Круглий стіл «Степове лісорозведення і агролісомеліорація в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення»
Дата проведення: 5 квітня 2012
Місце проведення: Представництво Світового Банку в Україні
Степове лісорозведення як загроза збереженню степового біорізноманіття.
Бачення громадської кампанії «Збережемо українські степи!»
Василюк О.В.
М.н.с. Відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАНУ; заступник голови ВГО «Національний екологічний центр України», м.Київ
Переважну частину території України займають Степова і Лісостепова зони. При цьому, цілинних степових ділянок, лишилось не більше 3% від їх початкових площ. По цій причині велика кількість степових видів тварин і рослин потрапили до списків Червоної книги України.
Будучи приуроченими до степових біотопів, ці види не можуть існувати в жодному іншому місці. Залежними від збереження степів є 159 з 543 видів тварин та 276 з 826 видів рослин, включених до Червоної книги України. Видові нариси 121 виду рослин, включених до останнього видання Червоної книги України, містять пряму заборону залісення місць зростання даних видів. (Василюк, Парникоза, 2010).
В цей же час, переважна більшість існуючих в Україні національних природних парків і заповідників доволі щільно зосереджується в Карпатах, Криму та Поліссі. Області степової зони мають найнижчі показники заповідності. Очевидно, що подальше розширення мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України можливе лише за трьох умов: а) створення великої кількості дрібних заповідних територій місцевого значення і б) активному заповіданні у Степу та Лісостепу ы в) консервація земель з поступовим заповіданням відроджених екосистем. А розширювати мережу ПЗФ, сенс є, оскільки зараз частка заповідності України становить 6,7% від загальної площі країни. При цьому, саме ПЗФ місцевого значення (заказники, пам’ятки природи тощо) складають основну його долю. Без них, Україні ніколи не досягти європейських показників заповідності (12-15%).
Степовий ландшафт гірше за всі інші представлений у складі ПЗФ України. Якщо уважно переглянути переліки природно-заповідних територій у степових областях, більшість з них виявиться лісами, посадками, озерами та плавнями. Ці території також потребують охорони, проте заповідних степів має бути значно більше. На вкрай низькому рівні заповідності степу наголошують науковці вже давно (Ткаченко, Генов, 2002).
4 листопада 2008 року з’явився Указ Президента України №995/2008 “Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”. Згідно з ч.1 цього Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів по створенню нових лісів на землях запасу, деградованих та малопродуктивних землях. Ч.2. Указу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані, малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно заліснити і забезпечити їх надання під подальше заліснення. Оперуючи суто лісівничими поняттями, Указ не передбачає розділення територій, непридатних для сільськогосподарського використання на степи (які знаходяться в прирдноум стані) і дійсно деградовані сільськогосподарські угіддя (рілля), що потребують виведення з обробітку. Таке розділення не передбачається і законодавством у сфері агрополітики. І це зрозуміло – ні лісівникам, ні аграріям степові схили і балки ні до чого. А заступитись за них, поки вони не заповідані, нікому.
Виконуючи цей Указ Президента, Держкомлісгосп України своїм наказом №371 від 29.12.2008 затвердив показники оптимальної лісиситості, з яких випливає площа для кожної з областей України, яка має бути формально заліснена. І коли для північних (поліських) областей і Карпатського регіону ці показники практично не змінюються, то в південних областях лісистість планують збільшити практично вдвічі. Варто відзначити також, що й ті ліси, які зараз існують на території українського півдня, це штучні насадження, що мають нерідко досить віддалене відношення до поняття «ліс». Тільки в Луганській області планується заліснити 100 600 гектарів земель, переважно зайнятих степами.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України (деякі області – до 80-85%), має дуже невелику частку земель, які досі зберегли природні екосистеми. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни. Наразі, такими перлинами лишаються степові балки, яри і схили по берегах степових річок, які ще подекуди зберігаються поміж орних сільгоспугідь. Саме ці об’єкти (і, зрозуміло – інших просто не існує), повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону. Особливої актуальності це набуває в світлі прийнятого в лютому 2012 року Закону України «Про ландшафти».
В той самий час, саме ці території, будучи в прямому сенсі «незручними» для орного землеробства, намічені як полігон для заліснення. І знову ж таки – інших земель для цих цілей просто немає. Причина цьому – не якась примарна особлива придатність степових схилів для ведення лісового господарства, а відсутність на їх території активних землекористувачів. Кожній з областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень з користувачами і відзвітувати, що план виконано, ніж шукати шляхи забрати еродовані орні поля у користувачів. В умовах розпаювання та приватної власності на землю, вилучити у користувачів ділянки деградованої ріллі практично неможливо.
Але, як вже було сказано, саме ці території – останнє місце, де збереглись всі види занесених до Червоної книги України рослин і тварин, які характерні для степових біотопів. Ніде, крім цих останніх залишків степу, вони існувати не можуть. Такий стан справ грубо порушує Закон України «Про Червону книгу України» і низку міжнародних природоохоронних конвенцій, зокрема Конвенцію «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення місць існування видів, охоронюваних нею. Степові балки зберігають десятки таких видів.
Теоретично, при виборі ділянок для заліснення, можна було б проводити їх оцінку по типу «степ – не степ»; а оскільки діагноз «степ» практично гарантував би присутність на ділянці «червонокнижних» і «бернських» видів, то ці території можна було б одразу включати до переліків перспективних для заповідання. Це було б дійсно дуже зручно і корисно для всіх – перевірили ділянки: «степ» – в ПЗФ, «не степ» – під заліснення. Але, на жаль, так не виходить. І хоча державні плани заліснення грубо протирічать державним планам заповідання, конфлікт поки ніхто вирішувати не збирається.
Інвентаризація місць поширення зникаючих видів фауни до цього часу не проводилась в Україні у жодній з областей. В таких умовах, проведення робіт з лісорозведення на будь-яких вкритих трав’янистою рослинністю ділянках до моменту інвентаризації степових комплексів та місць поширення охоронюваних видів є загрозливим та передчасним. Що стосується обстежень, проведених раніше при відведенні первинно безлісих ділянок для створення лісових насаджень, у зв’язку із оновленням списків видів, включених у Червону книгу України, необхідно провести повторне обстеження ділянок, на яких до цього часу не проводились роботи із заліснення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до Указу Президента України від 29.12.08 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень” в частині попередження заліснення степових територій, що знаходяться в природному стані.
– запровадити окремий статус степів в земельному, природоохоронному і аграрному законодавстві; унеможливити зменшення їх площі та сприяти відновленню степів.
Окрім сказаного вище, нам відомі і випадки заліснення вже існуючих природно-заповідних територій. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території степового заказника «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі Запорізької області, що вже четвертий рік поспіль безрезультатно розглядається контролюючими органами. Такі дії є прямим порушенням норм Кримінального кодексу України. Але за такі порушення досі не відомі прецеденти порушення карних справ.
На жаль, більшість територій ПЗФ України наразі не винесені в натуру. Про це наголошувалось громадськими і науковими організаціями та навіть у рішенні Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та №14/2 «Про рекомендації комітетських слухань «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку» від 21.05.2008 р. Проте більшість заповідних територій Україні досі не винесені в натуру. А це значить, що існує велика ймовірність випадкового надання під заліснення їхніх територій, оскільки землі не винесених в натуру ПЗФ не включені до Державного земельного кадастру.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити роботи по визначенню ділянок, що будуть надані під заліснення до моменту завершення робіт по винесенню в натуру меж земель природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення.
При передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських земель, проте зовсім не розглядається з точки зору їх природної цінності та потреб збереження рідкісних видів. До розгляду доцільності та припустимості заліснення не залучаються фахівці зоологи та ботаніки, що можуть засвідчити наявність або відсутність на ділянці видів тварин та рослин, що знаходяться під охороною. Ніхто також не звертається до бази даних Державних кадастрів тваринного та рослинного світу. Такі відведення ділянок погоджуються у тому числі і органами охорони навколишнього природного середовища у областях. Проте погодження відведення ділянок екомережі, місць зростання зникаючих рослин, які у відповідності до законодавства є перспективними для оголошення їх природно-заповідними об’єктами, є протиправною дією для територіального органу Мінприроди. Адже погодження відведення таких ділянок грубо суперечить вимогам «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок», що діє в рамках структури Мінприроди. Проте відсутність прямої заборони погоджувати заліснення степів дозволяє Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у областях погоджувати такі землевідведення.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– внести зміни до «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок» в частині запровадження обов*язкового дослідження наявності степових природних комплексів і охоронюваних видів на ділянках, що розглядаються як перспективні для заліснення та унеможливлення погодження органами Мінприроди тих ділянок, що мають природну цінність.
Аналогічно, відповідно до Лісового кодексу України (ст.46), обсяги лісорозведення визначаються на підставі лісовпорядкування або спеціального обстеження. Лісовпорядкування, зокрема, передбачає виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та поселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослинного та тваринного світу і підлягають заповіданню, включенню до екомережі. Проте, як підтверджують нам самі лісогосподарські підприємства і Держлісагентсво, ніхто не проводить таких обстежень при лісовпорядкуванні (плануючи лісопосадки) і науковців зоологів і ботаніків не залучає.
Ми, учасники громадської кампанії «Збережемо українські степи!», вважаємо, що необхідно:
– зупинити створення нових лісових насаджень на ділянках, до цього не заліснених, до моменту обстеження кожної з ділянок фахівцями зоологами та ботаніками;
– залучати фахівців-біологів для обстеження всіх ділянок в степовій і лісостеповій зоні, які плануються для передачі під лісорозведення або для інших потреб.
Варто додати і те, що заліснення нових територій і особливо – деградованих, забруднених та інших, малопродуктивних земель степового регіону, є складною, напрочуд працемісткою та фінансово неефективною справою. Саме на цих територіях заліснення вимагатиме найбільших фінансових та людських ресурсів, при цьому даючи найменший вихід ділової деревної сировини.
У випадку із степовими балками, лісники вбивають відразу «двох зайців» – забирають собі не потрібні «низькопродуктивні» і дешеві землі і збільшують площу «лісу». Є і третій «заєць», скоріше навіть не «заєць» а ціла «золота качка». Як правило, «степові» ліси у нас саджають шляхом розорювання степу і «втикання» у ріллю жалюгідних саджанців, або й взагалі – шляхом посипання тієї ріллі жолудями. Жоден ліс в таких умовах рости не стане. Тож гроші на його перепосадку можна буде просити з держбюджету щорічно! Швидше за все, це і є основна задача, яку переслідують лісники при виборі пріоритетними для заліснення саме степових областей.
В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необгрунтованим кроком.
Разом з тим, доцільним став би початок відновлення еродованих земель у степовій зоні України за допомогою залуження на виконання Загальнодержавної програми формування національної екомережі України з метою запобігання опустелюванню та збільшення потенційного біотопу для збереження степового біорізноманіття.
Після здобуття Україною незалежності, в структурі аграрного сектору не виділена служба, що займалась би підтриманням мережі полезахисних лісонасаджень. ПЗН є реальним і єдиним можливим засобом стримання вітрової ерозії на орних землях українського півдня. При цьому масивні насадження, які зараз створюються в масі у всіх областях степової зони в балках та на схилах річкових долин, розміщених нижче площини здування і не впливають на вітрову ерозію на ріллі. Відповідно, створення масивних лісових насаджень не є вкладанням коштів у збереження родючості грунтів, підтримання економіки а є лише збитковою непотрібною державі діяльністю, яка до того ж грубим порушенням природоохоронного законодавства України та Європи.
Література:
1. Ткаченко В.С., Генов А.П. Заказна охорона степової рослинності // Збереження степів України: матеріали міжнародної конференції «Збереження останніх залишків степової рослинності України шляхом заповідання та режим її охорони», присвяченої 75-річчю відділень Українського степового заповідника «Хомутовський степ», «Кам’яні могили», «Михайлівська цілина» та 40-річчю утворення заповідника (27-29 травня 2002 р., с.Хомутове). – Київ: Академперіодика, 2002. – 164 с.
2. Василюк А.В., Парникоза И.Ю., Шевченко М.С. Биоразнообразие степей под охраной Красной и Зеленой книг Украины // Степной бюлетень, №29. Весна 2010
