Згідно Указу Президента України від 23.05.2005 №838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку заповідної справи в Україні», згідно з яким, розширення мережі природно-заповідного фонду є одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища. Розширення мережі ПЗФ є невідкладною і актуальною задачею, адже нинішні показники заповідності України (4,9 % від загальної площі країни) дуже віддалені від європейських показників (10-15 %). Про це йдеться і у рішенні Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи №14/2 «Про рекомендації комітетських слухань «Природно-заповдіний фонд України: стан та перспективи розвитку» від 21.05.2008 р.
Багатство природних ландшафтів є надбанням українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням, як це проголошено в Конституції України.
Український степ — це унікальна природно-географічна зона як з огляду на стан біорозмаїття, так і щодо традицій природокористування.
Загальновідомо, що степи були основним еколого-етнічним середовищем для формування і становлення українського етносу з часів появи тваринництва і землеробства у трипільців. На степових просторах відбувався розвиток культури, побуту і світогляду наших предків (скіфів, печенігів, половців, праслов’ян та інших народів), котрі населяли ці території, обожнювали природу степу, оспівували її у піснях, думах та легендах.
Завдяки степовій рослинності утворилися наші чорноземи — один із найбагатших типів наявних у природі ґрунтів.
Муравський шлях — один з найважливіших стратегічних та торговельних шляхів XVI — XIХ століть, який з’єднував південь України з Росією. Також ним користувались кримські татари для розбійницьких нападів на українські землі. До XVIIІ століття вздовж шляху не було постійних помешкань людей (міст, сіл, хуторів). Шлях проходив по безлюдному Таврійському степу. Обабіч його росла висока трава-мурава (імовірно спориш – Polygonum aviculare, від цього і назва шляху), А от перекази про те що вона була настільки висока, що в ній не було видно ні людей, ні волів – лише високі шапки чумаків та батоги, це лише перекази. На Муравському шляху часто відбувались сутички між козаками та татарами. Тут кувалась козацька слава, народжувалась українська державність. Тут виколисувались наші пісні, думи, легенди. Після побудови у XVII столітті містечок-укріплень та фортець, Муравський шлях став часто використовуватись козаками, а також посольськими та купецькими караванами, став однією з торгово-економічних артерій Криму, України, Росії. У ХІХ та на початку ХХ століття по шляху їздили чумаки в Присивашшя по сіль.
Згодом навколо шляху почали виростати, мов гриби, хутори і села, а потім і міста. Після встановлення радянської влади про нього взагалі забули. Так була занедбана пам’ять про нашу історію. Місцевість, де пролягав Муравський шлях у Токмацькому районі, досить унікальна. Саме тут, навколо річок Куркулак та Чунгул розташовуються понад 200 прадавніх поховань, саме тут у 1103 році легендарний Володимир Мономах розбив половецьке військо, саме тут у 1981 році археологи розкопали Чунгульський курган, надзвичайно багате поховання половецького хана. Тут восени 1941 року розігралась епічна битва «У протитанкового рову» невдалий контрнаступ радянського південного фронту біля циклопічного рову, завершився Токмацьким котлом…І саме тут у 1999 році було знайдено могильник викопних тварин віком 3 млн. років (південні слони, олень, кінь).
Розширення мережі природно-заповідних територій степового регіону України, де відсутні великі за площею природні масиви, повинне відбуватись в першу чергу за рахунок степових біотопів.
Створення національного природного парку “Муравський шлях” у Токмацькому районі забезпечить збереження і відтворення біорозмаїття степових, лучних та водно-болотних комплексів, а також навчить мешканців краю бережливому ставленню до природи, історичних та культурних цінностей.
Історія ідеї надання охоронного статусу долині р.Молочної
Території та об’єкти, що підлягають особливій охороні (території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території та об’єкти), становлять зовсім незначну частину території Токмацького району. Сучасний стан природних ландшафтів району лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Пан-Європейської екологічної мережі. Природні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, а також так званими “неугіддями”: скелями, крутими схилами долин річок, балками та ярами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни.
На сьогодні флора України нараховує понад 25 тисяч видів рослин, фауна – майже 45 тисяч видів тварин. Негативні антропогенні чинники впливу на довкілля призвели до зникнення великої кількості біологічних видів та до загрози існуванню для багатьох з існуючих. Це призвело до того, що до Червоної книги України занесено 541 вид рослин та 382 види тварин, до Зеленої книги України – 127 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань. Поступово зменшується чисельність майже всіх видів хижих птахів, а також водолюбних птахів, куроподібних, журавлеподібних, ссавців, риб, комах. Понад 20 відсотків популяцій дикорослих лікарських, технічних видів рослин внаслідок безконтрольного використання перебувають на межі виснаження. Багато з них вже перестали існувати.
На території Токмацького району створено 27 об‘єктів природно-заповідного фонду, але більшість з них не відповідає задачам охорони зникаючих видів регіону. Найцінніші природні території району лишаються без охорони.
Аналіз охорони біорозмаїття у Токмацькому районі показав, що питання комплексної охорони рослинного, тваринного світу та ландшафтів до 2005 року не піднімалось. Лише у 2005 році за ініціативи Токмацької районної дитячої екологічної організації “Спілка Друзів Природи” районною радою була ухвалена районна “Програма розбудови екологічної мережі, відродження й утвердження культурних та історичних цінностей українського народу шляхом створення регіонального ландшафтного парку “Муравський шлях” у Токмацькому районі на 2005-2007 роки”. Мета Програми — сприяння відродженню духовних і культурних цінностей українського народу, збереження та відтворення біологічного і ландшафтного розмаїття басейну р. Чунгул та Молочної шляхом створення заповідного об’єкту – регіонального ландшафтного парку “Муравський шлях” у Токмацькому районі.
В ході виконання Програми було розпочато підготовку до створення регіонального ландшафтного парку “Муравський шлях”. Були задіяні відділи Токмацької райдержадміністрації, сільські ради, освітні заклади, бібліотеки району. Але через брак коштів у районному бюджеті дію Програми після її завершення у 2007 році не було продовжено. Хоча відділ культури та туризму Токмацької РДА та “Спілка Друзів Природи” продовжили роботу над створенням РЛП “Муравський шлях”.
У 2009 році було прийнято рішення ініціювати створення національного природного парку як найбільш перспективного та ефективного в плані охоронного режиму об’єкту ПЗФ. Додатково, потреба включити проектований НПП «Муравський Шлях» продиктована Указом Президента України №611/2009 від 16.08.2009 р.
Створення НПП «Муравський шлях» в аспекті дотримання вимог міжнародного законодавства
Створення НПП «Муравський шлях» буде величезним кроком у реалізації вимог низки міжнародних природоохоронних конвенцій та угод, ратифікованих Україною:
– Європейської ландшафтної конвенції, згідно ст. 5 якої Україна зобов’язалася встановлювати та впроваджувати ландшафтну політику, спрямовану на охорону, регулювання і планування ландшафту шляхом прийняття конкретних заходів.
– Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), згідно ст. 3 якої Україна має вживати заходи для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення; а згідно ст. 4 цієї Конвенції Україна має вживати відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також приділяти особливу увагу охороні територій, що мають значення для мігруючих видів.
– Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів, згідно ст. 3 якої Україна має визначати середовища існування мігруючих водно-болотних птахів, які знаходяться в межах її території, та сприяти охороні, управлінню, реабілітації і відновленню цих середовищ.
– Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція), згідно ст. 4 якої Україна має сприяти збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів через створення природних резерватів на водно-болотних угіддях.
– Угоди про збереження кажанів в Європі
– Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин та інших конвенцій і міжнародних угод.
