ГЕС-турне по-українськи: про що мовчать закарпатські журналісти?..

Поки ПП «Комерцконсалт» возило обраних закарпатських журналістів в турне по МГЕСах в Італії з промоційною метою, активісти природоохоронного руху Закарпаття побували на трьох закарпатських МГЕСах, зведених за часів незалежної України.
Foto_4

Скільки б бізнесмени не переконували, що у нас будуються МГЕСи за такими ж проектами, умови та правила, за якими ведеться таке будівництво в Італії та в Україні, все-таки суттєво різняться. В Італії чільне місце займає суворе дотримання вимог природоохоронного законодавства уже при виборі місця під МГЕС та під час її будівництва. А також – забезпечення виконання демократичних процедур прийняття рішення за участі громадян, включно з наданням місцевим громадам соціально-економічних преференцій у вигляді дешевшої електроенергії. В умовах України все відбувається з точністю до навпаки…

Протягом 2006-2012 років на території Закарпаття було уведено в експлуатацію 3-ри МГЕС: у 2006 році Білинська МГЕС у Рахівському районі потужністю 0,63 МВт (ТОВ «Енергія Карпат»), в 2011 році Краснянська МГЕС у Тячівському районі потужністю 0,8 МВт (ПП «Укрелектробуд») та у 2012 році Тур’я-Полянська МГЕС у Перечинському районі потужністю 1,05 МВт (ПП «Комерцконсалт»). Усі вони побудовані різними фірмами, але їх об’єднує одне – негативні наслідки для природи та місцевих громад.

Після вибуху громадського невдоволення хаотичною забудовою гірських річок Карпат МГЕСами без проведення попередніх ґрунтовних досліджень (навіть, на територіях, які захищені природоохоронним законодавством України,) на початку 2012 року начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Закарпатській області Андрій Погорєлов наказом № 22 від 27.03.2012 року та наказом № 21 від 27.03.2012 відкликав висновки державної екологічної експертизи по робочих проектах будівництва усіх 3-х МГЕС: на р. Шипот поблизу с. Тур’я Поляна Перечинського району, на р. Красна у с. Красна Тячівського району та на потоці Ільмин у с. Білин Рахівського району – у зв’язку з недотриманням вимог законодавства України про охорону навколишнього природного середовища.

У липні 2012 громадські активісти-природоохоронці виграли суд проти Закарпатської обласної ради. Суд скасував рішення сесії облради № 310 від 04.11.2011, яке беззастережно відкривало для бізнесу можливості масово будувати 360 МГЕС на усіх річках Закарпаття, незважаючи на те, що левова частина з них знаходиться у межах природно-заповідного фонду або ж органічно пов’язана із заповідними територіями краю.

Не дивлячись на те, що фахівці-екологи вже розробили «Принципи і критерії вибору місць для будівництва МГЕС на гірських річках Карпат» й розіслали цей документ усім райдержадміністраціям та спеціалізованим державним структурам, відповідальні особи від районних влад та керівництво бізнес-структур, вперто іґнорують можливість цивілізовано будувати МГЕС у Карпатах. Так лише у Рахівському районі заплановано будівництво 12 МГЕС, щонайменше 8 з яких не можуть бути зведеними в обраних місцях, бо мають важливе значення для забезпечення життя та самовідтворення 8-ми видів риби, занесених до Червоної книги України. Недаремно половина з цих річок протікають у межах Карпатського біосферного заповідника або ж екологічно пов’язані з цією заповідною територією.

Але повернімося до наших МГЕС…

Білинська МГЕС у Рахівському районі була побудована першою. Проект цієї гідроелектростанції не проходів процедури оцінки впливу на навколишнє природне середовище, не був погоджений із Закарпатським облводгоспом (нині – БУВР р. Тиса) та Головним держуправлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області. Ця МГЕС належить до класу високонапірних станцій дериваційного типу (не потребує спеціального накопичувального водосховища та греблі, а режим її роботи здійснюється відповідно до наявного потоку води). Вода з потоку Ільмин (притока р. Чорна Тиса) відводиться 3-х кілометровою трубою діаметром 0,8 м на турбіну через металеву решітку в руслі (фото 1). Труба прокладена вздовж русла і не має естетичного вигляду (фото 2). Решітка не оснащена спеціальними дрібними сіточками, які б не дозволяли потрапляти в трубу мешканцям річки, зокрема, малькам риби. Усе живе, що несеться течією в трубу, без перешкоди потрапляє у неї й через 3 км перемелюється турбіною. Через це, як свідчать фахівці-іхтіологи рибохорони, у потоці Ільмин вже немає риби.

МГЕС на гірських річках принципово відрізняються від великих ГЕС та МГЕС на рівнинних ділянках за режимом використання водних потоків. Більша частина стоку гірських річок припадає на весняно-літній період. Збудувати ж невелике регулююче водосховище відповідної потужності МГЕС на гірській річці непросто. Адже, щоб звести до мінімуму негативний вплив наносів твердих частинок річки під час паводків, потрібна гребля. Будівництво греблі змінює гідрологічний режим річки (водність, характер течії, дно, деякі гідрохімічні показники, до прикладу, насиченість води киснем), чим завдає непоправної шкоди усім водним мешканцям, особливо рибі та усьому довкіллю загалом.

Наразі на Білинській МГЕС немає спеціальних водозбірників чи водосховищ. Тому МГЕС на повну потужність працює лише кілька місяців у році. В інший період у потоці просто немає достатньої кількості води. Однак влітку цього року власники МГЕС розпочали роботи з розширення русла у місці відводу води в трубу й будівництва водосховища, що дозволить збільшити період роботи МГЕС протягом року. Яким буде це водосховище, чи будуватиметься при цьому підпірна дамба, нам невідомо.

Прорахунки при проектуванні МГЕС у с. Білин є очевидними – зовсім не продумана природозберігаюча складова, що уже позначилось на усьому живому в потоці Ільмин. Крім того – ця МГЕС наразі є нерентабельною: її потужність значно вища, ніж вона демонструє зазвичай. Проектанти не врахували водність потоку протягом року, адже в основу вибору місця для МГЕС не брались ані сезонні гідрологічні дані, ані екологічні чинники. Шукали потік, де простіше набрати 100 м перепаду висоти, аби менше витратитись на прокладання труби. От і виходить – річка спаплюжена, а кількість кВт/год. в рік – нікчемна.

Краснянська МГЕС у Тячівському районі на р. Красна (притока р. Тересва) у с. Красна, як і Білинська МГЕС, також побудована без проходження процедури оцінки впливу на навколишнє природне середовище та без погоджень із Закарпатським облводгоспом і Головним держуправлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області. Ця МГЕС належить до станцій безнапірної деривації: на початку деривації на річці побудована гребля та створено водосховище. Частина води з річки відводиться в трубу й подається на турбіну. Таким чином гребля й водосховище регулюють стік води.

Внаслідок спорудження водорегулюючих об’єктів (греблі та водосховища) порушується співвідношення елементів водного балансу річки у порівнянні з її природним станом. Причина цього – зміна режиму випаровування в зоні затоплення і підтоплення, а також втрати стоку на заповнення, так званих, мертвих об’ємів і поповнення запасів підземних вод.

Зміна гідрологічного режиму гірських та передгірських річок, як вже зазначалось, катастрофічно впливає, передусім, на киснелюбних мешканців водотоків. А це і є харіус європейський та лосось дунайський, низка видів водних комах, які охороняються Червоною книгою України, а також особливо цінний вид місцевої іхтіофауни – форель струмкова. Цій рибі, окрім відповідної температури та чистоти води, потрібні пороги, водоспади, які дають кисень, тихі заводі, кам’янисте дно. Гребля на річці руйнує усе це, створює нові умови для існування, які, переважно не підходять її природним мешканцям.

Так, гірська швидкоплинна р. Красна, загачена греблею, протягом багатьох кілометрів вище за течією, змінила свій характер. Зазвичай гірські річки мають багато порогів, водоспадів, їх дно вкрите великими брилами й уламками гірських порід. Вода бідна планктоном і бентосом, загальна біомаса не перевищує 0,005 ц/м3. Ці ділянки річок придатні для розмноження і життя лососевих риб. Тепер р. Красна вище греблі стала повільнотекучою та повноводною протягом цілого року. На її берегах вже оселились бобри (фото 3) – нехарактерні для Карпат тварини, які уникають річок зі швидкою течією, воліючи селитися по берегах повільно плинних річок, стариць, ставків та озер, водосховищ, іригаційних каналів і кар’єрів. Тож для гірських річок Карпат поява бобрів є індикатором порушення природного середовища. Нижче греблі, зрозуміло, річка перетворена на кволо текучий струмок, адже більша частина води забирається в трубу й подається на турбіну.

Краснянська МГЕС стала фізичною перешкодою для міграції риби під час нересту, яка раніше там жила. Нам невідомо, як було передбачено проектом, але існуючий рибохід скоріше виконує бутафорну функцію. Він ніби і є, але його насправді немає. Навіть, подолавши каскад штучних порогів, риба не може пробитись далі через крихітний отвір у греблі (фото 4). Такі прорахунки проектантів коштували природі повним знищенням біорізноманіття у р. Красна. А про те, що у цій річці раніше жила риба, засвідчують не лише мешканці села Красна, але й той факт, що вище по течії від місця впадіння р. Красна у р. Тересва знаходиться іхтіологічний заказник місцевого значення «Усть-Чорна».

Про соціальні блага для громади с. Красна від МГЕС красномовно свідчить геть розбита дорога, а вірніше, її практична відсутність. Місцеві мешканці скаржаться, що напруга в електромережі не покращилась, перебої з електроенергією є і нині. Інвестори багато обіцяли, але не зробили майже нічого – на гідроелектростанції з села працює лише одна людина, решта – приїздять із сусідніх сіл. Селяни кажуть, що село повинно було отримати кошти для розвитку. Але обіцяні ті кошти ніде – ні в інфраструктурі, ні у благоустрої – не помітні.

Тур’я-Полянська МГЕС у Перечинському районі побудована на р. Шипот (притока р. Тур’я), верхня частина течії якої межує із зоологічним заказником загальнодержавного значення «Тур’я-Полянський». Це єдина з трьох МГЕС, проектна документація якої була погоджена з усіма необхідними державними структурами та пройшла процедуру оцінки впливу на навколишнє природне середовище. Ця МГЕС, як і Краснянська, змішаного типу: має високу греблю та водосховище. Вода з річки дериваційною трубою, закопаною під землею, подається на турбіну.

Вже на стадії оцінки впливу на навколишнє природне середовище фахівцями-іхтіологами Головного держуправління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області було зазначено, що в результаті функціонування цієї МГЕС, р. Шипот або ж її частина практично повністю втратить свою рибопродуктивність. Через зміну гідрологічного режиму харіус європейський та форель річкова, які до будівництва МГЕС тут були звичайними видами іхтіофауни, втратять здатність до самовідтворення.

Не дивлячись на те, що у місці загати річки є рибохід, насправді він не виконує свою функцію, тож риба не може дістатись до своїх нерестилищ. Змінився і характер річки: вище греблі вона перетворилась на тихий повноводний став (фото 5), що суттєво змінює склад гідрофауни. Одразу впадають в око пуголовки жаб (фото 6), які ніколи б не могли зустрітись у гірській річці. Натомість, тут вже немає личинок струмковиків, веснянок та одноденок, які є індикаторами чистоти річкової води. Опале листя з дерев не зноситься течією, а поступово осідає на дні. Процеси розпаду забирають з води кисень, що унеможливлює існування у цій частині річки киснелюбних тварин. З часом дно річки у цій частині замулиться. Нижче греблі річка помітно зміліла. Рівень води впав наполовину. Місцями – це ледь зволожене русло, схоже на купу каміння.

Про зникнення харіуса європейського у р. Шипот місцеві мешканці та лісники почали говорити вже улітку цього року. Ця риба віддає перевагу ділянкам гірських річок з глибокою водою, повільною течією і кам’янистим дном (заводі серед порогів, перепадів, бистрин, яких після греблі вже немає). Форель струмкова тримається, переважно, у верхній течії річки. Крім того, працівники рибохорони штучно зариблюють р. Шипот мальком форелі. Без таких заходів, за їх словами, форелі там не вижити.

В усіх трьох випадках місцеві мешканці скаржаться на зникнення або ж суттєве зниження води у колодязях. Можна припустити, що це пов’язано зі зміною гідрологічного режиму річок та відбором частини води у трубу, яка не контактує з довкіллям, тому рівень ґрунтових вод падає. В будь-якому разі, будівництву МГЕС повинні передувати також ґрунтовні і тривалі гідрологічні дослідження. Однак, не тільки в сенсі наявного енергопотенціалу, як це мало місце у Закарпатті при виборі 360 місць під МГЕС, але й ризику втрати води у підземних горизонтах.

Ще один факт об’єднує усі три села – громадські слухання щодо розгляду проектів будівництва МГЕС проходили в «режимі таємності»: місцеві мешканці нічого про це не знали. Присутніми були, зазвичай, 30-40 осіб з оточення сільських голів, які й вирішували долю і села, і річки. На жаль така практика продовжується й нині – так приймалися рішення про будівництво МГЕС у селах Руська Мокра, Лопухово, Тарасівка Тячівського району, а також у с. Видричка на Рахівщині. Спроби такого «проштовхування» рішень здійснювались і в селах Чорноголова на Великоберезнянщині та Богдан на Рахівщині. Але там громади відстояли свої річки від знищення.

З огляду на досвід трьох діючих у Закарпатті МГЕС, можна стверджувати, що зі стартом «зеленого тарифу» в Україні розпочалися чорні часи для природоохоронної справи. Недобросовісні ділки, користуючись скоріше формальним, ніж жорстким, як у країнах ЄС, підходом державних установ до процедур екологічної оцінки впливу проектів будівництва та державної екологічної експертизи, безжально гублять природу Карпат. Під прикриттям «розвитку альтернативної енергетики» у краї, реалізовуються вкрай згубні для малих гірських річок проекти, які негативно відображаються також на місцевих громадах. Між тим, справжньою причиною нинішнього ажіотажу з будівництвом МГЕС на гірських річках – є гонитва за надприбутками від «зеленого тарифу».

З огляду на сучасний стан водних ресурсів та важкі екологічні наслідки розвитку малої гідроенергетики у краї, а також – враховуючи те, що саме передгірські та гірські річки (ділянки річок) служать середовищем існування, шляхами міграції до нерестилищ та нерестилищами цінних, зникаючих та занесених до Червоної книги видів риби басейну р. Тиси, ми – екологи та природоохоронці, працівники рибохорони Закарпаття, рекомендуємо владі та бізнесу ретельно і добросовісно, з дотриманням усіх законів і норм відноситись до вибору ділянок під забудову МГЕС. Тоді буде все, як в Італії – по-італійськи. Бо у нас, поки-що, все, як завжди – по-українськи – зі значними відхиленнями від кращих чужоземних зразків…

Оксана Станкевич, еколог, природоохоронець, кандидат біологічних наук,
співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття

Олег Лукша, природоохоронець, кандидат фізико-математичних наук,
співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття

Джерело: zakarpattya.net.ua

This entry was posted in Новини and tagged , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *