Золотопера вивільга

Розлогі крони високих осокорів і верб в травні кучерявляться новим листом. Свіже, золотаво-смарагдове, воно тріпотить від руху повітря, різкі пориви вітру куйовдять його на всі боки, звибають у чудернацьку зачіску. В безупинному русі кожен листок майорить маленьким прапорцем і відбиває промені сонця – світло й тінь в густому гіллі щомиті міняються місцями, створюють нескінченний калейдоскоп усіх відтінків зеленого. Аж раптом в цьому зелено-сонячному водограї рвучко проскакує якась інша тінь, без тріпотіння і шарпання, цілеспрямовано. Зрозуміло, що то не листок. Тоді що ж? За однією такою тінню може майнути інша. В розривах крон на тлі неба ці тіні на мить перетворюються на птахів, незнайомих, раніше небачених. Трапляється, один з них або й обидва в сонячному промінні спалахують золотом. Лише на мить, тільки на мить. Птахи відразу зникають у верховітті.

Самка вивільги

Дуже часто саме так і відбувається перше наочне знайомство людини з вивільгою чи не найкоштовнішим птахом нашої фауни. Контраст у забарвленні самця і самки разючий: він аж світиться щирим золотом, підкресленим оксамитовою чорнотою крил та хвоста і вишневим кольором дзьоба; вона зеленкувато-оливкова, під колір листя, іншого й не потрібно для маскування в кронах дерев.

Не дивлячись на таку показну зовнішність самця, про вивільгу найчастіше дізнаєшся не споглядаючи, а за голосом. В яскраву днину зеленої весни в гаях і лісах починає звучати чистотональне „фіу-фіу-фіу” – лунке, насичене, голосисте. Такий голос тільки у самця вивільги. Інша назва цього птаха – „іволга”, яка, найвірогідніше, виникла саме через гучний шлюбний покрик-пісню самця, що волає-кличе до себе пару. Можливою причиною походження назви „вивільга” вважають пов’язаність виду з вогкими місцями, на яких ростуть деревостани, де тримаються птахи.

Мелодійний голос вивільги намагаються копіювати інші птахи – співочі дрозди, берестянки, шпаки, та досягти майстерності господаря звуку їм рідко вдається. Для вивільг, як самців, так і самок, властивий і інший крик, за звучанням цілковито протилежний флейтовому покрику, дратівливий, деренчливий, схожий на крик потривоженої сойки або на вереск кота, якому наступили на хвіст. Через такий крик вивільгу ще називають „дика кішка”.

В цілому і за особливостями голосу, і за іншими ознаками вивільг відносять до групи воронячих птахів в межах співочих горобиних. У систематичному роді Вивільга нараховується 26 видів, значна частина з яких заселяє Південно-Східну Азію. Вказаний регіон вважається місцем виникнення представників цього роду, а поширені різні види вивільг не лише в Азії чи Європі, але й у Африці та Австралії.

Після зимівлі флейтовоголосі вивільги повертаються до Європи і Західного Сибіру одними з останніх. В Україні голос самців можна вперше почути на початку травня. До цього часу вже розвивається листя на деревах, за температурним режимом повітря весна наближається до літньої пори, трохи згодом бувають перші спекотні дні. І здається, що голос вивільги в такому природному оточенні – то луна від радісного голосу молодого літа, що ось-ось надійде. Голос, який остаточно звільняє все від решток зимового оціпеніння.

Вивільги тримаються серед листяних насаджень або з невеликою домішкою хвойних дерев, не обминають парків в населених пунктах, найчастіше зосереджуються в насадженнях біля водойм.

На березі річкової затоки, озера або ставка, порослому вервечками пишнокронних верб, ясенів і тополь звідси й звідти котиться чистий спів-покрик. Якщо захочеться, можна навіть поспілкуватись з котримось птахом. Почувши зблизька його голос, який сходить з верхівок дерев, спиніться, спокійно постійте, а потім спробуйте свиснути так, як це робить вивільга. Склавши губи дудочкою, видихніть повітря, і у вас вийде свист „фіу-фіу-фіу”. Ваш голос неодмінно зацікавить птаха, він відповість вам. Якщо ви зімітуєте вдало, він навіть наблизиться до місця, де ви стоїте. На землю не злетить, триматиметься в гіллі. Вивільги дуже сторожкі й обережні, зайвий раз на землю не спускаються, навіть воду можуть пити з поверхні водойми на льоту, як ластівки.

Присівши десь на прибережному крутосхилі в затінку, можна поспостерігати за вивільгами, які метушаться в кронах невисоких верб навпроти біля води... З листя на край гілки вискакує оливковий птах розміром зі шпака, але довгохвостіший, за мить з сусіднього сплетіння гілок до нього підлітає інший такий самий, проганяє першого. Врешті до цих двох на освітлене місце вилітає сонцеперий птах, золотою прикрасою сяючи на тлі зеленого листя. Міцно тримається на тонких гілках і дивиться згори вниз. Роздивляється недовго, бо в кроні сусіднього дерева лунає крик кішки. І коштовний птах летить туди. З обраної гніздової території самка проганяє іншу самку, а самець проганятиме іншого самця. В таких суперечках й відбуваються погоні птахів, які тінями шугають між гілок.

Гніздо вивільги

З середини травня вивільги починають лаштувати гнізда, будують їх в розвилці тонких горизонтальних гілок як правило на значній висоті. Гніздо щільно сплетене з рослинного матеріалу, дном на основу не спирається, лише краями і стінками прикріплюється до галузок, але витримує восьмидесятиграмову вагу дорослого птаха, а потім і пташенят. Відкладання яєць починається в кінці травня, зазвичай їх в кладці 4–5. У вигріванні кладки бере участь і самець, воно триває біля двох тижнів. Перші 15–17 днів від вилуплення пташенята проводять у гнізді-гойдалці, яке розхитує невгамовний вітер. Потім, ще не здатні літати, куцохвості, з залишками пуху на зеленкуватому пір’ї, вони розлазяться по дереву, на якому з’явилися на світ, і, чіпко вхопившись за гілки, чекають батьків з кормом.

Усю поживу вивільги збирають в кронах дерев, видивляючись павуків, дорослих комах і їхніх личинок, зокрема волохату гусінь, яку обминають більшість інших птахів. До смаку вивільгам стиглі черешні і виноград. Про якусь шкоду від вивільг урожаю цих культур говорити недоречно. Ці птахи не рідкісні, але такі лякливі, що їх легко віднадити від ягід. Проте, може, краще поділитися дещицею врожаю з такими гарними і корисними птахами. Втрати врожаю від нашої власної недбалості бувають значно більшими.

Самець вивільги

Доглянуті дорослими, вивільжата на початку липня стають здатними літати і невеликими групами починають кочувати. В цей час вже не чути мелодійний крик самців, тільки зрідка помічаєш, як птахи-тіні швидко рухаються в своїй зеленій стихії. У серпні починається відліт вивільг на зимівлю до Тропічної і Південної Африки. В розігрітому повітрі серпневого полудня в кроні сріблисто-зелених верб чи не востаннє пролітає перед тобою золотоперий птах, наче прощаючись до наступної весни.

У верховітті живеться непросто: штормові вітри скидають гнізда і пташенят, дошкуляють різні хижаки-дереволази, але чисельність вивільги в нашій країні стабільна. Птахи пристосувалися до таких умов. Коли ж зникають сади, вирубуються зелені насадження біля водойм, нищаться парки, зникають і вивільги. Порушене повернути складно, часто неможливо. Подбаймо про те, що маємо. Щоб в зелені лісів і гаїв, сіл і великих міст звучав голос вивільги – луна від поклику молодого літа.

Генадій Фесенко, ХайВей