На жаль, протягом останніх років склалася ситуація, коли те, що називалось «зеленою енергетикою», а особливо малою гідроенергетикою, значною мірою перетворилося на руйнівний для українських річок спосіб збагачення окремих людей, котрі отримують зиск від т. зв. «зеленого тарифу».
У свій час я сам був палким прихильником розвитку альтернативних джерел енергії, у тому числі і малої гідроенергетики. Тобто проектів виробництва енергії без завдання шкоди довкіллю. Пройшов відповідне навчання. На жаль, більшість тих проектів, котрі реалізуються в Україні, жодного стосунку до «зеленості» і збереження довкілля не мають, а відсоток виробленої енергії в структурі загального виробітку електроенергії в Україні виглядає просто жалюгідно. Крім цього, значна частина малих ГЕС будується та експлуатуується із грубими порушеннями чинного законодавства Україні і міжнародних норм.
Щоб не бути голослівним, оперуватиму фактами:
1. Загальноєвропейська пратика йде шляхом надання переваги збереженню природного довкілля в місцях високої природоохоронної цінності. До таких місць, до прикладу, належать природоохоронні території (заповідники, національні парки та ін)., місця перебування та міграції рідкісних і таких, що зникають видів рослин і тварин (червонокнижні види), а також річки, що збереглися в незміненому людиною стані або мають дуже високу якість води. Наприклад, сьогодні у Баварії на річках, котрі не перекриті греблями, взагалі не можна будувати гідроелектростанції. І це не тільки заповідні річки, або осередки біорізноманіття – це будь-які периродні річки! Що ж до України, то у нас ситуація має істотні відмінності. Наприклад, були проекти побудувати ГЕС на території Карпатського національного природного парку, Карпатського біосферного заповідника, інших природоохоронних об’єктах.Практично всі новозбудовані ГЕС у Карпатах руйнують середовище існування червонокнижних видів тварин, наприклад риб. Згадаймо про те ж Голошино у Верховинському районі на Білому Черемоші, де ГЕС будується в місцях збереження особливо цінного виду риб – дунайського лосося, що його місцеві мешканці називають головатень. Ця риба під загрозою у світовому масштабі, у світі залишилось всього кілька річок, де він зберігся. А одна із них сьогодні брутально руйнується. Фактично, під загрозою опиняються всі види риб, життя котрих пов’язано із швидкою течією – харіусів, вусачів, форелі (пструга) ті інших. На багатьох ГЕС, котрі позиціонуються як «зелені», взагалі немає рибоходів (Новошицька ГЕС, Снятинська ГЕС та ін.). На інших рибоходи не виконують свою функцію (наприклад, стоять без води). Прикладом можуть бути Тур’я-Полянська ГЕС, Пробійнівська ГЕС. Рибозахисні грати не забезпечують захист риби від загибелі у турбінах. Ці дані зафіксовано фотозйомкою, свідченнями очевидців.
2. В Європейському Союзі екологічні дослідження на ділянках, де планують будувати ГЕС, тривають кілька років і обов’язково передують будівництву, в Україні часто-густо такі дослідження замовляються вже в процесі будівництва після протестів еколоів і громадськості з метою надати будівництву вигляду екологічності. В потім пропонують: давайте ми спочатку збудуємо, а потім – дослідження. На жаль, дослідженнями руїни знесення ГЕС в нашій країні ще ніхто не добився.
3. В ЄС обов’язком інвестора є інформування громадян про всі особливості кожного проекту ГЕС. Після цього поінформовані громадяни приймають рішення про те, погоджуватись на ГЕС чи ні. В Україні законодавство також зобов’язує інвесторів до цього, проте на практиці людей ніхто належним чином не інформує. Більшість людей взагалі дізнається про ГЕС тоді, коли її починають будувати. Якщо ж інформують завчасно, то інформування перетворюється на фарс, коли людфм просто показують красиві картинки з-за кордону і розповідають, як все буде добре. Про негативні сторони чомусь ніхто не говорить. Зокрема, так було у Дземброні, Бистреці і Голошині Верховинського району, де люди прозріли після того, як побачили, що творять із річками «інвестори».
4. В ЄС малі ГЕС переважно створюються для забезпечення електроенергією місцевих громад або підприємств. Такі ГЕС, як правило, належать місцевим громадам або підприємствам. Отже, зиск мають, в першу чергу, місцеві громади. У загальну мережу електроенергія продається лише у випадку, коли після забезпечення громади залишається певний надлишок. В Україні все навпаки: електроенергія відразу ж продається у загальну мережу з єдиною метою – продаж за «зеленим тарифом». Цей «тариф» у кілька разів перевищує вартість продажу електроенергії споживачам. Наприклад,у червні 2014 року вартість 1 кВт-год. електроенергії, що купується на малих ГЕС за «зеленим тарифом», складала від 1 грн. 86 коп. до 3 грн. 10 коп. Це значно більше, ніж максимальна ціна, котра сплачується населенням (від 28 до 96 коп.) і господарськими суб’єктами (від 86 коп. до 1 грн. 13 коп. за кВт-год. виробленої енергії). Що це означає? Тільки одне: ми всі сьогдні опосередковане платимо за те, щоб обмежено коли осіб – власників ГЕС отримувало надприбутки за рахунок всієї країни.
5. Інвестори полюбляють розповідати, що малі ГЕС сприяють енергетичній незалежності України. Проте їх частка на сьогодні в енергетичному виробництві вкрай мала, а вплив на довкілля істотний. У 2013 році близько семи десятків малих гідроелектростанцій виробили аж… 0,16% електроенергії в Україні. Це всі разом, а не тільки ті, що знаходяться у Карпатах. Чи варті ці 0,16% знищених річок? До речі, у тому ж таки 2013 році Україна експортувала 5% виробленої електроенергії. Тобто маємо резерв енергетичної незалежності і 0,16% від малих ГЕС для України сьогодні погоди не роблять.
6. Малі ГЕС справді можуть пошкодити розвиткові туризму. Зокрема, Карпати розглядаються, в першу чергу, як місце для розвитку екологічного, «зеленого» туризму. Тобто туризму, заснованому на природних цінностях, традиційній культурі, що не завдає шкоди довкіллю. Наприклад, річки Білий Черемош (на якому і стоїть село Голошина), а також Чорний Черемош є вкрай цікавими для розвитку водного туризму. Якщо ж річки будуть перекриті дамбами або загнані у труби, про сплавний водний туризм на них доведеться забути. Крім того турист, котрий їде до Карпат відпочивати на незайманій природі, навряд чи схоче милуватися річками із іржавими трубами або перекритими греблями.
7. Забудовники малих ГЕС справді нахабно порушують законодавство і проектні документи. Зокрема, у Голошиному Верховинського району будівельні роботи велись у нерестовий період, що підтверджується документами правоохоронних органів. Попри винесений припис, роботи не припинялись! Така ж ситуація в Нижньому Бистрому на Закарпатті. І в Голошиному, і в Нижньому Бисторому нахабство інвесторів довело ситуацію до народних протестів. Протести відьувались і в Яворі, що на Львівщині. Люди не можуть спокійно дивитись на руйнування річок, котрі були колисками їх поселень, щедро напували та годували багато поколінь їх предків, загибель риби, нахабство і цинізм порушників заону. При такому нахабстві, неповазі до закону і відвертих правопорушеннях говорити про «екологічність» та законослухняність годі. На щастя, після подій на Майдані люди відчули себе силою і вже не бажають мовчки віддавати природу навколо себе різного роду ділкам. Сьогодні саме вони, прості мешканці сіл і екологи, стримують навалу «інвесторів», котрі у буремні часи вирішили відхопити шмат від пирога, котрий зветься «зеленим тарифом». До речі, перші «революції гідності» проходили у громадах сіл на Чорного Черемошу, де люди рішуче виступили на захист річок попри тиск з боку інвесторів і колишньої влади.
На жаль, часто доводиться чути про те, що екологи проти ГЕС в принципі і не пропонують альтернативи. Це неправда. На сьогодні екологи виступають за те, щоб правила охорони і доступу до річок були цивілізованими. Зокрема, на річках, що становлять особливу природоохоронну цінність, будувати не можна. Карта таких річок підготована фахівцями-природоохоронцями. На інших же ж можна із суворим дотриманням екологічного законодавства і за умови належного врахування думок місцевого населення. Як приклад, на Івано-Франківщині планується відновлення Конюшківської ГЕС (р. Гнила Липа). На думку екологів, якщо норми законодавства будуть дотримані, ця ГЕС буде цілком прийнятною для довкілля. Питання лише за належним інформуванням громади і вибором технології.
Анатолій Павелко
Еколог, Всесвтній фонд природи – WWF, Бюро екологічних розслідувань
Щодо збереження карпатських рік і розвитку малої гідроенергетики в Україні
