ЛІСОВІ ЗАКАЗНИКИ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Пам’ятається, ще з перших років школи, на уроках природознавства, ми вчили, що ліси – це легені планети, що природа – це головне багатство країни, яке ми, громадяни країни, зобов’язані охороняти і оберігати. І що саме з цією метою, охорони нашої рідної природи, в країні функціонує так званий природно-заповідний фонд, куди входять заповідники, національні природні парки і об’єкти по-менше – так звані заповідні урочища, пам’ятки природи і заказники.

Особливо багато останніх – кілька тисяч різноманітних за призначенням заказників: ботанічних, орнітологічних, спелеологічних, гідрологічних, іхтіологічних, ландшафтних. Дитяча уява фантазувала під впливом прочитаного такі собі маленькі клаптики по-справжньому дикої природи, муром закону відмежовані від руйнівного для них впливу людини. І якщо заказник іхтіологічний, то там явно мають плавати двометрові сазани, якщо орнітологічний – там мають бути тисячні колонії птахів, а якщо лісовий – то там мають бути шматки первісних пралісів з деревами в кілька обхватів завширшки, не торкані пилою і сокирою. І в буйній дитячій уяві запам’яталося кілька назв заказників, які часто згадувалися в шкільних курсах природознавства і рідного краю – Дзвінківський заказник і заказник Жуків хутір, обидва лісові і загальнодержавного значення.

Але йшли роки, і дитячій фантазії довелося поступитися суворим життєвим реаліям. Те, що не лише заказники, а й національні парки та (подекуди) заповідники не є абсолютною гарантією того, що на їх території виконується природоохоронне законодавство, давно відомо і не для кого не є секретом. Проте якщо національні парки – об’єкти доволі великі, і не можуть нікуди подітися від уваги громадськості, то із заказниками ситуація відрізняється кардинальним чином. Час від часу в пресі з’являються повідомлення чи то про вирубку, чи то про незаконне будівництво на території якогось національного парку, спалахує і затихає черговий скандал, і робиться все можливе, щоб національний парк не втратив свою привабливість для туристів в рекламах різноманітних турфірм. А чи доводилося вам колись чути про подібний скандал в заказнику? Сумніваюся, оскільки заказники не мають своєї адміністрації, зацікавленої у гарному іміджу цієї території, а земельні власники, у чиїй власності перебувають заказники (наприклад лісгоспи) зацікавлені здебільшого в тому, якби використати ті природні багатства, що мають бути під охороною в заказнику. А чи доводилося вам колись взагалі чути про заказники, крім шкільних уроків? Зазвичай про заказники згадують лише власники приватної забудови поруч із заказником, коли продають її, щоб підняти ціну (при цьому заказники здебільшого називають «заповідниками»), а також посадові особи в лісгоспах, відповідаючи на дорікання надмірною вирубкою лісів. «А у нас є заказники, там от все і охороняється», – відповідь подібного плану можна почути від держлісгоспівців. А ось тут і розсипається пил в очі, так як, по суті, в наших лісових заказниках НІЧОГО не охороняється. Наші лісові заказники, фактично, нічим не відрізняються від звичайного лісового господарства. «Чому?, – запитаєте Ви, – адже це об’єкт природно-заповідного фонду?». Так, на паперах це природно-заповідний фонд. А насправді…

На наведених нижче фотографіях ми бачимо справжню ситуацію, що відбувається нині зі згадуваними вище лісовими заказниками загальнодержавного значення «Жуків хутір» і «Дзвінківський». Охоронний аншлаг заказника абсолютно не означає, що ліс перебуває в безпеці і турботливо охороняється. Справа в тому, що в охоронному положенні багатьох лісових заказників прописана заборона рубок головного користування (промислові рубки, з метою забезпечення потреб промисловості в деревині), але дозволені рубки догляду – санітарні рубки. Проте в умовах нашого законодавства під виглядом санітарних рубок іде тотальне знищення природно-заповідного фонду.

Фото 1. Типові краєвиди заказника «Жуків хутір» (ліворуч) і «Дзвінківський» (праворуч)

Корінь зла заключається в злощасних Санітарних правилах в лісах України, затверджених постановою Кабінету міністрів України №555 від 1995 року, та в Правилах якісного поліпшення складу лісів, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.05.2007 №724, що дозволяють проведення санітарно-оздоровчих заходів на територіях природно-заповідного фонду. Санітарно-оздоровчі заходи – це ті самі санітарні рубки. І якщо санітарні рубки в заповіднику чи заповідній зоні національного парку мають погоджуватися центральними органами Міністерства екології і природних ресурсів (що робиться нечасто і в крайньому разі, як-то після пожеж в Ялтинському заповіднику 2007 року), то рубки в заказнику такого погодження не потребують. Вони погоджуються обласними управліннями екології, і це погодження є суто формальним. Зокрема, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області настільки щедре, що просто не може не погодити рубку в заказнику, особливо якщо мова йде про двохсотрічний ліс з деревами в кілька обхватів завширшки; саме з його погодження вщент вирубаються лісові заказники Київської області, саме з його погодження було наполовину знищено унікальні ліси Дзвінківського заказника. Найбільший абсурд в тому,що суцільні санітарні вирубки площею з 5 га, які ми можемо бачити в Дзвінківському заказнику або заказнику «Жуків хутір», теж є рубками догляду. І, якщо подивитися з цієї точки зору, турботливі лісники дійсно «доглядають» ліс в заказниках, старанно «прочісуючи» його суцільними рубками догляду.

Фото 2. Результат «турботи» лісників – супутникові знімки свідчать, що в Дзвінківському заказнику за 5 років рубками догляду     було знищено ледь не половину площі найстарішого соснового лісу Київської області. Контуром показані межі заказника

Але хвилинку… Читаємо, що написано в охоронній грамоті Дзвінківського лісового заказника: «заказник створений з метою охорони унікальних високопродуктивних насаджень в заплавіі річки Ірпінь». Видно, що у посадовців з Боярської лісо-дослідної станції (у чиєму підпорядкуванні даний лісовий масив) і Національного університету біоресурсів і природокористування України (колишній Національний аграрний університет, чиїм структурним підрозділом є Боярська ЛДС) свої погляди на охорону цінних насаджень басейну річки Ірпінь. Ці погляди дивним чином співпадають з думкою Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, яке вважає, що ліси Дзвінківського заказника «мали велику природоохоронну, наукову та виховну цінність, але з часом насадження досягли природної стиглості, деградували і є розсадником розмноження шкідників і грибкових захворювань», – це цитата з офіційного листа вищезгаданої установи. Тобто на їх думку, молоді посаджені соснові шпильчаки мають значно вищу природоохоронну, наукову та виховну цінність, ніж найстаріші соснові ліси Київської області (а саме такими є ліси Дзвінківського заказника), де існує одна з найбільших на Київщині популяцій червонокнижних лісової лілії та темної берези та мешкають кілька видів червонокнижних кажанів? Лишається дивуватися або вражаючому непрофесіоналізму працівників Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області та Національного університету біоресурсів та природокористування України(як фактичного землекористувача території), що не здатні забезпечити покладену на них охорону цінного лісу, населеного червонокнижними видами, або сміятися над невдало замаскованою спробою розжитися на високоякісній деревині із заказника. Але це сум зі сльозами на очах…

Фото 3. На думку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області і Національного університету біоресурсів і природокористування України, молоді соснові шпильчаки (ліворуч) мають вищу природоохоронну, наукову та виховну цінність, ніж найбільші сосни Київської області в Дзвінківському заказнику (праворуч).

Тож про яку охорону рідкісних видів може йти мова, коли на території лісових заказників ведеться інтенсивна лісогосподарська діяльність? Коли поняття заказника фактично є суцільним популізмом? І якщо ситуація із Дзвінківським заказником і Жуковим хутором є крайніми прикладами знищення заповідних лісів, то в більшості інших заказників ситуація відрізняється лише меншим розмахом, оскільки там переважають вибіркові санітарні рубки (вирубування окремих дерев), але прийде час, і на їх місце прийдуть суцільні. Виходить наступна ситуація: коли в заказнику зростає молодий 50-ти річний ліс, лісники хваляться: дивіться, оце у нас такий гарний заказник, ми його не рубаємо і охороняємо. А коли проходить 50 років і ліс стає «стиглим» або «перестиглим» (термінологія лісового господарства, пов’язана з відношенням до лісу як до городини, яку необхідно вчасно зрізати, абсолютно не сприймає ліс як складну екосистему), лісопатологи пишуть висновок, що ліс заражений або кореневою губкою, або іншою хворобою, і «оздоровлюють» його – просто зводять суцільною санітарною рубкою. Панове, нащо тоді створювався заказник? З таким самим успіхом можна було його не створювати, результат все одно однаковий. Коренева губка чи будь-яке інше грибкове захворювання – то є природний процес ураження старих дерев, які хворіють, гинуть, поступово випадають, а на зміну їм ростуть молоді дерева! Це природний процес поновлення лісу, зрозумілий кожному школяру, та, на жаль, не зрозумілий багатьом працівникам лісового господарства, що вбачають в старому лісі лише джерело збагачення, а не складну самовідновну високорозвинену екосистему.

Який можливий вихід з цієї ситуації? Найпростішим рішенням може бути прописаний пункт в Законі України «Про природно-заповідний фонд України» про заборону всіх видів рубок на території заказників. Це позбавить лісгоспи право вільно трактувати погляди на охорону природи (адже пункти охоронного положення заказника затверджують землекористувачі – тобто самі лісгоспи, що ні за що не підуть на заборону всіх видів рубок). Звичайно, питання лежить в набагато глибшій площині: треба змінювати всю суть ведення лісового господарства України, і переходити на більш ощадливе раціональне лісокористування, що буде враховувати екосистемний погляд на ліс. Але з нинішнім станом справ в країні такий перехід, на жаль, не вбачається в ближньому майбутньому. Шкода, що на усвідомлення необхідності цього переходу лишається занадто мало часу, бо не так багато і лишилося у нас старовікових лісів взагалі. І поки не припиняться «рубки догляду» в заказниках, лісові заказники лишатимуться гарною казочкою для дітей, за якою ховатиметься безжальне руйнування того самого святого, що нас зі школи вчили оберігати – природи.

Андрій Плига, ДОП «Зелене майбутнє». Фото автора і Гліба Мороза.

2 Responses to ЛІСОВІ ЗАКАЗНИКИ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

  1. stepan сказав:

    Нещодавно затверджений Національний план заходів з охорони навколишнього природного середовиша до 2015 року. Зшідно з ним, Україна за наступні 4 роки має збільшити заповідність з 5,7% до 10,4%!!!! ВДВІЧІ!!! Сьогоднішні 5,7% – це майже 8000 територій ПЗФ.

    з одного боку не віриться, що такий амбіційний і в принципі співставимий з мрією план можна втілити. але все ж…

    питання в тому нашо це? а проблема в Євросоюзі. ніхто нас з нашими 5-ма відсотками ПЗФ туди не візьме. Європейські країни по 12-15 % заповідність мають!

    Думаю, якби порахувати на скільки вирубані ПЗФ і оприлюднити це!!! Бо сенсу рахувати в статистиці ПЗФ такі вирубки як в Дзвінківському заказнику!!??

  2. […] Статті про закзаник: Андрій Плига. Жуків хутір: пеньки замість дерев? Андрій Плига. Лісові заказники: міф чи реальність? […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *