Шановні колеги!
Звертаємось до Вас із проханням про допомогу українським степам, яким наразі загрожує майже цілковите знищення. Зараз, в ХХІ столітті у нас є всі шанси за якісь 4-6 років втратити практично всі степи, які у нас залишились.
Переважну частину території України займають Степова зона і Лісостеп. У цей же час, переважна більшість існуючих в Україні національних природних парків і заповідників доволі щільно зосереджується в Карпатах, Криму та Поліссі. Очевидно, що подальше розширення мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України можливе лише за двох умов: а) створення великої кількості дрібних заповідних територій місцевого значення і б) активному заповіданні у Степу та Лісостепу. А розширювати мережу ПЗФ, сенс, м’яко кажучи, є, оскільки зараз частка заповідності України становить трохи менше 5% від загальної площі країни. При цьому, саме ПЗФ місцевого значення (заказники, пам’ятки природи тощо) складають переважну більшість площі ПЗФ України. Без невеликих природно-заповідних територій місцевого значення, Україні ніколи не досягти європейських показників заповідності (12-15%).
Нас дуже схвилювала поява нового Указу Президента України №995/2008 (04.11.08) «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України», оскільки ця, здавалось би природоохоронна ініціатива, вступає в грубий конфлікт з намірами розвитку мережі ПЗФ центральних, південних і східних регіонів України, і цей конфлікт в першу чергу загрожує саме залишкам степових біотопів.
Згідно з ч.1 Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів по створенню нових лісів на землях запасу, деградованих та малопродуктивних землях. Ч.2. Указу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані, малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно заліснити і забезпечити їх надання під подальше заліснення. Крім того, місцева влада отримує завдання розробити масові заходи щодо заліснення. Оперуючи суто лісівничими поняттями, Указ не передбачає розділення територій, непридатних для сільськогосподарського використання на степи і дійсно деградовані агроугіддя, що потребують виключення з сільськогосподарського виробництва. Таке ділення не передбачається і законодавством у сфері агрополітики. І це зрозуміло – ні лісникам, ні аграріям степові схили і балки ні до чого. І заступитись за них, поки вони не заповідані, нікому.
Виконуючи згаданий вище Указ Президента, Держкомлісгосп України своїм наказом №371 від 29.12.2008 затвердив показники оптимальної лісиситості, в яких вказана площа для кожної з областей України, яка має бути примусово заліснена. І коли для північних (поліських) областей і Карпатського регіону ці показники практично не змінюються, то в південних областях його планують збільшити практично вдвічі. Варто відзначити також, що й ті ліси, які зараз існують на території українського півдня, це штучні насадження (начебто засисні, але їх самих неохідно постійно захищати від примхливих СТЕПОВИХ умов), що не мають жодного відношення до поняття «ліс». Деякі області вже зараз почали завзято виконувати такі необдумані установки «зверху». Тільки в Луганській області планується заліснити до 100 000 гектарів земель, переважно зайнятих степами.
У випадку із степовими балками, лісники вбивають відразу «двох зайців» – забирають собі формально нікому не потрібні «низькопродуктивні» і дешеві землі і збільшують площу «лісу». Є і третій «заєць», скоріше навіть не «заєць», а цілий “ріг достатку” для них (проте “чорна дірка” для бюджету України на довгі роки). Як правило, «степові» ліси у нас саджають шляхом розорювання степу і «втикання» у ріллю жалюгідних саджанців, або й взагалі – шляхом посипання тієї ріллі жолудями. Жоден ліс в таких умовах рости не стане. Тож гроші на його перепосадку можна буде просити з держбюджету щорічно! Швидше за все, це і є основна задача, яку переслідують лісники при виборі пріоритетними для заліснення саме степових областей.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України (деякі області – до 90-95%), має дуже невелику частку земель, які досі зберегли природні екосистеми. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни. Наразі, такими перлинами лишаються степові балки, яри і схили по берегах степових річок, які ще подекуди зберігаються поміж орних сільгоспугідь. Саме ці об’єкти (і, зрозуміло – інших просто не існує), повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону.
В той самий час, саме ці території, будучи в прямому сенсі «незручними» для орного землеробства, повинні стати полігоном для заліснення. Причина цьому – не якась примарна особлива придатність степових схилів для ведення лісового господарства, а відсутність на їх території активних землекористувачів. Кожній з областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень з користувачами справді деградоватих сільськогосподарських угідь.
Але, як вже було сказано, саме ці території – останнє місце, де збереглись всі види занесених до Червоної книги України рослин і тварин, які характерні для степових біотопів. Ніде, крім цих останніх залишків степу, вони існувати не можуть. Знищення природних біотопів на вкритих степами територіях грубо порушує Закон України «Про Червону книгу України» і низку міжнародних природоохоронних конвенцій, зокрема Конвенцію «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення місць існування видів, охоронюваних нею. А степові балки зберігають десятки таких видів.
Теоретично, при виборі ділянок для заліснення, можна було б проводити їх оцінку по типу «степ – не степ»; а оскільки діагноз «степ» практично гарантував би присутність на ділянці «червонокнижних» і «бернських» видів, то ці території можна було б одразу включати до переліків перспективних для заповідання. Це було б дійсно дуже зручно і корисно для всіх – перевірили ділянки: «степ» – в ПЗФ, «не степ» – під заліснення. Але, на жаль, на практиці так не виходить. І хоча державні плани заліснення грубо суперечать державним планам заповідання, конфлікт поки ніхто вирішувати не збирається.
Більше того, відомі спроби заліснення вже існуючих природно-заповідних територій. Такі дії є прямим порушенням норм Кримінального кодексу України. Але через відсутність у більшості об’єктів ПЗФ винесених у натуру меж, за такі порушення досі не відомі прецеденти порушення карних справ.
В додатку до цього звернення ви знайдете текст листів, які ми просимо вас відправити на адресу Президента України. Листи краще відправляти поштою, рекомендованими листами.
Адреса: Ющенко Віктор Андрійович, Президент України, Секретаріат Президента України, вул.Банкова, 11 м. Київ. 01220.
Копію листів будь ласка відправляйте на адресу Національного екологічного центру України (м.Київ, а/с89, 01025) або на електронну адресу [email protected].
Заздалегідь дякуємо за підтримку!
Також просимо повідомляти про відомі вам прецеденти вдалої боротьби з залісненням степів та про відомі вам випадки негативного досвіду заліснення.
В рамках кампанії «Збережемо українські степи!» вже зараз створено сайт, на якому незабаром оперативно розміщуватиметься інформація про хід самої кампанії та інша інформація, дотична до проблеми охорони українського степу.
Адреса сайту: www.pryroda.in.ua/step