Cтепи України

Колись давно, ще в дитинстві, думав я про те, що іншим повезло більше, ніж нам. У одних є гори, у других – ліс. А у нас – тільки степ, та і той розораний. Хоч би маленьку гірку, хоч би невеличкий лісочок! Але де їх взяти, у Степу?

Дніпровські плавні були від нас далеко, аж за 10 км, та й то, поки я виріс, їх вирубали а потім затопили Каховським водосховищем. Старший брат, Шурко, ще встиг побувати там, а мені не довелося – пізно народився. Ходили в степ за 5, за 7 кілометрів у старі довоєнні лісо-смуги щоб побачити дуби, назбирати диких груш або терену – ми їх заготовляли на зиму для компотів. Ласували маслиною, шипшиною, приносили і жолуді в подарунок домашнім хрю-шам. Це були наші «ліси».

А замість гір слугували яри, балки. Їх у нас багато, увесь правий схил долини р. Велика Кам’янка крутий, порізаний глибокими ярами, сім із них великі, розгалужені, а ще безліч менших. Та й сам правий схил місцями високий, урвистий, наче гора. Лівий схил пологий, розораний майже до самої річки. У урвищах ярів можна було досліджувати геологічну будову земної поверхні: під шарами суглинків лежать червоні глини, нижче залягають глини різнокольорові, а вже під ними – вапняки. Знаходили різні мінерали, скам’янілості, великі гіпсові «рози». В одному з ярів глибиною метрів сім утворилась глиняна печера, а в ній знайшли два бивня мамонта, або може ще й більш древнього предка слонів. Кістки легко руйнувались, тому залишили їх на місці, присипавши ґрунтом – з надією, що колись прийдуть палеонтологи і виконають розкопки як слід – може там ще й цілий скелет лежить.

І ще була річка Велика Кам’янка. Починається вона в нашому селі потужними джере-лами. Спочатку тече невеликим струмком а потім перетворюється на власне річку – з меанд-рами, плесами, широкою заплавою і весняним льодоходом. І, звичайно, з рибою і раками.

У п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого сторіччя почалося активне заліснення Степу. До того степ стояв безлісий, у нашому краї лише понад річкою у самому селі росли осокори і верби та у ярах і вибалках чагарники – терен, шипшина. Лісомеліорацію почали з полезахис-них лісосмуг, їх звичайна ширина 12-13 м. Одночасно понад річковою долиною по межі ора-нки посадили водоохоронні лісосмуги шириною 20 м і більше. Основними породами були: біла акація, клен польовий і татарський, лох сріблястий (маслинка) та берест. Іноді садили й дуб, але він рідко приживався.

Скоро майже всі поля були обсаджені лісосмугами. Дерева росли швидко, за кілька ро-ків уже й не впізнаєш. Щодо захисту орних земель від вітрової ерозії ці лісосмуги дали вели-чезний ефект. Пилова буря у січні-лютому 1969 р. у два тури тривалістю по 2-3 неділі охопи-ла всі південні регіони України, Північний Кавказ, Кубань. Вітер з вражаючою настирливіс-тю, не припиняючись ні вдень, ні вночі дув з південного сходу на північний захід. Спочатку змело весь сніг, потім вітер взявся за чорнозем. Там, де поля не були захищені, видуло пове-рхневий шар ґрунту на глибину 5-7 см (а це приблизно 800 т з гектара). У ярах, балках, в на-селених пунктах, попід лісосмугами наметало сніго-пилові намети висотою 3-5 м. У селах утворились намети врівень зі стріхами хат.

Крім захисту від вітрової ерозії, полезахисні лісонасадження сприяють більш рівномір-ного розподілу снігу на полях, зменшенню швидкості вітру над поверхнею ґрунту, отже і зменшенню випаровування з ґрунту, особливо рано навесні, коли поля ще неприкриті рослинами, голі. А це прямим чином впливає на врожай. Є відомості, що полезахисні лісонасадження підвищують врожайність до 40 %. Тільки для цього захисні лісонасадження повинні бути особливої конструкції: висотою не менше 12-15 м і ажурні, продуваємі у нижній частині. Такі лісосмуги здійснюють корисний вплив десь на відстань 400 м. Щільні ж, зарослі чагарником і молодою поросллю лісосмуги навпаки, більше шкодять полю – сніг змітається з поля і накопичується в самій лісосмузі у вигляді великого намету (мені приходилося бачити такі лісосмуги, заметені під саму верхівку, на висоту 5-6 метрів).

Займаючись на протязі багатьох років проблемами меліорації земель професійно, я ба-чив всі недоліки і переваги полезахисних лісонасаджень. Душа радіє, коли бачиш стрункі, прозорі біля стовбурів дубові або яворові лісосмуги, їх ширина звичайно не перевищує прое-ктні 13 м. Такі лісосмуги є у Дніпропетровському, Криничанському у Синельниківському районах. Висаджені 30-40 років тому, вони ще молоді, ще тільки набирають силу. І зовсім інше враження від кленових, ясеневих або акацієвих лісосмуг, які розрослися за рахунок по-рослі шириною іноді до 40-50 м. Вони давно захищають вже тільки самі себе, а не поле.

Таким чином, можна зробити перші висновки щодо впливу полезахисних лісосмуг на степову екосистему:

1. В умовах надмірного, максимального розорювання Степу полезахисні лісосмуги є чи не єдиним надійним захистком орних земель від вітрової ерозії;

2. Лісосмуги сприяють зменшенню швидкості вітру на поверхнею поля і відповідно зменшенню випаровування з ґрунту, що сприяє підвищенню врожайності сільгоспкультур;

3. Не всі лісосмуги відповідають своєму призначенню, а тільки якісні, доглянуті, висо-тою не менше 12 м, продуваємі у нижній частині крони. Багато лісосмуг застаріли і потре-бують ремонту, пересадженню;

4. Існуючих лісосмуг недостатньо для повного захисту орних земель. При нормі 4- 4,5 % від площі ріллі (виходячи з 400-метрового радіусу дії) існуюча мережа лісосмуг складає лише 2,5-2,8 %.

З цього можна зробити ще один висновок, що корисної роботи для лісгоспів по віднов-ленню застарілих і створенню нових лісосмуг у нас непочатий край, потрібні тільки гроші та виділення земель. От на цьому і потрібно було зосередити роботу лісогосподарських підпри-ємств. Так ні, вони пішли іншим шляхом.
Хтось придумав, що начебто ліс захистить наші землі і річки ще й від водної ерозії, а для цього треба підвищувати відсоток залісення. Довели і відсоток залісення, який для сте-пової зони повинен був скласти приблизно 8 % від загальної площі земель. Оскільки орних земель виділяти під ці відсотки жаль (їх контролювали голови колгоспів та районні адмініст-рації) розробили плани заліснення ще не розораних степових ділянок, фактично знищення залишків Степу.

У 1975-му році у нашому краї розпочалися масштабні роботи по залісненню долини рі-чки Велика Кам’янка. Пригнали трактор ДЕТ-250 розміром мабуть із стару сільську хату, він загорнув всі яри, вибалки на схилах, у тому числі 7-метрової глибини яр, де лежали бивні мамонта, фактично здерши з поверхні всі залишки чорнозему разом з тим, що там росло (ко-вилою, півниками, горицвітом, тюльпанами, крокусами і т.ін.). На оголених глинисто-вапнякових ґрунтах висадили акацію з домішкою бересту, та чагарники – переважно бирю-чину та аморфу. Того ж літа потужна злива майже повністю відновила засипані ритвини, яри. Розмитий водними потоками ґрунт замулив русло річки і заплаву. Після цього велике плесо на р. Велика Кам’янка довжиною понад 2 км між впадінням балок Модестова і Глибока перестало існувати і скоро перетворилось на очеретяне болото.

У наступні роки масштабні роботи з заліснення продовжувались. Степ і Ліс – це два ан-тагонізми, вони не вживаються разом, боротьба йде не на життя, а на смерть. Поки деревця маленькі, переважає Степ, трава відбирає всю вологу, глушить молоді паростки. І тільки, коли дерева підростуть, зімкнуті крони затінюють ґрунт і глушать траву. Таким чином для того, щоб виростити ліс, за ним потрібен ретельний догляд – розорювання, культивація між-рядь на протязі 5-9 років. Уявляєте, що твориться тут під час злив чи сніготанення, на розо-раних схилах крутизною 5-7º! І чи захистять річки ці новостворені ліси від мулу, який стікає з орних земель, з верхніх частин схилів? Крім того, знаючи плани заліснення, господарники почали розорювати і засівати круті схили, де передбачались лісопосадки. За одне літо правий схил б. Ярова (притока Великої Кам’янки) занесло мулом, змитим з такого поля, шаром більше 0,5 м. Період активного заліснення Степу (70-ті роки минулого сторіччя) співпав з періодом занепаду наших малих річок по всій території області.

З тих пір пройшло чимало часу, то може ситуація змінилась, Ліс виріс і починає захи-щати річки? Та де там!

По перше, ліс на Великій Кам’янці прижився десь так на 30 %, не більше. На багатьох ділянках зовсім не прижився (наприклад дві ділянки лісопосадок біля ур. Каштанова Балка площею близько 20 га, тут відновилась степова рослинність, здебільшого пирій та деревій, і мучаться кілька ясенів товщиною у два пальця). Та й не тільки в нашому краї, я бачив такі, сплюндровані лісонасадженнями схили у багатьох місцях області (наприклад терасовані схи-ли в ур. Паськове на р. Домоткань у Верхньодніпровському районі площею до 140 га, у бал-ках Рогівська і Костишина у Криничанському районі площею 30 га, круті схили у заказниках «Кільченський» і «Отченашкові наділи» у Дніпропетровському районі площею понад 50 га і багато, багато інших).

Фрагмент космічного фото долини річки Велика Кам’янка через 30 років після «залісення».

По друге, чи має ліс, висаджений на крутих схилах, або так звані водозахисні лісосму-ги, такі протиерозійні якості, які від них очікували? У 2008 р. під час експедиції у Петропав-лівському районі ми спостерігали свіженький результат однієї зливи на схилі б. Гракова (притока Самари). Потік води майже до глини здер чорнозем на крутому полі соняшника, транзитом проскочив широку (понад 20 м) «протиерозійну» акацієву лісосмугу, і був би увесь той мул у ставку в балці. Його зупинила неширока (менше 20 м) ділянка густої трав’янистої рослинності на крутому схилі, відфільтрувавши грязюку від води. У лісосмузі ж ледве прикритий листовим опадом ґрунт без дернини не зупинив потоку, навпаки, тут утворились промоїни, обнаживши коріння дерев. І таких прикладів можна приводити багато і багато. На тій же Великій Кам’янці я постійно спостерігаю, що нові лісонасадження не зупиняють потоки багнюки з орних земель, а тільки відновлена степова рослинність на ділянках, де ліс не прижився, затримує їх.

Отак виглядає 35-літній акацієвий «ліс» в долині р. В.Кам’янка. Ні лісу, ні степу.


2008 р. Мулові відкладення, затримані трав’янистою рослинністю на схилі б. Гракова. У протиерозійній лісосмузі (на задньому плані) мул не затримався.

То може рукотворні ліси на крутих річкових схилах мають якісь інші, естетичні або практичні якості? Дійсно, естетика є – якщо дивитися на космічних знімках, або здаля. Зі сторони ліс на схилах має привабливий вигляд, а зайдеш у нього – враження пригнічуюче. Про ліси Великої Кам’янки нічого і казати – за 30 років акація та берест виросли товщиною 5-6 см, та й з чого їм рости – з глини і вапняків? У інших місцях не краще – на крутих схилах здебільшого акацієве криволісся, переплутане павутинням, відсутність трав’яного ярусу, гнилі стовбури, у прогалинах високі зонти боліголову, ні птахів, ні комах – ліс начебто мерт-вий, якраз підходяще місце для усяких там кікімор та ліших. З такого лісу і практичної кори-сті мало, ділової деревини практично нема, хіба що на дрова. Пройдеш сотні метрів такого лісу і нарахуєш з десяток видів дерев і трав. А вийдеш на узлісся і замилуєшся степовим різ-нотрав’ям – над квітами гудуть комахи, порхають метелики, співають пташки. І тільки один раз я бачив гарну ділянку акацієвого лісу на багатих намитих ґрунтах у підніжжі крутого схилу (Пушкарівський ліс на правому березі р. Домоткань у Верхньодніпровському районі) – височезні, стрункі наче сосни, дерева і різноголосий спів дроздів.

Спробуємо оцінити вплив штучних протиерозійних та водозахисних лісонасаджень на крутих схилах:

1. Розорювання під лісопосадки крутих схилів річкових долин приводить до знищення степових біоценозів, останніх залишків Степу, які нам треба всіляко охороняти;

2. Під час лісопосадок знищується безліч цінних і рідкісних рослин, занесених у охо-ронні списки, різко знижується біорізноманіття – основа сталого розвитку;

3. Знищуються археологічні, історичні, палеонтологічні об’єкти;

4. Знищується середовище існування багатьох тварин та птахів із степових біоценозів;

5. Розорювання схилів та догляд за лісопосадками на протязі перших 5-9 років призво-дить до водної ерозії в катастрофічних масштабах, до замулення русел рік;

6. Приживаємість дерев на сухих бідних ґрунтах крутосхилів невисока і складає не бі-льше 30-50 %, часто 0 %. На ділянках, де ліс не прижився, відновлюється степова рослин-ність, проходячи стадію забур’янення, рідкісні «червонокнижні» види, як правило, не відно-влюються;

7. Протиерозійні якості лісів на крутосхилах значно менші, ніж степових трав’янистих біоценозів, після штучних лісопосадок водна ерозія активізується;

8. Ліс, що виріс, у більшості випадків не має практичної цінності;

9. Естетичні якості штучних лісів на схилах річкових долин дуже сумнівні;

10. Особливої шкоди степове лісівництво привело тим, що надурило всіх нас марною надією, начебто новостворені ліси захистять наші ріки, і ці, не перевірені часом і практикою, ствердження просочились всюди, навіть у закони. Так Водний Кодекс України забороняє: «У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороня-ється: – розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення) …». А більшу частину території прибережних захисних смуг якраз і становлять круті схили від 3º і більше. Коментарі, як кажуть, зайві;

11. Все-таки єдину користь від заліснення я побачив в тім, що землі, передані лісовим відомствам, лісгоспам, активно охороняються, навіть якщо там лісу і немає. Тут виникають свого роду охороняємі природні об’єкти, начебто «заказники», але з дуже збідненим рослин-ним складом.

Раз майже усе так погано, то виникає питання, в ім’я чого все це робилося? Заселення нашого Степового краю здійснювалось вихідцями з Лісової та Лісостепової зони (згадаємо древлян, полян та й більш північних слов’янських племен). Звичайно на степових безлісних просторах їх мучила ностальгія за лісом. Людина, яка народилась, або довго прожила в лісо-вій зоні, почуває себе просто фізично ніяково на відкритому степовому просторі – така собі клаустрофобія навпаки. Крім того, ліс був потрібен для будівництва осель, а досвіду будів-ництва будівель з глини у прийдешнього населення ще не було.

Але природні заплавні і байрачні ліси у Степовій зоні все-таки були. Раз ліс росте сам по собі, значить його можна виростити штучно, якщо трохи допомогти. Нові прийдешні ха-зяїни розпочали садити парки, ліски біля своїх маєтків (звичайно за кожним деревом тут був індивідуальний догляд, та й насадження здійснювались здебільшого на багатих ґрунтах). Вдалий досвід широко афішувався, вивчався вченими, про нього писали в пресі. З’явився навіть спеціальний підрозділ науки «степове лісівництво». Можна навести багато прикладів вдалих лісонасаджень, але якщо до них уважніше придивитися, то вони створені на землях, де могла б рости і пшениця, і кукурудза (наприклад Комісарівський ліс у П’ятихатському районі). Таким чином, вчені лісоводи довели навіть і норми залісення, які попали в державні плани. Але, крім норми, там були ще й рекомендації: де садити, які дерева, на яких ґрунтах? Тільки на рекомендації ніхто не звертав уваги, бо треба було виконувати «плани лісопоса-док», підвищувати відсоток залісення. Неодноразово у бесідах з старими лісогосподарника-ми я чув, що садіння акацієвого лісу на крутих схилах було повною безглуздістю, але ж тре-ба було виконувати плани лісопосадок. Іменно «лісопосадок» – чомусь ще й досі за це дер-жава платить гроші, а не за вирощене дерево.

У теперішній час лісгоспи знаходяться дещо у скрутному стані, головним чином через відсутність земель, відведених під лісонасадження. Всі орні землі бувших колгоспів і радго-спів розпайовані, у них є власник. От і залишається зазіхати тільки на землі запасу, пасови-ща, а це, як правило, круті схили, де ще жевріють залишки Степу. Але «норми залісення» все ще існують, тому при покращенні економічної ситуації в державі є певна загроза чергового наступу лісоводів на Степову природу, вони захочуть на лісопосадках заробити свої гроші. А дехто мріє і про «откати» від цих заходів – трохи дали на зарплатню, купили пальне, заплатили за саджанці, вткнули в землю, а там, «хоч і трава (тобто ліс) не рости». Так що, треба бути пильними.

Спостерігаючи за природними процесами, давно примічаю, що заліснення Степу йде ще й своїм, природним шляхом. Самосівом оселяється серед трави на схилах лох сріблястий, дика груша, глід, берест, абрикос, шовковиця. У ярах, понад річками розповсюджуються ве-рби, тополі. Іноді можна побачити і дубки під захистком глоду чи лоху. А про терен і шип-шину вже й казати нічого. Природному залісенню сприяє зменшення випасу свійської худо-би останнім часом та кліматичні зміни. Про глобальне потеплення знають всі, а от про збі-льшення кількості опадів відомо мало. За останні 40 років кількість опадів на території обла-сті збільшилась майже на 100 мм. Збільшилась також вологість повітря. А за цим ідуть і змі-ни у екосистемі. Межа Степу і Лісостепу, яка проходила раніше приблизно через Кіровоград і Полтаву, пересунулась впритул до північно-західних меж Дніпропетровської області. Такі сугубо-лісові рослини, як папороті, можна зустріти тепер у лісосмугах і ярах під Дніпродзе-ржинськом. Можна очікувати, що Ліс і сам виросте серед Степу – там де йому дозволить природа і люди. І буде це здійснюватись лагідно, не знищуючи річок.

Природне залісення б. Гаврашівська під Верхньодніпровськом. Такі, напівпрозорі ліси (саванного типу), полюбляють фазани і козулі.

Таким чином, якщо ліс нам потрібен, а він таки потрібен (як ділова деревина, місця іс-нування мисливської фауна, місця відпочинку населення – тільки не задля підвищення відсо-тку заліснення), його треба садити там, де його місце у степовій природі – вздовж русел рік, у заплавах, на аренних пісках. А може хтось захоче і свій пай віддати під лісонасадження – на гарних ґрунтах і ліс виросте гарний. Тільки робити це треба по спеціально розроблених проектах, докорінно вивчивши існуючі природні умови (рельєфні, гідрогеологіч¬ні, ґрун-товий і рослинний покрив), з розробкою повноцінного розділу ОВНС (оцінки впливу на оточуюче середовище). Лісонасадження на крутих схилах річкових долин однозначно заборонити, залишивши їх у розпорядженні степової природи.

Під захистком глоду прижився дубок.

В.В.Дем’янов. Заступник головного інженера Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп»