Василюк О. ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ОХОРОНИ ПРИРОДНИХ ПАСОВИЩ У СТЕПОВІЙ ЗОНІ // Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми і перспективи розвитку сучасної аграрної науки». – Миколаїв: Миколаївська ДСДС ІЗЗ, 2014. – 165 c.
Переважна більшість територій, зайнятих природною трав’янистою рослинністю у 14 областях південно-східного регіону України, є степами (незалежно від ухилу ділянки, категорії земель тощо), що визначаються в рамках ботанічних та геоботанічних термінів. За оцінками експертів, кількість природних степових ділянок в Україні складає близько 3% від площі держави (при загальній площі степової кліматичної зони – 40%). У деяких адміністративних районах частка ріллі перевищує 90%. Враховуючи площу забудови, доріг, лісосмуг і т.д., можна констатувати, що від степових просторів залишились у відсотковому співвідношенні менше ніж інших екосистем. Для порівняння – площа лісів становить близько 15% території країни. Якщо протягом історичного періоду площа лісів на території сучасної України зменшилася приблизно утричі, то площа степів – у 40 разів.
За цієї причини, степові ділянки є місцем концентрації видів, занесених до охоронних списків. Залежними від збереження степових біотопів є 159 видів тварин з 543 включених до Червоної книги України (29%) та 276 видів рослин з 826 (33,4%), включених до ЧКУ.
Якщо переважна більшість історично степових ділянок сьогодні зайняті орними землями, то природна степова рослинність збережена лише на ділянках із складним рельєфом або на практично позбавлених ґрунтового покриву ландшафтах – на виходах порід і пісків, кам’янистих землях та у яружно-балкових системах, що юридично віднесені (помилково, на нашу думку) до сільськогосподарських земель, а саме «невгідь», «малопродуктивних» та «деградованих» земель.
В законодавстві відсутнє формулювання поняття «степ». В інших країнах також не вдається знайти факти законодавчого забезпечення степів. В таких умовах жодних процесів, направлених на охорону степів в Україні нема.
При цьому, законодавство регламентує збільшення площ природно-заповідного фонду України до 10,4% у 2015 р. та 15% від площі держави в 2020 (станом на 1.01.2014 – лише 6,05%).
В середині 90-х років ХХ століття були розроблені також і програми консервації земель (тобто відтворення природної рослинності) на значній площі еродованої ріллі. Основний напрямок консервації фактично передбачав відтворення степу Ғ залуження майже 7 млн. га орних земель. Під залісення було заплановано 2 млн. га орних земель. Зрозуміло, що консервація цих 9 млн. га не розв’язала б проблему повністю, проте, це могло б стати першим вагомим кроком у її вирішенні. На жаль, цього не сталося, бо одночасно в державі розпочався процес розпаювання, який мав на меті приватизацію сільськогосподарських земель, в першу чергу орних. Якби держава вирішила передати у приватні руки не більше 20 % ріллі, то ситуація не виглядала б такою катастрофічною в екологічному сенсі.
Замість цього, було прийнято фатальне рішення Ғ розпаювати переважну більшість сільськогосподарських земель, а це величезна площа: 275 тис. км2 або 45,5% території країни. А, отже, зберегти можна сьогодні лише ті ділянки, що залишились у державній власності.
Таким чином, необхідно розглядати природні пасовища у степовій зоні як ключовий резерв земель, перспективних для розвитку мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
