Cтепи України

Оголошений рішенням Луганської обласної ради № 20/20 від 25 грудня 2001 р.

Місце розташування: Біловодський район, окол. с. Городище. Територія парку охоплює долину річки Деркул, зі сходу і південного сходу вона обмежена населеним пунктом Нижньобаранниківкою і державним кордоном з Російською Федерацією, частково співпадає з межею ботанічного заказника державного значення «Юницький». На півночі межа парку проходе балкою Бересток, витягнутою в східно-західному напрямі. Площа – 14011,0 га.
Парк створений з метою збереження унікальних ландшафтів Старобільських степів, зокрема, Деркульського степу, та історичної спадщини експедиції В.В. Докучаєва.

В орографічному відношенні район розташування парку відноситься до південних відрогів Середньоруської височини, поверхня яких розчленована річковими долинами, яругами і балками. Висота місцевості – 150-200 м н. р. м. Глибина ерозії досягає 50-200 м н. р. м., щільність яружно-балочної сітки – 0,75-1 км на
1 кв. км. Яруги займають до 1,2% території. Геологічну основу місцевості складають породи кам’яновугільного, крейдяного і палеогенового віку, вкриті антропогеновими відкладеннями – лесами і лесовидними суглинками. В річкових долинах, яругах і балках часто відслонюється крейда. Ґрунти представлені чорноземами звичайними середньогумусними важкосуглинистого механічного складу. Міцність гумусового горизонту досягає 85 см., вміст гумусу – 6-7 %.

Через всю територію парку протікає річка Деркул. Вона є лівою притокою Сіверського Дінця, її загальна довжина 160 км., басейн включає 188 малих річок загальною довжиною 928 км. Найбільші притоки – Біла, Лозова, Мілова, Комишна, Повна та ін. У межах парку долина Деркулу має жолобовидний характер
із пологим лівим берегом і стримким правим, на якому відслонюються крейдо-мергельні породи. Ширина заплави 2-3,5 км., заплавна тераса чітко вираженим уступом переходить в надзаплавну.

Рослинний покрив парку репрезентований степами, угрупованнями крейдяних відслонень, байрачними і заплавними лісами, заростями лісових і степових чагарників, справжніми і засоленими луками, осоково-трав’яними болотами, а також прибережно-водною і водною рослинністю у р. Деркул та заплавних водоймищах, що подекуди розкидані по заплаві.
Степова рослинність представлена як на ліво-, так і на право-бережних вододільних ділянках, схилах яругів і балок. Тут поширені рослинні угруповання, що є типовими для справжніх різнотравно-типчаково-ковилових степів. Представлені формації, занесені до Зеленої книги України, мигдалю низького, ковил волосистої, Лессінга, Залеського. В цих угрупованнях зростає вид, занесений до Червоної книги України, – громовик донський, а також низка видів, що є рідкісними в Луганській області – півники солелюбиві, ефедра двоколоскова, крашенинниковія білолозникова, аденофора лілієлиста. Зооценози степових схилів представлені типовим для різнотравно-типчакових степів Старобільщини угрупованнями безхребетних і хребетних тварин. Тут мешкають гадюка степова, полози чотирисмугий і жовточеревний, візерунковий. На території парку зустрічаються колонії сурка. Під час міграції на степових ділянках на відпочинок зупиняються дрохва
і хохітва. У складі ентомофауни представлені дибка степова, мурашиний лев звичайний, сатир залізний, волохатий стафілін, каптурниця пишна, синявець римнус, клімена, сколія степова, джміль глинистий, совка сокиркова тощо.

Уздовж північної межі парку розташована балка Бересток. Схили балки вкриті чагарниковими степами із зіноваті австрійської та угрупованнями крейдяних видів рослин. На більш-менш пологих ділянках представлені угруповання ковил Лессінга і волосистої, а також мигдалю низького. У складі степових угруповань та на ділянках оголених крейдяних порід зростають ефедра двоколоскова, крашенинниковія білолозникова, півники солелюбиві, громовик донський. По днищу балки протікає струмок, тут зростають угруповання очерету південного.
Фауна балки Бересток багата і різноманітна. Тут зосереджені поселення сурка, висока чисельність сліпака звичайного. Зустрічаються гадюка степова, ящурка різноколірна. В балці гніздяться боривітер звичайний, куріпка сіра, перепілка. Мешкають тхір степовий, перев’язка звичайна, горностай, борсук лісовий. Під
час міграцій зупиняються дрохва і хохітва.

У верхів’ях балки розташована система ставків «Лаго-Маджіоре» (в перекладі з італійської – Велике озеро). Вони були збудовані в період роботи експедиції В.В. Докучаєва і є історичною пам’яткою степового ставкобудування, якій виповнилось понад 100 років.

Окрім степових угруповань, до складу парку входять шість лісових урочищ, розташованих в ярах і балках, що розрізають вододільні ділянки правобережжя Деркулу – Попове, Водяне, Колгоспне, Бордуновське, Відноге, Городищенське. В урочищі Водяному знаходиться пам’ятка природи місцевого значення
«Свинарська балка». Ліси урочищ представлені асоціаціями дубових лісів татарськокленових, татарськокленово-липових, татарськокленово-липово-дубових яглицевих і кореневищноосокових, що занесені до Зеленої книги України. В них зростають рідкісні в Донбасі північні види: медунка темна, розхідник шорсткий, копитняк європейський, дзвоники персиколисті і кропиволисті, а також види з Червоної книги України – тюльпан дібровний та дуже рідкісна в Україні гніздівка звичайна (родина орхідних). Зростають також ряст щільний і материнка пухнаста. Угруповання байрачних лісів оточені заростями степових чагарників – вишні степової і терну степового.

Зооценози байрачних лісів представлені типовими лісовими угрупованнями безхребетних і хребетних тварин. Із безхребетних наявні мурашка руда лісова, поліксена, красотіл пахучий, жук-олень, вусач, подалірій, бражник дубовий, ведмедиця-хазяйка, джміль пластинчастозубий, стрічкарка блакитна, ксилокопа звичайна, сколія-гігант та багато інших. Тут мешкають горностай, борсук лісовий, можливе гніздування орла-карлика, шуліки
чорного, боривітра звичайного, кібчика, пугача.

На території парку розташована крейдова гора заввишки 120 м. над рівнем річки, яка є залишком корінного правого берега стародавньої долини Деркулу. З півночі гора омивається самим Деркулом, заплава та сучасне русло річки підходять безпосередньо до крутого схилу гори. На схилах розвинуті петрофітні степи та угруповання ендемічних крейдяних рослин, багато з яких є рідкісними в Україні. Із наявних тут рослин до Червоної книги України занесені астрагал крейдяний, гісоп крейдяний, смілка крейдяна, полин суцільнобілий, льонок крейдяний, ранник крейдяний, костриця крейдяна, громовик донський тощо.
Тваринне населення крейдяних крутосхилів має унікальний характер, оскільки тут мешкають комахи-релікти льодовикового походження. Тут можна зустріти дибку степову, мантиспу хижу, аріона, вусача земляного хрестоносця, махаона, зегриса евфема, сатира залізного, сколію степову, джміля кам’яного, ковалика цілинного, карапузика степового, сівчука та багато інших. На крейдяних схилах зустрічається гадюка степова, наявна колонія сурка.

Русло Деркулу на території парку має звивистий характер, шириною 30 м, глибиною до 1,5 м, береги в основному вкриті заплавним лісом, але є відкриті ділянки, зарослі угрупованнями рогозу, очерету, осок тощо. В річці розвиваються угруповання рдесників, куширу темно-зеленого, зустрічається водокрас звичайний, наявна формація глечиків жовтих, занесена до Зеленої книги України.

У Деркулі в межах парку мешкає до 30 видів риб, у тому числі щука, карась золотий, карась сріблястий, гірчак, піскар, уклейка, верхівка, лінь, жерех, голавль, плотва, шипівки звичайна і передньоазіатська, сом, окунь, бичок-кругляк, бичок-бабка, бичок-цуцик, мала південна колюшка та ін., відбувається нерест і
часткове нагулювання цінних видів промислових риб – ляща, судака, сазана, налима, язя, рибця. Зрідка з’являються вирезуб і ялець Данилевського, занесені до Червоної книги України.
Прируслові ділянки лівого берега Деркулу здебільшого зайняті заплавними лісами. Серед них переважають діброви, але є білотополеві і біловербові ліси. За ценотичним складом заплавні діброви досить різноманітні. Найпоширенішими є діброви татарськокленові з ластівнем витким, хвилівником, чистотілом великим. У підліску звичайними є бузина чорна і жостір проносний, ожина сиза. Тваринне населення заплавних дібров має інтразональний характер, воно представлене лісовими формами, які далеко заходять на південь по долинах рік.

У заплаві лівого берега р. Деркул розповсюджені солончакові луки, що викошуються, і фрагментарно остепнені луки. На остепнених луках зростають формації ковили Залеського. Солончакові луки дуже різноманітні за ценотичною структурою. Вони утворюють ценотичні комплекси із болотяними луками та осоково-трав’янистими болотами. Із рідкісних видів рослин тут зростають зозулинець болотяний, рябчик малий, косарики тонкі, а
також півники болотні, калюжниця болотна, подорожник Корнута, оман високий, рапонтікум серпієвидний, хвощ річковий, самосил часниковий, дудник лісовий.

Тваринне населення справжніх і солончакових луків характеризується домінуванням степових, лучних і еврібіонтних мезофільних видів (хрущ-лисичка, хижак золотисто-смугастий, бджола-шерстоткач, джміль кам’яний, жужелиця солончакова, харпак солончаковий, довгоносики цибулевий і Кіндермана, дзюрчалка-
джмельовидка, махаон, люцина, совка розкішна, мегахіла округла тощо).

Взято з: Природно-заповідний фонд Луганської області: Довідник. ІІ вид./За ред. Арапова О.А. – Луганськ: ВАТ “Лод”, 2008. – 168 с.