Бурштинова біда Полісся

Поки на сході країни триває війна, а у владних кабінетах імітуються реформи та боротьба з корупцією – у глибинці поліського краю розгортається екологічна катастрофа, зупинити яку може, хіба, що введення озброєних підрозділів Нацгвардії.

І причиною цього є коштовний камінець.

"Сонячний камінь" – саме так в народі називають бурштин, широко відомий також під російською назвою "янтар".

Будучи за походженням скам'янілою смолою, він значно м'якший за дорогоцінне каміння неорганічного походження, але не поступається своєю красою. Тому бурштин широко використовується в ювелірній справі і мистецтві, для виготовлення найрізноманітніших прикрас, оздоблення картин, ікон тощо.

Але витончена краса каменю має страшний зворотній бік.

Поклади бурштину в Україні знайдено на Поліссі – у Рівненській, Волинській та, віднедавна, Житомирській областях. Легальний видобуток каменю становить краплю в морі. Так, державне підприємство "Бурштин України" добуває 2-4 тонни каменю на рік, в той час як обсяг нелегального видобутку в Рівненській області становить, за деякими підрахунками, до 60 тонн. Але точної цифри, звісно, ніхто сказати не може.

Стрімко розвивається цей процес і в Житомирській області, у якій, імовірно, добувається вже близько 20% об'єму Рівненської.

Бурштин на Поліссі є синонімом слова "гроші". За один грам перекупники платять 3-4 долари. Невеликі камінці важать 20-30 грамів, однак якщо пощастить, можна знайти каміння вагою до кілограма. Якщо ж в середині камінця видно комаху, застиглу в смолі мільйони років тому, – його вартість зростає в десятки разів, сягаючи астрономічних сум.

Для бідних поліських сіл – це єдина можливість заробити гроші, – і не просто заробити гроші, а величезні статки, в сотні тисяч гривень, за кілька тижнів або місяців роботи. Якщо пощастить, і якщо не вб'ють конкуренти.

Бурштинова лихоманка – саме так можна назвати лихо, яке спіткало поліські ліси.

Село Пояски, Олевський район Житомирської області. Сюди зручно діставатись електричкою, яка сполучає Олевськ із Коростенем. Північніше Поясків розкинулись глухі поліські ліси, серед яких ніби загубилось декілька сіл – Шебедиха, Рудня-Замисловицька, Устинівка. Між ними навіть немає доріг із твердим покриттям – лише щебенисті насипні дороги, що тягнуться крізь болота і зв'язують поліщуків з цивілізацією.

Ще три роки тому ці ліси і села були ідеалом тиші і гармонії. Здавалось, ніщо не може порушити лісову ідилію: це було прекрасне місце для відпочинку від гамірної столиці, від шуму машин і людей серед первісної природи. Було – і минулось...

Від Поясків до Шебедихи постійно курсує інтенсивний автомобільний потік, що справляє враження жвавої регіональної, але аж ніяк не лісової, дороги. Зранку ж, коли більшість машин виїздить "на промисел", звуки моторів відтворюють картину інтенсивного вуличного руху в місті.

Біля Шебедихи до машин, що їдуть від Поясків, долучається транспорт з Олевська, який прямує сюди через Обище.

Усі разом вони прямують двома напрямками: одні – дорогою до Рудні-Замисловицької, до тамтешніх родовищ, інші – лісовою дорогою "в нікуди", яка була побудована для зручності вивезення лісу і прямує в ліс в кількох кілометрах західніше Рудні.

Лісова дорога, побудована для лісовозів, стала справжнім "бурштиновим шляхом", що відкриває браконьєрам легкий доступ до віддалених заболочених лісів.

На виїзді з Шебедихи, на "бурштиновому шляху" стоїть дерев'яний "кіоск", на який вказує табличка "Скупка". Поруч – скупчення чоловіків, з-поміж них троє – у камуфляжі ЗСУ, але без шевронів та погонів, і скатаними на чолі шапками-балаклавами.

– Молодые люди, вы куда?
– В Поясківський заказник.
– А документы у вас есть? Покажите.
– Звісно, є. А ви, власне, хто? Покажіть свої документи сперш.
– Мы охранная структура…
– Так а що ви охороняєте? Ми йдемо в державний ліс Білокоровицького лісгоспу, чому ми маємо щось показувати?

Охоронець знічується, підходить інший:

– А что вы делать там собрались?
– Проводити обліки птахів, орнітологи ми.

Пару секунд обличчя охоронця, на якому не помітно слідів інтелекту, з подиву губиться у роздумах, а потім видає: "Ладно, идите", – мабуть, наш зовнішній вигляд мало нагадував копачів-конкурентів.

Водії машин, що їдуть до родовищ, аж вивертають голови від подиву, побачивши нас. Видно, що ніхто зайвий сюди не заходить.

Варто пройти кілька кілометрів, і перед очима повстає епічна картина.

В 3-х кілометрах від Шебедихи в лісі повстало величезне таборове містечко, із сотнями автомобілів, фургонів, наметів, в якому цілими сім'ями (!) протягом теплого періоду року живуть бурштинові копачі. Про масштабність дійства свідчить хоча б той факт, що серед усього скупчення автомобілів трапляються навіть фургони-магазини!

Внаслідок постійного перебування такої кількості людей у лісі, він справляє жахливе враження: величезні площі витоптані, страшно засмічені, купа дерев спиляна на дрова або бесідки/столи, ґрунтовки порозбивані.

Але, звісно, все це разом узяте не може зрівнятись зі шкодою, яка відходить від самого добування бурштину.

На величезних площах ліс повністю знищений. Десятки гектарів перекопані і перемиті. Справа не обмежується ручною роботою: у болотах працює важка техніка – різноманітні бульдозери, а по лісовій дорозі час від часу сунуть "БелАЗи" з платформами для гусеничної техніки.

Ліс виглядає апокаліптично. Нажаль, з міркувань безпеки, найбільші за площею розробки зняти не було можливо, а менші, закинуті після розробок ділянки, виглядають так:

На великих ділянках дерев майже не лишилось, більшість їх була спиляна, аби не заважали, в тому числі й вікові сосни.

Для спрямування води в райони видобутку, у лісах і на болотах бульдозерами були прочищені старі меліоративні канали – подібної меліорації тутешні ліси не бачили з півстоліття. І це теж ніяк не є позитивом.

Густі чагарі в місцях видобутку стоять на заваді копачам. Тому вони масово випалюють підлісок для своїх потреб. Добре, що справа обмежилась низовими пожежами, але в поліських сосняках вогонь легко може перекинутись на верхівки дерев, та і торф'яники тут на кожному кроці… Часто вітер доносить стійкий запах горілого лісу: чи то від горільників, чи то від численних таборових багать.

Найкраще місце розробок можна описати як "місячний ландшафт". А залиті водою ділянки із десятками копачів, що порпаються у багні, стоячи по коліно у воді, нагадують китайські рисові плантації.

Погляди копачів спрямовані на нас. Чиясь машина зупиняється поруч.

– Ви не заблукали часом? Може вас підвезти?
– Ні, дякуємо, ми в ліс йдемо.

Така пильна увага з боку бурштинових браконьєрів не може подобатись. Стає очевидним, що ми тут трохи не бажані "гості".

Навпростець, лісом, доходимо до Поясківського заказника.

Поясківський заказник – один з найстаріших лісів Полісся, в якому трапляються дерева обхватом понад 5 метрів, і єдиний, який не підлягав рубкам, окрім браконьєрських, з 1924 року. Завдяки цьому, в ньому накопичилась велика кількість мертвої деревини у вигляді сухостою і хмизу, що відіграє виключно важливу роль у житті великої кількості лісових організмів.

Впалі велетенські дерева вкриті килимом з моху, на якому проростають кислиці, чорниці, папороті та червонокнижні плауни, – все це робить Поясківський ліс схожим на казкові джунглі. Завдяки своєму заповідному статусу ліс є еталоном того, як повинні виглядати первинні ліси Полісся.

Для збереження цього лісового урочища розроблений охоронний режим, згідно із яким передбачена заборона, що поширюється, зокрема, на "меліоративні чи будь-які інші роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму території Заказника; будь-яке засмічення, забруднення території Заказника; пошкодження, заготівля та знищення всіх видів рослинності; передача у господарське використання окремих земельних ділянок заповідного об'єкта;… розвідувальні, підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин, будь-яке порушення ґрунтового покриву; … знищення та пошкодження форм рельєфу і геологічних відкладень; … знищення та пошкодження окремих дерев, чагарників, водної й трав'янистої рослинності; … відвідування території Заказника в період розмноження тварин/птахів та відгодівлі молоді (квітень-травень); … проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту Землекористувача;організація таборів, місць відпочинку, стоянок автотранспорту, розведення багать".

Проте, унікальна краса і цінність лісового урочища не спинили варварів, а на заповідний режим вони відверто начхали.

Добуток бурштину тривав на самій межі заказника. Звідти йшли стежки всередину заповідного лісу. Кожна з цих стежок приводить до поодиноких (поки що) копанок.

Але, цим справа не обмежилась: усередині заказника знайдена принаймні одна повністю знищена ділянка лісу, площею в декілька гектар.

Біля неї – стоянка копачів стоянок із усіма притаманними їй порушеннями охоронного режиму заказника, як-от вирубка дерев, розведення багать, засмічення території.

Крім самих копанок, на кожному кроці трапляються невеликі ямки, звідки бралися проби на бурштин. Що перші, що другі є смертельними пастками для дрібних тварин. Так, тільки з однієї пробної ями було витягнуто з десяток жаб і вужа; наступного дня там опинилися ще три жаби. Важко уявити, скільки всього гине в більших ямах на всій лісовій площі.

Вдень ліс у заказнику наповнюється дивними підозрілими особами, чиї голоси час від часу долинають з різних його куточків. Швидше за все, промисел бурштину тут тільки набирає обертів. І це не віщує заповідному лісу нічого доброго.

Видобуток бурштину в межах заказника тягне на статтю 252 Кримінального кодексу України – "Умисне знищення або пошкодження територій взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", – що карається штрафом від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів, або обмеженням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Знищення лісу як в межах заказника, так і за його тереном підпадає також під статтю 246 КК – "Незаконна порубка лісу", що максимально карається позбавленням волі терміном до трьох років.

Саме ж добування бурштину підпадає під статтю 240 ККУ, що карається штрафом або обмеженням волі на строк до двох років; ті самі дії, вчинені в межах заповідного фонду (у заказнику) – до п'яти років.

Отже, прямо у наші дні відбувається надзвичайно масштабне і масове порушення законодавства, що тягне одразу на декілька статей Кримінального кодексу, і участь у цьому беруть одразу сотні і тисячі людей тільки (!) в околицях сіл Шебедиха і Рудня-Замисловицька. По всьому ж Поліссю масштаби катастрофічні.

Засоби масової інформації неодноразово звертали увагу на бурштинову катастрофу, в тому числі і на Олевщині. Проте, владна реакція нульова.

Враховуючи неймовірні масштаби екологічної катастрофи, очевидним є "кришування" даного злодіяння на всіх рівнях.

Характер проблеми такий, що запобігти її поширенню малими силами можна тільки на перших етапах, коли копачі тільки-но з'являються у певному районі в малій кількості. Коли ж їхня кількість складає сотні і тисячі, задіяна важка техніка і охорона – долати її силами кількох міліціонерів чи екоінспекторів вже неможливо.

Який є вихід із цієї ситуації?

Вважають, один із шляхів – легалізація.

Верховною Радою у першому читанні 23 квітня цього року був прийнятий проект закону про видобування та реалізацію бурштину; наразі він готується на друге читання. Закон узаконює добуток бурштину копачами, за рахунок створення старательських артілей, які братимуть ділянку лісу в оренду.

Але... Цей закон узаконює екологічний злочин, і не містить конкретики в питанні рекультивації земель – а вона потребує колосальних коштів і багато часу, особливо коли мова йде про лісові землі.

Іншою небезпекою є те, що закон передбачає спрощення процедури передачі лісових земель для добутку бурштину – однак не гарантує повернення в лісовий фонд після проведення рекультивації. При всьому цьому, закон відбирає у місцевих рад право погодження ділянок для видобутку бурштину.

Прийняття закону у другому читанні у не зміненому вигляді ще більше ускладнить розв'язання бурштинової проблеми, з точки зору охорони навколишнього природного середовища.

Окремим питанням є те, наскільки цей закон буде виконуватись на місцях, і чи згодиться бурштинова мафія відмовитися від розробки родовищ в межах заповідного фонду, того самого Поясківського заказника, якщо це приносить їм колосальні кошти? Адже родовища виснажуються, кількість охочих збагатитися зростає – і спокуса видобувати камінь там, де згідно того ж закону не можна, буде зростати.

А поки що, як би дико і фантастично це не звучало, ліси Полісся, і, в першу чергу, найстаріший ліс, Поясківський заказник, може врятувати лише введення у район підрозділів Національної Гвардії України – а саме, колишніх Внутрішніх військ, які б охопили підходи до району видобутку і провадили патрулювання території.

Це саме той випадок, де Внутрішні війська необхідні – тут, у заказнику, а не на протестних акціях, заховані у автобусах по дворам і подвір'ям міста Києва.

Збереження навколишнього середовища є надважливим елементом національної безпеки кожної держави. І, оскільки подібна діяльність руйнує підвалини цієї безпеки, зацікавитися цією темою повинна Служба Безпеки України. Тим більше, що мова йде не тільки про знищення лісів, а й про колосальні кошти, що оминають бюджет України.

Державна екологічна інспекція, Державне агентство лісових ресурсів і МВС уже розписались у своїй неспроможності, або небажанні у вирішенні проблеми.

Активісти наразі готують відповідні звернення до СБУ.

Автор: Андрій Плига, life.pravda.com.ua