У Мурівці трублять олені і сохне ліс, а хазяйку 9 котів сусіди звуть відьмою

Глухий хутір Мурівка Миколаївської сільради Менського району — не газифікований. У цьому році тут зимуватимуть чотири двори. Знають, газу у них уже ніколи не буде. Село помираюче.

Навкруги ліс. Радіо відрізали. Замість нього тут інша музика — трублять олені. 12 кілометрів до Березни. Автобус не ходить. Та вони вже наче и звикли. Мало того, кажуть, життя їх влаштовує — їхати з Мурівки, покидати ліс не хочуть. До життя без газу, поруч з оленями та дикими кабанами призвичаїлися.

Ліс безкоштовний...

—У нас газ за забором, ще й безкоштовний, — показує на ліс 56-літній пасічник з 33-річним стажем Іван Павленко. — Буває сосна усохне, бух! — у город. Ріж на дрова. Не впаде — сухостою вистачить. Лісник нічого не каже, як на дрова візьмеш.

Іван у Мурівці народився.

— Коли малий був, сухостою бракувало. Жердочку сиру несеш, а лісник слідом біжить. Міг і з плеча знять, всяке траплялося. Тоді 29 хат було у Мурівці. Тільки щось всохне, люди швиденько забирали на дрова. Тепер вітролому у лісі, наче в тайзі по телевізору. Щось з екологією, мабуть. Метрів на двадцять нічого не видно. Раніше за хутір вийдеш — до Чорногорців ліс чистий.

Іван прожив у Чернігові майже 20 років. Коли мама прихворіла, повернувся. Тепер тримає на хуторі сорок вуликів, кроликів, кобилку, курей.

— Місто не люблю з дитинства. У мене у Чернігові квартира, міг би шофером чи столяром влаштуватися. Та не хочу. У нас тут краса! Чуємо, як трублять олені.

— Можуть і рогами у хату постукать, і копитом, — кажуть Володимир та Лідія Максименки.

— Ревуть усю ніч, — продовжує Павленко.— Виходимо о 12-ій ночі, слухаємо. Зараз у них гін, паруються. Якось на повний місяць вийшов красень з рогами до хати, я аж залюбувався. Трохи гарбузи та буряки нам трощать, та ми на них не ображаємося. Від кабанів більше шкоди.

Дружина Павленка, 55-літня Паша, і досі живе у Чернігові. Приїхала у гості, надумалася прати. Надворі — грубка. У хаті — піч та електроплитка.

— Дерево десь впаде — світла два-три дні нема. Поки з Березни приїде аварійка — плитка не працює. Оце проблема. У минулому місяці за користування плиткою заплатили 20 гривень, — каже жінка.

69-річна Марія Зекіна працювала у Чернігові клінічним лаборантом на станції переливання крові, у жіночій колонії. Її чоловік 70-річний Сергій — з Орловської області.

Подружжя пенсіонерів намагається тягати менші дрова, щоб не перевантажуватися. Просять допомагати сина. У їхньому сараї лежать дрова ще з минулої зими. Економлять.

— Готуємо на грубі. Є електроплита, але ж за неї треба платити! Син купив мікрохвильову піч, та у нас мала напруга, то вона не тягне. Лампочка денного світла навіть тухне, — бідкається Марія Зекіна.

85-річна Варвара Тарасенко бере мотузку. Іде в ліс, кладе на спину дрова. Зігнувшись, рушає додому.

— Краще дрова тягати, ніж поганим міським повітрям дихати, — розмірковує бабуся.

У місті живе її син, та вона до нього не хоче.

Ліс — платний!

Мурівка — грибний край, але у цьому році, кажуть, грибів мало.

Колишній кондитер, 67-літня Олександра Василенко якраз поралася коло грубки у літній кухні — закривала опеньки. Ця жінка дрова виписує.

Вона переїхала з чоловіком Михайлом та нині покійною мамою з Чернігова на глухий хутір поправляти здоров'я 19 років тому.

Донька разом з чоловіком, експертом по аномальних явищах, 18 років тому виїхала до Канади, у Торонто. У Чернігові у Василенків залишилася квартира. Та серед лісу жінці більше подобається.

— Працювала на «Хімволокні», у перемотувальному цеху. Від цього почала боліти голова, стала погана пам'ять. У 26 мені сказали іти на інвалідність. Не пішла — була ідейна. Так і напишіть, дурна!

Хата жінки битком набита книгами, як бібліотека. Вона «анастасієць» — живе за постулатами Анастасії, героїні однойменної книги Володимира Мегре.

— Як каже Анастасія, візьми гектар землі і живи на ньому.

Гриби кипіли у здоровенній залізній каструлі. Коло неї крутилися коти — їх у жінки дев'ять. Олександра бере здоровий кухоль, заливає духмяну суміш з каструлі у банки, закатує кришками.

— Це правильна їжа. Всі кажуть, що я відьма. Але це неправда. Просто люди слухають мене, а інформація до їх мозгів не доходить.

Буде двадцять банок. Гриби підуть не за гроші. Фермерам, наприклад, за зерно. Мені ж курей кормить треба.

На грубці жінка варить худобі їсти. Поруч стоїть електрична плитка, газова плита з балонним газом. На них варить супи, смажить оладки, пече пиріжки. Є і хлібопічка.

Хата п'ять на шість метрів. Дровами натопить піч — задоволення.

— Багато дров треба?
— Машин три до весни вистачить. У Березні живе лісник. У нього і виписую. Потім шукаю людей, які б привезли з лісу. Плачу тридцять-сорок гривень. Кому скільки. Дивлячись, який віз. Шукаю людей, які б попиляли, потім — які б порубали. І те, і те — десятка. Іноді прошу, щоб склали у сарай.

Як проїжджає лісник, питає: «Ніхто ліс не краде?». «Та кому він потрібен», — кажу. Лежить валом. Сохне ліс, падає прямо на город, гниє і пропадає. Віковим дубам кінець, лежать один на одному. Хочеш — бери, хочеш — не бери. Буває, і підбираємо дрова, як немає чим дотопити.

Колишня листоноша, 55-літня Лідія Максименко не робить уже 12 років. Потрапила під скорочення. Живе з чоловіком Володимиром.

— 300 гривень на рік платять моїй мамі як пособіє на паливо. 280 рублів коштує один балон газу для плити, якого вистачає на півроку. Машина нерубаних дров — 600 гривень. Рубаних —тисяча. Скоро нам взагалі в ліс не дадуть вийти. Он озеро на хуторі Булавчин, уже місцевим рибу не можна ловити, — кажуть Максименки.

За словами лісничого Березнянського лісництва (структурний підрозділ ДП «Чернігівське лісове господарство») Олександра Приходька, куб сосни коштує 70 гривень, складометр — 46 гривень 90 копійок. Куб дуба — 83 гривні, складометр — 51 гривня 46 копійок.

Дрова також продають на березнянському базарі. Місцеві кажуть, продавці приїжджають з Ленінівки, Кам'янки, із сіл Щорського району.

Чому сохне?

— Таксатори (спеціалісти з з визначення запасу та якості лісу. — Ред.) з Києва, що до нас нещодавно приїжджали, припускають, що ліс сохне через обміління ґрунтових вод, — каже Олександр Приходько.
Деякі лісники пов'язують збільшення кількості сухостою з наслідками аварії на ЧАЕС та з хворобами дерев.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №40 (1326)