Василюк О., Бурковський О. ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ОХОРОНИ ГРУНТІВ ЯК НОВОЇ ПРАКТИКИ У ГАЛУЗІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ // Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми і перспективи розвитку сучасної аграрної науки». – Миколаїв: Миколаївська ДСДС ІЗЗ, 2014. – 165 c.
Головним чинником знищення природних екосистем в Україні є орне землеробство. Україна має один з найвищих показників розораності земель в світі, який складає за різними оцінками 54-57 %. При цьому пороговим вважається показник 38,2. Навіть у країнах ЄС, де щільність населення є більшою, ця цифра складає 25,6 %. При цьому в Звіті ООН про Біологічне різноманіття за 2010 р., говориться, що Європейський Союз планує до 2050 р. зменшити площу антропогенних територій за рахунок консервації земель фермерських господарств на 200 тис. км2 та переведення їх в стан природних екосистем.
Згідно до Розширеного п’ятирічного звіту про опустелювання та деградацію земель Міністерства екології та природних ресурсів України за 2012 р. «біля 14 % сільськогосподарських угідь України мають крутизну схилів від 3 до 10°. Розорювання схилових земель є одним з основних чинників, що спричинюють розвиток ерозійних процесів. Загалом в Україні деградовані та малопродуктивні ґрунти займають п’яту частину ріллі (6,5 млн. га), а незадовільний екологічний стан земель є однією з головних причин погіршення стану довкілля. Починаючи з 1 січня 2008 р., площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 92,4 тис. га, проте, не за рахунок ріллі, а за рахунок знищення сіножатей, пасовищ та перелогів. Площа ріллі навпаки збільшилась на 64,8 тис. га».
На початку ХХ століття вміст гумусу в чорноземах складав близько 9 %. На початку ХХІ століття концентрація гумусу 4 % вважається ледь не еталоном родючості. Показники родючості вимушено редагуються в умовах стрімкої втрати родючого шару ґрунту. Степи розглядаються як середовище консервації атмосферного вуглецю, а втрати родючості – як процес вивільнення вуглецю у атмосферу. Дернина степових злаків не пропускає дощову вологу глибоко під землю, органіка у степовому ґрунті майже не розкладається і активно накопичується. Таким чином, степ, якщо лишається степом, відбувається накопичення у ґрунті гумусу. Після тотального розорювання степів (остання масштабна хвиля розорювання відбулась в 1954 році), почались масові процеси втрати з ґрунту депонованого вуглецю і, відповідно – втрати родючості. Проте процеси консервації деградованих земель та виведення їх з обробітку, відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки» не фінансуються і не здійснюються.
Таким чином, в Україні не здійснюються необхідні заходи по боротьбі з ерозією та втратою родючого шару ґрунту, а при цьому, під виглядом боротьби з ерозією, здійснюється масштабна кампанія знищення останніх степових ділянок.
Пропонується введення у складі чинних норм Закону України «Про природно-заповідний фонд України» нової підкатегорії заказників – заказники для охорони ґрунтів.
