Чи розгребемо ?..

Україні в майбутньому, та ще й у найближчому, загрожує не стільки політична криза, скільки криза, пов’язана з накопиченням сміття: монстр із тисячами облич з етикетками від провідних світових брендів. Щоб це зрозуміти, не потрібно відкривати підручника з екології, де чітко написано, що «в Україні накопичилась велика кількість відходів — близько 25 млрд. тонн промислових і близько 5 млрд. побутових (за вагою близько 1 млрд. тонн) — тобто близько 500 кг(!) на одного жителя України», — а слід вийти на вулицю, де на смітнику, біля смітника, на газоні, на дорозі, одним словом, скрізь — відходи.

КОМУ ПОТРІБНЕ СМІТТЯ?

Боротися з ним почали ще 1992 року, коли був прийнятий Закон України «Про відходи», але й сьогодні у вирішенні цього питання кінця-краю нема. Існують проекти, проводяться наради та слухання, але, на думку Ольги Маслюківської, старшого викладача кафедри екології Національного університету Києво-Могилянська академія, «немає комплексної системи по управлінню з відходами, яка починається далеко до їхнього утворення».

Як кажуть, хворобі легше запобігти... Йдеться про те, що Україні потрібна політика зменшення використання різних матеріалів з первинної сировини (політика ресурсозбереження) — упаковку можна або повертати, або робити її із вторинної сировини. Крім того, має бути повторне використання певних елементів, наприклад, поновна заправка картриджів. На етапі споживання ми можемо купувати замість півторалітрової упаковки дволітрову. За комплексний підхід виступають і різні екологічні центри та громадські організації.

«Картина — що в Київській області, що в Україні — однакова. В нашій області утворюється приблизно 1, 5 млн. тільки твердих побутових відходів, — зазначив Василь Голюга, начальник відділу регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього середовища в Київській області. — Жодного підприємства з переробки тільки твердих побутових відходів немає. Сортування не ведеться. Дуже погано у нас, як в області, так і по всій Україні, йде первинне сортування відходів, те сортування відходів, яке повинно проводитись хазяйкою на кухні».

ДОСВІД ЄВРОПИ

Отже, для того, щоб обеззброїти нашого «сміттєвого монстра», потрібно змінювати менталітет народу, вчити громадян розподіляти відходи за так званими фракціями, тобто, простою мовою, розділяти сміття хоча б на «сухе» та «мокре». Зазначимо, що у світі існують різні системи роздільного збирання.

Так, у Японії сміття розділяють на 34 фракції, в Німеччині — на п’ять, в Україні поки що планують розподіляти на три. Систему роздільного збору інноваційна компанія «Грінко» уже запровадила в Печерському районі Києва, на базі жеку № 607. «Було встановлено 46 контейнерів для роздільного збирання. В ці контейнери викидають свої відходи 14 тисяч мешканців на території Печерського району. Відходи забирає окремий сміттєвоз, їх доставляють на сортувальний комплекс «Грінко Центр», де відсортовують ту сировину, яка може бути повторно використана. Інші відходи потрапляють на полігон та сміттєспалювальний завод», — розповіла Ганна Таранцова, спеціаліст з управління проектами та програмами компанії.

У майбутньому компанія «Грінко» збирається запровадити роздільне збирання (вже за трьома фракціями: «сухе», «вологе», скло) не тільки в Печерському, але й в Подільському, Голосіївському та Дарницькому районах Києва. Крім того, компанія планує замінити контейнери, з якими вони зараз працюють, на контейнери типу «дзвін», оскільки вони закриті, що сприяє захисту сухих відходів від намокання. Крім того, дані контейнери можна буде розміщувати на газонах. «Ми хочемо закупити ці контейнери найближчим часом і показати, що з ними працювати правильніше. Так, вони дорожчі. Один контейнер коштує від 6 до 7 тис. грн залежно від матеріалу, з якого він зроблений та об’єму самого контейнера (об’єм може бути від 1,3 м куб. до 5 м куб.)», — зазначає пані Таранцова.

Нововведенням компанії є також оснащення всіх сміттєвозів GPS-датчиками, за допомогою яких можна відслідковувати рух автомобілів. «Система Fleet Management, заснована на технології GPS та веб-технології, дозволяє працювати оптимально за найкоротшим маршрутом, — говорить пані Таранцова. — Вона дозволяє контролювати роботу водіїв та ще й перевіряти, чи дійсно наша машина доїхала до полігона, чи не висипала сміття в якійсь посадці». На несанкціоновані смітники нарікає і Василь Андрійович Голюга: «Відповідно до того, що в 2003 році було тимчасово зупинено експлуатацію полігона №5, це спричинило масштабне несанкціоноване завезення відходів з міста Києва в довкілля Київської області (ліси, поля, балки тощо) і створення більш як двох тисяч несанкціонованих звалищ і смітників на площі близько 87 га. Ця проблема існує ще й тому, що відповідно до закону штраф за незаконне розміщення відходів становить від 85 до 136 грн.». А ось у Японії, наприклад, за утилізацію відходів жителю потрібно заплатити від 24 до 45 доларів, вже не кажучи про несанкціоновані звалища.

У Німеччині за утилізацію сміття покупець має заплатити від 25 до 50 євроцентів, при цьому монети можна отримати назад, якщо опустити пусту металеву чи пластикову пляшку в спеціальний автомат для переробки тари, який встановлено біля кожного магазину. Чого тоді дивуватись, що на вулицях європейських столиць сміття — це велика рідкість? У нас же, за словами пана Голюги: «Інноваційні проекти існують, але тільки на папері. Всі чекають, що їм одразу ж нададуть гроші, й все буде робитися». А робити щось потрібно, тому що чекати вже немає ніякого сенсу. «До 2011 року захоронення на полігонах буде повністю заборонено, завод «Енергія» спалює тільки близько 20% від загального обсягу міських відходів, причому кінцевим продуктом утворюється попіл, токсичніший за вихідне сміття», — говорить Катерина Борисенко, член Національного екологічного центру України, який різко виступає проти проекту будівництва сміттєспалювального заводу на Троєщині.

ГОЛОВНЕ — ЗАХОТІТИ ЦЕ РОБИТИ

По-перше, потрібно підвищувати екологічну культуру громадян, як це сьогодні роблять в Національному університеті Києво-Могилянська академія. «З ініціативи студентів в університеті в 2005 році було введене роздільне сортування сміття, — говорить Ольга Маслюківська. — Нам потрібні були контейнери, гроші на контейнери й інформаційна кампанія серед студентів. Ми вирішили сортувати на три фракції: папір, скло і пластик. Це була пілотна стадія. Був різний досвід, іноді народ кидав сміття всюди змішано. Бачили навіть таке: будівельники скинули цемент у контейнер з папером. Тобто ми стикнулися з проблемою, коли люди просто не знають, що це таке». Дійсно, деякі люди просто не розуміють, чому потрібно проводити роздільне сортування сміття. Та й чи це «зручно», коли в будинку є сміттєпровід, який для того й побудований, щоб швидко кинути туди сміття і побігти на роботу без зайвого клопоту від сортування. Та все ж в деяких будинках громадян привчають до сортування, а сміттєпроводи заварюють. «Та це й краще, немає тарганів та інших шкідників у будинку», — ділиться Зоя Миколаївна, мешканка одного з таких будинків. Сама ж пані Маслюківська, старший викладач кафедри екології Національного університету Києво-Могилянська академія, зазначає: «Якщо чесно, першу партію з проекту ми викинули просто у смітник, тому що його не можна було навіть комусь показати. Але позитив був у тому, що коли на літо ми забрали контейнери, то, коли ми восени прийшли туди, де раніше стояли контейнери, там купками стояли окремо пляшки скляні, окремо — пластик, окремо — макулатура». Отож студенти звикли до того, що потрібно сортовувати сміття. Крім того, більшість з них уже побувала за кордоном, де сортування сміття не новина. Нам необхідно переймати досвід Заходу, але не просто копіювати, а створювати власну систему, оскільки європейський «штамп» в нас може не прижитися. Ганна Таранцова, представник компанії «Грінко», впевнена, що «нам потрібно переймати досвід Польщі. У різних містах Європи кожне місто розробляє власну систему поводження з відходами, але раціональне поводження з відходами за кордоном регулюється і підтримується в першу чергу державою, а потім — уже на рівні муніципалітетів. Компанії самі не проводять агітаційну роботу, як це зараз робимо ми».

По-друге, потрібно унормувати наше законодавство до європейського рівня. Закони, які існують у нашій державі, на думку спеціалістів, вже не відповідають тим стандартам, що встановлено в усьому світі. Найближчим часом просто необхідно прийняти закон «Про тару та упаковку», відповідно до якого виробники пакувальної продукції повинні будуть сплачувати у загальний фонд на збір, сортування та утилізацію відходів. Таке досягнення вже давно діє в країнах Європи, це так звана зелена точка. Цей символ ви можете побачити на стаканчиках з-під кефіру, пляшках з шампунем, на консервних банках. Цей символ означає, що в ціну товару вже входить збір та утилізація тари. «Зелена точка» в Європі відома на всіх мовах: «Green Dot», «Ponto Verde», «Point Vert» та ін. Ліцензійна плата вираховується відповідно до ваги упаковки та її кількості. Варто також заохочувати виробників виготовляти упаковки, які можуть бути повторно використані (наприклад, англійська компанія Nampak Plastics, яка виготовляє 2 млрд. пляшок щорічно, в 2009 році планує ввести в експлуатацію лінію з переробки 13 тис. тонн пластикових пляшок і виробляти з них поліетилен низького тиску для харчових упаковок) або вироблені з натуральних продуктів, як-от з кукурудзяного цукру, що є біорозчинним матеріалом і не завдає шкоди навколишньому середовищу (наприклад, біорозчинний пластик Mirel, виготовлений американською компанією Metabolix та компанією Archer Daniels Midland). Біорозчинний пластик прекрасно підходить для упаковки бісквітів, фруктів та овочів. У ідеальних умовах такий пластик переробляється за 47 днів, натомість так званий стеромус — прозорий пакувальний матеріал для м’яса, сиру й овочів, виготовлений з нафти, повинен буде пролежати кілька мільйонів років на сміттєпереробному заводі перед тим як розкластися.

По-третє, кожен громадянин має зробити свій особистий внесок у зменшення сміттєвих звалищ. Потрібно намагатися купувати продукти без упаковки (на вагу) — до речі, це дешевше. Друге — надавати перевагу упаковці, яку потім можна буде віддати в місце прийому (скло, металотара). Ця система дуже добре працювала в колишньому Радянському Союзі. Тоді кожен школяр знав, що тонна макулатури зберігає 17 дерев. Третє — брати з собою «старий» поліетиленовий пакет і не купувати новий. Приміром, в Китаї з 1 червня 2008 року прийнято обмеження використання пластикових пакетів. У супермаркетах заборонено безплатний пластиковий пакет для кожного покупця. І четверте — варто збирати «домашню» макулатуру, склотару в окремі пакети і віддавати в пункти прийому. Виконуючи всі ці правила, ми зможемо хоч на краплину, але зменшити ті гори сміття, якими можуть стати наші й так не чисті міста вже в недалекому майбутньому.

Ірина ЛИСАК, День