Останніми місяцями так зване гідроенергетичне лоббі знову піднімає голову, а ситуація навколо малих ГЕС знову наближається до точки кипіння. Фактична бездіяльність Міністерства екології і природних ресурсів щодо застосування стратегічних підходів до охорони річок та вирішення проблеми будівництва малих гідроелектростанцій призвела до того, що ГЕСівці продовжують наступ. Вже сьогодні почалася підготовка будівництва або ж саме будівництво у таких критичних для людини і природи місцях, як Голошино і Розтоки в Івано-Франківській області, Сарата у Чернівецькій області, Нижній Бистрий у Закарпатській області ті інших.
Знову застосовуються різні способи тиску на активістів – від залякування та підвозу на ділянки з метою тиску на людей невідомих бойовиків до спроб “домовитись” шляхом щедрої роздачі обіцянок. Проте екологи і громади стоять і мають намір далі стояти, захищаючи себе і природу. Вони вимагають упорядкування гідроенергетичного будівництва з метою приведення його до рамок, котрі виключатимуть загрозу довкіллю і людині.
На цьому тлі особливо цинічним гаслом ГЕСівців, котрий все частіше звучить останнім часом, є те, що за допомогою малих ГЕС вони вирішуватимуть енергетичні проблеми України. Мова, зокрема, йде про проблему нестачі природного газу та проблему дефіциту електроенергії внаслідок руйнування енергетичної системи російськими терористами на Сході України.
Насправді, всі ці твердження не відповідають дійсності і мають на меті, в умовах відвернення уваги українців війною, отримання доступу до т. зв. зеленого тарифу – джерела збагачення. Нагадаємо, що “зелений тариф” фактично являє собою спеціальну пільгову ціну за електроенергію для окремих виробників. На сьогодні розміри “зеленого тарифу” істотно вищі від ціни електроенергії на ринку. Збереження українських річок ділків не цікавить.
У зв’язку з цим, пропонуємо детально проаналізувати окремі міфи, котрі активно розповсюджуються ділками від гідроенергетики з метою надання певного відтінку “благородності” і “державної ваги” їх діяльності.
Міф 1. Малі ГЕС слугуватимуть джерелом підвищення енергетичної безпеки країн.
Чи не неайбільш агресивний міф, котрий виступає у якості основного аргумента і слугує для створення образу “рятівників країни” з гідроенергетичних ділків.
Насправді, на сьогодні близько 70 малих ГЕС по всій країні виробляють лише 0,16 % електроенергії в країні. В обсягам виробництва електроенергі це абсолютно незначні показники. Навіть за умови збільшення виробітку у 10 разів (що потребуватиме будівництва 700 малих ГЕС потужності, аналогічної існуючим), відсоток виробітку збільшиться до 1,6%. ЦЕ не не буде достатнім навіть для покрияття пікових навантажень. Але 700 нових малих ГЕС означатимуть фактичне повне знищення природних річок в Україні і остатосну крапку на розвитку, наприклад, туризму і рибальства, пов’язаних з природними річками.
Крім того, звучать твердження, що малі ГЕС допоможуть покривати пікові навантаження на енергосистему, тобто вироблятимуть електоенергію у час, коли її споживання є найвищим. На жаль, це твердження також не відповідає дійсності, адже пікове енергоспоживання в Україні припадає на зимовий період, коли малі ГЕС тривалий час простоюють через низький рівень води у річках та явища, пов’язані з замерзанням води і обмерзанням обладнання.
Міф 2. Малі ГЕС дають дешеву екологічно чисту електроенергію, котра допоможе покращити енергозабезпечення віддалених громад.
Ще один міф, котрий не має нічого спільного із дійсністю.
Насправді, через застосування “зеленого тарифу”, електроенергія від малих ГЕС є вкрай дорогою і не має жодної категорії споживачів, коті готові купувати її за встановленими цінами. На сьогодні ціна електроенергії за “зеленим тарифом” малих, міні та мікро ГЕС така:
ГЕС потужністю до 200 кВт – 3 грн. 49,8 коп. За 1 кВт-год,
ГЕС потужністю від 200 кВт до 1 МВт – 2 грн. 43,98 коп. За 1 кВт-год,
ГЕС потужністю від 1 МВт – до 10 МВт – 1 грн. 82,99 коп. За 1 кВт-год.
В той же ж час ціна електроенергії для пізних категорій споживачі станом на вересень 2014 року така:
населення – від 28,5 коп. за кВт год. до 1 грн. 34 коп. за 1 кВт-год.;
промислові споживачі платять від 97 коп. до 1 грн. 23 коп. за кВт-год.
З ціною на електроенергію, котра значно вище відпускної ціни для споживачів, малі ГЕС не мали б жодного клієнта. Але для того, щоб гроші усе ж текли до кишень спритних ГЕС-ділків, вигадали окрему схему. Адже держава зобов’язує енергоринок викуповувати всю електроенергію, вироблену на малих ГЕС саме за згаданим вище, неймовірно високим “зеленим тарифом”.
Для повноти картини порівняймо ціни на електроенергію, що виробляється малими ГЕС з цінами на електроенергію традиціних виробників, котрі забезпечують майже 99 % енерговиробництва у країні. А ціни продажу електроенергії такі (вересень 2014):
Атомні електростанції продають 1 кВт-год електроенергії за 30,5 коп.
Теплоелектростанції продають 1 кВт-год електроенергії за 84 коп.
Великі ГЕС продають 1 кВт-год електроенергії за 49 коп.
Тобто електроенергія традиціних виробників дешевша електроенергіх малих ГЕС щонайменше у 2,17 раза. А порівняння з іншими категоріями (міні та мікро ГЕС) взагалі засвідчить гігантський, розрив. Тобто на сьогодні електроенергія малих ГЕС , що продається за “зеленим тарифом” є абсолютно неконкурентоспроможною на ринку і їх прибуток забезпечується лише наявністю схем обов’язкового викупу.
Що стосується покращення місцевого енергопостачання, то і тут малі ГЕС в Україні не можуть похвалитися досягненнями. Адже вся їх електроенергія продається у загальну мережу (це і є умовою отримання “зеленого тарифу”). В той же ж час нормальна практика такого бізнесу іде шляхом забезпечення електроенергії місцевих споживачів і лише надлишки електроенергії (тобто неспожита частка) продається у загальну мережу.
Міф 3. Малі ГЕС – це екологічно чиста електроенергія, котра виробляється без шкоди для довкілля. Можна було б зрозуміти високу вартість електроенергії за умови, що гідроелектростанції вирбляли її без шкоди для довкілля. Але більшість проектів, запропонованих, зокрема, в Українських Карпатах, свідчить про те, що екологічна шкода від їх будівництва і роботи буде значної і неприйнятною як з економічної, так і з екологічної точки зору. Адже відбуватиметься руйнування річкових екосистем, котрі сьогодні надають людству величезний обсяг т. зв. екологічних послуг – від джерел водопостачання і місць відпочинку і туризму до збереження рідкісних і зникаючих видів живих організмів і істричного середовища формування культури українськоого народу. Не зайвим буде нагадати і про те, що значна частина річок Українських Карпат перебуває у відносно незміненому або малозміненому природному стані. Річок у такому стані в Європі майже не залишилось і іноземні туристи приїздять до Карпат саме для того, щоб побачити справню, збережену тільки тут, природу Європи. Практика України свідчить, що ГЕС будуються не лише в екологічно чутливих районах, прирдно-заповідних об’єктах, руйнуючи їх (наприклад, у басейнах Черемоша (в т. ч. Білого і Чорного), Прута, Тересви, Ужа, Тиси та ін.), але й саме будівництво супроводжується грубими порушеннями екологічного законодавства (Голошино, Нижній Бистрий, Дземброня та ін.), нехтуваннями законами, тиском на місцеві громади. Крім того, на превеликий жаль, в Україні не було жодного випадку, коли б навіть найбльш екологічно шкідлива ГЕС була знесена для відновлення екологічної рівноваги. Тобто там, де шкідливі ГЕС таки побудували, зупинити і знести їх законним шляхом було вже неможливо. Та й власники ніколи не поспішали щось покращувати. Вони йшли і йдуть далі у гонитві за “зеленим тарифом!”, до нових ділянок і нових громад із щедрими обіцянками і вантажем руйнувань за плечима.
Міф 3. Екологи критикують, не пропонуючи альтернативи
А й справді, чи є альтернатива?
Безперечно, і екологи пропонують цілий ряд альтернатив, котрі дозволяють покращувати енергетичну безпеку, піддвищувати добробут місцевих мешканців і зберігати природу.
Енергозбереження є одним із найбільш перспнетивних напрямків. Відповідно до державних програм, енергоємність ВВП України до 2030 р. має зменшитись у двічі.
Що це означає для країни? Те, що на кожну гривню виробленої продукції витрати на енергоресурси зменшаться удвічі. А це відкриває шлях до зменшення залежності від імпортованого палива, зменшить потоки грошей, що витрачаються країною для оплати закордонних енергоресурсів. Це таклж підвищить конкурентоздатність економіки.
Що це означає для пересічного громадянина? Витрати на оплату енергоресурсів (електроенергія, паливо, в т. ч. і газ) зменшаться при незмінній якості життя. А також життя у безпечніщому і чистішому середовищі.
Що це означатиме для довкілля? Зменшення тиску на природу з боку енергетичних компаній, покращення якості довкілля.
Іншим магістральним напрямком може стати пошук справді альтернативних зелених джерел енергії. Наприклад, у лісистих Карпатах побач із річками можна побачити гори тирси – відходів пилорам. Кожен паводок або повінь змиває ці відходи у річку, забруднюючи її. Водночас тирса є цінним ресурсом для виробництва гранул (пелет), котрі є високоенергетичним видом палива і потенційним джерелом енергії для лісистої місцевості. Крім того, паливні деревні гранули мають високий попт на зовнішніх ринках через високий попит на них, зокрема, у країнах ЄС. А кількість робочих місць, необхідних у сфері виробництва паливних гранул, істотно вище тих 1-2 охоронців, котрих наймають на ГЕС із числа місцевих жителів.
Ще одним напрямком альтернативного розвитку, заснованим на природних цінностях, є туризм і рекреація. Адже у сільському зеленому туризмі може заробляти практично кожна родина у місцевостях з високим туристичним потенціалом (зокрема, в Українських Карпатах). На жаль, ГЕС у неналежних місцях руйнують не тільки річки, але й перспективу розвитку зеленого, водного туризму, ландшафтного туризму.
Можливим є і розвиток ГЕС. Наприклад, безгреблевих ГЕС природногь стоку, котрі не перекривають річище греблями, не забирають воду у труби, а встановлюються у потоці. Саме про них, як про найбільш перспективний напрямок у гідроенергетиці без шкоди для довкілля, говорили фахівці енергетики і екологи на початку 90-х років. На жаль, для бізнесу вони не цікаві, адже одна така ГЕС може виробляти лиш невеликі обсяги енергії, достатні для покриття енергоспоживання кількох приватних господарств. Проте для забезпечення енергопостачання можливе встановлення великої кількості таких гідроенергетичних установок без шкоди для довкілля. Вони цікаві, в першу чергу, для окремих господарств або сільських громад, котрі таким чином могли б справді стати електронезалежними. Можливе і будівництво більш крупних ГЕС, але лише там, де це не шкодитиме довкіллю. Сьогодні екологи вже підготували відповідні матеріали, існують карти ділянок, на котрих будівництво можливе за умови неухильного дотримання існуючого екологчного. Всі вони є у вільному доступі, безкоштовні і можуть використовуватись як органами влади, так і інвесторами для планування. Але найбільш критичні точки – весь Чорний і Білий Черемош, Черемош, Тересва, Ріка, верхів’я Ужа, Прута і їх притоки а також ряд інших річок є саме тими річками, де буль-які ГЕС, що перегороджують річище, істотно змінюють хід природних процесів, є неприпустимими. Тут можна облаштовувати лише малі ГЕС природного стоку.
Чи є надія на те, що руйнування українських річок припиниться а гідроенергетика розвиватиметься в рамках, котрі унеможливлять руйнування довкілля?
Так, і надія сьогодні на всіх тих громадян України, котрі мислять і своєї готові боронити наші спільні річки і наше спільне майбутнє. Сьогодні погляд багатьох громад в Україні – навіть у далеких Кіровоградщині та Рівненщині – прикутий до боротьби Дземброні, Голошини, Білої Ріки, Хуста та ін. карпатських поселень. Війна з російськими окупантами і терористами на Сході України колись закінчиться. І неприпустимо, щоб борці за волю України і іх нащадки замість дзвінкоголосих карпатських річок – нашого природного у культурного спадку – отримали бетонні греблі і іржаві труби, збудовані під прикриттям війни.
До речі, боротьба триває не тільки в Україні: у США (штат Вашингтон) на річі Евла нещодавно було знесено дві греблі висотою 33 та 64 метри, котрі 102 роки перекривали річку і міграційні шляхи риби. Це знесення, котре є найбільшим знесенням греблі з екологічних причин в історії, сталося завдяки боротьбі місцевих мешканців і екологів – захисників річок. Здоров’я річки і риби виявились, в решті-решт, важливішими і для місцевої громади, і для держави.
Автор: Анатолій Павелко – спеціаліст з питань збереження річок і гідроенергетики Дунайсько – Карпатська програма, Всесвітній фонд природи – WWF м.Відень – м.Львів
