Дружинники віднайшли могилу видатного природоохоронця М.В. Шарлєманя

Пошук поховань ніколи не входив і не входить до напрямків діяльності дружин. Але для всього є виключення, тим паче коли мова йде про видатних, на жаль забутих природоохоронців, які своєю працею створили підгрунтя для нашої діяльності, і яким ми маємо завдячувати за врятовану природу.

Микола Васильович Шарлємань – гордість української природоохорони і зоологічної науки. Народився він у 1887 році у Кременчузі, втім життя його було пов’язане з Києвом. Будучи орнітологом, Микола Васильович брав участь в організації першого в царській Росії Київського орнітологічного товариства імені Кесслера, яке, крім наукової діяльності, почало займатись природоохороною. В товаристві Шарлємань очолює секцію охорони природи. За часів Української народної республіки науковець бере активну участь у спеціальній природоохоронній комісії, яка домогається припинення рубки вікового Голосіївського лісу, що майже сторіччя по тому стане національним природним парком.

Революційні події не спинили видатного вченого; у 1919 р. він бере участь у заснуванні Зоологічного музею АН УРСР, де працює по 1941 рік. А очолюючи вже секцію охорони природи при Сільськогосподарському науковому комітеті УРСР, домагається заповідання Асканії-Нової та працює над забороною весняного полювання (що досі дозволене в Білорусі!). Шарлємань долучився до створення щонайменше чотирьох заповідників – крім вищезгаданої Асканії, це Канівський заповідник, заповідники “Конча-Заспа” та “Гористе”. По жорстокій іронії долі, два останніх заповідника було згодом скасовано і знищено – перший елітною забудовою, другий – водами Київського водосховища… За його ініціативою було створено 400 пам’яток природи, піднімаються питання про заповідання поліських лісів на Житомирщині та місць проживання бобрів.

“Мудре царство Шарлєманя” – називає Конча-Заспу відомий поет Максим Рильський. З 1924 по 1932 Шарлємань очолював цей заповідник, і, перебуваючи в надзвичайно скрутному становищі, опікується плавнями Дніпра, бореться з браконьєрами та продовжує вести пропагандистську діяльність, знімаючи фільми про її природу. Принциповість вченого і природоохоронця підвели його під вал сталінських репресій і цькувань…

Під час Великої Вітчизняної Війни Микола Васильович не евакуюється і не дозволяє розграбувати колекцію зоомузею. Потім, до кінця своїх днів, він був зацькований за те, що лишився в окупованому Києві. Це завадило йому працювати на провідних постах і просувати природоохоронні ідеї. Втім, він продовжує опікуватись Конча-Заспою, домогаючись повернення їй заповідного статусу, а також займатись охороною старих дерев, історичних місць Києва, а також працювати з юнатами.

Вже вийшовши на пенсію, Микола Васильович з точки зору зоолога аналізує “Слово о полку Ігоревім”, а також фрески на Софії Київській, працюючи над працею “Природа і люди Київської Русі”. Але видати він її вже не встиг. Помер Шарлємань 29 квітня 1970 року.

Так як про місце поховання в Інтернеті була лише одна згадка на Вікіпедії – Звіринецьке кладовище, ми вирішили встановити наскільки це правда. Але виявилось, що в архіві кладовища відсутня фамілія видатного вченого! Знайти бюст вченого на кладовищі допоміг всезнаючий директор кладовища, який, керуючись свою пам’яттю і везінням, відшукав могилу.

Як і варто було очікувати, вона виявилась зовсім занедбаною, а надпис на могильній плиті ледь помітний

Втім, ми були раді що нам вдалося віднайти для історії могилу видатного діяча. Те, що її немає в архіві, можна пояснити лише конфліктами вченого з радянською владою. Але ніхто не забутий, ніщо не забуте! І тепер нам залишається на майбутнє привести могилу до ладу і внести фамілію Шарлєманя до архіву кладовища, щоб місце поховання не лишалось таємницею за сімома замками і люди знали, де спочиває справжній герой природоохоронної справи України і Радянського Союзу.