Cтепи України

Науковим співробітником Національного природного парку «Гомільщанські ліси», аспірантом «Зоологічного інституту» Академії наук Російської федерації Вітером С. Г. було складено список особливо цінних у природоохоронному та господарському значенні степових ділянок на території Донецької області. Основними критеріями для виділення таких територій були:
–    порівняно значна площа таких ділянок (від 2 кв. км.), гарна збереженість степових ділянок у природному або близькому до природного стані;
–    значне різноманіття асоціацій степової рослинності (поряд з зональними типами степів – азональні типи, що пов’язяні з певним типом грунтів, характером пасовищного навантаження, геоморфологією території);
–    наявність значної кількості видів тваринного світу (перш за все – птахів та рептилій), що занесені до Червоної книги України, їх значна чисельність;
–    наявність в наш час або у недавньому минулому (20 років) значних (за показниками продуктивності та загальними обсягами виробництва) скотарських господарств (що зумовлено логічним, історично сформованим типом господарювання на даних територіях), значний потенціал територій як зон особливо продуктивного скотарства (за умов підтримки сільськогосподарських виробників);
–    найбільшою ефективністю використання даних територій саме як пасовищ (у порівнянні з іншими типами землевикористання).

Схема розміщення ділянок

Розділ 1: Наукове обґрунтування природоохоронної цінності даних територій:

Усі території, що наведені у списку (див. нижче) є ключовими для збереження степової фауни птахів, комах, рептилій, в т. ч. і таких, які занесені до Червоної книги України та мають різні міжнародні охоронні статуси – Бернська (далі – Берн. к.) та Боннська (Бон. К.) конвенції, Червоний список Європейського союзу (ЧСЄС), Червона книга Міжнародного Союзу охорони природи (ЧКМСОП), включені до регіональних червоних списків (Червоний список Донецької області – ЧСД). Далі наведено перелік таких видів, для деяких дано оцінку чисельності.

Види тваринного світу, що в існуванні залежні від даних територій:
А) Рептилії:
–    Мідянка європейська (Coronella austriaca): ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2); на деяких ділянках відмічено до 2 – 3 особин на 1 км. маршруту; основні причини рідкісності виду – розорювання та засадження деревною рослинність степових ділянок, взагалі – знищення та корінне перетворення біотопів існування (див. «Червона книга України», 1994);
–    Гадюка степова (Vipera ursini = V. renardii): ЧКМСОП (категорія «вид, що знаходиться під загрозою зникнення» – EN), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2); трапляються поодинокі особини; відмічена на території Олександрівського, Старобешівського, Володарського, Мангушського, Тельманівського та Новоазовського адм.. районів, можливі зустрічі в інших регіонах; основні чинники негативного впливу – розорювання степів, забудова степових ділянок та їх засадження деревною рослинністю («Червона книга…»); доволі чисельна лише на урвищах Приазов’я (один з двох основних районів поширення виду в Україні, – територія, що підтримує існування національної популяції цього рідкісного (у світовому масштабі) виду;
–    Полоз чотирисмугий (Elaphe quatuorlineata): ЧКУ (кат. 2), Берн. к. (д. 2): основний район поширення в межах Східної України – сухі степи, розчленовані ярами, з виходами гранитів та вапняків і пісковиків, на підні та південному заході Донецької області.
–    Полоз жовточеревий (Coluber caspius = C. jugularis): ЧКУ (кат. 2), Берн. к. (д. 2); рідкісний вид,

Б) Птахи:
– Могильник (Aquila heliaca): ЧКМСОП (кат. «у загрозливому стані» – VU C1), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2), ЧСЄС (кат. «рідкісний» – R); від даних степових ділянок як від одного з основних кормових біотопів залежать більше 5 пар (з 10 можливих для території регіону та з 100 – 120 пар – для всієї території України) цього рідкісного виду; основні чинники негативного впливу – вирубування старих дерев, браконьєрство та скорочення кормових ресурсів (переважно у наслідок розорювання, забудови та засадження деревною рослинністю степових ділянок, скорочення пасовищного навантаження (через що скорочується чисельність ховрашків та бабаків) на степових ділянках) (Белик В. П.: Некоторые элементы этологии и экологии орла-могильника в Восточной Европе.// Монография «Королевский орел»: Распространение, состояние популяций и перспективы охраны орла-могильника (Aquila heliaca) в России. – Москва. –  1999. с. 105 – 121.);
– Канюк звичайний (Buteo buteo): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); більше половини регіонального гніздового угруповання цього виду (загальну чисельність для регіону можна оцінити у 250 – 300 пар) пов’язано зі степовими ділянками та прилеглими до них лісовими масивами; чисельність стабільна;
– Канюк степовий (Buteo rufinus): вид, типовий для степових байрачних дібров, що трофічно пов’язаний саме зі степовими ценозами (особливо за наявності певного пасовищного навантаження); ЧКУ (4 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); в Донецькій області мешкає досить велике за чисельністю гніздове угрупування цього виду «Червоної книги України», воно налічує 20 (до 30?) пар; основними загрозами (окрім браконьєрства) є засадження степових ділянок та агроландшафтів (рілля) деревною рослинністю та культурою ріпаку, в наслідок чого зникають кормові біотопи виду та основні об’єкти харчування;
– Лунь лучний (Circus pygargus): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2), ЧСД; вид агроценозів, в т. ч. і степових пасовищ; як і для інших видів лунів, основними негативними чинниками пливу є браконьєрство, забудова та засадження деревинною рослинністю відкритих ландшафтів агроценозів;
– Лунь степовий (Circus macrourus): ЧКМСОП (кат. «Близький до загрозливого» – NT), ЧКУ (кат. 1), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); на гніздуванні в даному регіоні не відмічений, проте подекуди можливі випадки нерегулярного гніздування; заселяє лише низькотравні степи; основні загрози існуванню виду – розорювання степових ділянок, їх забудова, засадження деревною рослинністю;
– Лунь польовий (Circus cyaneus): ЧКУ (1 кат.), Берн. К. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); зимуючий вид; основні біотопи зимового перебування – степові ділянки та рілля; основні негативні чинники – засадження деревною рослинністю степових ділянок та рілля;
– Орел-карлик (Hieraaetus pennatus): ЧКУ (1 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); в регіоні гніздиться не менше 20 пар, – друге за чисельністю в Україні гніздове угрупування виду на території України («Червона книга…»); трофічно пов’язаний зі степовими та лучними ценозами; основні негативні чинники – браконьєрський відстріл, вирубування старих дерев, засадження степових ділянок деревною рослинністю, забур’янення степових пасовищ та рілля;
– Боривітер степивий (Falco naumanni): ЧКМСОП (кат. VU – «вразливий вид», ЧКУ (кат. 2), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); гранітні степи півдня Донецької області можуть бути єдиним регіоном континентальної частини України, де ще зустрічається даний вид (у гніздовий період); основні загрози існуванню – застосування отрутохімікатів в сільському господарстві, заліснення території, знищення скель, браконьєрство;
– Деркач (Crex crex): ЧКМСОП (кат. «Близький до загрозливого» – NT), Берн. к. (д. 2), ЧСЄС (кат. «рідкісний» – R); на степових ділянках найбільш суттєвою загрозою є розорювання та засадження деревною рослинністю, забудова;
– Журавель степовий (Anthropoides virgo): ЧКУ (кат. 1), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); рідкісний вид, що майже зник з території України (особливо – з континентальної частини); південь та південний захід Донецької області – один з регіонів, де даний вид зустрічається на гніздуванні; основні загрози – розорювання та заліснення степів, браконьєрство, застосування отрутохімікатів у сільському господарстві;
– Дерихвіст лучний (): ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); основний район поширення в межах України – засолені степові ділянки Причорномор’я та Приазов’я, в т. ч. і степові ділянки півдня Донецької області;
– Дерихвіст степовий (Glareola nordmanni): ЧКМСОП (кат. «Недостатньо вивчений» – DD), ЧКУ (1 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); дуже рідкісний можливо гніздовий вид, основні загрози існуванню – розорювання степових ділянок саме в районі розташування колонії цих наземногніздових птахів, засадження степових ділянок деревною рослинністю, використання отрутохімікатів у сільськогосподарському виробництві, забудова степових ділянок;
– Чайка (Vanellus vanellus): Берн. к. (д. 3); основні загрози існуванню виду – розорювання степових та лучних ділянок, їх забудова та засадження деревною рослинністю;
– Сова болотяна (Asio flammeus): нечисельний гніздовий вид; Берн. к. (д. 2); основні загрози існування – використання в сільському господарстві отрутохімікатів, засадження деревною рослинністю та забудова степових ділянок;
– Пугач (Bubo bubo): ЧКУ (2 кат), Берн. к. (д. 2); рідкісний вид, в межах регіону – 4 – 5 пар; основний район поширення в Україні – Східна Україна, де оселяється переважно по урвищах степових ярів; браконьєрство та засадження крутосхилів та каньонів (з попереднім їх терасуванням) є основними негативними чинниками впливу на чисельність цього виду;
– Сич хатній (Athene noctua): Берн. к. (д. 2), ЧСД; рідкісними є регіональні популяції (гніздові угрупування), що на гніздуванні пов’язані з урвищами степових ярів; заліснення таких територій є основною загрозою існування даних популяцій;
– Огар (Tadorna ferruginea): ЧКУ (кат. 2), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); рідкісний вид, заселяє низькотравні степові ділянки; основні загрози існуванню виду – розорювання схилів степових балок, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
–  Щеврик польовий (Anthus campestris) та Щеврик лучний (A. pratensis): Берн. к. (д. 2); види, що біотопічно тісно пов’язані зі степовими та лучними ценозами; розорювання таких територій, забудова та засадження деревною рослинністю призведе до зникнення цих видів, що є типовими для трав’яного біому помірного кліматичного поясу;
– Кам’янка попеляста (Oenanthe isabellina), кам’янка лиса (O. pleschanka): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); вид, пов’язаний з нерозораними степовими ділянками, переважно – по балкам з низькотравною степовою рослинністю; забудова, розорювання та засадження деревною рослинністю таких ділянок призведе до повного зникнення цього виду з території регіону;
– Жайворонок степовий (Melanocorypha calandra): Берн. к. (д. 2); вид степових ценозів; за наявності невеликих ділянок степової рослинності може оселятись і на ріллі; при тотальному розорюванні, забудові та засадженні деревною рослинністю степових ділянок вид зникає ;
– Куріпка сіра (Perdix perdix): Берн. к. (д. 3); регіонально нечисельний вид, що зустрічається переважно по степових ділянках та подекуди – на ріллі; основні загрози зникнення – надмірне полювання, застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Сиворакша (Coracias garrulus): ЧКУ (кат. 4), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2), ЧСД; вид, чисельність якого скорочується, ареал змістився переважно у степову природну зону; заселяє стрімкі схили та урвища степових балок, ярів; основні загрози існуванню виду – засадження деревною рослинністю урвищ (так звані «протиерозійні заходи»), застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, забудова, розорювання та засадження степових ділянок (які є основним кормовим біотопом виду), браконьєрство; територія Донецької області (а саме – петрофітні степи) є основним регіоном поширення виду в Україні («Червона книга України», 1994; наші дані).

В) Ссавці:
– Тхір степовий (Mustela eversmannii): ЧКУ (кат. 3), Берн. к. (д. 2); поодинокі особини; вид тісно пов’язаний зі степовими ділянками; основні негативні чинники – розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Перегузня звичайна (Vormela peregusna): ЧКУ (2 кат.), ЧСЄС («вразливий вид»), Берн. к. (д. 2); дуже рідкісний; забудова, розорювання степів та засадження деревною рослинністю є основними чинниками зменшення чисельності та зникнення виду;
– Тушкан великий (Allactaga major): ЧКУ (2 кат.); рідкісний вид; основні загрози існуванню виду – застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, забудова, розорювання та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Хом‘як звичайний (Cricetus cricetus): Берн. к. (д. 2), ЧСД; рідкісний вид; основні загрози існуванню виду – ті ж, що і для хом’ячка сірого;
– Мишівка степова (Sicista subtilis): ЧКУ (3 кат.), Берн. к. (д. 2): рідкісний вид; основні негативні чинники, що впливають на стан популяцій – ті ж, що і для інших гризунів степових ценозів;
– Ховрах крапчастий (Spermophyllus suslicus): Берн. к. (д. 2), ЧСД; нечисельний вид з дуже дифузним поширенням; більшість великих поселень виду зникли через тотальне розорювання, забудову, засадження деревною рослинністю степів та у результаті використання отрутохімікатів у сільському господарстві; особлива екологічна цінність виду полягає у значенні його риючої діяльності на формування степових грунтів (особливо – чорноземів, якими так відома Україна), трофічній ролі як основного кормового об’єкту хижих птахів (серед яких багато «червонокнижних видів») в умовах степових ценозів;
Г) Комахи:

Серед степових комах дуже багато рідкісних видів, що занесені до «Червоної книги України, ЧКМСОП, Червоного списку Євросоюзу, Червоних списків регіонів України (більше половини усіх видів комах, що занесені до даних списків та Червоних книг). Також основна частина видів корисних комах – запилювачів є представниками саме степової ентомофауни. Основними загрозами існуванню даних видів є: розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок, випалювання степової рослинності (незалежно від сезону), застосування отрутохімікатів у сільському господарстві. Слід відмітити такі види:
–    Дибка степова (Saga pedo): ЧКМСОП (кат. «вразливий вид» – VU B1+2 bd), ЧСЄС (кат. «вразливий вид»), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2);
–    Сівчук Лаксмана (Onconotus laxmanni): ЧСХ;
–    Стрибун сірий (Decticus verrucivorus): ЧСХ; є підстави занесення до ЧСД;
–    Сідлоносець звичайний (Ephippigera ephippiger): ЧСХ; є підстави занесення до ЧСД;
–    Вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre): ЧКУ (1 кат.);
–    Скарабей священий (Scarabeus sacer): ЧКУ (2 кат.);
–    Мантіспа звичайна (Mantispa perla): регіонально не чисельний вид;
–    Мурашині леви (Euroleon, Myrmeleon): ЧСЄС (кат. «К» – «недостатньо вивчений, рідкісний»);
–    Акантаклізіс (Acanthaclisis occitanica): ЧСЄС (кат. К – «вид, який досліджуює спеціальна комісія з рідкісних видів, може бути занесений до однієї з охоронних категорій»); основні загрози – заліснення степових ділянок (особливо – низькотравних сухих степів та пустищ), застосування отрутохімікатів в сільському господарстві;
–    Волохатий стабілін (Emus hirtus): ЧКУ (3 кат.);
–    Метелики – ведмедиці (види родів Arctia, Arctinia, Callimorpha): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник мертва голова (Acherontia atropos): ЧКУ (3 кат.);
–    Сатурнії мала та середня (Eudia pavonia, E. spini): ЧКУ (3 кат.);
–    Люцина (Hamearis lucina): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник південний молочайний (Hyles nicaea): ЧКУ (3 кат.);
–    Подалірій (Iphiclides podalirius): ЧКУ (2 кат.);
–    Махаон (Papilio machaon): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник Прозерпіна (Proserpinus proserpina): ЧКМСОП (кат. «Недостатньо вивчений» – DD), ЧСЄС (кат. «вразливий»), ЧКУ (3 кат.), Берн. к. (д. 2);
–    Совка розкішна (Staurophora celsia): ЧКУ (кат. 3);
–    Поліксена (Zerynthia polyxena): ЧСЄС, ЧКУ ( кат. 2), Берн. к. (д. 2);
–    Види роду Bombus (B. laesus, B. muscorum, ін..): ЧКУ (кат. 2), ЧСХ;
–    Сколія степова (Scolia hirta): ЧКУ (2 кат.);
–    Долерус степовий (Dolerus ciliatus): ЧКУ (3 кат.);
–    Сколія-гігант (Scolia maculata): ЧКУ (2 кат.);
–    Ляра анафемська (Larra anathema): ЧКУ (3 кат.);
–    Види роду Sphex, що занесені до ЧСХ;
–    Види роду Stizus: ЧКУ (2 кат.);
–    Аноплій самарський (Anoplius samariensis): ЧКУ (2 кат.);
–    Стизоїд тризубий (Stizoides tridentatus): ЧКУ (4 кат.);
–    Xylocopa valga, X. violaceae: ЧКУ (2 кат.);
–    Ктир шершнеподібний (Asilus crabroniformes): ЧКУ (3 кат.);
–    Ктир гігантський (Satanas gigas): ЧКУ (2 кат.).

Мисливські види фауни
Сурок-бабак (Marmota bobac): нечисельний вид, в Україні зустрічається на сході та у північно – східних регіонах, ареал цілком локалізований в межах Харківської та Луганської областей, частково – у прилеглих районах Донецької області; територія донецької області є регіоном потенційного поновлення колишнього ареалу та чисельності даного виду,  створення мисливських осередків; потенційно є цінним мисливським об’єктом , як і такі степові види, як куріпка сіра, перепілка (Coturnix coturnix), заяць – русак (Lepus europaeus); забудова степів, їх засадження деревною рослинністю та розорювання, разом із застосуванням отрутохімікатів, браконьєрством та недостатнім пасовищним навантаженням може призвести до значного скорочення чисельності цих цінних мисливських видів (куріпка сіра, перепілка, заяць – русак) та таких, що можуть бути мисливськими за умов поновлення чисельності (бабак). Взагалі, заліснення степових ділянок – це знищення одних з найбільш продуктивних мисливських угідь!

Розділ 2: Історична, археологічна та палеонтологічна цінність степових ділянок:

Степові райони здавна заселяли як осілі, так і кочові народи. Особливі природні умови нашого північного степу (родючі грунти, наявність деревних ресурсів, м’які кліматичні умови) сприяли розвитку раннього землеробства, формуванню стародавніх міст та міської культури, культурному взаємообміну кочівників та осілого населення, формуванню складних етно-племінних утворень. Як наслідок усіх цих процесів – розвинута матеріальна культура, сліди якої на території Донецької, Луганської області, Харківщини ми знаходимо у вигляді курганів, де розміщені поховання відомих військових та релігійних (культових) діячів. Часто-густо у таких похованнях археологи знаходять цікаві артефакти. Нажаль, в наш час окрім споконвічної проблеми «чорних археологів» з’явилась нова загроза у вигляді можливого залісення деяких степових ярів та крутосхилів. І проблема не лише в тому, що лісівники часто засаджують культурами помітні та відомі кургани, розорюючи землю і пошкоджуючи пам’ятки старовини. Ця проблема також актуальна і під час розорювання полів, коли фермери не дотримуються вимог щодо збереження курганів. Є ще «одна сторона медалі»: під час заліснення степових районів назавжди можуть бути втрачені ті кургани, про існування яких поки що не відомо археологам. Адже самі кургани будуть частково пошкоджені в процесі засадження території лісовими культурами, а далі – вони зникнуть під покривом так званого «лісу». Особливо цінні ділянки є на територіях західних та південних (Приазовських) районів області.

Палеонтологічна цінність степових ділянок (особливо ярів) зумовлена наявністю виходів древніх порід (пісковики, глини, мергелі, вапняки, крейди) при присутності ерозійних процесів у степових ярах. Територія Донецької області є найбільш строкатою за геологічною будовою: тут представлені найбільші на території країни (і найцінніші як в ракурсі палеонтології, так і гірничої промисловості) виходи на денну поверхню порід карбонової, пермської та тріасової систем, єдині в Україні масштабні виходи порід девонського періоду. Такі виходи є дуже цінними для палеонтологічної науки, також становлять значний інтерес для туристів, оскільки породи часто утворюють скелі, різнобарвні стрімчаки. Заліснення таких територій призведе до втрати цінних матеріалів, що можуть бути використані світовою палеонтологічною наукою. Є красномовний приклад знищення частини такої унікальної території у сусідніх регіонах: біля с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області є мальовничі схили долини р. Грєковка (Кам’янка) з виходами мергелів та глин юрської системи. Подекуди ці виходи утворюють скали. Дана ділянка є надзвичайно багатою на скам’янілі рештки морських тварин юрського періоду. Про унікальність цих виходів свідчить факт знахідки залишків плезіозавра. Проте, частина схилів була терасована, на них посадили культури робінії. Через терасування багато палеонтологічних матеріалів (що є безцінними для колекцій будь-яких музеїв) було знищено, стратифікація неможлива. Україна, як і світова палеонтологія, втратила одну з найцінніших палеонтологічних ділянок. Особливо цінні ділянки в межах Донецької області є на території Слов’янського, Константинівського, Артемівського, Шахтарського, Старобешівського та Мангушського районів.

Розділ 3: Список особливо цінних (для збереження біорізноманіття) степових ділянок Донецької області:

До таких ділянок можна віднести усі землі держрезерву, сільгоспугіддя категорій «сінокоси», «пасовища», «заліжні землі», а також об’єкти ПЗФ.

А. Північна частина області:
1) басейни річок Нітріус та Жеребець, долини їх притоків та балки, що впадають до долин річок; злаково – лучний степ;
2) крутосхили долини р. Сіверський Донець між с. Тетянівка та с. Маяки (Слов’янський район), між смт. Миколаївка (Слов’янський район) та с. Григоровка (Артемівський район); різнотравні злаково – лучні степи та реліктова флора крейдяних відслонень;
3) б. Вісла, на захід від с. Сидорове (Слов’янський район); багатий за флористичними показниками район різнотравного злаково – лучного степу;
4) долина р. Бичок та балки, що до неї впадають (Олександрівський район); злаково – лучні степи;
5) схили долини р. Сухий Торець та балки, що до неї впадають (між смт. Черкаське та с. Іванівка і межею НПП «Святі Гори»; ок. с. Долина та між цим селом і м. слов’янськ), усе – Слов’янський район; різнотипні степові ділянки;
6) територія РЛП «Краматорський» (Слов’янський район); багаті на рідкісні види ділянки злаково – лучного степу та крейдяних відслонень;
7) степові балки між с. Староварварівка (Олександрівський район) та смт. Шабєльковка (Слов’янський район), система балок між с. Андріївка та м. Краматорськ (Слов’янський район); великі території злаково – лучних та типчаково – ковилових степів;
8) балки басейну р. Самара та долина р. Самара (Олександрівський район); те ж, що і в «7»;
9) балки системи басейну р. Грузська (Добропільський район); те ж, що й в «7»;
10) схили долини р. Бик та балки, що до неї впадають: між с. Новомар’ївка та смт. Святогорівка (Добропільський район); те ж, що і в «7»;
11) балка між с. Новопавлівка та с. Нова Полтавка (Константинівський район), а також балки, що до неї впадають; те ж, що й в «7»;
12) схили долин річок Кривий Торець та Казений Торець; різнотипні степові ділянки з багатим флористичним складом та багатою рослинністю;
13) долини річок Бичок, Калинівка, схили навколо вдсх. Клебан-Бикське, балки, що до них впадають (Константинівський район); те ж, що і в «12»;
14) степові ділянки долини р. Бахмутка, басейнів її притоків та балки, що до них впадають (територія Артемівського району); різнотипні ділянки степової рослинності з великою кількістю видів рідкісної флори та фауни, цікаві виходи порід пермської та триасової систем;
15) степові ділянки схилів Карлівського вдсх., схидів долин річок Вовча (Волчья) та Солена (Красноармійський, частково – Великоновоселівський та Мар’ївський райони); те ж, що і в «12»;

Б. Південна частина області:
1) степові ділянки долини р. Степова та її притоків, а також схилів Старобешівського вдсх. (Старобешівський район); різнотипні степові ділянки з багатою (в т. ч. і рідкісною) флорою та фауною;
2) басейни річок Суха Волноваха, Мокра Волноваха, Камишуваха (Тельманівський, Волновахський, Старобешівський адм.. райони); різнотипні ділянки степів великих розмірів, поширення рідкісних типів степу – петрофітного на вапнякових та пісковикових грунтах та породах;
3) степові схили долини р. Кальміус між с. Раздольне (Старобешівський район) та с. Гнутово (Новоазовський район); рідкісні петрофітні гранитові степи;
4) басейн р. Малий Кальчик (Волновахський та Володарський райони); різнотипові степові ділянки (в т. ч. і сухі низькотравні полинні та типчаково – ковилові степи), степова рослинність на солонцюватих грунтах;
5) 20 – ти кілометрова зона вздовж узбережжя Азовського моря; унікальні напівпустельні низькотравні степи з великою кількістю рідкісних видів тварин та рослин; солончаки;
6) степові ділянки схилів долини р. Кринка між с. Степано-Кринка (Амвросіївський район) та державним кордоном України і Російської Федерації; те ж, що і в «1»;
7) степові схили долини р. Міус (в межах Шахтарського району донецької області); те ж, що і в «1»;
8) верхів’я р. Мокрий Єланчик: між с. Новоєланчик, м. Амвросіївка, с. Харківське, с. Лісіч’є (Лисяче), Стєпноє (Степове) та с. Мар’їнське (Амвросіївський район); злаково – лучні та сухі типчаково – ковилові та полинні степи, степова рослинність на солонцюватих грунтах;
9) балки, що впадають у долину р. Кальміус:
– від кургану «Могила – Дубовка» до с. Гранитне (Тельманівський район);
– від смт. Андріївка до с. Гранитне (Тельм. р-н.);
– від с. Новоселівка до с. Миколаївка (Тельм. р-н.);
– від с. Федорівка до с. Чермалік (Тельм. р-н.);
– від с. Приовражне та жд.зп. «Асланове» (Володарський район) до смт. Сартана (Новоазовський район);
Типи степів – рідкісні (унікальні) петрофітні степи на гранітах;
10) басейн р. Грузьський Єланчік: від с. Кумачове (старобешівський район) до с. Греково – Олександрівка (Тельманівський район), а також балка між с. Кам’янка і с. Широке (Старобешівський район) та с. Кузнецово – Михайлівка (Тельманівський район); сухі низькотравні асоціації типчаково – ковилового та полинного степу.

Розділ 4: Рекомендації щодо збереження біорізноманіття та середовища існування на степових територіях Донецької області:

–    збереження існуючої системи (схеми) землекористування, в т. ч. і співвідношень рілля, пасовищ, сінокосів та ділянок, що зайняті під промислові об’єкти, дороги, забудову, ЛЄП, газо- та нафтопроводами;
–    недопущення створення на вказаних територіях лісових культур, за винятком 30 – метрової смуги навколо штучних водних об’єктів (ставки, штучні (облаштовані) джерела);
–    пріоритетність у заповіданні саме вказаних територій під час планування розвитку екомережі регіону;
–    підтримка розвитка пасовищного тваринництва на даних територіях, – за умов помірного навантаження на пасовища;
–    створення на базі провідних наукових установ Донецької та Харківської областей спільної робочої групи із розробки для регіонів режиму управління та охорони степових ділянок (розроблення заходів щодо підтримки степових ландшафтів та біорізноманіття на відповідному рівні, в т. ч. – оптимальних значень пасовищного навантаження, системи сінокосіння та можливого часткового випалювання) з окремим підходом до кожної конкретної ділянки;
–    розробка програм по залісненню териконів, кар’єрів та інших техногенних утворень (що виникли в наслідок функціонування підприємств гірничої (видобувної) промисловості).