Усі ми вже добре вивчили, що найкращий спосіб боротьби свідомого громадянина з торгівцями первоцвітами – це виклик міліції. Однак, як виявилось, правоохоронці не завжди хочуть виконувати свої професійні обов`язки.
А іноді навіть погрожують тим, хто звертається до них по допомогу. Втім, нічого дивного у цьому немає. Адже ні для кого не є секретом, що наші міліціянти не живуть на «одну зарплату», а «підробляють на стороні», зокрема, у місцях, де відбувається несанкціонована торгівля. Тож, не дивно, що вони не прагнуть штрафувати та розганяти торгівців, з яких щоранку збирають «по десятці на поміч бідній міліції».
Сьогодні, проходячи переходом метро “Харківська” о 14:00 побачив “старих знайомих”, що торгували букетами підсніжників. Я звернувся до чергового по станції. Коли ми вийшли, одна з жінок (на наших очах) заховала коробку з букетами собі під ящик, на якому сиділа, а друга ніяк не зреагувала. Коли працівник міліції наказав їй “збиратись та іти за ним” жінка напрочуд спокійно заявила, що “нікуди вона з ним не піде, бо він тут ніхто”. Коли черговий кілька разів повторив свою вимогу, почали збігатись усі торговці знавкруги (у тому числі і та друга, що сховала букети) і зчинили страшенний гвалт про “нещасних пенсіонерів, божі квіти, що чим їх дужче рвеш, тим краще вони ростуть, дурні червоні книги, хворих дітей, яких нічим годувати тощо”. Усе це супроводжувалось страшенною лайкою та прокльонами. А позаяк жінка нікуди не збиралась іти, черговий порадив викликати патруль. Власне, він сказав, що у патруля черговий обхід зараз і незабаром вони будуть тут. Коли ми повернулись на станцію, одразу ж побачили патрульних, що виходили десь із натовпу, що стояв у касовому залі. До речі, патрульні знайомі з обличчя, що весь час патрулюють переходи коло метро Позняки, Харківська та Вирлиця. Черговий розказав їм, що, мовляв, “торгують первоцвітами. Ось цей хлопець до мене звернувся”. Але замість піти “на місце злочину”, патрульні попросили мене зайти у станційну каптьорку (до речі, з ними зайшов якійсь гаврік у спортивках та у кєпці, який зі старшим групи розмовляв на “ти”, наче його добрий приятель. Мабуть, він там “смотрящий” у переході, що збирає дань та ділиться з мєнтами). І почалось обробляння в стилі “нашо ти пхнеш свого носа у цей перехід? Де ти живеш? Адреса?” Я продиктував прізвище, адресу тощо. Старший (який, до слова, не представився) записав, а далі мені каже: “Це не твоя адреса(?!). Ми вже перевіряли ще торік, коли ти викликав нас. Ти там не живеш, і взагалі ти тоді іншу адресу назвав. І всім називаєш фальшиві адреси. І люди у переході на тебе скаржаться, що ти їм жити не даєш. Які підсніжники у январі? Де ти їх бачив (сміх)” Розмова далі пересипалась матюкнею та погрозами. “Як ти там казав? Національний екологічний центр? Ваш центр-це псіхи, які нам жити не дають! Замість ловити наркоманів і убивць ми змушені якісь квіти у переходах шукати! Ти на обліку у психушці не стоїш? То я тебе поставлю! І всю вашу організацію!”. Далі вони мене вивели з каптьорки і повели у перехід, щоб показав,” де ж там ті підсніжники”. Баби, при нашому наближенні демонстративно поховали квіти собі “під зад”. Підійшли ми, старший питає в мене насмішкувато “Ну, де ж твої підсніжники”? Я кажу – “так он же, поховали”. Старший каже “Нічого я не бачив, хто шо там ховав. А обисківать людей я не імею права. Короче нема тут ніяких підснєжників і не було”. Я йому кажу “то спитайте в чергового по станції, він свідок”. Старший каже: “Не буду я нікого питать, воно мені не надо”. Баби теж зарядили хором своє – “Та це ж сумашедший ізвєсний, вони тут групою ходять кожной вєсни і нам, чесним больним старим людям, жізні не дають! Всю кров з нас випили!” Старший групи їм піддакує, матюкається і повторює своє: “Ви нас задовбали. Щоб я більше не чув від тебе дзвінків по подснєжнікам, пойняв? Бо тоді ми тебе задовбем”. Розверноулись і під радісні вигуки торговок пішли з переходу геть.
Олександр Соколенко
Жесть!