Cтепи України

Розташування: Об’єкт являє собою ділянку із виходами залізних руд на південь від с. Новозванівка Попаснянського району Луганської області.

Землекористувачем даної території є Троїцька сільська рада. Загальна площа об’єкту складає 760 га. Загальний план території проектованого заказника та схема його меж додається (Додаток 1).

За фізико-географічним районуванням України територія об’єкту належить до Донецької височинної області  Донецької північно-степової провінції, північно-степової підзони, степової посушливої дуже теплої зони.

Геоморфологічні особливості: Об’єкт являє собою фрагмент Донецької височини на терені Східноєвропейької полігенної рівнини. Територія проектованого заказника характеризується наявністю геоморфологічних структур типу хвилястих структурно-денудаційних височин.

Материнська ґрунтоутворююча порода – вапняки третинного часу, виходи руд, четвертинні відклади представлені переривчасто.

Гідрологічні особливості: Територія пересікається потужною балкою, що, ймовірно, утворилась ще за доби бронзи у ІІІ-ІІ тис. до н.е., однак, зараз є безводною і ненадовго на своєму дні наповнюється водою лише в період танення снігів.

Клімат: Посушливий. Середня кількість опадів 500-550 мм/рік. Середня температура січня – -70С, липня – +220С. Домінують вітри східного напрямку.

Ландшафт: Вихід вапнякових і пісковикових порід. Територія об’єкту має типовий степовий ландшафт. Входить до складу одного з найбільших  осередків природних степових  ландшафтів  у регіоні.

Рослинність та флора. Рослинність цієї території представлена степовими угрупованнями на кам’янистих відшаруваннях та спорадичною деревною та чагарниковою рослинністю. За геоботанічним районуванням об’єкт відноситься до Слов`яно-Артемівського району Донецького округу, смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазовсько-Причорноморської підпровінції, Причорноморської (Понтичної) провінції, Європейсько-Азіатської степової області.

Флора характеризується наявністю більш ніж 150 видів судинних рослин, серед яких значною є участь типово-степових видів едифікаторів. Це, перш за все, степові злаки: типчак, житняк гребінчастий, тонконіг вузьколистий, а також рідкісна червонокнижна ковила волосиста. Останній вид формує рослинне угруповання, внесене до Зеленої книги України. Ще одним типово степовим видом є мигдаль степовий або бобчук, що утворює на досліджуваній території низенькі чагарникові зарості.
В весняному аспекті степових схилів трапляються ефемероїди, зокрема бурачок пустельний, що подекуди утворює суцільний жовтий аспект чи раритетний ефемероїд – рястка Гусона. На вибитих місцях квітують також ефемери-однорічники, такі як вероніка трилиста та мак польовий.

Літній травостій степу утворено типово-степові види: шавлія дібровна, ефіопська, похилена, чистець прямостоячий, залізняк клубененосний, підмаренник російський, полин гіркий, самосил білоповстистий та гайовий, живучка хіоська, різуха звичайна, молочай степовий, Сігієров та лозний, гоніолімон татарський, миколайчики рівнинні, та ін.
В затінку травостою існує моховий покрив, на степових схилах також трапляються колонії синьо-зеленої водорості – ностока.
На скельних виходах трапляються численні види літофільних лишайників.

Фауна. Представлена степовим фауністичним комплексом, до складу якого входить велика кількість степових комах. З них: вітрильники махаон та подалірій, бджола-тесляр фіолетова, синявець меліагр, каптурниця срібляста, пістрянка весела, сколія-гігант, сколія степова, джміль моховий, джміль пахучий, джміль глинистий, що охороняються Червоною книгою України.

Більшість цих видів є вузько поширеними і зустрічаються на доволі обмеженій території в межах України. З рідкісних рептилій територію об’єкту заселюють червонокнижні полоз-жовтобрюх та степова гадюка.

З раритетних птахів слід відзначити внесених до Додатку ІІ Бернської Конвенції «Про охорону дикої флори, фауни та природних середовищ існування в Європі» тут канюка звичайного,  чеглока, дербника, боривітра звичайного, бджолоїдку звичайну, жайворонка малого, жайворонка сірого, жайворонка степового, жайворонка білокрилого, жайворонка чорного, жайворонка рогатого, щеврика польового, плиску жовту, сорокопуда-жулана, сорокопуда  чорнолобого, чекана чорноголового, кам’янку звичайну, кам’янку попелясту, щиглика, коноплянку.

Степи Луганщини і територія пропонованого заказника є одним з небагатьох  місць мешкання цих видів, що значно підсилює необхідність збереження даного об’єкту.
Інформація про фауну урочища відома серед науковців та навіть частково  включена до бази даних Державного кадастру тваринного світу України.
З ссавців на території об’єкту поширені сліпак звичайний, «червонокнижна» мишівка степова а також рідкісні кажани – нічниця ставкова та кажан пізній.

Історико-культурне значення: На території проектованого об’єкту знаходиться курганна група часів бронзи, рудні шахти доби пізньої бронзи, а також поселення Червоне Озеро-1,-2,-3, Новозванівка (дослідження к.і.н., директора Східноукраїнської філії Інституту археології НАНУ Ю.М. Бровендера).

Наукова література, в якій згадується територія проектованого заказника:
Бритюк А.А. Комплекс изделий, связанных с обработкой металла, на срубном поселении Кайдащино-2 в Подонцовье // Археологія та етнологія Східної Європи: Матеріали і дослідження. Т. 4. – Донецьк, 2004. – с. 26-28.
Бровендер Ю.М. Производственный кеомплекс поселения Червонэ Озеро-3 Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы // Исторические и футурологические аспекты развития горного дела. – Алчевск, 2005а. – с. 125-162
Бровендер ЮМ. Черты степановского типа бережневско-маевской срубной культуры в материалах памятников Картамышского археологического микрорайона // Проблеми гірничої археології: Матеріали ІІІ-го Картамиського польового археологічного семінару. – Алчевськ: ДонДТУ, 2006. – с. 30-37

Територія проектованого заказника відіграє роль природного ядра – ділянки посред антропогенно-трансофрмованих земель, що характеризується підвищеним біорізноманіттям. Саме тому територія урочища потребує надання їй статусу території природно-заповідного фонду – ландшафтного заказника місцевого значення «Каратамишські рудопроявлення» з додержанням на його території наступних вимог:
1.    Заборона забудови, розкладання багать, засмічування та забруднення території;
2.    Заборона добування корисних копалин.

Доцент кафедри зоології Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, к.б.н.
Подобайло А.В.

Підпис А.В. Подобайла засвідчую:
Декан біологічного факультету
Остапченко Л.І.

Координатор робіт із створення об’єктів ПЗФ Київського еколого-культурного центру, к.б.н.
Парнікоза І.Ю.

Пров. інж. Відділу моніторингу та охорони
тваринного світу Інституту зоології
ім. І.І. Шмальгаузена НАН України
Василюк  О.В.