Євразійські степи: стан, загрози та адаптація до кліматичних змін
“Eurasian steppes: Status, threats and adaptation to climate change”
Конференція під такою назвою була організована IUCN (Комісія з екосистемного менеджменту) та монгольським Національним парком Хустай (Hustaі), і пройшла з 9 по 12 вересня 2010 р. у даному національному парку. Національний парк Хустай розташований в самому центрі Монголії у 100 км від Улан-Батора та славиться найбільшою у світі популяцією диких коней Пржевальського.
Краєвид Хустайського національного природного парку (Монголія)
Конференція була зорієнтована на вироблення рамочних документів, які мають почати регулювати питання збалансованого використання степових біномів та привернути увагу світової громадськості до проблем збереження степового біорізноманіття. Адже відомо, що степові екосистеми наразі не входять до переліку пріоритетних в плані уваги та виділення коштів на їх охорону. Зміна цього становища була головною задачею експертів, що зібралися з усіх степових країн: Монголії, Китаю, Росії, Казахстану, України та Угорщини. Свої степові угруповання представляли також спеціалісти з Словаччини та Іспанії та США.
У зв’язку з місцем проведення конференція значна увага була приділена Монголії, як єдиної в світі країни, що досі має більшість населення, що займається кочовим скотарством. Спеціалісти з одного боку констатують прогресуюче опустелювання у монгольських степах, з іншого – наявний перевипас у країні. Все це, на думку представників монгольської наукової та політичної громадськості має змусити більшість монголів скоро змінити спосіб життя.
З точки зору українських реалій, на нашу думку заслуговує на інтерес досвід монгольського Національного парку «Хустай» (50600 га). Більшість парків Монголії на свої великі території мають максимум двох штатних охоронців. Виведення ж парку «Хустай» з підпорядкування звичайним міністерським структурам країни у відання спеціально створеного та фінансованого європейськими організаціями громадського «Трасту Хустай», дозволили не тільки суттєво збільшити штат охорони, але й якісно покращити роботу усієї інфраструктури парку. В кінцевому рахунку це призвело до значних надходжень в його бюджет від грамотно побудованого туризму.
Характерною особливістю тутешніх парків, зокрема Хустая, є відсутність зонування території в звиклому для нас розумінні. Територію парку перетинає екскурсійний маршрут, навколо якої концентрується весь туристичний потік. Оремо існують також спостережні пости та зони прийому туристів. Така система породжує менше можливостей для зловживань на території парку, ніж постульована у нас система зонування з виділенням цілого ряду зон обмеженої господарської діяльності. На всій прилеглій території існує біорізноманіття. Навколо парку функціонує буферна зона з низкою природоохоронних обмежень.
Надзвичайно цікавими були презентації представників інших країн. Зупинимося лише на деяких з них. Повчальною була презентація G. Armstronga з Вісконсинського арборетума, що продемонстрував досвід кількох поколінь американців у відтворенні втраченої прерії Вісконсіну. За умови багаторічного збирання діаспор, кореневищ та куртин степових трав при арборетумі Вісконсинського Університету вдалося створити унікальну колекцію степових рослин, що слугує матеріалом для подальших відновлювальних робіт у США.
Презентація російського спеціаліста, головного редактора «Степового бюлетеня» І. Смілянського про сучасний стан степового біому в Росії, окрім звичної для цього екологіста ґрунтовності, на нашу думку містила два надзвичайно важливі для нас пункти. 1. Формулювання шляху юридичної охорони степів через посилення контролю за деградованими землями та землями запасу. Вказаний шлях, що використовує існуюче законодавство та механізми його реалізації, є реальнішим, ніж формування окремого законодавства по степах і відповідного апарату для його виконання. Окрім того він дозволяє взяти під охорону всі типи біномів, що збереглися на зазначених землях, а не тільки степові. 2. Формулювання вартісної оцінки степових біомів визначеної площі, як основи начислення штрафних санкцій та аргументу перед потенційними інвазіями.
Цікавим була також презентація іншого російського вченого С. Левікіна з Інституту степу у Оренбурзі, що стосувалася визначення цінності вторинно остепнених територій (що надзвичайно актуально для України), а також описувала проект «Оренбурзька Тарпанія». Проект полягає в завозі коней Пржевальського, які для степів Оренбурга є видом, що в історичні часи тут зустрічався. Отже планується відновити тут втрачену екологічну ланку, повернувши в степи велику рослиноїдну тварину.
Стурбованість викликала інформація російського спеціаліста В. Неронова про те, що незважаючи на посилення заходів з охорони в усіх країнах ареалу світова чисельність сайгака не збільшується.
Надзвичайно оригінальною була презентація Zsolt Molnar з Угорщини. Автор не тільки охарактеризував загальний стан та проблеми степів в Угорщині (ситуація дуже схожа до української), але й звернув увагу на корені поваги до степів в угорців. Він також з’ясував надзвичайно цікавий факт, що більшість назв степових трав на його батьківщині придумано простими угорцями, а не ботаніками. Зважаючи на це надзвичайно цікавим є питання, який відсоток рослин степу на Україні мають народні назви? Які топоніми, гідроніми та давні назви степових видів тварин та рослин ще збереглися в нашому краю? Все це завдання для майбутніх досліджень членів групи “Збережемо українські степи”.
Цікавим досвідом володіє один з найбільших тримачів степових екосистем в світі – Казахстан. Адже тут продовжують створюватися великі степові ООПТ. Корисним досвідом є законодавче підпорядкування усіх заказників та пам’яток природи найближчим ООПТ зі штатом: заповідникам, національним паркам чи резерватам (аналогам наших біосферних заповідників), що значно покращує контроль над ними.
Представниками країн Євросоюзу робився наголос, що пріоритет охорони степів вже визнаний у Директивах європейського союзу щодо розбудови природоохоронної мережі “Natura 2000”. Втім в них йдеться не про степові екосистеми як такі, але про певні типи ксерофітної та степової рослинності. Що не дозволяє в повній мірі використати ці пріоритети в якості аргументу до авторитету в українських реаліях.
Українська ситуація була представлена в доповіді членів групи «Збережемо українські степи» І. Парнікози та О. Василюка присвячена діяльності групи в контексті сучасного стану степового біому та наявних йому загроз. З тезами та презентацією доповіді ви можете ознайомитися на сайті компанії за адресами http://pryroda.in.ua/step/statti-pro-kampaniju/, http://pryroda.in.ua/step/prezent/.
Головним підсумком роботи конференції стало обговорення та прийняття першої версії «Хустайської» декларації, що якраз і має бути першим кроком до створення рамочної угоди між степовими країнами з метою цілеспрямованої охорони степів. Наразі затверджено її основу і після доробки робочою групою конференції, проект декларації поступить для обговорення всіма учасниками конференції та згодом стане оприлюднений в широких колах громадськості.
Весь час роботи конференції створювали не тільки насичена ідеями та думками атмосфера зібрання, але й неповторна природа навкруги. Розсічена окремими пасмами гір місцевість вкрита суцільним килимом степових трав, стародавня пісня під акомпонімент морін-хура (традиційного монгольського інструменту), безмежне синє небо з гордими володарями степів –степовими оралами. А ще запам’яталися дуже привітні і ще такі близькі до землі монголи.
Детально ознайомитися з абстрактами учасників конференції ви можете за посиланням http://narod.ru/disk/25092195000/Conference_proceeding.pdf.html
Користуючись нагодою висловлюємо подяку міжнародному оргкомітету конференції за можливість прийняти участь в цьому корисному зібранні.
І.Ю. Парнікоза, Громадська компанія «Збережемо українські степи»
