Проблеми узгодження природоохоронного законодавства із нормативно-правовими актами про консервацію земель та агролісомеліорацію //Науковий высник Національного університету быоресурсів та природокористування України. Серія “Лісівництво та декоративне садівництво”/ рекдкол.: Д.О.Мельничку (відп.ред.) та ін. К.: ВЦ НУБІП України, 2013. – вип.187, ч.2. – с.15-23.
Василюк О.В.
Інститут зоології НАН України
Мовчан Я.І., д.б.н., професор кафедри екології,
Національний авіаційний університет
О.Бурковський
Всеукраїнська екологічна ліга
Законодавство, що регулює здійснення заходів з лісомеліорації, сьогодні залишається неузгодженим із законодавством про охорону біорізноманіття. Такий стан справ спричиняє регулярні порушення природоохоронного законодавства при здійснення захисного лісорозведення. Мають бути внесені зміни, які дозволять уникнути ситуацій, коли лісомеліоративними заходами створюються загрози для біотичної різноманітності, насамперед степової.
Нормативно-правові відносини у сфері охорони земель регламентуються Земельним кодексом України, Законом України (ЗУ) «Про охорону земель», Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», наказом Держкомзему України 17.10.2002 N 175 «Про порядок консервації земель». Законодавство, що регулює здійснення заходів з лісомеліорації, сьогодні залишається неузгодженим із законодавством про охорону біорізноманіття. Такий стан справ спричиняє регулярні порушення природоохоронного законодавства при здійснення захисного лісорозведення. Зокрема, це стосується створення лісових насаджень на новоприйнятих землях в областях степової зони.
Переважна більшість територій, зайнятих природної трав’янистою рослинністю у цих областях, є степами (незалежно від ухилу ділянки, категорії земель тощо), що визначаються в рамках ботанічних та геоботанічних термінів. За оцінками експертів, кількість природних степових ділянок в Україні складає близько 3% від площі держави (при загальній площі степової кліматичної зони – 40%) (Parnikoza, Vasiluk, 2011). Чинне законодавство України не визначає поняття «степ», тому заходи з охорони степів визначаються законодавством про охорону рідкісних видів флори та фауни та законодавством про природно-заповідний фонд. Оскільки переважна більшість історично степових ділянок сьогодні зайняті орними землями, то природна степова рослинність збережена лише на ділянках із складним рельєфом – на виходах порід і пісків, кам’янистих землях та у яружно-балкових системах, що юридично віднесені (помилково, на нашу думку) до сільськогосподарських земель, а саме «невгідь», «малопродуктивних» та «деградованих» земель.
Проте, саме ці землі у більшості випадків є місцями поширення рідкісних видів флори та фауни, причиною скорочення чисельності яких є саме руйнування та фрагментація степових екосистем. Залежними від збереження степових біотопів є 159 видів тварин з 543 включених до Червоної книги України (ЧКУ, 29%); з них 54 включені в ЧКУ в 2009 р (наказ Мінприроди від 17.06.2009 N 313) та 276 видів рослин з 826 (33,4%), включених до ЧКУ; 87 з них включені в ЧКУ в 2009 р. (наказ Мінприроди від 17.06.2009 N 312) (Василюк, Парникоза, Шевченко, 2010).
Руйнування середовища існування (оселищ) цих видів, а також знищення їх особин є порушенням ЗУ «Про Червону книгу України (ст.11) та тягнуть відповідальність згідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст.90) та Кримінального кодексу України. Також розорювання степових ділянок для лісорозведення є порушенням статей 5, 25-26, 30-31 ЗУ «Про рослинний світ». Такси за знищення видів, занесених до ЧКУ, затверджені Кабінетом Міністрів України у 2012 році.
Саме лісорозведення сьогодні є головною загрозою для збереження степової біорізноманітності в Україні (Василюк., Івко, 2010). Вирішення цієї проблеми є центральною темою статті.
Відповідно до ст.81 Лісового Кодексу України (ЛКУ), «лісорозведення здійснюється на призначених для створення лісів землях… Землі, призначені для лісорозведення, відносяться до земель лісогосподарського призначення». Відповідно, на таких землях відбувається господарювання (в т.ч. здійснення агролісомеліоративних заходів, згідно із ЛКУ). Зокрема, лісогосподарські заходи призначаються під час розроблення матеріалів лісовпорядкування. Ч.9 ст.46 ЛКУ зазначає, що «Лісовпорядкування передбачає:… виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі». Виконання цієї вимоги ЛКУ має бути запорукою збереження рідкісних видів флори та фауни.
Листом від 26.02.10 №02-07/691, заступник голови Державного комітету лісового господарства України (тепер – Держлісагентство) М. Ведмідь повідомив, що «Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об’єднання «Укрдержліспроект» здійснює лісовпорядні роботи у всіх лісах України відповідно до встановленого порядку. Під час здійснення лісовпорядних робіт обов’язково враховується інформація щодо наявності на території, яка підлягає лісовпорядкуванню, рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного світу, занесених до ЧКУ. Зазначена інформація лісовпорядними організаціями включається до матеріалів лісовпорядкування на підставі кадастрів тваринного та рослинного світу». В жодному з відомих авторам нормативних актів така норма не визначена, підстави для такого твердження відсутні. Також, на сьогоднішній день випадків звернення лісовпорядних підприємств до Інституту зоології та Інституту ботаніки НАНУ з проханням надати дані Державних кадастрів тваринного та рослинного світу не відомі. Крім іншого, зазначені кадастри ведуться без прив’язки до структури лісових насаджень (у т.ч. з причини втаємничення матеріалів лісовпорядкування) і не можуть бути основою для лісовпорядкування.
У 1994 році Українським державним лісовпорядним виробничим об’єднанням (ВО «Укрдержліспроект») була розроблена і затверджена «Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України». Попри згадану вище норму ЛКУ, жодного слова ні про виявлення, ні про врахування питання біорізноманіття або рідкісних видів у Інструкції немає. (Сіренко, Василюк, Богомаз, 2011). Самостійне розпізнання 159 видів тварин та 276 видів рослин, які є рідкісними та можуть бути достовірно визначеними лише фахівцями з конкретних груп, не може бути здійснене працівниками лісовпорядних підприємств, що не мають спеціальних знань та навиків для цього.
Сьогодні виходом з такої ситуації має стати інтеграція зусиль фахівців-біологів в роботи з лісовпорядкування.
Іншим важливим застереженням, є збереження степів як таких. Охорона видів неможлива без збереження їх оселищ. Саме для збереження біорізноманіття та припинення фрагментації природного ландшафту в Україні відбувається формування національної екомережі. Збереження степів як характерного зонального ландшафту, також є пріоритетом з точки зору задач, поставлених Європейською ландшафтною конвенцією.
В параграфі 9 Основних напрямків державної екологічної політики 1998 року , зазначалося: «Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 % території країни і 80 % сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками». В параграфі 26 вказувалося: (з метою вирішення проблем у сфері охорони земель) «Проводиться оптимізація структури угідь та формування високопродуктивних, екологічно стійких агроландшафтів, для чого розорюваність орних земель знижується до 50%, питома вага лук, сіножатей і пасовищ збільшується до 17 – 20 %, лісистість – до 20 %, площі земель природоохоронного фонду доводяться до рівня середньосвітового (5 %)» (див.також: Щорічна доповідь…, 2012).
У 2010 р. був прийнятий Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року». В ньому вказується: «Стан земельних ресурсів України близький до критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв’язана, а й загострилася. Серед земель України найбільшу територію займають землі сільськогосподарського призначення (71 %), 78 % з яких є ріллею. На всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5% території), забруднення (близько 20 % території), підтоплення (близько 12 % території). Зменшується вміст поживних речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар» . Тобто, показника 50 % розорюваності не досягнуто, як було розораними 56 % території України, так і залишилося. Хоча наведені програмні документи прямо вказують, що заліснення і залуження спрямовані на покращення ґрунтів, і мають проводитися за рахунок ріллі, в реальності заліснення відбувається за рахунок вже природним шляхом законсервованих тобто залужених земель – пасовищ та сіножатей.
Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України від 29 грудня 2008 року №317 “Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України” для всіх областей встановлюється певний відсоток площ, які повинні бути вкриті лісом. Ці показники фінансуються згідно з державною програмою “Ліси України на 2010-2015 роки”. Відповідно до них повинно бути створено додатково 5% лісів від площі країни. Майже всі заплановані ділянки припадають на південні та східні області. Проте саме в цих областях рівень розораності ґрунтів найвищий в країні і подекуди перевищує 80%. Оскільки тут основна площа земель розпайована і не є державною власністю, то лісові господарства заліснюють головним чином степові ділянки, в тому числі природні пасовища, під виглядом малопродуктивних, деградованих та еродованих земель. За інформацією Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. Висоцького в 2010-2011 роках основним джерелом земельних ресурсів для залісення були саме пасовища, які становили 38% від усіх наданих в степовій зоні земель під лісорозведення (Распопіна, 2011).
Відповідно до наказу Держкомзему України від 17.10.2002 N 175 «Про Порядок консервації земель», «Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення». Мета консервації земель – відновлення родючості і інших «позитивних» властивостей грунтів. Також з цього зрозуміло, що консервація стосується орних земель, щодо яких вживається термінологія «продуктивності та врожайності». П.14 Порядку зазначає, що «Після закінчення строку консервації земель, визначених проектом консервації, комісія, …вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціональне та екологічно безпечне використання».
У п.1.9 Інструкції з проектування, технічного приймання, обліку та оцінки якості лісокультурних об’єктів, що затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 08.07.97 N 62 зазначається, що «1.9. Обсяги робіт з лісовідновлення (реконструкції малоцінних насаджень) та лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. Методи лісовідновлення та лісорозведення визначаються проектами лісових культур», «1.10. Земельні ділянки, призначені для захисного лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду у відповідності з Земельним кодексом України». Проведення робіт з відновлення лісів (далі – лісовідновлення) та лісорозведення здійснюється постійними лісокористувачами. Землі для створення захисних насаджень надаються в порядку, визначеному земельним законодавством рішеннями обласних державних адміністрацій та районних державних адміністрацій.
Проте, зараз відбувається дискредитація власне поняття консервації земель, оскільки вона реалізується у формі переведення земель пасовищ і сіножатей до земель лісового фонду для створення масивних лісових насаджень. Тобто відбувається так звана консервація за бюджетні кошти того, що вже давно є законсервованим природним шляхом. Йдеться переважно про степові та лучні ділянки у балках та схилах річок. До того ж створення насаджень тут, у пониженнях рельєфу, відносно рівня розміщених на плакорі орних земель, абсолютно не виконує функції боротьби з вітровою ерозією на полях. Лісорозведення здійснюється лише там, де сільські ради передають землі, а не там де необхідно боротись з ерозією. Також у степовій зоні, де оптимальним заходом консервації деградованих земель є залуження, воно взагалі не проводиться і взагалі відсутній державний орган, що має ним займатись. При цьому, за роки незалежності України практично не здійснювались заходи зі створення полезахисних лісосмуг або навіть відновлення мережі існуючих, а також зовсім не здійснювали заходів із залісення териконів і гірничих відвалів.
Вважається за необхідне введення мораторію на зміну цільового призначення земельних ділянок пасовищ та сіножатей за межами населених пунктів, завдяки чому стане можливим збереження наявних обсягів земель пасовищ та сіножатей в межах сільськогосподарського сектору, що унеможливить їх переведення у інші категорії земель.
Стаття 37 ЗУ «Про охорону земель» говорить, що використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. Також, прямо забороняється розорювання сіножатей, пасовищ. Згідно з категоризацією земель за цільовим призначенням, що передбачена статей 19 та 22 Земельного кодексу України, пасовища та сіножаті є землями сільськогосподарського призначення. Консервація земель, що здійснюється для покращення стану земель, передбачає повернення їх у подальшому до сільськогосподарського використання.
Так, «консервація» сіножатей і пасовищ повинна здійснюватись з урахуванням збереження у подальшому їх цільового використання. Згідно із ст. 51 ЗУ «Про охорону земель», консервації підлягають деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.
При цьому, ч.3 ст.47 Закону говорить, що забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Таким чином, закон дозволяє заліснення пасовищ, розміщених на схилах і у балках, які наразі становлять основну частину пасовищ степової та лісостепової зон України. Схили крутизною від 3 до 7 градусів непридатні для ведення орного землеробства, оскільки їх розорювання призведе до стрімкого поширення ерозійних процесів. Проте, використання їх як природних пасовищ не призводить до ерозії та деградації ґрунту. Крім того, методика заліснення, що використовується для створення нових лісових насаджень на півдні і сході України, передбачає підготовку ґрунту шляхом розорювання ділянки. Таким чином, сама підготовка ґрунту для заліснення стає причиною для поширення ерозійних процесів і унеможливлює в подальшому використання пасовищ і сіножатей, що суперечить меті консервації земель.
Звертаючись до пункту 2 Порядку консервації земель, що затверджений наказом Держкомзему України від 17.10.2002 N 175, бачимо, що консервація земель здійснюється за наявності: порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; еродованих земель, перезволожених земель з підвищеною кислотністю або засоленістю та ґрунтів, забруднених хімічними речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров’я людей; малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю; радіаційно небезпечних, радіоактивно забруднених або забруднених важкими металами та іншими хімічними елементами земель тощо.
Згідно з п.4 та 5 Порядку консервації земель, консервація земель здійснюється за ініціативи власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, а також за поданням місцевих землевпорядних або природоохоронних органів. Власник землі або землекористувач, у тому числі орендар, подає заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) за місцезнаходженням земельної ділянки, указуючи причини необхідності проведення консервації земель. До заяви або клопотання додається у т.ч. матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо. З цього слідує, що крім окремих випадків (наприклад, утворення яружних систем та урвищ), консервація земель не прийнятна для сіножатей і пасовищ, оскільки вона застосовується лише щодо орних земель.
В разі деградації природної рослинності пасовищ і сіножатей внаслідок надмірного використання та перевипасу, доцільним є їх тимчасове виведення з використання та залуження, що дозволить поновити їх природний потенціал та економічну роль. Порядок консервації земель у п. 14 Порядку консервації земель передбачає процедуру повернення земель до поточного використання після завершення строку консервації. Таким чином, у випадку з сіножатями і пасовищами єдиним методом консервації може бути залуження.
Виходячи з цього, необхідним є законодавчо закріпити заборону заліснювати деградовані пасовища і сіножаті. Зробити це можливо шляхом доповнення ст. 47 ЗУ «Про охорону земель» новою частиною 5, відповідно до якої консервація деградованих, еродованих та малопродуктивних земель здійснюється винятково шляхом їх залуження без зміни цільового призначення ділянок, а пасовищ та сіножатей в регіонах степової зони України – зменшенням навантаження (в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях).
Закон України «Про екологічну мережу України» визначає серед принципів формування, збереження та використання екомережі – «в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі»
Запровадження такої законодавчої норми стане запорукою збереження степової екосистеми в якості природних пасовищ та сіножатей. Враховуючи необхідність пасовищного навантаження для підтримання степової екосистеми (Ткаченко та ін.., 2009), та досвід інших держав щодо збереження степів, як сільськогосподарських угідь (Стратегия охраны…, 2006), консервація земель у степовій зоні України у формі залуження є найбільш раціональним шляхом узгодження агромеліоративних задач із задачами охорони біорізноманіття та обмеженнями, наявними у природоохоронному законодавстві.
Очевидно, що масштабна консервація орних земель, в першу чергу в Степовій та Лісостеповій зонах, не має альтернативи. Інакше на нашу країну чекатиме масштабне опустелювання, тотальна деградація ґрунтів, непоправні втрати біорізноманіття та генофонду.
Важливо зазначити, згідно з наказом Мінагрополітики України від 20.08.2003 N 280 «Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року» «Для формування збалансованої (сталої) системи природокористування в сільському господарстві та забезпечення розбудови екомережі необхідно:.. збільшити частку сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ) відповідно до науково обґрунтованих показників, які мають розроблятися з урахуванням регіональних та місцевих особливостей; зменшити площі орних земель до 37-41% території країни шляхом виведення з ріллі схилів крутизною понад 3 градуси, земель водоохоронних зон, деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь; створити нові та розширити площі існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду в межах сільськогосподарських угідь…».
Проте, наказ Держкомлісгоспу від 29.12.08 № 371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України» та фінансування згідно програми «Ліси України на 2010-2015 роки» створення лісогосподарськими підприємствами масивних лісонасаджень на новоприйнятих землях суперечить завданням формування екомережі та охорони земель. При цьому відсутній державний орган, що відповідав би за створення вітрозахисних лісових насаджень, що є першочерговим заходом у справі охорони земель від вітрової ерозії.
Задля оптимізації роботи зі збереження та консервації ґрунтів можна надати Держагентству лісових ресурсів повноваження зі створення багаторічних трав΄яних угідь (степів, лук). Також, мова може йти чи про реорганізацію Держагентства лісових ресурсів у Державне агентство екосистемних послуг та консервації земель (у відповідності до природно-кліматичного зонування території країни – для втілення екосистемного підходу), чи про створення державної інституції з таким цільовим завданням.
Література:
1. Василюк О.В., Івко С.О. Лісорозведення у степовій зоні України у контексті глобальних процесів збереження біологічного різноманіття // Лісівнича наука: витоки, сучасність, перспективи (матеріали наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня заснування УкрНДІЛГА (12-14 жовтня 2010 р., м.Харків). – Харків: УкрНДІЛГА, 2010. с.64-65.
2. Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України. Ірпінь, «Укрдержліспроект», 1994.
3. Інструкція з впорядкування лісового фонду України. Частина перша. Польові роботи. УДПЛВО «Укрдержліспроект», Ірпінь, 2006.
4. Parnikoza I., Vasiluk A. Ukrainian steppes: current state and perspectives for protection // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Sectio C. – 2011. – Vol. 66, 1. – P. 23-37.
5. Василюк А.В., Парникоза И.Ю., Шевченко М.С. Биоразнообразие степей под охраной Красной и Зеленой книг Украины.//Степной бюллетень, №29. – 2010.
6. Сіренко І., Василюк О., Богомаз М. Незаконні рубки як наслідок прояву корпоративної замкнутості лісової галузі України. // Еколого-економічні та соціальні проблеми, зумовлені неефективним і несталим веденням лісового господарства та незаконними лісозаготівлями в Україні: //Зб. матер. Міжнар. наук.-практ. конф., 2–3 груд. 2010 р., м. Львів / за ред. І. Соловія, М. Чернявського, Я. Геника. – Львів : Товариство «Зелений Хрест», Ліга-Прес. – 2011. – 396 с.
7. Щорічна доповідь НУО (ЩД НУО) «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2011 рік (включаючи аналіз за період з 2003 року) / під ред. В. Мельничука, О. Кравченко, Т. Малькової. – К.: 2012. – 339 с.
8. Распопіна C. П. Зміни лісорослинних властивостей ґрунтів на згарищах в умовах Північного Степу // Лісівництво та агролісомеліорація. Харків: УкрНДІЛГА, 2011. – Вип. 118
9. Стратегия сохранения степей России: позиция неправительственных организаций. — М.: Изд4во Центра охраны дикой природы, 2006. — 36 с., ил.
10. Ткаченко В.С, Гелюта В.П., Генов А.П., Лисенко Г.М., Яровий С.С. Підсумки натурного пасовищного експерименту з випасання коней у Хомутовському степу/укр.бот.журн. 2009, т.66, №1
ПРОБЛЕМЫ СОГЛАСОВАНИЯ ПРИРОДООХРАННОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА С НОРМАТИВНО-ПРАВОВЫМИ АКТАМИ О КОНСЕРВАЦИИ ЗЕМЕЛЬ И АГРОЛЕСОМЕЛИОРАЦИИ
Василюк А.В., Институт зоологии НАН Украины, Мовчан Я.И., д.б.н., профессор кафедры экологии,, Национальный авиационный університет, Бурковський А., Всеукраинская экологическая лига
Законодательство, регулирующее осуществление мероприятий по лесомелиорации, сегодня остается несогласованным с законодательством об охране биоразнообразия. Такое положение дел вызывает регулярные нарушения природоохранного законодательства при осуществлении защитного лесоразведения. Должны быть внесены изменения, которые позволят избежать ситуаций, когда лесомелиоративными мерами создаются угрозы биотическому разнообразию, прежде степному.
Агролесомелиорация, угрозы для биоразнообразия, степи, консервация, правовые коллизии и пути разрешения
PROBLEMS WITH MATCHING ENVIRONMENTAL LEGISLATION REGULATIONS ABOUT LAND CONSERVATION AND AGROFORESTRY MELIORATION
Vasylyuk O.V., Institute of Zoology, Academy of Sciences of Ukraine, Movchan Ya.I, D.Sci (Ecology), professor of ecology, National Aviation University, Burkovskyy О., All-Ukrainian Ecological League
Legislation governing the implementation of measures to lisomelioratsiyi, remains inconsistent with the legislation on the protection of biodiversity. This is caused by regular violations of environmental laws in the implementation of protective afforestation. Should be amended to help avoid situations where agroforestry activities created threats to biodiversity primarily steppe.
Agroforestry, threats to biodiversity, virgin steppes, conservation, legal conflicts and resolution.
