Таємнича Жовна чорна

Високі стрункі сосни оточили всюдибіч лісову вирубку, яка почала заростати молодими берізками і висадженим низькорослим сосняком. У невеликій низині з-за соснових стовбурів вийшли на узлісся зеленокорі осики, на яких з протилежного боку галявини поглядають висококронні гіллясті дуби. У відкритий простір вирубки через вінця виднокраю ллється сонячне світло, зазирають білобокі купчасті хмари, накочується блакить неба. Там зблискує свіже павутиння, там граються у польоті бабки, там перелітає з квітки на квітку метелик, сюрчать коники...

За кілька кроків від вирубки в глиб лісу все інакше – різкі й прозорі тіні від дерев і кущів творять таємничість, загадковість. Здається, що у найгустіших тінистих місцях ховається справжній господар цього рослинного світу – казковий лісовик.

Зовсім несподівано з того густого затінку на окрему сосну або березу, які залишились на вирубці, вилітає чималий геть чорний птах, такий незвичний... І виникає враження, що то лісовик зі своїх тінистих покоїв послав вартового подивитись, чи все гаразд у лісовій господі. Тим вартовим лісу є жовна чорна, доволі рідкісний, потайний птах.

Птахи з повністю чорним оперення часто мають додаткові особливості вбрання, які створюють їм своєрідність, навіть ошатний або поважний вигляд – інтенсивний різноколірний металічний полиск, яскраво забарвлений або особливої форми дзьоб. Завдяки цьому вони стають помітнішими. У жовни чорної у забарвленні теж є деякі особливі риси: червона „шапочка” у самця або лише червона пляма на потилиці у самки. Та чомусь ці ознаки не надто впадають в очі. А білуватий колір дзьоба і райдужної оболонки не додає особливої вишуканості. Навпаки, це ще більше підкреслює чорноту птаха, наче він і справді є абсолютною чорною тінню, уламком гілки або наростом на темному стовбурі. На сіруватій деревині оголених від кори стовбурів цей чорний птах ще якось виділяється, та й то наче обгоріла, обвуглена гілка.

Ворогів у жовни небагато. На неї може полювати яструб великий, а на гніздах також куниця лісова. У жовни чорної чудове захисне забарвлення, яке добре маскує її в густих тінях старого лісу.

Нічого не знаючи про жовну, натрапивши на неї вперше, відразу помітите риси, які нагадують строкатих дятлів – легко тримається на вертикальному стовбурі дерева, вчепившись кігтями і обіпершись на хвіст, вільно рухається короткими стрибками вгору по стовбуру. Жовна чорна і є дятлом, найбільшим дятлом нашої фауни, масою понад 300 грамів.

Крім означення цього птаха в назвах ще двох видів дятлів, поширених у лісах нашої країни, використовують слово „жовна”. У словниках української мови зазначається, що слова „дятел” і „жовна” є синонімами, з яких перше зараз уживаніше. Втім птахи, за якими в науці закріпилась назва „дятел”, мають строкате, головним чином біло-чорне забарвлення, а у птахів з назвою „жовна” оперення однотонніше, строкатістю не вирізняється.

Походження слова „жовна” пов’язують в одному випадку зі словом „жовтий”. Як не дивно з першого погляду, та в цьому є логіка, оскільки в оперенні двох інших видів жовн дійсно є жовтий або зеленкувато-жовтий кольори. Жовною інколи називають і вивільгу, яка належить до горобиних птахів і самець якої яскраво-жовтого кольору. Ці види спочатку, вірогідно, й стали називати „жовна”. А вже згодом це слово пов’язали і з майже однотонно чорним птахом. У іншому випадку вважається, що „жовна” походить від дуже давнього слова у значенні „довбати” або „колоти”, які точно відображають особливості поведінки птаха. Цікаво, що й застаріле слово „жовнір” може бути споріднене зі словом „жовна”. Жовнірами в минулих століттях називали солдат, на озброєнні яких була рушниця зі штиком, щоб колоти супротивника. Так само і жовна чорна видовженим загостреним дзьобом, наче штиком, дуже легко проколює, точніше розкльовує, деревину.

У польоті цей птах радше нагадує грака або ворону, ніж дятла. Незвично спостерігати, як жовна чорна пролітає над галявиною: на відміну від інших дятлів зовсім не втягуючи у плечі голову, майже не переходить на пірнаючий політ. Пряма траєкторія руху досягається періодичними частими помахами крил, так птах уникає спусків у повітрі. Він наче зісковзує вниз лише перед тим, як сісти на стовбур або перед приземленням. Через велику голову на витягнутій шиї одразу видно, що перед тобою не вороновий птах, а саме жовна чорна. До птаха, який вмостився на окоренку, можна обережно нищечком підкрастися, ховаючись за стовбурами. Підпустить він метрів на 6–7, і ви роздивитесь зосереджений вираз його чудернацьких білих очей. Він обстежуватиме кору, весь час контролюючи ваші рухи. Спробуєте підійти хоч трохи ближче – птах негайно полетить, розтане в густих лісових тінях.

У роді, до якого належить жовна чорна, є ще шість видів жовн, два з них поширені у східній частині Південної Азії, решта – у Північній і Південній Америці. Вважається, що саме Південноамериканський континент є місцем виникнення дятлоподібних птахів, серед яких налічують понад 200 видів.

Жовна чорна трапляється у лісовій смузі Європи і північної частини Азії, переважно у тайзі. У нашій країні вид поширений на Поліссі, в Карпатському регіоні, по заплавних лісах Дніпра і Дністра заходить у Лісостеп, зареєстрований як гніздовий у пониззі Дунаю. Оселяється у старих соснових і сосново-дубових лісах, у Карпатах – також у смерекових, ялицевих і букових масивах.

Скрізь жовну чорну побачити нелегко, та сліди її діяльності точно вкажуть на присутність птаха у вашій місцевості. Якщо у хвойному лісі зростають купками осики або берези і серед них є висохлі дерева, жовна неодмінно зверне на них увагу і залишить на них свою „візитну картку”. Дуже вже вона охоча робити ряди отворів у змертвілій деревині м’яких порід. Буває, що стовбур всохлої нетовстої осики з низу до верху аж рясніє дірками різного діаметра, найчастіше близько 4–5 см. Наче потужний перфоратор, дірявить жовна і підгнилі стовбури сосен. Такі дірки – незаперечний доказ, що десь неподалік тримається жовна чорна. Дуже часто саме за цією прикметою орнітологи виявляють нові місця потенційного гніздування цього дятла.

Жовна чорна – осілий птах, лише незначна частина особин вдається до сезонних кочівель. Шлюбні пари зберігаються протягом кількох років. Гніздова ділянка однієї пари займає площу щонайменше 100 га, а найчастіше – декілька сотень гектарів залежно від того, наскільки вона багата необхідним кормом.

З початком шлюбного періоду жовну чорну виявляти легше. Наприкінці лютого птахи обох статей починають стукотіти по висохлих деревах. Стукотіння дуже характерне, значно відрізняється від подібних вправ решти дятлів: звук, який утворюється від того, вищої тональності і більшої частоти, наче птах кудись поспішає. Чути стукотіння далеко, воно лунке, повторюється кілька разів. Йдучи на цей звук у завмерлому зимовому лісі, обов’язково натрапиш на виконавця.

Не менш енергійні у жовни чорної і голосові поклики. Вони різноманітніші, ніж у дрібніших дятлів. У шлюбному азарті жовна подає різкі свистові трелі і крики, які доволі дикувато звучать серед мовчазних дерев. Посилена голосова активність може починатися ще до стукотіння по сухостою. Крім згаданої подоби пісні, птахи спілкуються і за допомогою інших різких, коротких, але достатньо високотональних покликів.

Дуплотворча активність жовни чорної дуже значна. Птахи можуть займати те саме дупло для гніздування протягом кількох років і одночасно десь неподалік влаштовують нове дупло, в якому можуть загніздитися згодом. Видовбуванням гнізда займається переважно самець, хоча й участь самки помітна. Дупла птахи будують наприкінці березня, триває цей процес 10–20 днів. Найчастіше дупла розміщують на висоті понад 10 м, у високостовбурних старих борах – навіть вище 25 м.

Льоток дупла, де гніздиться жовна чорна, не округлої, а овальної форми, розмір його від 8 до 14 см, що значно більше, ніж у дуплах інших дятлів. Глибина дупла значна – 25–55 см, ширина – до 25 см. Така собі міні-комора у верховітті.

У квітні птахи відкладають кладку з 3–5 яєць. Вони білого кольору, що властиво для більшості птахів, які гніздяться у схованках. Не дивлячись на значні розміри жовни чорної тривалість насиджування яєць така сама, як у дрібних горобиних птахів – 12–13 днів. Пташенята, які вилуплюються голими і сліпими, залишаються у гнізді досить довго – близько місяця і вилітають з нього приблизно на початку червня. За забарвленням молоді самці і самки ще у гнізді відрізняються так, як і дорослі, що трапляється у птахів нечасто. Тільки на червоних ділянках оперення у молодих є чорні риски. Після вильоту пташенят сімейні групи деякий час тримаються разом, а потім молоді птахи починають кочувати самостійно у пошуках нових місць гніздування.

Улюбленою поживою жовни чорної є різні види мурашок. Щоб здобути їх, птахи розкопують мурашники, роблять у них довгі ходи. Саме біля мурашників на цього дятла можна натрапити найчастіше. Та про загрозу мурашкам від жовни чорної не йдеться, надто вже нечисленний цей птах. У нашій країні гніздиться лише 5–9 тис. пар. Значну користь приносить жовна чорна, знищуючи осередки розмноження шкідників дерев, які виникають серед сухостою. Живиться вона короїдами, вусачами, заболонниками, видовбує їх зі стовбурів і взимку.

Важливе позитивне значення цього птаха полягає не лише у скороченні чисельності комах-шкідників. Порожнини, які виникають у стовбурах дерев від морозобою, ударів блискавки, в результаті природного гниття деревини, в окультурених лісах трапляються нечасто. Тому дупла, зроблені жовною чорною, охоче використовують для гніздування інші рідкісні види птахів – качка-гоголь, голуб-синяк, сиворакша, сич волохатий, жовна зелена, які або вже потрапили до Червоної книги України, або невдовзі будуть до неї внесені. Кинуті дупла жовни чорної використовують і кажани – одні з найвразливіших тварин.

Суцільне вирубування стиглих лісових масивів – головний чинник негативного впливу на жовну чорну. Ще більше ускладнює ситуацію те, що для оселення птахи потребують значних площ старого лісу. Збереження таких лісових масивів – запорука виживання найбільшого дятла нашої фауни.

Жовни дуже прив’язані до рідних місць гніздування. Проте не тільки на Поліссі, але й у Лісостепу, і подекуди у перелісках Степу можна натрапити на цих незвичних птахів. Деякі з них туди залітають, а на Правобережжі інколи й гніздяться. Якщо вам пощастить їх побачити, вважайте, що зустріли справжніх охоронців пралісів, посланців пращура-лісовика, який наказав своїм вартовим оглянути свої колишні, а можливо й майбутні, володіння.

Геннадій Фесенко, ХайВей