Cтепи України

Запропонована назва заказника: Іллірійське нагір’я суміщає в собі природно-геологічну і історичну цінність, оскільки є частиною природних виходів вапнякових порід, покритих степовою рослинністю, і історичну цінність території, освоєної ще у XVIII ст.

Розташування: Іллірійське нагір’я розташоване в межах території Лутугинського району. В проектні межі заказника потрапляють землі сільських рад сіл Іллірія, Юр’ївка.

Межі пропонованого заказника проходять на південь від с. Юр’ївка, на  захід від с. Іллірія та співпадають з межами Іллірійської та Юр’ївської сільських рад з межами Антрацитівського району.

Згідно з описом меж, площа заказника повинна скласти 5 433 га.

Землекористувачами території пропонованого заказника є сільські ради сіл Іллірія, Юр’ївка .

Фізико-географічний район.
Донецький кряж. Його частина – Степанівський кряж. При цьому, Мергелева гряда – найвищий вихід вапнякових порід на території Донецького кряжу.

Геологічні особливості.
Територію вододільного плато річок Біла та Ольхова обстежено геологічною експедицією Луганського педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, під керівництвом кандидата наук Удовиченка М.І. в липні 2007 р. Абсолютна висота 230-250 м. над рівнем моря. Ольховський індивідуальний Сіверодонецький вид, для якого характерні структурно-денудаційні, сильно розчленовані грядово-пагорбові та гривисто-угловинні схилові рівнини на дрібноскладчастій основі. Вони переважно сформовані кам’яновугільними породами (пісковики, вапняки, сланці), що майже всюди виходять на поверхню. Залягання пластів гірських порід тут пологе, кути падіння часто не перевищують 10 градусів, місцями залягання майже горизонтальне. Вкрите плоскими уламками темно-сірого вапняку. На поверхню виходять кам’яновугільні відклади. Серед підстилаючих порід переважають аргіліти (щільні глини), алевроліти та пісковики. Другорядне значення мають пласти вапняків, зокрема, К1, і вугілля. Поверхневий пласт вапняку, розбитий системою тріщин, має потужність 0,5-0,6 м. Нижній шар утворений вивітреними м’якими глинистими породами. Пласт вапняку опинився на поверхні у неогеновий час близько 10 млн. р. тому. Монолітна, на перший погляд, вапнякова порода має в різних місцях різну за щільністю структуру, іноді більш м’яку, у вигляді вузьких витягнутих смуг, окремих локацій. Це може бути або скупчення органіки (уламки мушель), або підвищена домішка глинистих часток. Причому ці локації майже завжди мають вигляд смужок через шарувату структуру вапняку. Густота тріщин залежить від ступеню складчастості. Контури блоків, розташованих поряд, повністю відповідають один одному. На місцевості чітко видно, як віддалені одна від одної плити мають краї розломів, практично до сантиметрів тотожні за формою. Збіг країв розломів горизонтальних та вертикальних плит, розташованих поряд (ті, що впали внаслідок формування вершинних уступів). Такі випадки серійно зафіксовані на поверхні. Місцями плити на поверхні лежать досить близько одна до одної, а подекуди віддалені на декілька десятків сантиметрів. Відмінність у відстанях між плитами пояснюється тим, що в осінньо-зимові та зимово-весняні періоди, коли середньодобова температура коливається близько нульової позначки, насичені водою гірські породи, що заповнюють тріщину, збільшуються в об’ємі внаслідок замерзання. Це приводить до горизонтальних навантажень, а відтак і до переміщення плити у вільному напрямку. Східне замикання синклінальної складки – Мергелева гряда.

Гідрологічні особливості.
Вододільне плато рік Біла та Ольхова. Прорізане ярами і балками – Мечетінська, Селезень, Скелевата, Калинова, Ольхова, Дубова. Внаслідок танення снігу щовесни утворюються малі струмочки, що прокладають свій шлях крізь вапнякові породи, пророблюючи в них щілини.

Клімат.
Посушливий. Характерні для регіону  кліматичні умови сприяють формуванню  та збереженню специфічної зональної степової рослинності та ґрунтового покриву.

Поверхневі води.
Наявні на території заказника степові балки Мечетінська, Селезень, Скелевата, Калинова, Дубова утворені пересихаючими водотоками, які і є основним об’єктом поверхневих вод території проектованого заказника. Територію Іллірійського нагір’я перетинає річка Вільхова.

Ландшафт.
Вихід вапнякових і пісковикових порід. У підніжжя має типовий степовий ландшафт. На схилах вкрита степової рослинністю.

Значною мірою рослинний та тваринний світ території проектованого заказника зумовлений специфічним ландшафтом, гідрологічним режимом та геологічною основою.

Рослинність та флора.
Рослинність цієї території представлена степовими угрупованнями на кам’янистих відшаруваннях та деревною та чагарниковою рослинністю по схилах та днищах балок. За геоботанічним районуванням об’єкт відноситься Слов`яно-Артемівського району, Донецького округу, смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазовсько-Причорноморської під провінції, Причорноморської (Понтичної) провінції, Європейсько-Азіатської степової області.

Флора характеризується наявністю більш ніж 150 видів судинних рослин, серед яких значною є участь типово-степових видів едифікаторів. Це перш за все бородач, типчак, а також рідкісна червонокнижна ковила волосиста. Останній вид формує рослинне угруповання, внесене до Зеленої книги України. Ще одним типово степовим видом є мигдаль степовий або бобчук, що утворює на досліджуваній території низенькі чагарникові зарості.

В весняному аспекті степових схилів трапляються численні види-ефемероїди, зокрема бурачок пустельний, що подекуди утворює суцільний жовтий аспект, чи роговик пронизанолистий, що заквітовує навесні тендітними білими квіточками. Ще одним представником ефемероїдів, а одночасно і раритетної фракції рослин урочища є гадюча цибулька занедбана, що надає квітучому степу фіолетових кольорів. Навесні квітує і інший раритетний ефемероїд – рястка Гусона. Представником раритетної фракції весняних рослин тутешньої флори є також сон лучний (охороняється Червоною книгою України). Цей вид представлений тут численною популяцією, нормально квітує та плодоносить. На вибитих місцях квітують також ефемери-однорічники, такі як вероніка трилиста та мак польовий.

Літній степовий травостій утворюють типово-степові види: шавлія дібровна, похилена, чистець прямостоячий, залізняк клубененосний, підмаренник російський, полин гіркий, самосил білоповстистий та гайовий, живучка хіоська, різуха звичайна, молочай степовий, Сігієров та лозний, гоніолімон татарський, миколайчики рівнинні, та ін.
В затінку травостою існує моховий покрив, по степовим схилам також трапляються колонії синьо-зеленої водорості – носток.

В складі степових комплексів трапляються види, генетично пов’язані з боровими угрупованнями, які свідчать, що в минулому ця територія могла бути частково вкрита лісом. Зокрема одним з таких видів є молодило російське.

На вапнякових брилах досягають великого різноманіття літофільні лишайники.

Протягом 2007-2009 років, в рамках Всеукраїнського конкурсу «Вчимось заповідувати», що проводиться Національним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді, еколого-краєзнавчим загоном ЗОШ І-ІІІ ст. с.Фабричне Лутугинського району «Еврика» проведена експедиція «Зелені перлини Лутугинщини». В рамках  цієї експедиції на території проектованого заказника виявлено важливу популяцію півонії тонколистої, занесеної до Червоної книги України. Також, в рамках  цього конкурсу, у 2009 році юннатами м.Алчевськ в ході виконання роботи «Проблеми збереження та відновлення трав*яних фітоценозів в степовій зоні Лугнаської області», виявляений цілий ряд видів занесених  до Червної книги рослин: ковила Лесінга, ковила волосиста, ковила найкрасивіша, оносма донська, шафран сітчастий, тюльпан шренка, тльпан дібровний, тюльпан змієлистий, рястка Буше, сон лучний, а також види, занесені до регіонального червоного списку рідкісних рослин Луганщини: волошка донська, молодило руське, ситняк руський, солодушка великоквіткова, проліска сибірська, горицвіт волзький, холодок багатолистий, валеріана лікарська, гіацинтик Палласів, белевалія сарматська, ряст Маршала, ряст ущільнений. півники низькі, півники карликові.

Тваринний світ.

Фауна переставлена типовим степовим фауністичним комплексом, характерним для територій із посушливими умовами. Серед комах, поширених тут, до охоронюваних  Червоною книгою України відносяться метелики махаон, подалірій, синявець меліагр, каптурниця срібляста, пістрянка весела а також бджола-тесляр фіолетова, сколія-гігант, сколія степова, джміль глинистий. Більшість цих видів зустрічаються на доволі обмеженій території в межах України.
З рідкісних рептилій територію об’єкту заселюють червонокнижні полоз-жовтобрюх та степова гадюка.

Багате різноманіття птахів урочища також має ряд видів, що знаходяться під охороною. Серед них слід відзначити внесених до Додатку ІІ Бернської Конвенції «Про охорону дикої флори, фауни та природних середовищ існування в Європі» канюка звичайного, боривітра звичайного, бджолоїдку звичайну, жайворонка малого, жайворонка сірого, жайворонка степового, жайворонка білокрилого, жайворонка чорного, жайворонка рогатого, щеврика польового, плиску жовту, сорокопуда  чорнолобого, чекана чорноголового, кам’янку звичайну, кам’янку попелясту, щиглика, коноплянку.
З ссавців на території об’єкту поширені сліпак звичайний та «червонокнижна» мишівка степова.

Інформація про фауну урочища відома серед науковців та частково  включена до бази даних Державного кадастру тваринного світу України.

Екологічна мережа.
Територія урочища відіграє значну роль у схемі екологічної мережі. Враховуючи значну площу території нагір’я (включно із пропонованим заказником), воно посідає місце ключової  території на схемі екологічної мережі та індикативній карті природності території України, що була розроблена в НАН України у 2007 р.

Разом з тим, створення заказника стане прямою реалізацією задач, поставлених у  Регоінальній цільовій програмі розвитку екологічної мережі Луганської області на 2010-2020 роки, що надає особливого значення охороні природних степових екосистем та місць поширення видів флори і фауни, що знаходяться під охороною.

Історико-культурне значення території.
Заказник Іллірійське нагір’я включає до себе такі історико-культурні об’єкти: Мергелева гряда. Як археологічний об’єкт була знайдена в 2004 році школярами Алчевська, членами клубу любителів археології “МиГ” під керівництвом Володимира Парамонова. Розкопки з 2006 р. проводить Українсько-польська експедиція (Інститут археології НАНУ, клуб любителів археології “МиГ” і Гданський університет) під керівництвом доктора історичних наук, професора В.І. Клочка. Радіовуглецевий аналіз матеріалів проведено в Лабораторії Гданського університету і Київській фізичній лабораторії. Розкопано давнє святилище. Період використання починається від доби неоліту (V тис. до н.е.) і закінчується за доби пізньої бронзи (Х ст. до н.е.). Фіксуються ритуальні вогнища. Розкопано декілька ґрунтових і курганних поховань доби бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.). Займає 1,3 кв. км. Об’єкт внесено до Державного реєстру археологічних пам’яток. Науково-дослідний центр пам’яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури і туризму виступає за створення тут археологічного парку національного значення.
Село Іллірія. Засновано в кінці XVIII ст. переселенцями з Сербії, за запрошенням уряду Катерини ІІ Романової.

Наукова література, в якій згадується об’єкт:
Бритюк О.О. “Донбаські піраміди” – гра природи чи рукотворна містифікація? // http://h.ua/story/108341/ (ресурс відвідано в травні 2009 р.)
Бритюк О.О. І знову про “Мергелеву гряду” //  http://h.ua/story/118187/ (ресурс відвідано в травні 2009 р.)
Гайко Г., Шубін Ю., Парамонов В. Інженерно-геологічна розвідка Степанівського курганного комплексу // Сборник научных трудов ДонГТУ. Вып. 20. – Алчевск, 2005. – с. 179-183.
Горбов В.Н. Две традиции применения камня в домостроительстве позднего бронзового века // Археологический альманах, № 6. – Донецк: ДОКМ, 1997. – с. 145-161.
Клочко В.І. „Мергелева гряда” // Искусство и религия древних обществ. – Луганск, 2007. – с. 118-121.
Клочко В.І. Мергелева гряда // http://www.spadshina.com.ua/index.php?sID=3&itemID=85 (ресурс відвідано в травні 2009 р.)
Отрощенко В.В. Доба бронзи на теренах України ХХХІІ/ХХХ-ІХ ст. до н.е. // Україна: Хронологія розвитку. Т. 1. – К.: КВІЦ, 2007. – с. 174-259.
Отрощенко В.В. Епоха енеоліту-бронзи // Археологія: Курс лекцій. – К.: Либідь, 2005. – с. 106-203.
Удовіченко М.М., Бритюк О.О. “Донбаські піраміди” – гра природи чи рукотворна містифікація? // http://arch.lg.ua/62/ (ресурс відвідано в травні 2009 р.)
Удовіченко М.І., Бритюк О.О. Геолого-археологічні особливості Мергелевої гряди // Археологія. – 2008. – № 2. – с. 65-68.

Координатор роботи зі створення об’єктів
природно-заповідного фонду
Національного екологічного центру України, к.б.н.
Парнікоза І.Ю.

Пров. інж. Відділу моніторингу та охорони
тваринного світу Інституту зоології
ім. І.І. Шмальгаузена НАН України

Василюк О.