Карпати: для всіх чи для малої енергетики?

Хочеш мати електроенергію — дихай викидами ТЕЦ. Виробляєш сільгосппродукти — завалися відходами. Але ж споконвіку в Україні у доброго господаря кожна трісочка-соломинка йшла як не для обігріву, то на добриво. І сьогодні наведені енергетичні й екологічні проблеми можна розв’язати завдяки альтернативній енергетиці.

Заради справедливості слід сказати, що в 2011 році ситуація значно поліпшилася. Ухвалення закону про «зелені» тарифи на електричну енергію, яка виробляється з відновлюваних джерел енергії, зробило свою справу. Інвестори завзято взялися за вигідні проекти. Найбільша в Європі сонячна електростанція працює в Криму, в Донецькій та Миколаївській областях запущені промислові вітроелектростанції (Ново-Азовська та Очаківська) із сучасними європейськими вітротурбінами, які видадуть в об’єднану енергосистему України мільйони кіловат-годин екологічно чистої електроенергії.

Сонце, вітер і вода — наші найкращі друзі...

Проте, якщо у південних і східних регіонах України подібні об’єкти не викликають протестів серед населення, то у західних областях, де ставка робиться на будівництво великих вітрових і гідроелектростанцій у карпатській частині регіону, така ідея викликає шок. Особливо лякають екологів і жителів регіону масштаби та методи будівництва. У ЗМІ вже прозвучала інформація про зведення... 550 малих ГЕС!

Більшість запропонованих проектів передбачають будівництво у Карпатах малих ГЕС дериваційного типу. У цих ГЕС вода забирається у трубу, транспортується вниз на певну відстань (як правило, кілька кілометрів), а потім скидається на турбіну для виробництва енергії, після чого повертається у річку. Видовище справді не з привабливих. Річка Білий Черемош — символ українських Карпат, і у металевій трубі?

Єдина нині діюча на Львівщині Явірська гідроелектростанція у селі Явора Турківського району збудована на початку 1960-х років на р. Стрий. Тривалий час вона живила енергією навколишні сільськогосподарські об’єкти, а у 1982 році була зруйнована повінню. Друге життя їй дала компанія «Енергоінвест» (Вінниця), яка 2006-го вклала у відновлення та модернізацію об’єкта понад 5 млн. грн. І от уже два роки значну частину виробленої електроенергії ця компанія продає в електромережу «Львівобленерго». За перше півріччя 2011 року обсяг реалізованої продукції становив 647,9 тис. грн.

Президент асоціації «Паливно-енергетичний комплекс» Ярослав Шпак (Львів) гірські річки вважає особливо привабливими для малої енергетики. На Львівщині їх потенціал оцінюють у 500 млн. кВт∙год на рік. Це понад 10% від усього споживання електроенергії областю. Основна гідроенергія припадає на гірські річки Дністер, Стрий, Опір та їх притоки. Міні-ГЕС планується звести у с. Новошичі Дрогобицького району (0,25 МВт), смт Добротвір Кам’янко-Бузького району (1 МВт), с. Довге Дрогобицького району (4 МВт), смт Верхнє та Нижнє Синьовидне Сколівського району (по 1,5 МВт кожна).

І хоча львівська фірма «Еко-Оптима» лише в акваторії річки Стрий та її притоці — річці Опір виявила 14 місць, придатних для зведення гідроелектростанцій загальною потужністю не менш як 20 МВт, будувати їх на гірських річках не так просто.

На думку Я.Шпака, реалізацію проектів гальмує недостатній тариф для малих гідроелектростанцій: кіловат-годину «зеленої» енергетики оцінено лише у 84 коп. До того ж тариф однаковий як для 10-мегаватних станцій, так і для зовсім невеликих об’єктів потужністю до 100 кВт. Крім того, за останні роки значно зросла плата за користування водою.

Та попри це, інвестори вважають найвигіднішою для західних регіонів саме енергію води. Малі ГЕС мають реальний термін служби понад півстоліття при порівняно невеликих експлуатаційних витратах, а їх навантаження більш стабільне і гарантоване. До того ж, на відміну від вітрової та сонячної, гідроенергетика не потребує додаткових регулюючих потужностей.

Стосовно малих ГЕС позиція управління вугільної промисловості та паливно-енергетичного комплексу Львівської ОДА така: розглядати їх зведення у комплексі з протипаводковими заходами. Для цього управління пропонує залучити інститут «Львівводгосп», який об’єднав би енергетичний і протиповеневий напрями і визначив перспективні місця для будівництва малих ГЕС. Ряд науковців не впевнені у доцільності такого симбіозу. Такі об’єкти потребуватимуть мільярдних капіталовкладень з державного бюджету. А головне — будуть малорентабельними.

Гірські райони Карпатського регіону перспективні також для розвитку ще одного напряму відновлюваної енергетики — вітрової. Перший проект у вітроенергетиці, який законно пройшов усі етапи погоджень, — вітрова станція біля Старого Самбора. Там передбачено змонтувати п’ять вітроагрегатів потужністю 2,5 МВт кожна. Вартість будівництва — близько 20 млн. євро. Крім того, сьогодні в області працюють над проектами ще п’яти вітроелектростанцій. Це, зокрема, дві ВЕС біля м. Старий Самбір (12,5 МВт та 25 МВт), а також Сколівська (37,5 МВт), Миколаївська (до 30 МВт) та Дрогобицька ВЕС (23 МВт).

Щоб було зрозуміло, наскільки це складні процедури, скажу, що лише силу вітру вимірювали там упродовж двох років. Та навряд чи більшість охочих заробити на альтернативній енергетиці погодяться чекати так довго. Адже що далі відкладати запуск об’єктів, то менше вони зароблять.

Чи не найбільше вітроенергетикою на Львівщині цікавляться польські інвестори. Обов’язковою умовою при реалізації таких проектів вони висувають право власності на землю під об’єктом. Їх інтерес до проектів відновлюваної енергетики в Україні можна зрозуміти. Польський ринок відновлюваної енергетики достатньо насичений. Крім того, вся земля там перебуває у приватній власності, тому коштує дорого. Великий супротив таким проектам чинять польські екологи. Інша справа — земля в Україні. За попередніми підрахунками, 49-річна оренда 2,5 га землі поблизу Старого Самбора обійдеться орендарю у 50—60 тис. грн. Надалі кожного року за оренду доведеться сплачувати близько 17 тис. грн. Це у 30 разів дешевше, аніж викупити землю!

Нині ініціативу українських та іноземних інвесторів щодо розвитку ВЕС у Карпатах стримують малопотужні лінії електропередачі.

Слабким місцем вітроенергетики у Карпатах є нестабільність вітрів і, як результат, необхідність у мобільних резервних джерелах. Якими вони мають бути, яку частину потужностей ВЕС слід резервувати, де повинне бути місце резервних потужностей — проблема, розв’язання якої потребує серйозних досліджень.

Перш ніж сідати за стіл переговорів з потенційними інвесторами, вважає начальник управління вугільної промисловості та паливно-енергетичного комплексу Львівської ОДА Земомислав Новікевич, у цьому напрямі необхідно провести серйозну підготовчу роботу. Найважливіші, на його думку, такі питання: кваліфіковані заміри параметрів вітру, оцінка вітропотенціалу майданчиків, які можна використати для будівництва ВЕС; наявність земель несільськогосподарського призначення, бажано зі статусом резервної відповідної сільської чи міської ради; вирішення режимних питань, пов’язаних із передачею значних потужностей до енергетичних центрів.

«Інвестори не рахуються з природою...»

Як бачимо, питання екології, на яких акцентують увагу екологи, чиновників не дуже цікавлять. На першому, другому, десятому місці стоїть її величність вигода.

«Чи має право на життя мала гідроенергетика. Напевно має, — каже представник туристичного клубу «Манівці» Тарас Білошицький. — Але кожен проект має бути обговорений і погоджений з екологами та місцевими жителями. Сьогодні їх буквально ставлять перед фактом. Громадські слухання — суцільна профанація. І що більше бізнес наводить аргументів на користь міні-ГЕС у Карпатському регіоні, то жорсткіше жителі гірських регіонів опираються їх будівництву».

Підтвердженням сказаного може бути презентація проекту будівництва міні-ГЕС у Верховинському районі Прикарпаття, яка мало не закінчилася бійкою селян із підприємцями. Тривогу селян викликають негативні наслідки, приміром, ситуація на річці Білий Черемош. Донедавна ця річка мала велику популярність серед туристів-водників. На травневі свята на Черемош приїжджало близько 20 тис. туристів з усієї України, а також з Білорусі, Росії, країн Балтії. Навіть початківці мали змогу займатись сплавом і отримувати від цього задоволення. Проте торік її не відвідала жодна туристична група. Це пов’язано не так з електростанцією, яка побудована і працює, а з тим, що під час будівництва дороги привели у такий стан, що без спеціальної техніки потрапити туди стало практично неможливо. На закиди, що все зруйновано і вирізано багато лісу, у будівельників одна відповідь: «Це тимчасове явище. От приїжджайте років за двадцять, усе заросте».

«Досі я думав, що малі ГЕС — це добре. Так мене вчили в школі. Та ознайомившись із проблемою глибше, починаю розуміти: на 90% будівництво малих ГЕС шкодять довкіллю», — переконаний Т.Білошицький.

Такої ж думки і голова ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков: «Минуло зовсім небагато часу і наше ставлення до подібних об’єктів змінилося на протилежне — від цілковитого сприйняття до бажання оголосити мораторій на їх появу у Карпатському регіоні. Ми починаємо усвідомлювати, яку це шкоду може завдавати природі. Сьогодні інвесторів не цікавлять результати наукових досліджень водних, біологічних ресурсів, ландшафтного різноманіття. Головне для них — розпочати і закінчити будівництво якомога швидше. Бачимо, як по всій Україні скуповуються різні труби для дериваційних каналів. З деяких із них ще витікає масло, бо труби було демонтовано зі старих споруд. Те, що нині відбувається в Карпатах, дискредитує «зелену» енергетику».

Пригадується анекдот радянського періоду, у якому грузин — торгівець мандаринами заради власної вигоди розвертає літак у іншому напрямку, бо мандарини псуються. Дарма, що це було не по дорозі з рештою пасажирів. Тут щось подібне.

Заради власної вигоди інвестори не рахуються з природою. У сучасних проектах не оцінюється вартість ресурсу, який втрачаємо, тобто ландшафтна, краєзнавча, пейзажна вартість території. Інколи це робиться хіба що частково. Втрачається туристична привабливість регіону. Говорили, що можна побудувати ГЕС на загаті, але проект міні-ГЕС на загаті буде економічно невигідний ні інвестору, ні банку. А от туризм від цього може втратити багато. Як приклад вітчизняні туристичні фірми наводять Туреччину. Завдяки туристам, її державний бюджет на 37% складається з доходів від туризму. Їх приваблює, по-перше, море, по-друге, готелі, а по-третє, рафтинг!

На захисті Карпат стоїть і українське законодавство. Це, зокрема, Карпатська, Бернська, частково Боннська й Оргуська та інші конвенції. Ними чітко передбачені зобов’язання України щодо охорони екосистеми, ландшафтів тощо. Але чиновники не заглядають у ці документи, бо ті їх «не гріють».

У конфліктах з екологами не зацікавлені і банки, які виступають кредиторами зведення різноманітних ГЕС, ВЕС тощо. Але тут є слабкі місця. Справа у тім, що банки відповідають за проект на стадії впровадження, але не відповідають за наслідки запуску об’єкта. Можна навести приклади країн, які почали впроваджувати альтернативну енергетику ще у 90-х роках минулого століття, а потім дійшли висновку, що краще б вони взагалі не чіпали екосистеми. Економічна вигода окремих представників бізнесу обернулась для суспільства низкою екологічних проблем, зникненням багатьох видів тварин, погіршенням якості води. Всього цього за гроші не купити.

Україна може наступити на ті самі граблі. Львівські екологи не заперечують проти будівництва всіх ГЕС, але за єдиної умови: вони будуть побудовані у правильних місцях і не шкодитимуть природі. До того ж не в такій кількості.

Чи були інвестори у Карпатах?

Можна було б навести ще чимало аргументів «за» і «проти» індустріалізації Карпатського регіону. Та поки що ніхто з фахівців не береться провести ту тонку межу, за якою «зелена» енергетика у Карпатах може стати руйнівною для природи. У щоденному житті її добре розуміють місцеві жителі, яким природа дає життя. Її могли б зрозуміти і інвестори, які збираються заробляти тут мільйони «зелених». Але проблема у тому, що практично всі вони бачили ці річки і полонини хіба що з вертольотів та на візуалізації проектів. Чимало з них не живуть в Україні. За такого підходу, не виключено, у майбутньому Карпати можуть стати ще одним об’єктом безгосподарності і людської жадібності. На кшталт уже колишніх наших заводів і фабрик.

Василь Худицький, dt.ua