RSS

Національний природний парк “Святі гори”

Авг 1st, 2010 by

українською

Національний природний парк “Святі гори”
Площа: 40589 га
.
Святогірський і Червонолиманський р-ни Донецької обл.
.
В 1887 р. тут побував А.П. Чехов, який захопленно писав про свої враження: “Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донец, у подножия, теснясь и нависая друг над другом, громаоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале…”
.
Своєрідність ландшафту підкреслює Святогірська Свято-Успенська лавра. З XVII ст. зюереглися надзвичано живописна церква Антонія і Феодосія, Успенський собор, дзвінниця. Всі ці пам’ятки старовини створюють Святогірський історико-архітектурний заповідник. До нього відноситься також монумент на крейдяній горі – пам’ятник діячю Комуністичної партії УРСР Артему (Ф.А. Сергєєву).
.
Як цікавий куточок природи Святі гори давно привертали увагу вчених. Ще 1914 р. відомий ботанік В.І. Талієв описав рослинність крейдяних схилів і поставив питання про їх збереження, як видатної пам’ятки природи. Радянські біологи Є.М. Лавренко, М.І. Котов, М.С. Шалит називали ці місця справжньою країною живих викопних. В 1963 р.Святі гори (тоді – Гори Артема) були оголошені пам’яткою природи, а 1975 р. – державним ландшафтним заказником, в 1997 р. – Національним природним парком.
.
Цікаве геологічне минуле цієї території. Багато мілйонів років тому тут шуміло море. Клімат був вологим і теплим. Береги вкривала рясна тропічна рослинність. Після різького підйому суходолу море висохло і клімат став посушливим. На зміну вічнозеленим лісам прийшли менш вимогливі до тепла і вологи листопадні, розповсюдилися степові спільноти. Залишки вимерлих морських тварин і рослин сприяли накопиченню осадових порід – товщ вапняку і крейди.
.
Вік крейдяних відкладень у долині Сіверського Дінця складає приблизно 70-100 млн. р. (верхньокрейдова доба). Це підтверджують знахідки у крейді – так звані “чортові пальці” – залишки вапнякових мушлей вимерлих головоногих молюсків белемнитів, масовий розвиток котрих також пов’язаний з крейдяним періодом.
.
Рослини Святих Гір – представники різноманітних геологічних періодів – дольодовикового, льодовикового і після льодовикового.
.
Крейда півдня Середньоруської равнини поділяється на частини, що різко розрізняються за характером флори:
– “флора знижених Альп” у північній частині порівняно вологолюбива і має риси схожості з високогірною. В її формуванні взяли участь рослини альпійського і субальпійського пасма гір )ореофіти), котрі спустилися на прилеглі равнини під впливом загальнокліматичного похолодання, викликаного дією максимального (дніпровського) зледеніння четвертичного періоду;
– “ісопова флора” на південній крейді досить сухостійка, в її складі важливу роль грає напівчагарник іссоп молодий. Сформувалась у післяльодовиковий період внаслідок проникнення теплолюбивих рослин посушливих областей Середземноморья до складу степової рослинності південного сходу Європи.
На території Донецької області між смт. Святогірськ і с. Донецьке знаходиться стик цих областей. Некрейдяна рослинність тут носить проміжний характер між областями “флори знижених Альп” і “ісопової флори”, причому кордони областей виражені доволі різко.
.
До складу флори крейдяних оголень корінного берегу Сіверського Дінця доволі багато ендемічних, властивих лише цій території видів.
.
У трав’яному покрові – конвалія, копитень, будра, деякі з родини орхідних, ясенець голостолобиковий, чабрець крейдяний, дубравник біловойлочний, зустрічаються ділянки ковили.
.
На лісових полянах і у підліску багато клену татарського, крушини послаблюючої, шипшини, гльоду, свидини кроваво-червоної, європейського і бородавчатого бересклету, лещини, жостеру послаблюючого, рідко – калини звичайної, місцями – терну степового.
.
У вільховиках зустрічаються папороті, а на підвищених діялнках – цмин піщаний, сон чорніючий.
Доволі різноманітний тваринний світ національного парку. Цікавий пірнатий світ.
на русском
Национальный природный парк “Святые горы”
Площадь: 40589 га
Святогорский и Краснолиманский р-ны Донецкой обл.
В 1887 г. тут побывал А.П. Чехов, который восторженно писал о своих впечатлениях: “Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донец, у подножия, теснясь и нависая друг над другом, громаоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале…”
Своеобразие ландшафта подчеркивает Святогорская Свято-Успенская лавра. С XVII в. сохранились чрезвычайно живописная церковь Антония и Феодосия, Успенский собор, колокольня. Все эти памятники старины создают Святогорский историко-архитектурный заповедник. К нему относится также монумент на меловой горе – памятник деятелю Коммунистической партии УССР Артему (Ф.А. Сергееву).
Как интересный уголок природы Святые горы давно привлекали внимание учёных. Ещё в 1914 г. известный ботаник В.И. Талиев описал рстительность меловых склонов и поставил вопрос о их сохранении, как выдающегося памятника природы. Советские биологи Е.М. Лавренко, М.И. Котов, М.С. Шалит называли эти места настоящей страной живых ископаемых. В 1963 г.Святые горы (тогда – Горы Артема) были провозглашены памятником природы, а в 1975 г. – государственным ландшафтным заказником, в 1997 г. – Национальным природным парком.
Интересное геологическое прошлое этой территории. Много миллионов лет назад тут шумело море. Климат был влажным и тёплым. Берега покрывала густая тропическая растительность. После резкого подъёма суши море высохло и климат стал засушливым. На смену вечнозелёным лесам пришли менее требовательные к теплу и влаге опадающие, распространились степные сообщества. Остатки вымерших морских животных и растений благоприятствовали накоплению осадочных пород – толщ известняка и мела.
Возраст меловых отложений в долине Северского Донца составляет приблизительно 70-100 млн. л. (верхнемеловая эпоха). Это подтверждают находки в меле – так называемые “чёртовые пальцы” – остатки иззвестняковых раковин вымерших головоногих моллюсков белемнитов, массовое развитие которых также связано с меловым периодом.
Растения Святых Гор – представители разнообразных геологических периодов – доледникового, леднивикового и послеледнивикового.
Мел юга Среднерусской равнины делится на части, которые резко различаются по характеру флоры:
– “флора пониженных Альп” в южной части сравнительно влаголюбивая и имеет черты сходства с высокогорной. В её формировании взяли участие растения альпийской и субальпийской гряды гор (ореофиты), которые спустились на прилежащие равнины под влиянием общеклиматического похолодания, вызванного действием максимального (днепровского) обледенения четвертичного периода;
– “исоповая флора” на южном меле достаточно сухостойкая, в её составе важную роль играет полукустарник исоп молодой. Сформировалась в послеледневиковый период вследствии проникновения теплолюбивых растений засушливых областей Средиземноморя в состав степной растительности южного востока Европы.
На территории Донецкой области между пгт. Святогорск и с. Донецкое находится стык этих областей. Немеловая растительность тут носит промежуточный характер между областями “флоры пониженных Альп” и “исоповой флоры”, причём границы областей выражены довольно резко.
В состав флоры меловых обнажений коренного берега Северского Донца достаточно много эндемических, свойственных только этой территории видов.
В травяном покрове – ландыш, копытень, будра, некоторые из семейства орхидных, ясенець голостолбиковый, чебрец меловой, дубравник беловойлочный, встречаются участки ковыля.
На лесных полянах и в подлеске много клёна татарского, крушины слабительной, шиповника, терновника, свидины кроваво-красной, европейского и бородавчатого бересклета, лещины, жостера слабительного, редко – калины обыкновенной, местами – терновника степного.
В ольшаниках встречаются папоротники, а на возвышенных участках – тмин песчаный, сон чернеющий.
Довольно разнообразный животный мир национального парка. Интересный пернатый мир.

література

Надєіна О.В. Лишайники національного природного парку “Святі гори” // Чорноморський ботанічний журнал, – том 3, №2. – 2007.

Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорзіноманіття: Матеріали наукової конференції, присвяченої 75-річчю Канівського природного заповідника (Канів, 8-10 вересня 1998 р.). – Канів, 1998. – 319 с.
• Тараненко Л.И. К Характеристике фауны наземных позвоночных национального парка «Святые горы»

Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорзіноманіття: Матеріали наукової конференції, присвяченої 80-річчю Канівського природного заповідника (Канів, 9-11 вересня 2003 р.). – Канів, 2003. – 351 с.
*Журова П.Т.Результаты пятилетних исследований по влиянию рекреации на природные комплексы национального природного парка «Святые горы»