Зіновія ВОРОНОВИЧ.
Жодна поїздка на Херсонщину не обходиться без відвідин заповідника Асканія-Нова. Це одне з семи чудес України та один з найвідоміших біосферних заповідників у світі. Лише тут вдалося зберегти єдиний в Європі шматок цілинного степу – степу, якого ніколи не торкались ні коса, ні плуг. Тут у напівдиких умовах стадами живуть бізони, сайгаки, олені, коні Пржевальського, корови Ватуттсі тощо. Як у дикій природі, тварини тут воюють між собою, влаштовують вибори лідера та дуелі через “кохану” самку…
Заповідник у степу – як оаза серед пустелі. Поки їдеш до Асканії – жодного дерева навколо, тільки рівненьке поле, засіяне де пшеницею, де ріпаком. Там, де земля відпочиває після ріпаку, здалека здається, що то не поле, а море – м’якенька, сріблясто-шовкова ковила переливається хвилями від найлегшого вітру. З дерев у степу найлегше приживається акація, та й ту треба три роки поливати, доки вона зможе сама тягти воду з землі. А в Асканії величезний дендрологічний парк, де зібрані дерева з різних куточків землі.
Люди, що мають проблеми зі щитовидкою, спеціально їдуть сюди, аби назбирати листків найстарішого дерева на планеті – гінкго білоба. Інші їдуть, аби побачити цвітіння, сакури, колекції бузків чи тюльпанового дерева (саме зараз воно відцвітає). Тут зібрано стільки екзотів, що навіть частину назв годі запам’ятати. Здається, усі ці дерева росли тут завжди.
А коли більше сотні років тому німецький колоніст Фредерік Фальц-Фейн задумав закласти тут дендропарк, на це дивились як на примху багатого німця, з якої нічого не вийде. Та трохи більше ста років тому парк в Асканії таки заклали – аби поливати молоді саджанці, воду возили возами аж з Дніпра – за кількадесят кілометрів. Згодом кущів та дерев стало так багато, що воду для поливу не встигали підвозити. Тоді викопали глибочезну свердловину і таки знайшли воду. За Фальц-Фейна створили систему ариків (невеличких каналів), яка діє досі. Є тут і штучні озерця. На перший погляд здається, що вони для краси. Насправді ж озера допомагають створювати специфічний мікроклімат, випаровуючи вологу, якої в степу так не вистачає.
Барон Фальц-Фейн заснував і Асканійський зоопарк. За деякими тваринами відправляв цілі експедиції, інших йому дарували родичі. Аби мати в своїй колекції коней Пржевальського, які тоді водились в Середній Азії, він витратив купу грошей. Адже проблемою було не стільки відловити дикунів, скільки доправити їх живими до Асканії – дорогу пережили одиниці. Але саме завдяки пристрасті Фальц-Фейна популяцію цих коней вдалося зберегти. Тож майже всі “пржевальці”, які живуть у Монголії, – родом з Асканії. Тут ці дикі коники так добре розмножуються, що нинішнє керівництво заповідника уже не знає, як давати собі з ними раду. Уже навіть розділили в окремі стада коней та кобил, але деякі кобилки все одно примудряються “нагуляти” лоша.
“Цікаво, що не коні стрибають через огорожу до кобил, а навпаки – кобили до коней, – каже директор заповідника Віктор Гавриленко. – За стосунками між тваринами, що живуть у стадах, надзвичайно цікаво спостерігати. Вони обирають собі лідера і діють тільки з його згоди. Бувають тварини-ізгої. Їх не приймають в стадо, тож вони живуть самотньо. Інколи самці-конкуренти такі “розборки” між собою влаштовують, що слабшого доводиться рятувати, аби не забили насмерть. Он дивіться – біжить стадо коней Пржевальського. Зараз вони зупиняться і повернуться в наш бік”. І справді, десь з п’ятдесят коней як по команді зупинились і розвернулись так, ніби зараз рвонуть у наш бік. Постояли-подивились і побігли собі далі. “Їм теж цікаво подивитись на наше стадо. Заодно оцінюють, чи не є ми загрозою для них”.
Більшість стадних тварин, як тільки відчувають небезпеку, ховають “дітей” в середину стада так, щоб їх не було видно. У спеку лошат також заганяють всередину, а дорослі тварини стають по колу і обмахують їх хвостами. Таким чином можуть оберігати і хворих чи поранених тварин. Але якщо поранений – це скинутий лідер, то його наступник не заспокоїться, поки не вижене зі стада чи не доб’є “папєрєдніка”.
Як на мене, то одним з найцікавіших екземплярів біосферного заповідника є його директор Віктор Гавриленко. Екскурсію, яку проводить він особисто, не зрівняти з жодною іншою. Він настільки “свій” серед тварин, що як тільки вони зачують його голос у зоопарку, починають виходити зі сховків – чекають гостинців. “Який великий жук”, – скрикнула одна з туристок. За секунду Віктор Гаврилович у своїй парадній формі вже стояв на колінах біля блискучого жука і акуратно зіштовхував його з доріжки у траву – аби не розчавили. “Це самочка”, – діагностував. Пригадую, якось під час екскурсії в дендропарку він раптом наказав усім зупинитись. Виявилось – змія. “Це полоз. Він неотруйний і полохливий. Дивіться, не наступіть”.
Кажуть, свого часу багате птаство Асканії привабило президента Леоніда Кучму. Під час екскурсії для “віпів” Леонід Данилович попросив Гавриленка “організувати” рушниці, аби пополювати на дичину, якою тут аж кишить. Тоді Гавриленко сказав “Рушниці я вам дістати можу, але спершу доведеться застрелити мене, тоді зможете стріляти в птахів”. Чи було таке? Директор лише ніяково всміхнувся – заповідник доводиться постійно боронити: то від степових пожеж, то від браконьєрів, то від чиновників, яким так і кортить “відтяпати” шматок заповідної землі.
А щодо тварин і рослин, то їх в заповіднику можна цілком легально придбати. Скажімо, дорослого коня Пржевальського можна купити приблизно за три тисячі гривень, оленя Давида – за 10 тисяч. Найдорожчими є зебри – по 45 та 55 тисяч гривень. Були тварини з Асканії і в «Межигірї». Двох антилоп Канна (їх можна доїти – кажуть, молоко дуже поживне) хотіли взяти в заповіднику “за дякую” для Адміністрації президента. Але дирекція відмовила. Тоді їх придбали “по прайсу” – за 20 тисяч гривень. Згодом саме цих антилоп Віктор Гавриленко впізнав у межигірському звіринці.
Продаж тварин та саджанців рослин дозволяє заповіднику триматись на плаву, оскільки екскурсії у степ, які давали Асканії чималий заробіток, заборонили проводити. Пускати людей можна лише у зоопарк та дендропарк, а це – невеликі гроші. Аби заповідник міг відновити екскурсії у степ, потрібен відповідний указ президента. А президенту зараз не до заповідників…
http://www.wz.lviv.ua/photo/1034
