Мабуть, кожному відомі лозунги: «Бережіть ліс — джерело здоров’я», «Ліс — легені нашої планети» тощо. Всі вони без винятку слушні та справедливі, адже ліс — це й легені, й холодильник, і повітряний генератор, і дощовий резервуар планети, а також здоров’я, відпочинок і багато інших благ для людства. Але локальні в минулому заклики зберігати ліс, висловлені на численних плакатах обабіч лісових доріг, нині набули глобального значення. Все більше й більше розсудливих людей із жахом озираючись довкола намагаються докричатися до всієї спільноти з однією вимогою: припинімо варварське знищення лісу в усьому світі! Як же людство дійшло до такого? Давайте спробуємо розібратися в причинах такої ситуації.
У всі часи для всіх регіонів однаковим було те, що люди бачили в лісі в першу чергу- лише джерело дешевого палива, що зростає під самісіньким носом. Паливо, будматеріали, годівниця — саме це ототожнювали з лісом. Однак причини масового знищення лісу в стародавні часи різні.
У перенаселеній Південно-Східній Азії головною причиною була, звичайно, нестача місця для швидкозростаючого населення. Особливо це стосується Китаю. У Стародавньому Китаї з його високорозвиненою культурою, незвичайними традиціями та частими війнами й уже тоді чисельним населенням місця для дикої природи ставало все менше. Ще одна особливість цього регіону — наявність родючих лесових ґрунтів, котрі не могли не опинитися в полі зору землеробів. Поєднання високої культури, вигідного географічного розташування та родючих земель призвело до концентрації на півдні Китаю 2/3 населення країни і майже повного знищення лісу ще в незапам’ятні часи. Схожа ситуація була й у деяких районах Індії. Натомість у Індокитаї вимальовувалася дещо інша картина. Ліси тут також знищували для потреб землеробства, проте тропічні ліси — це «поросла деревами пустеля». Вони сформовані на неродючих червоно-жовтих фералітних ґрунтах, укритих шаром родючого ґрунту, на якому зростає незвичайне розмаїття тропічних рослин. Тонни рослинних опадів, що опиняються долу, за короткий термін переробляють численні сапротрофи і заново використовують рослини. Утворюється замкнене коло. Вирубавши ліс, людина розриває його. Ґрунт швидко збіднюється без постійного підживлення «зверху», і після 2-3 щедрих урожаїв землеробам доводиться обирати нову ділянку. Натомість залишається гола безплідна земля. Така картина характерна для більшості тропічних регіонів світу.
Європа. Нині навіть важко уявити, що 80% території Франції в минулому вкривали ліси! Уся Європа була краєм густих дібров, які нині збереглися лише в лічених заповідниках. Першими «за справу» серйозно взялися римляни. В межах цієї величезної за площею імперії для налагодження комунікацій, ведення безлічі воєн пішло чимало лісу. Тоді ж розрослася мережа поселень і землеробських угідь, а Європа почала потроху втрачати своє обличчя…
Із новим розмахом тиск на природу почався в Середньовіччі. В багатьох місцевостях ліси просто вирубали на дрова. З початком промислової революції цей процес посилився в багато разів: для виплавки заліза потрібно було все більше деревного вугілля. Крім зведення лісів, із повним розмахом йшло полювання. Серед перших зниклих у Західній Європі були хижаки, адже їх вбивали при першій нагоді. Вовки, рисі, ведмеді залишилися лише у віддалених, переважно гірських районах. Елітне полювання аристократів у десятки разів зменшило чисельність копитних і пернатих. Природа західної Європи перебувала в скрутному становищі: природних лісів майже не залишилося. Схожа ситуація розвивалася й на східному узбережжі США. Винуватцями знову-таки були європейські поселенці.
У Африці й Південній Америці природа дуже довго зберігала первісний вигляд. Місцеві племена співіснували в гармонії а природою, це був їх стиль життя. Африканські аборигени, на зразок пігмеїв, були справжньою тінню лісу: оселялися під його пологом, харчувалися всім, що міг дати ліс, їм було майже невідоме землеробство. Індіанці часто обробляли невеликі клаптики землі, очищені від лісу підсічно-вогневим способом, тобто вирубували дерева і спалювали все зайве. Після виснаження землі, тубільці переходили до наступної ділянки, залишаючи попередню заростати лісом. Оскільки оброблювані клаптики були невеликі, тому залишені серед первісного лісу, вони дуже швидко заростали вторинним лісом, а ґрунт відновлював свою родючість. Через деякий час цю ділянку використовували знову. Таке натуральне господарство не завдавало шкоди природі, індіанці були її частиною. Європейцям би їх знання…
У XVI ст. європейці почали бездумну колонізацію Південної Америки. Колонізацію, що вражала своїм жорстоким ставленням до місцевого населення, його традицій, унікального природного розмаїття. Почалося знищення лісів, а з ним і корінної людності… Спершу поряд із узліссям оселялася купка колоністів, котра ціною неймовірної праці розчищала шматок сельви (Сельва — географічний термін, що вживають для позначення пологих тропічних ліан (джунглів) таких країн, як Бразилія, Колумбія тощо. – прим. авт.) . На третій рік господарювання ґрунт виснажувався, розчищали нову ділянку. Що було далі… Читаємо у Георга Даля (Георг Даль (Georg Dahl) — шведський учений і мандрівник; упродовж тридцяти років мешкав у Колумбії, вивчаючи її природу й населення. – прим.авт.) в книзі «Остання ріка»: «Ліс тіснили до тих пір, поки він не відступив від поселення — купки хаотично розкиданих халуп — на багато кілометрів. Коли найдорожчі породи вирубали, тягти до річки колоди і дошки стало невигідно. Лісоторговці зникли, а з ними зникла можливість для поселенців підробити у неврожайні роки.» Або в книзі все того ж Даля «Дикі дороги»: «Ось і тут ми бачимо знеліснені береги. Спершу невеликі ділянки, кілька десятків метрів, але таких прогалин стає дедалі більше, вони зливаються. Частіше трапляються халупи, причалені до берега човни. Раптом ліс зовсім обривається. Далі не тільки лісу немає, не видно будинків, плодових дерев, насаджень маніоки. Тільки річка, пляжі та пасовища. Куди не кинь оком, трава, суцільна трава. І скотина. Худа скотина, гладка скотина, переважно зебу. Землероби пішли звідси, витіснені великими асьєндами (Асьєнда – великий маєток в більшості південноамериканський країн. – прим.авт.). Можливо, піднялися вище по річці, роблять там чорну роботу, а через 2-3 роки і гуди дотягнуться щупальця асьєнди.» Рік за роком відбирали споконвічні індіанські володіння, рік за роком продовжувався геноцид. А нині?
Неконтрольоване підсічно-вогневе знищення лісу продовжується. На Мадагаскарі, наприклад, це стало головною причиною зникнення більше половини лісів і унікальних живих організмів. Але в світовому масштабі на передній план вийшли лісозаготівельні компанії. По всьому світу розходяться вишукані коштовні вироби із легендарного червоного, чорного, махогонієвого дерева, тіка і седрели. Заради багатої примхи тропіками розгорнулася справжнісінька кампанія зі знищення лісів! Впиваючись у зелену стіну, рубка йде без упину, з усіх сторін стискаючи кільце лісу. Ще з 1980-х років вчені попереджали про можливу небезпеку, і в XXI ст. ми особисто зіткнулися з перспективою опинитися без зеленого покривала Землі. Варто замислитися над цифрами: за 30 років в Амазонії знищено ліс площею, що відповідає території Франції! Для порівняння: лісистість Франції становить близько 29%, переважно вторинного лісу. За 2000 років на її території знищено менше лісу, ніж за 30 років в Амазонії… От і маємо, темпи знищення південноамериканських лісів перевищують європейські в 1333 рази! І це одна лиш Амазонія. Майже не залишилося в ній незайманого лісу на берегах нижче Манауса. Чималу роль відіграло в цьому спорудження Трансамазонської магістралі. Практично повністю знищено ліс на східному узбережжі Бразилії протяжністю близько 1000 км. Мало приводів, щоб радіти, й у інших країнах Південної Америки. Тепер дослідникам, аби побачити незайманий світ, потрібно діставатися аж до верхньої течії Амазонки.
В Африці аналогом Амазонки є басейн р. Конго. Із Заїру ліс везуть нескінченними ешелонами. В деяких країнах майже не залишилося що рубати, як-от у Кот д’Івуарі. В Таїланді за століття лісистість знизилася з 73% до 18%, що зрештою змусило накласти заборону на вирубування. За деякими даними, вже зникла половина тропічних лісів. Одна з головних причин — відсутність у країнах, що розвиваються, категорії земель лісового фонду, котрі мають визначену площу, в межах якої ведеться впорядковане лісове господарство з лісовідновленням на вирубках. На жаль, у цих країнах ліс — лише швидке, одноразове джерело доходів. А як же в нас, в Україні? Ми здавна славилися високою культурою ведення лісового господарства. Так, були часи… Нині ж ліс усе більше перетворюється на «дошки на корені». Останні 7-8 років на Поліссі оголосили справжнє полювання на стиглі діброви, а коли тих майже не залишилося, перейшли на соснові бори. Наслідок: часті рубки злилися в суцільні вирубані смуги площею кілька десятків гектарів. Тепер це вже не просіки — плями серед лісу, а, на жаль, часто навпаки. Вражає? Тут панує спека й пил, часто гине багато молодих насаджень. А як лісовим тваринам? Ледь не вершиною неподобства стало насадження лісу серед літа. Закличні плакати на зразок «Ліс — джерело здоров’я» трощать і викидають, коли потрібно рубати сусідню ділянку лісу. Джерело грошей потужніше за джерело здоров’я…
Гіркою є правда… Виходить, що ми рубаємо не просто гілку, а дерево, на якому сидимо. Вперто продовжуємо забивати хрест у свою планету, з дитячою наївністю сподіваючись на краще. На що сподіватися? Зміна клімату — прямий наслідок знищення лісів. Ось як пише Г. Даль у книзі «Остання ріка» про узбережжя Колумбії: «Приходить сезон дощів — за календарем, — а дощів немає. Побризкає трохи в саванні, і все. А в приморських горах і на березі — жодної краплі. Торік Пехилін [назва річки] прорвався крізь приморський вал до моря 9 червня. Нині середина липня, а гирло все ще перекрите. В останні дні нарешті випали опади, але занадто мало, щоб наповнити русла». Книга написана 1967 року. Таке було вже 40 років тому! Страшно й подумати, що коїться нині. Ліси поглинали вологу і випаровували її, формуючи дощі. Немає лісу — вода не затримується і йде, а з нею й дощі. Ще один, більш відомий, приклад — Черапунджі в Індії, найвологіше місце в світі. Було. Поки там були ліси… Нині Індії доводиться відновлювати ліси, щоб повернути туди «правильний» клімат. Такі дрібниці поступово змінюють загальну картину клімату.
Нині скрізь у місцях минулого зеленого царства можна побачити безплідні гектари пораненої землі: Мадагаскар, Нова Зеландія. Ніщо вже не затримує воду на схилах і вона всією масою обертається на біду для долин. Це може стати навіть причиною для міжнародних конфліктів: нині все частіше чути протести потерпаючою від паводків Бангладеш у бік Непалу, який веде неконтрольовану рубку на схилах Гімалаїв. У результаті наводки на р. Ганг затоплюють Бенгалію. Пустелі на Екваторі? Так, вони є, але не шукайте їх на карті. Погляньте на зелений колір басейну Амазонки. У місцях суцільних лісоповалів дощі вимили родючий шар ґрунту і нині практично ніщо не здатне рости там за надмірних дощів. Подібний приклад є й у Європі: плато Карст, Югославія. Карстові процеси зробили ріст дерев тут неможливим після того, як в стародавні часи чудовий ліс звели для потреб венеціанських корабелів.
Уже заїжджена тема диспропорції кисню і вуглекислого газу. А вирубування як тривало, так і триває. Скажу лиш одне: аби забезпечити киснем 200 осіб, потрібен гектар насаджень. І всім зрозуміло, що киснем 6,5 мл-рд. осіб забезпечують ліси, передусім вологі екваторіальні. Щороку населення збільшується на 90 млн. осіб. Кисень для них виробляє 4500 кв. км лісу. Настільки щорічно має збільшуватися площа лісу. Але темпи зникнення лісів у 32 рази вищі (142 тис. кв. км). Кисню явно стає менше, правда? Поки що його з надлишком забезпечують ліси, додайте сюди водорості океану (за де-якими даними, вони забезпечують 50% кисню). Але відніміть мільйони автомобілів, заводів, фабрик, літаків, а також описану вище негативну тенденцію, й картина буде менш радісною. Не забувайте, що ліси можуть зникнути вже наприкінці XXI ст.! Тоді буде не до жартів, але буде вже пізно, надто пізно.
Якщо уявити, що в тропіках існує ЗО млн. видів комах, то щодня зникає 137. Жах! А рослин? Ледь не кожен вид рослин має власні лікувальні властивості, часто відомі лише корінному населенню. Та чи багато їх продовжує вести первинний спосіб життя?
Зрозуміло одне — біорізноманіття потроху перетворюється на біоодноманіття. Так, східний атлантичний ліс Бразилії знищили тільки заради кавових плантацій. Як наслідок, десятки видів, на зразок золотистого тамарина, стали надзвичайною рідкістю. А чому всі лемури Мадагаскару настільки рідкісні? Тому що їм майже немає де жити!
Так, потрібно враховувати інтереси країн, що розвиваються. Проте не слід розвішувати вуха і слухати, як Бразилія та Індонезія роблять все можливе для збереження лісів. Якби вони справді піклувалися про збереження лісу, то заборонили б зведення лісів на законодавчому рівні. Проте де там! Ліс — це величезні гроші, за витратами навіть вигідніші за нафту. Адже там потрібно бурити свердловини, налагодити мережу трубопроводів. А тут плати копійки бідним селянам, і вперед, на ліс! І особливих клопотів не потрібно. І якщо Екваторіальна Гвінея ще може знайти собі подібне виправдання, то Бразилія і Заїр, головні лісоруби двох континентів, справжні сховища майже всіх мінералів і корисних копалин, продовжують безжальне вирубування лісу… Сумно і смішно водночас.
Вимальовується невтішна картина. Але ні, ще не все втрачено, все ще в наших руках! По всьому світу розгорнулася кампанія лісовідновлення. Найбільших успіхів тут досягла Європа. Багато країн, таких як Франція, Німеччина, Іспанія, змогли значно розширити площі своїх лісів. Проте мало посадити ліс, потрібен продуктивний догляд за лісонасадженнями, ефективне лісове господарство. Воно в свою чергу дозволяє вести вирубування,яке не впливає на навколишню природу. Завдяки такому господарюванню з’явилася можливість реакліматизувати знищені раніше види. Так, у Західній Європі знову з’явилися і розширили ареал вовки, ведмеді, рисі, бобри. Окрім Європи і пострадянського простору, великих успіхів на цій ниві досягли також Канада і США, де потужна індустріальна цивілізація сусідить із великими просторами незайманої дикої природи.
У країнах, що розвиваються, з цим складніше, адже в них часто відсутнє навіть поняття лісового фонду і лісового господарства. І все-таки, вже помітно перші позитивні зрушення, наприклад, у Панамі та Коста-Риці. Вирощування лісу в тропіках супроводжують певні труднощі, адже екосистема тропічного лісу є набагато складнішою, ніж звичайного хвойного чи листяного. Тому виростити первинним такий ліс неможливо. Крім того, на його формування піде не одна сотня років. Проте це не означає, що садити ліс не потрібно. Потрібно! В усіх тропічних країнах окремі ентузіасти або науково-дослідні інститути часто за підтримки уряду почали лісовідновлення і досягли в цьому певних успіхів, що не може не тішити.
бути заповідника. Проте справу не слід обмежувати одними лише заповідниками. В таких заповідних масивах є можливість спостерігати за непорушеними екосистемами, можливість зберегти зникаючі види та реінтродукувати їх туди в разі зникнення в дикій природі. Уже чимало зроблено на цій ниві. Найбільш розвинута мережа заповідників у Америці, Європі та Австралазії (всім відомі Йелоустон, Баварський ліс і Великий бар’єрний риф). Вони стають об’єктами масового туризму. На щастя, в країнах, що розвиваються, теж з’являється розгалужена мережа заповідників і національних парків (із відомих — Амазонія і Салонга). Чимало прикладів відновлення видів у заповідниках (зубр у Біловезькій Пущі, золотиста ігрунка в Посо-дас-Антас тощо), але багато ще треба зробити в заповідній справі, тому залишається лише сподіватися, що зусилля природоохоронних організацій підтримають і уряди, і населення.
Необхідно негайно зупинити варварське знищення лісу по всьому світу. Звісно, повністю припинити вирубування неможливо, проте його можливо перевести на новий, більш цивілізований етап. Масштабне вирубування лісу — швидке й водночас швидкоплинне джерело грошей. Набагато краще з турботою про нащадків налагодити мережу національних парків, розвинути туристичну інфраструктуру та отримувати немалий дохід від туризму. І природа збережена для наступних поколінь, і робота для місцевого населення знайдена, і постійний прибуток у казну від туристів забезпечено. Слід пам’ятати, що екотуризм — вид туризму, який розвивається найбільш динамічно! Деякі країни, такі як Кенія і Танзанія, вже зрозуміли це, й одне з головних джерел їх доходів — туризм.
Час і нам, українцям, і не тільки в період загального занепаду, нарешті зрозуміти всю унікальність нашого природного довкілля, знову відчути його національною гордістю. Адже в нас ще залишилися стародавні праліси, луки й болота, де збереглися вовки, ведмеді, рисі, лосі, бобри, чорні лелеки, журавлі й велика кількість інших видів, про яких у Західній Європі часто лише одні спогади. У нас вони є, то чому ж ми не цінуємо їх, як коалу в Австралії? Чим ми гірші? У нас чудова природа, але ми чомусь не всі це усвідомлюємо. Залишається лише сподіватися й вірити, що ні нам, ні комусь іншому не доведеться повторювати сумний досвід деяких країн. Адже зберегти набагато легше, ніж відновити!
Джерело: ”Птах”, №3, осінь, 2008 р.
Андрій Плига