Залісся: державна резиденція чи нацпарк?

Черговою державною резиденцією, що відкрила територію для преси та екологів, стало Залісся. Чому землі заповідного об’єкту були закриті від суспільства? Чи використовували ресурси національного парку для приватних полюваннь? Від кого військові охороняють газони і будівлі цього господарства? Відповіді на ці запитання ми намагалися знайти за парканами резиденції.

Визначаємо статус об’єкта

40 тисяч гектар земель у Броварському та Вишгородському районах Київської області стали заповідними ще у далекому 1957 році, після прийняття Постанови СРСР про створення об’єктів з охоронним режимом на території України. З 1960 року межі території не змінювалися, але її внутрішній устрій і цільове призначення коригувалися. У радянські часи Залісся функціонувало у якості готелю для делегацій іноземних держав та організацій. Ті часи залишили сліди у вигляді комплексу невибагливих будівль санаторного типу.

Наприкінці 70-тих рокіх їх вже не вистачало і резиденція була доповнена дерев’яним палацом для проведення зустрічей і конференцій. По словам співробітників заповідника серед українських президентів особливо полюбляв Залісся Леонід Кучма, вкладавший кошти у реставрацію і розширення господарства.

У 2009 році Указом Президента України Віктора Ющенко резиденція була реорганізована у національний природний парк, проте ще досі це рішення ігнорується державними структурами і відповідні зміни у організації господарства заповідника так і не з’явилися. На центральному в’їзді до території Залісся немає навіть інформаційних щитів, з яких звичайно починається територія будь-якого об’єкту ПЗФ. Цей прикрий недолік представники НЕЦУ намагалися виправити, але чомусь заступник з питань лісового господарства дуже злякался такого подарунку і відмовився розмістити його на воротах нацпарка.

Пояснення щодо статусу заповідника надає Євгеній Іванович Чирков, заступник директора з питань лісового господарства:

– Тут все державне, жодної сотки землі чи будівлі не було передано у приватну власність, ще з моменту створення. Коли ж у 1995 році заповідник було передано до Адміністрації Президента – це було зроблено саме з метою збереження цього унікального лісного масиву від привласнення і розтягання державних земель. Тоді змінилися лише наша назва і джерело фінансування. Вплив людей мінімізовано, полювання тут категорично заборонені. На сьогоднішній день в результаті цього у нас десь близько трьох тисяч голов копитних, з них дві тисячі – це олень… Полювання на тварин у нас не проводиться, хоча про це часто поширюються плітки. Янукович тут був всього два рази: на 60-річчя та годовщину Чорнобиля, більш ніяк територія не використовувалася. Були змоги організувати екскурсії по території, але нічого не вийшло.

“Залісся” як скарбниця дикої природи

Будь-якого відвідувача Залісся вражає величезна кількість тварин. Всю поїздку з вікон автомобілів ми бачили групи оленів, козуль і навіть зубрів. Тварини переходять дорогу перед машинами і неспішно тікають до лісу, дозволяючи людям роздивитись та сфотографувати у всіх можливих ракурсах їх граціозні тіла. Серед копитних мешканців заповідника багато плямистого і благородного оленя, козуль; є лань європейська, лосі, кабани. По всій Україні сумарно нараховується близько 220 особин зубра, з них 24 – саме у Заліссі. Схоже, що кількість поголів’я копитних у 3000 голів адекватно відображає реальну картину. Природного корму для такої кількості тварин тут не вистачає, доводиться підгодовувати: скрізь стоять годівниці з сіном, зерном.
Складно повірити, що ці ліси знаходяться лише в 40 кілометрах від межі міста, а лосей та зубрів тут побачити легше, ніж на Поліссі. Але саме таке Залісся ми побачили на власні очі!

DSCзубры

Окрім диких тварин, Залісся може похвалитися і господарством: конюшні, пташина ферма для розводу качок.

Власне резиденція

Після паспортного контролю від представників державної служби охорони добираємось до офіційної частини резиденції. Бачимо дерев’яний будинок для прийняття делегацій, наш супроводжуючий коментує:

– Для життя будови не пристосовані, лише для короткочасного перебування. Зараз це все не використовуються, але підтримується у належному стані: ремонтується, отоплюється.

Проходимо біля газонів і клумб, все в ідеальному стані.
– По озелененю лісники все роблять своїми руками, все вирощено тут у нас, у парничках. Навіть фонтани самі робили. Але державні кошти сюди не вкладаються. Якщо чимось допоможете, цікавими рослинами чи кормом для тварин – будемо вдячні.

Біля газонів і будівель постійно чергують охоронці. Дивно, для чого так оберігати і доглядати резиденцію, що не використовується. Може, не така вже вона і закинута?
– Тут у нас хлопці з державної охорони, – додає Євгеній Іванович. – Ми їх просимо і за газонами дивитися. Вони кабанів гоняють, щоб не копали траву. А начальство їм, може, і надбавочку якусь за це дає.

Чи вбивають у “Заліссі” тварин?

Однією з наших цілей була перевірка справедливості чуток щодо приватних полюваннь у Заліссі. Хоча в цілому заповідник і діяльність його співробітників створюють позитивне враження, є декілька підозрілих нюансів. По-перше, на території є різні вежі, що звичайно використовуються для відстрілу тварин. Біля них розчищені майданчики, розкладена підкормка, є освітлення, вогнища. Також біля такої вежі було помічено невелику вирубку. Спочатку Євгеній Іванович запевняв нас: це все призначено для підрахунку тварин та спостереження за ними, будь-які форми полювання на території заборонені. Трохи пізніше він додав також, що з метою регулювання чисельності тварин проводився відстріл. Які саме тварини були вилучені і у якій кількості точно невідомо. Доцільнішим за відстріл було б заселення зайвими тваринами інших заповідних об’єктів, хоча б у Київській області. Це питання потребує подальшого обговорення з участю державних установ.

DSC_2068

DSC_2073

DSC_2070

DSC_2072

Що далі?

“Залісся” – це дійсно унікальний об’єкт. І для природно-заповідного фонду, і с точки зору людської зацікавленності. Його багатства потребують подальшого збереження, а відомості для них – популяризації. Для цього потрібно остаточне перетворення Залісся у нацпарк: створення адміністрації, залучення фахівців до організації екологічних стежок і створення комфортного для тварин і відвідувачів режиму заповідника.

Дарія Ширяєва

Фото: Михайло Кузьменко, Олександр Соколенко, Дарія Ширяєва

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *