Школа була продовженням традиції щорічного проведення «Школи молодого дружинника», яка, починаючи з 2003 року, проводиться в різних куточках України і має на меті виховання нових бійців природоохоронного фронту, обмін досвідом між активістами, допомогу об’єктам природно-заповідного фонду тощо. Проте цьогорічна школа має принципову відмінність від попередніх, адже наголос було зроблено саме на практичній допомозі природоохоронній установі, а саме – регіональному ландшафтному парку «Міжрічинський», розташованому в Козелецькому районі Чернігівщини. Вибір на цей парк пав не випадково, адже цьогоріч він святкує десяту річницю створення і є одним з найбільших за площею об’єктів ПЗФ України, займаючи біля 100 тис га диких поліських лісів, лук і боліт, і при цьому маючи вкрай обмежений штат і фінансування. Своєму функціонуванню в таких умовах парк багато в чому завдячує лише активній життєрадісний позиції Андрія Васильовича Сагайдака – директора парка, справжнього патріота і знавця поліської землі, що вже багато років бореться за збереження природних багатств парку. Тому цьогорічна школа пройшла у форматі громадського руху «Друзі парків», що розвинений в багатьох країнах і має на меті підтримку природоохоронних територій.
На школу приїхали як активісти дружин охорони природи, зокрема, Києва, Харкова, Дніпропетровська та Москви, активісти інших екологічних організацій (Національний екологічний центр України, Всеукраїнська екологічна ліга та ін.), незалежні активісти, які діяли окремо і лише нещодавно познайомились з громадським екологічним рухом України.
Дні школи проходили в радісній і веселій роботі на благо природи. Оскільки в парку досить обмежене фінансування (особливо враховуючи величину його території, яку потрібно патрулювати), потенційним джерелом доходів є туристи, зважаючи на відносну близькість Києва. Але мало хто з туристів знає про існування цього парку, тому правильна організація туристичного потоку є одним з перших кроків для ефективної охорони природи. В парку вже існує екологічна стежка «Журавлина», що проходить сосновим бором та унікальним Бондарівським болотом; розплановані ще дві – «Соколиний Луг» в заплаві р. Десна, та стежка із робочою назвою «Партизанська». Активісти займались виготовленням та фарбуванням стендів та стрілок для стежки «Соколиний Луг», переносили частину стендів стежки «Журавлиної», що стало необхідністю після пожежі, яка знищила контору парку, а також займались плануванням «Партизанської» екологічної стежки. Туристи, що приїздитимуть до контори парку в с. Отрохи, матимуть змогу ознайомитися як з природою поліського краю, так і його унікальною історією.
В парку переважають молоді соснові ліси, в яких обмаль місць для гнізд, особливо для дуплогніздників. Тому велику увагу слід приділяти побудові штучних гніздівель. Активістами було зроблено декілька десятків синичників і кажанятників, а також перевірена успішність гніздування в старих дуплянках, які часто потребували ремонту, що й було зроблено.
Сміття – проблема не лише для мегаполісів, а і для лісових сел, лісів та лук. Особливо, коли в них час від часу бувають неорганізовані та несвідомі туристи. Збір сміття – ще одна важлива складова роботи молодих активістів.
Проблемою парку є браконьєрство. Згідно законодавства, на території парку заборонено полювання, проте стежити за виконанням законів на величезній території, до якої входять навіть населені пункти, досить проблемно. Тому адміністрація парку рада, коли знаходяться хлопці і навіть дівчата, яких не страшить озброєний браконьєр і які готові іти в рейд. Такий рейд було проведено заплавою річки Десна, проте затримати браконьєрів не вдалося.
Шкодять парку також вирубки лісу. Хоч ліс переважно і молодий, є ряд вікових ділянок, які мають підлягати особливій охороні, але лісові господарства мають на них свій рахунок. Поїздка до віддаленого Ревунівського заказника на північній межі парку показала, що лісові господарства займаються вирубкою лісу в заказнику. Ця поїздка дала змогу оцінити, хай і не до кінця, масштаби парку – мало знайдеться місць в Україні, де можна більше сотні кілометрів їхати лісом, не заїжджаючи в населені пункти.
На жаль, не всі селяни навколишніх сел розуміють красу і цінність краю, в якому вони живуть. Тому було змакетовано листівки, приурочені до десятиріччя парку, які були роздані місцевим мешканцям для ліпшого розуміння ними, що собою являє парк і для чого він створений. Можливо, це усуне потенційні конфлікти, які виникають між парком і селянами.
Як і на попередніх школах, був присутній і теоретичний момент. Директор парку провів лекції, присвячені парку та охороні природи в його межах, а також лекції, присвячені рідкісним представникам фауни України – лосю і зубру, які, відповідно, охороняються та плануються до охорони в парку. Також була прочитана лекція про особливості порушень в мисливській галузі України, яка передувала виїзду по боротьбі з браконьєрством.
Всі без винятку учасники школи були в захваті від її проведення, набули неоціненного досвіду по практичній та теоретичній охороні природи. Отримані знання стануть у нагоді в подальшій діяльності. Учасники школи вирішили і далі по можливості допомагати Міжрічинському парку, що по праву має називатися перлиною Полісся.
Наостанок хочеться висловити велику подяку директору парку Сагайдаку Андрію Васильовичу, без усебічної підтримки і допомоги якого не можна уявити цю школу.
Ряд фото зі школи тут
Підготував: Андрій Плига
«Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя… Свята, чиста рiка моїх дитячих незабутнiх лiт i мрiй.» Олександр Довженко
В начале августа я вырвалась из душного, загазованного опостылевшего города. И вот летящий железный конь унес меня в мир Черниговского Полесья ( с.Отрохи, Межриченский региональный парк)…
Если вы когда-нибудь видели картины Шишкина и Левитана, то с легкостью сможете представить себе Полесье во всей его сказочной красоте!.. Межриченский парк радостно встречает гостей своим свежим дыханьем, своим молодым утром, упоенным днем и звонким вечером… Своей улыбкой Торжества Природы, где сама Жизнь бурлит, поет и играет всеми красками…
Поэтичны и незабываемы местные ландшафты… Вы увидите и песчаные дюны с редкой сосновой порослью, и угрюмые болота, где живут бобры-кудесники, седые Лешие из сказок и где можно отведать клюквы. Утром вас позовут дремучие сосновые леса в вересковые заросли. Там зазвенят серебристые березы, могучие дубы приютят вас под свою сень и угостят черникой- брусникой. А чудные Мавки Лесные вам тихо споют, сыграют на струнах из трав и подарят паутиновые бусы росы.
«…Там чудеса, там леший бродит,
Русалка на ветвях сидит;
Там на неведомых дорожках
Следы невиданных зверей;
Избушка там на курьих ножках
Стоит без окон, без дверей;
Там лес и дол видений полны;
Там о заре прихлынут волны
На брег песчаный и пустой…» А. Пушкин
Днем вам захочется побежать на заливные луга и поваляться на красочных коврах цветов, где разливается дурманящий запах медоносов. Вечером пойдете встречать закат, и вас убаюкают дремлющие озера-старицы монотонным хором лягушек и жаб в камышах… А печальные Русалки отразятся в мутном зеркале вод, закружатся и вдруг обернутся парящими цаплями, аистами… И вы полетите за ними…
И вот перед вами уже сама «Зачарованная Десна», свободно петляющая, скоротечная и мощная, воспетая самим Александром Довженко. Он посвятил реке эти строки: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березi, що пив у незабутнi роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у тобi зорi на перекинутому небi, досi, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити отi зорi навiть у буденних калюжах на життєвих шляхах.» А еще у Довженко есть печать грусти о невозвратном: «Нема тепер уже таких рiчок, як ти була колись, Десно, нема… Нема нi таємниць на рiчках, нi спокою. Ясно скрiзь. Нема нi бога, анi чорта, i жаль мене чомусь бере, що вже нема в рiчках русалок i водяних-мiрошникiв нема…»
Есть особое очарование в течении Десны, высоком синем небе и мечтательных берегах, поросших вербами, осинами и тополями… Как хочется стать птичкой-невеличкой хоть на денек и беззаботно полетать в ее просторах! А мы неспешно поплывем на лодке, и воды реки поведают нам свою древнюю быль… Сколько народу прошло через эту реку, сколько песен здесь спето… Иной раз, отдавшись воображению, кажется, что слышишь народные напевы, звучные и далекие…
Межриченский парк стал домом для многих живых созданий, чьи следы повстречаете везде.
Тут живут черные аисты, серые цапли, лебеди -шипуны, тетерева, совы, вальдшнепы, соколы, ястребы… А еще лоси, косули, благородные и пятнистые олени, лани, кабаны, лисицы, зайцы, горностаи, сагайдаки, ондатры, барсуки, норки и выдры… Волки здесь занимают свое отведенное им природой место. О живом мире Полесья нам многое поведал директор парка Сагайдак Андрей Васильевич, человек очень эрудированный и интересный, с превосходным чувством юмора…
Особой же гордостью Межричья является Рысь — символ Полесья, свободолюбивое, гордое, сильное, грациозное создание. Она занесена в Европейский Красный Список и Красную Книгу Украины, находится под угрозой исчезновения. Это животное уже долгое время размножается на охраняемой территории парка. Увидеть рысь — просто чудо, так как это осторожное и одиночное животное, которое избегает человека. Острота зрения рыси стала легендой… Как персонаж, рысь встречается в русских, эвенкийских сказках.
О живом мире парка можно узнать на тропе «Журавлина стежка», которая проходит через лес и уникальное Бондаревское болото. Тут много информационных стендов о жизни парка, оборудованы павильоны, мостики, землянки и логова. Есть даже свое стилизованное языческое капище с деревянными идолами и жертвенником Перуна. Эту увлекательную и насыщенную экскурсию нам организовал Андрей Васильевич Сагайдак (директор парка).
В качестве волонтеров парка мы помогали прорабатывать новую тропу «Партизанскую». Название выбрано не случайно, так как в этих самых местах во времена Второй Мировой действовал партизанский отряд. И в этом контексте есть мысль обустроить тропу с элементами партизанского лагеря с окопами, блиндажами, землянками. А еще сделать полосу препятствий для остроты ощущений.
Вообще эти земли богаты историей. Когда-то местные леса и угодья были монастырскими. Из-за особенностей местных песчаных почв (нет чернозема) здесь производство было ориентировано на изготовление стекла (села с названием Гута), бочек (Бондари), скипидара, сбор грибов (при Совке были грибные заготовительные производства), ягод, трав. Есть мысль посвятить на эко-тропе специальные макеты об этих традиционных ремеслах.
Отдельно стоит сказать о бортничестве в лесу. Для этого на деревья высоко ставили деревянные колоды для диких пчел. Мед получался дикий, из лесного разнотравья. Сейчас это ремесло — просто редкость и встречается в Полесском заповеднике.
Ну, и заканчивая свои записи, не могу не сказать о местных жителях. Это очень гостеприимные, радушные, искренние, простые в общении люди… Мы покупали у местных бабушек и вкуснейшее домашнее молоко, и творог, и овощи. Нам были очень рады и всегда старались отдать дешевле (нам даже приходилось уговаривать брать по нормальной цене, представляете.. ). И, конечно, всегда интересно поболтать с бабулями! Чего только они вам не порассказывают!!! Это же местное радио! Особенно запомнилось, как мы (Катя, Вика и я)помогали вывозить воз для лошади из двора. Такая бабушка славная нам встретилась! 🙂 В Отрохах большинство пенсионеров. Но есть даже небольшое экопоселение, ведь киевляне активно выкупают сельские дома с землей ( но это отдельная тема).
«Вот и сказочке конец!» Есть места особо притягательные, живые что-ли. Их еще называют Местами Силы. Межреченский —именно такое место. Там дышится свободно и легко. Каждый час проходит насыщенно. Каждое утро я встречала рассвет и слушала музыку леса. Мне открывалась живая картина Природы — этот гениальный Шедевр Великого Мастера, краски которого никогда не поблекнут и не осыпятся, а вдохновение не иссякнет. Но замысел навсегда останется Тайной…
Уезжая, я чувствовала прилив сил и бодрости, желание приехать опять. Все совпало — и место, и время, и люди… А на душе просто праздник… «Есть что-то Прекрасное в Лете, а с Летом — Прекрасное в нас…» (С. Есенин)
P.S. Все участники школы выражают огромную благодарность директору парка Сагайдаку Андрею Васильевичу, организовавшему для нас размещение и такие познавательные обширные экскурсии. Искренне желаем ему здоровья, энтузиазма и реализации всех творческих замыслов! И чистого неба над головой!..