З серії “Новий злет природно-заповідної справи на Україні”
Я, напэўна, таксама здаюся ім зверам,
і яны разважаюць у засенні траў:
-“Вось ідзе двухногая птушка без пер’яў
Ці мядзведзь, што шубу ў ламбард заклаў
В. С. Короткевич
Дністер та Південний Буг (радянська топографічна назва цієї річки на Україні традиційно називаної Богом) в середній течії перетинають Подільську височину, і лише в нижній своїй частині проносять свої води степовою зоною, впадаючи у Причорноморські лимани.
Обидві річки змушені долати поклади гірських порід. Внаслідок цього Дністер в своїй середній течії утворює глибокий каньйон, а Бог прорізає поклади українського кристалічного щита, утворюючи вузький каньйон з виходами граніту та численними порогами. При цьому обидві річки створюють унікальні надзвичайно мальовничі ландшафти, багаті рідкісними видами флори і фауни, зважаючи на що вже дуже давно привертають увагу дослідників та природоохоронців. Відносно дикими є також території розташовані в міжріччі обох цих річок на території південної частини Вінницької області. Зважаючи на велику біологічну цінність на описуваній території у післявоєнний час були створені перші природоохоронні території. Кульмінацією цих зусиль вже після відновлення Україною незалежності стали створені тут національний природний парк (надалі НПП) «Подільські Товтри» (на території Хмельницької області), а також регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон» (на території Тернопільської області). Втім дане становище не відповідало потребам ефективної охорони ландшафтів та біорізноманіття. Це було пов’язано переважно з неефективністю охорони на території регіонального ландшафтного парку, а також відсутністю реальної охорони цінних екосистем південної частини Поділля в межах Вінницької області. Зважаючи на це, зусиллями науковців та природоохоронців згідно Указам Президента було створено нові НПП «Дністровський каньйон», «Кармелюкове Поділля» та «Бузький Гард».
Рис. 1. Мапа розміщення національних природних парків: «Дністровський каньйон» (1), «Кармелюкове Поділля» (2), «Бузький Гард» (3)
НПП «Дністровський каньйон», створений Указом Президента України №96/2010 від 03.02.2010 р.на території 10829,18 га Тернопільської області на відрізку долини р. Дністер загальною довжиною 250 км. Тутешні ландшафти – то мальовничі каньйоноподібні долини річки Дністер, та її приток: Стрипи, Серету, Джурину із прилеглими територіями. Тутешня місцевість сильно дуже розчленована ярами та балками. Загальносвітову цінність мають тутешні відслонення силурійських і девонських відкладів. Для самого Дністра, який проробив тут глибокий каньйон, одночасно характерне меандрування. У рослинному покриві парку переважають дубові ліси з домішками граба, клена, липи, ясена, береста, в окремих місцях – бука, що чергуються з відкритими степовими ділянками на схилах річок і балок із наскельною та лучно-степовою рослинністю.
Схили ярів долин річок – приток Дністру переважно вкриті лісовою рослинністю. В їх складі трапляється асоціація скельно-дубових лісів, яка охороняється Зеленою книгою України. З червонокнижних рослин поширені зозулинцеві, клокичка пірчаста ті інші рідкісні види.
Поряд з лісовими угрупованнями широке поширення мають ділянки лучного степу складені такими видами, як осока низька, осока гірська, ефедра двоколоскова, вівсяниця валійська та сеселерія Гейфлера. Саме в таких угрупованнях зустрічаються також червонокнижні види: ковила волосиста, пірчаста та вузьколиста, горицвіт весняний, сон великий та лучний, ясенець білий, півники угорські. Формації ковили до того ж охороняються Зеленою книгою України.
На кордоні з лучними степами зростають зарості чагарників, в яких можна виділити типові степові види, такі як бобчук (степовий мигдаль) чи терен.
Рис. 2. Краєвид Національного природного парку «Дністровський каньйон» (Фото http://jarkokozak.livejournal.com)
Взагалі рослинність та флора Дністровського каньйону за деякими даними своїм біологічним різноманіттям перевершують таку у Кременецьких горах (філіал заповідника Медобори, а з 2010 р. також новий НПП, розповідь про який шукайте в наступних статтях з цього циклу) і НПП «Подільські Товтри».
Рис. 3. Горицвіт весняний характерний вид лучних степів Придністров’я (Фото Парнікоза І. Ю.)
Внаслідок поєднання різного типу умов, досліджувана територія має високу фауністичну цінність. Багатим є різноманіття рідкісних і зникаючих комах (понад 50 видів, занесених до Червоної книги України), серед яких: красуня-діва, дозорець-імператор, кордулегастер кільчастий, кошеніль польська, пахучий і волохатий стафіліни, жук-самітник, вусачі великий, дубовий, західний та мускусний, земляний хрестоносець, махаон, аполлон, мнемозина, бражник мертва голова та багато інших. Найбільше фауністичне багатство регіону створюють птахи. На території парку поширені також червонокнижні ссавці: видра річкова та кіт лісовий. На кам’яних схилах і в чагарниках відомі такі плазуни, як жовтобрюх та полоз лісовий. Наявність великої водної артерії – річки Дністер та її приток забезпечує існування біля 40 видів риб: серед яких такі рідкісні, як підуст та марена.
Територія парку багата пам’ятками історії та культури (431 об’єкт) та архітектури (72 об’єкти).
НПП «Кармелюкове Поділля» створений згідно Указу Президента № 1057/2009 р. від 16.12.2009 р. на території 20203,4 га Тростянецького та Чечельницького районів Вінницької області. Особливо приємно, що це перший НПП на території Вінницької області. Як вже вказувалося територія парку займає частину Подільського плато, яка є відносно рівновіддаленою від головних промислово-економічних і торгових центрів регіону. Територія парку сягає кордонів північно-західної частини південного Побужжя, в основі якого лежить український кристалічний щит, в межах Подільської височини. Тутешній рельєф носить водно-ерозійний характер, а ґрунти є переважно темно-сірими та сірими опідзоленими.
Найвищу цінність описуваного регіону становлять тутешні лісові площі, загальною площею 15684,95 га, де переважають мішані ліси. Зокрема збереглося декілька унікальних лісових масивів, розташованих неподалік один від одного з дубово-грабовими лісами з домішкою дубово-ясеневих лісів та цінним флористичним ядром присередземноморських, балканських та середньоєвропейських монтанних видів рослин: береки лікарської, арума Бессера, шоломниці високої, купини широколистої та інших. Наявне значне покриття плющу, а також червонокнижних скополії карніолійської та цибулі ведмежої.
Рис. 4. Цибуля ведмежа – один з рослинних раритетів НПП «Кармелюкове Поділля» (Фото Парнікоза І. Ю.)
На території парку виявлено численні популяції реліктового червонокнижного виду – бруслини карликової, а також інших червонокнижних видів: коручки пурпурової та широколистої, гніздівки, а також лілії лісової.
Зважаючи на високу природну цінність на території Чечельницького району було створено ботанічний заказник загальнодержавного значення “Бритавський” (1990 р.), заказники місцевого значення “Вербська дача” (1981 р.), “Червоногреблянський” (1990 р.), ботанічні пам’ятки природи загальнодержавного значення “Терещуків яр” та “Ромашково” (1989 р.) та ін. Слід згадати і ботанічний заказник загальнодержавного значення “Гайдамацька балка” створений для охорони цінних дубово-ясеневих лісів на території Цибулівської сільської ради (землекористувач Ободівське державне лісомисливське господарство) сусіднього Тростянецького району (1989 р.). Втім, всі ці об’єкти не мали свого штату охорони, що робило їх охорону на місці практично не можливою. Зважаючи на це науковцями ще 1988 р. було запропоновано створення на базі цих об’єктів в цьому відносно дикому куточку нашої країни Південно-Подільського заповідника. Згодом ця ідея трансформувалася в ідею створення в південній частині Вінницької області Чечельницького національного природного парку, який зрештою і постав під назвою «Кармелюкове Поділля». Назва парку прив`язана до народної традиції вшанування ватажка місцевих опришків Устима Кармелюка. Втім, на території парку наявні і старіші археологічні свідчення. Насамперед багата вона на трипільські поселення (кінця IV – початку ІІІ тис. до н.е.), трапляються також поселення черняхівської культури ІІ-V століття н.е. Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника на краю Буджацького степу датується 1529 р. В наш час це давнє містечко є привабливим завдяки збереженим пам’яткам архітектури і спокійному провінційному укладу життя.
НПП «Бузький Гард» створений Указом Президента від 30.04.09 р. за №279/2009 на базі території існуючого тут з 1994 року регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя». Створення НПП площею 6138 га є увінчанням багаторічної боротьби за створення в цьому без сумніву унікальному регіоні України об’єкта природно-заповідного фонду, який взяв би під охорону увесь відрізок бузького каньйону та захистив його від подальшої розбудови Південноукраїнського енергетичного комплексу.
Гранітно-степове Побужжя це перш за все величні гранітні скелі, які іноді сягають 40-50 м заввишки, русло річки порожисте з водоспадами та островами. Схожий характер мають і долини лівих приток Південного Бугу – Мигійського Ташлика, Великої Корабельної та Мертвоводу. Територія парку – це справжній гірський ландшафт серед українського степу.
Рис. 5. Характерні ландшафти НПП «Бузький Гард» (Фото Парнікоза І. Ю.)
Рис. 6. Пороги на річці Південний Буг поблизу с. Мігія (Фото Парнікоза І. Ю.)
Природна цінність регіону визначається головним чином острівним місцезнаходженням низки реліктів та ендеміків рослин та тварин середземноморського та гірсько-альпійського походження. Виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.
Загальна флора НПП «Бузький Гард» складає близько 800 видів вищих рослин. На кам’янистих гранітних скелях поширений специфічний комплекс видів судинних рослин. Поверхня гранітних скель натомість вкрита накипними лишайниками. З червонокнижних рослин тут поширені сон лучний, голонасінник одеський, адоніс весняний та ін. Найвище значення мають ендеміки Прибужжя: смілка, гвоздика та мерингія бузькі, а також вишня Клокова.
Рис. 7. Півники низькі на скелях каньйону Південного Бугу на території НПП «Бузький Гард» (Фото Парнікоза І. Ю.)
Територія об’єкту має велику цінність для охорони численних степових безхребетних. За оцінками фахівців тільки комах на території Гранітно-степового Побужжя мешкає не менше 9 тисяч видів.
Фауна хребетних тварин становить понад 180 видів. Серед них слід особливо виділити унікальний комплекс риб порожистої частини Південного Бугу. Поряд із поширеними видами тут мешкає марена дніпровська – риба, що поширена в умовах реофільних ділянок. Цінною рибою є також шемая дунайська. Загалом на території парку зареєстровано 15 видів хребетних тварин, занесених до національної Червоної книги та Європейського Червоного списку. З червонокнижних плазунів надзвичайно рідкісним є полоз лісовий, зустрічаються також жовтобрюх, а також зелена ящірка. Всі ці види формують острівні популяції.
З рідкісних птахів спостерігаються балабан та орел-карлик. Відносно чисельною на території є червонокнижна видра річкова.
Фактично на тлі величезного відсотку розораності Миколаївської області, територія парку стала останнім острівцем існування для решток колись багатої місцевої степової флори та фауни.
Окрім великої природної цінності надзвичайно багате на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, бронзова доба давніх слов’ян, римлян. Всього в цьому районі між селищами Мигія та Олександрівка виявлено 98 археологічних пам’яток. Гранітно-степове Побужжя тісно пов’язане з Військом Запорозьким Низовим та Запорозькою Січчю. Південний Буг славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра. На території Гранітно-степового Побужжя знаходився Гард (в околицях сучасного м. Південноукраїнська) – адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки.
Необхідно відмітити, що нажаль створення НПП «Бузький Гард» не вплинуло на припинення руйнування екосистем цього куточку української природи внаслідок розбудови Південноукраїнського енергетичного комплексу. Зокрема триває затоплення цінного з природної, та надзвичайно цінної з точки зору збереження історико-культурної спадщини урочища Гард. Зважаючи на це потрібне продовження компанії по боротьбі з розбудовою Ташликського гідровузла, внаслідок чого урочище Гард поступово затоплюється. Також необхідним є розширення знов створеного НПП «Бузький Гард» усього природного комплексу каньйону річки Південний Буг.
Розповідь про інші новостворені національні парки шукайте в наступних статтях.
Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.
Парнікоза І. Ю.
Словничок:
Меандрування – переміщення головного русла річки в просторі, в результаті чого русло набуває зививистого вигляду
Реофільні ділянки – ділянки рівнинної річки з швидкою течією