п’ята.

З-під завіси вилазять вдоволені митці зі шматками київського торта в зубах. Вони тихо вурчать, мов шкодні коти, і швиденько забираються геть у супроводі кряжистих охоронців.

Масовка, одягнута в оранжевий колір автодорожників, викрикує: Заспівайте, хлопці!

Але мистці мовчать і жують. Земля скрипить у них на зубах, але вони терпляче витримують і це випробування. Їхні обличчя сповнені мужності й патріотизму. Масовка меланхолійно зітхає:

– Які люди! А ми усю жизнь як ті кроти, як ті мушки літаєм…

– Ех, хоч би крихточку того торта!

– Це ж за особливі заслуги перед атєчєством, казьол…»

Дія друга.

Сцена перша.

Зміна декорацій. Центр міста, утиканий будівельними кранами, автомобілі весело ганяються за пішоходами на тротуарах. Різнокольорова масовка бадьоро сперечається сама з собою, що вона не є казлами й бидлом. З цієї вже звичної народної сентенції вирізняється дисонансом якийсь новенький задерикуватий слоган, що нахабно пробивається в шибку до О’Мелі. Той до Луцика, збентежено: «Що вони, з глузду з’їхали? Ну який же я гей? Луцик: Та ні, шеф, ви недочули. То вони кричать «геть».

«О’Мелю геть!» – скандує масовка.

О’Меля, вслуховується: Тьфу! От часи настали… Висуває зі столу шухлядку, в якій бережно зберігає іконку Божої матері й портрет Сталіна в добротній оправі. Луцик: «Та не переймайтеся, шеф, нехай покричать, демократія ж !» – зачиняє євровікно й позіхає. В кабінеті западає тиша, серед якої чути якесь підозріле шкряботіння. То до дверей о’меліного кабінету лізе Шльома Космодром.

Сцена друга.

Шльома – нахабний самовпевнений піжон. Він одягнений у чорний лапсердак добротного сукна невідчизняного покрою, в руках тримає книжку з надписом «Кримінальний кодекс України» з закладками. Усе одно його не пускають. Запах київського торта викликає в бідолашного підсилене слюновиділення, він борсається, кричить щось про нарушеніє прав чєлавєка. Охоронці виводять його й кидають на асфальт.

О’Меля: «Ну що вони лізуть і лізуть! Це ж не богадєльня». Луцик: «Так точно, шеф. Може того… самообороною зайнятись?» О’Меля: Чого? – Луцик: Та є в мене тут проектик один… усім буде харашо, от побачите, папаша, всё будєт в лучшем відє.

Сцена третя.

Шльома Космодром прийшов до Сен-Сея, упав навколішки й жаліється на свою гірку долю. Сен-Сей поплескує його по плечу і щось нашіптує на вухо. «Алілуйа…» – полегшено зітхає Шльома. Навколо них стрибають дебелі дівки і зубрять формулу бога, який любить їх. Далі вони виносять на сцену великий портрет, на якому зображений Шльома. В нього з рота лізе надпис. «Мамо, чим я не мер?»

Сцена четверта.

Столова. Жебраки хлебчуть дармову юшку. Заходить Шльома. «Усім сідєть! Шо не ясно?» Виймає з кишені 20 доларів, тицяє в немиту зарослу пику. «Хочеш?» Жебрак очманіло вилуплює очі на Шльому. «Рахую до трьох!» Жебрак онімів. «Три. Програв, пацан». – Шльома промовисто кладе купюру назад. На задньому плані видно, як важать крупу. Жіночки фасують у торбинки консерви з сайри, гречку, синю куру й портрет Шльоми з надписом: «Вибєрі мєня».

Дія третя.

Сцена перша.

Шльома сидить у кабінеті О’Мелі, якого там вже нема. На столі стоїть якийсь невідомий прилад.

До кабінету хтось стука. Шльома грізно: Шо нада? З-за дверей. – Це я, Івасик Довготелесик! Шльома: А, захаді, синок. Щас научний експеримент проведём, пєрвим будєш. Вказує на прилад. – Довготелесик, кліпаючи очима: А що це? – Шльома: Детектор брехні, ідіот! Довготелесик проходить випробування. Він бере під козирьок. Шльома плескає його по плечу.

Сцена друга.

Шльома Космодром дає інтерв’ю журналістам. Звучить питання: А правда, що вашою Батьківщиною є Марс?

Шльома: Мєня всє замучілі етім дібільним обвінєнієм. Вот я сейчас вам на дєтєкторе лжи довєду, што ето нє так.

Шльома сідає за детектор і кілька разів поспіль твердить, що він не з Марса. Монітор детектора червоніє від перевантаження і видає відповідь: Клієнт солгал.

Журналісти застигли з відкритими ротами. Шльома: Ну што ви, шуток не панімаєте? Ви спрашивайте по существу і я удовлетворю всє ваши запроси.

У цей час зненацька з гучномовця проривається гімн України. Журналісти хапаються за серце й витягуються у фрунт. Під звуки гімну в моніторі на стіні показують, як висаджують у повітря Святу Софію, Київську фортецю, Києво-Печерську Лавру, та інші старі й непотрібні будинки.

Шльома: расслабтесь, пацани. Всё уже харашо. Єто у нас с тєхнікой нємножко нєлади.

Сцена третя.

Шльома Космодром у себе в кабінеті. Йому на підпис несуть папери. Він крутить їх в руках, щось бурмоче собі під ніс: – Какіє-то стоматологи, …ля, надо дать ім по зубам. Накладає резолюцію: «Дєніска, разбєрісь, чего хочет от меня ета шантрапа».

А ето што за брєд? Шльома спочатку супиться, потім душиться сміхом і накладає резолюцію : «В ботсаду какой-то хрен провалілся в туалєт. Разберісь там с етім туалетом, і с етім хрєном тоже.»

Сцена четверта.

Дія відбувається на будівельному майданчику.

Будівельники в касках кольору спілих помаранчів під час обіду зібралися послухати пророка Анахрєніла, який приніс їм горілки.

«Якщо будівництво не навернеться зараз, то воно обов’язково навернеться в наступному кварталі» – віщає старець і підливає будівельникам сивухи.

Будівельники перелякано: І що ж тоді буде? Тюрма?

– Та яка там їм тюрма на хрєн! Мистець усім буде.

Всі з розумінням кивають і наливають. З радіо проривається відлуння реклами: «…гнали, гонім і будєм гнать!».

Анахрєніл: Хлопці, хочте анекдот від націоналістів?

– Ну ? Анахрєніл закурює люльку й голосом діда Панаса, що розповідає дітям вечірню казку, починає «Два бандеровця між собою: – А знаєш, як москалі на наш борщ кажуть? Як? – Пєрвое. А знаєш, як вони на наше кохання кажуть? – Та як? – Блі-і-зость. – Ну? – А знаєш, як вони на нашу горілку кажуть? – Як? – Мє-є-рная. – Та ти шо? Повбивав би клятих…

Будівельники кажуть «Ги», осоловіло дивляться спочатку на пророка Анахрєніла, потім на чарку.

Ви пийте, пийте, хлопці. Будівельники продовжують, старий тихенько линяє. крадькома закладає динаміт у підвал 22-поверхового недобудованого хмарочосика, сядає у гвинтоліт і швидко зникає. У повітрі лунає скажений вибух. Усе навкруги вкривається пилом. «Я ж казав, – бурчить Анахрєніл, – мистець всім сподіванням!»

Завіса.