Cтепи України

Пропонований парк припускається створити в області русел Дніпра і Південного Бугу. Його площа буде складати близько 50 тис. га, а разом з буферною зоною – 80 тис. га. Межами парку є ділянки верхньої (плотина Каховської ГЕС, Каховка Херсонської обл. і Нова Одеса Миколаївської обл.) і нижньої (верхів’я Дніпрово-Бугського лиману) течії  області русла рік і їх надзаплавної тераси.

Територія парку, що пропонується, охоплює мальовничі ділянки заплавних ландшафтів, що відрізняються багатством і унікальністю рослинного і тваринного світу. Вони характеризуються інтенсивним господарським використанням, є рекреаційною зоною Херсона, Миколаєва, Каховки, Цурюпинську, Голої Пристані, Нової Одеси. Клімат регіону помірно континентальний. Середньорічна температура складає 7-9 градусів за Цельсієм, середньорічна кількість опадів – 300-400 мм.

В геоморфологічному відношенні територія, що розглядається, доволі одноманітна. Рельєф заплавної тераси частіше рівнинний, сильно порізаний водотоками. Прируслові частини рукавів і водотоків Дніпра дещо підвищені, відрізняється слабкохвильовим рельєфом, підвищуються над меженним рівнем води на 2-3 м. (околиці Каховки), і на 0,5-1 м. (околиці Голої Пристані). Перша надзаплавна тераса Дніпра в межах парку являє собою комплекси масивів пісковику різної височини (0,5-5 м.). Надзаплавна тераса Південного Бугу слабко виражена, має вигляд платоподібного підвищення, котре поступово переходить у заплаву. Правим берегом Дніпра і Південного Бугу до заплави примикають схили степової тераси висотою 5-15-30 м. з виходами вапняків.

Рівень води у заплавах не відрізняється мінливістю, що обумовлено зарегульованістю обох рік. Ґрунтові процеси характеризуються слабким розвитком, переважають дерново-лучні, лічно-болотні, болотні і солончакові ґрунти. Значні території займають знов сформовані відкладення кіс, ділянок островів прибережної смуги, заливів і озер, а також сплавін. За геоботанічним районуванням УРСР (Білик, 1977) територія. що розглядається, відноситься до Нижньодніпровського плавневого геоботанічного регіону.

Рослинність плавнів представлена комплексом типів, сформованих під впливом специфічних, різко діференційованими багатьма факторами середовища умовами. Вона складається з піщано-степової, лісової, кущової, лучної, галофітної, болотної і водної. В цілому рослинність названої території має вид суцільних високотравних заростей з тростнику звичайного, рогози вузьколистої, камишу озерного, що перериваються смугами кущів і дерев. Серед них окремими крупними і дрібними плямами виділяються водойми з водною рослинністю. Кожна чатина даної території має свої особливості. Північна частина характеризується переважанням лучної, лісової і чагарникової рослинності (Дніпро), а також лугової (Південний Буг), південна – болотняої і водної. На східній частині переважає болотна, лучно-степова, лісова і чагарникова (Дніпро), болотяна і водна (Південний Буг), західній – водна (Дніпро, Південний Буг).

Основними типами рослинності є болотна і водна, що займають всього близько 60 % всієї області русел. Болотна зазвичай зустрічається в центральній частині заплави, більше представленя у верхній і середній частинах території, що досліджується. На Дніпрі вона різноманітна і займає набагато більше площі, ніж на Південному Бузі. Це обумовлено характерними для низин Дніпра процесами заболочування, що менш виражено на інших ріках Надчорномор’я (Самойлов, 1952). Болотна рослинність представлена формаціями лісових, чагарникових і трав’яних боліт. Для русла Південного Бугу характерні лише останні.

Трав’яні болота складають основу рослинного покриву заплавних ландшафтів території, що досліджується. Вони тяжіють до перезволожених діялнок і відрізняються флористичним багатством, представлені формаціями тростнику звичайного, рогози вузьколистої і широколистої, осоту гострого, госрокніцевої і ложноситевої. Серед них найбільш розповсюджені і займають найбільші території спільноти тростнику звичайного. Лісові і чагарникові болота зустрічаються значно рідше. Вони є також рідкісними для регіону в цілому. Перші сворює формація вільхи клейкої, другі – верби попелястої. У складі травостою болотяної рослинності є велика кількість видів, межа суцільного розповсюдження ких знаходиться значно північніше – турча болотяна, наумбургія кистєподібна (Naumburgia thyreiflora), теліптерсис болотяний, рідкісні для регіону. Крім того, тут ростуть види, що характеризуються диз’юктивним ареалом – білоцвітник літній (Leucjoum aestivum), митник болотяний (Pedicularis palustris), а також рідкісні для флори України в цілому ятришнік болотяний і дрімлик болотяний.

Водна рослинність також багата і різноманітна. Вона більш розповсюджена на ділянці нижньої течії дельт. Представлена повітряно-водною і справжньою водною рослинністю. Перша зазвичай прив’язана до мілководних прибрежних ділянок водойм з товщею води у середньому 10-70 см., з мулястим, мулясто-піщанимии і мулисто-торфяними денними відкладеннями. Великі її площі зосереджені навколо акваторій внутрішньоплавневих озер, а також на мілководді авандельти. Значні масиви є вздовж водотоків дельти Дніпра. Менше площі вони займають у верхній частині руслових областей. Вона включає формації троснику звичайного, рогози вузьколистої, очерету озерного. Часто зустрічаються скупчення рогози широколистої і Лаксмана (Typha laxmanil), манника великого, очерету прибережного і Табернемонтана (Scirpua tabernaemontani), їжеголовника прямостоячого, сусака парасольковидного, стрілолиста звичайного, болотниці болотяної, частухи подоріжникової.

Справжню водну рослинність утворюють спільноти листя прикріпленого з платівками, що плавають на поверхні, і зануреного, а також видів, що плавають на поверхні і у товщі води. Рослинність прикріплена з платівками листя, що плаває на поверхні води, і занурена, за площами, які вони займають, займають перше місце у даній групі. Її угрупування приврочені до мілководних ділянок внутрішньоплавневих озер. Значні площі її зосереджені в авандельтах, а також часто у неглибоких водотоках. Характерні для місць з товщею води від 0,5 до 3 м. і мулясто-піщаними, мулястими денними відкладеннями. Більш розповсюджені ценози формацій глечика білого, глечика жовтого, горця земноводного, рдестів пронзеннолистого і гребенчатого, урутою колосоподібною і мутовчатою, елодеї канадської, вадіснерії спіральної, нанди морської. Часті ценози рдестів курчавого (Potameta pectinati), блискучого і Бертхолдьда (Potameta berchtoldit).

Рослинність, що вільно плаває, займає захищені мілководдя стариць, рукавів, що затухають, заливів, внутрішньоплавневих озер з відсутністю або з невеликою течією і поверховим коливанням рівня води, рідше зустрічається у водоймах авандельти. Її угрупування приврочені до мілководь з товщею води від 0,3 до 5 м. і мулисто-піщаними, мулисто-торфянистими денними відкладеннями. Найбільш звичні ценози формацій рогалисника темно-зеленого, багатокорінника звичайного, ряски малої, тілоріза алоеподібного, сальвінії плаваючої.

У складі водної рослинності ростуть рідкісні і ті, що щезають на території УРСР, види – водяний горіх плаваючий (у широкому розумінні), болотоцвітник щитолистий, сальвінія плаваюча, альдрованда пузирчата, а також рідкісні і ті, що щезають у регіоні, – глечик білий, глечик жовтий, рдести блискучий, взморниколистий, плаваючий (Potamogeton natana) і злаколистий (P. gramineus).

Лісова і чагарникова рослинність на даній території займає близько 10 % площі. Вона є характерним елементом ландшафту плавнів низин Дніпра (Афанасьев, 1951). У низинах Південного Бугу представлені лише окремі її фрагменти. Приврочена до прируслових гряд островів і підвищених центральних ділянок. Великі масиви знаходяться на притерасних територіях лівобережної заплави. У цілому лісова і чагарникова рослинність більше розповсюджена на ділянках верхньої і середньої течії руслової області. У низинах дельти зустрічається лише на підвищеннях островів. Характерно, що найбільші масиви лісової і чагарникової рослинності приврочені до ділянок з’єднань декількох водотоків.

Лісова рослинність в основному утворена угрупуваннями формацій верб білої і ламкої, тополі чорної, ясеню високого, вільхи клійкої, часто зустрічаються насадження в’яза гладкого, тополі білої (Populus alba), білої акації. Масиви вербних і тополевих угрупувань є невеликими у системі лавневих ландшафтів Причорномор’я. Перші, як правило, представлені середньо- і низькопродуктивними ІІ-ІVбонітету деревостоями з зімкнутостю крон 0,7-0,9. Трав’яний покрив цих лісів утворюють види, що виносять тривале затоплення. Це тросник звичайний, рогоза широколиста, польовиця побігоносна, деребєннік верболистий, зюзнік європейський, молочай болотяний (Euphorbia palustria), хвощ болотяний (Equlaetum paluatre), пострумник широколистий, горець земноводний, леєрсія рисоподібна (Leersia oryzoidea).

Тополеві ліси частіше представлені з ранньопродуктивними ІІ-ІІІ бонітету деревостоями з зімкнутістю крон 0,8-0,9. Трав’яний покрив цих лісів утворюють види, що виносять тривале зетоплення. Цк польовиця собача (Agrostia canina), лисохвіст лучний, чорноголівка звичайна, піжма звичайна (Tanacetum vulgare).

Чагарникову рослинність утворюють формації аморфи чагарникової (Amorpheta fruticoase) і верби трьохтичинної. Вони зазвичай приврочені до новоутворених екотопів прируслових гряд водотоків.

Лучна рослинність займає близько 20 % території і зустрічається на притерасних ділянках заплави, прирусловим грядам водотоків, на підвищеннях островів. Представлена болотистими (70 % площі лук), рідше справжніми, остепненими і засоленими луками. Їх утворюють формації канареїчнику тросникоподібного, бекманії звичайної, мятлику болотного (Poeta palustris), осики гострої.

Найменш розповсюдженим типом є галофітний, представлений солончаковою і солонцевою рослинністю. Його угрпування приврочені до притерасних, частіше лівобережних ділянках заплави Дніпра і Південного Бугу, зрідка зустрічається на островах низин дельти Дніпра.

Крім охарактеризованих типів, на даній території значні площі займає рослинність пісків, що заростають (до 5 %), котру утворюють полин польовий, венічний, високий, і Черняїва (Artenisia tachernievisana), білокрильник несправжній, аргузія сибірська, денник білий, колосняк чорноморський, подорожник піщаний (Plantago arenaria). Вона приврочена до ділянок надзаплавної тераси, особливо лівобережної частини русла Дніпра. Крім цього, у парку нвеликі площі зайняті степовою рослинністю, що переважає на схилах балок, вапнякових оголеннях прибережних круч і відрізняється флористичним багатством. Тут часто зустрічається ковила волосиста, ефедра звичайна (Ephedra distachia), осока вузьколиста (Carei stenophylla), гусяча цибулька низька (Gagea pusilla), цибулька кругла (Allium rotundum), ахомолочник вузьколистий (Ornithogalum tenoifolium), келерія тонка (Koeleria gracilis), мятлік цибульковий (Poa bulbosa), шалфей поникший, дубравник баловойлочний (Teucrium polium).

На даних територіях представлені також угрупування чагарників, що утворюють мальовничі пейзажі, особливо на правобережних вапнякових схилах Південного Бугу, – барбарис звичайний, гордовина, гльод, бірючина звичайна (Liguatrum vulgare), крушина ламка, горобина звичайна, спирей зазубрений і зверобоелистий (S. hypericifolia), шипшина, зустрічаються також великі масиви насаджень сосни звичайної, білої акації, ільми гладкої, тополі чорної.

Багата і різноманітна флора проектуємого парку, що нараховує близько 1000 видів судинних рослин. Її особливістю є незначна кількість спорових представників, а також високий відсоток коорофільних видів серед судинних. Більшість видів характеризується євразійським і плюрозальним типами ареалів. Значна кількість характерних для більш північних лісових районів видів, котрі долиною Дніпра опускаються далеко за межі південного суцільного розповсюдження. У регіоні вони є рідкісними, а на даній території ще достатньо розповсюджені. Це осики заяча (Carex leporina), зближена, волосистоплідна, дерниста і пузирчата (С. vealcaria), вейник непомітний (Calamagostria neglesta), манниик плаваючий, волошники простий (Thaliotrum simplex) і світлий (T. lucidum), кіпреї болотяної (Epilobium palustre) і дрібноквітковий (Е. paliyfroum), а також деякі вже названі види трав’янистих боліт. Іншу групу рідкісних видів складають ще доволі розповсюджені у руслових областях Дніпра і Південного Бугу третичні реликти – водяний горіх плаваючий, болотоквітник щитолистий, глечик білий, глечик жовтий, альдрованда пузирчата, вольфія безкровна (Wolffia arrhina), наяда морська. Чотири види – водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, ятришник болотяний і дремлік болотяний – занесені до “Червоної книги УРСР”, один – водяний горіх плаваючий – до “Червоної книги СРСР”. У флорі проектуємого парку нараховується близько 30 ендемичних видів, більша частина котрих є представниками псамофітно-літорального ендемічного комплексу Причорномор’я.

Специфіка території, зокрема наявність значних площ акваторій і заболочених ділянок, слабка рекреаційна стійкість плавнів і інтенсивна водогосподарська і сільськогосподарська діяльність в окремих регіонах, визначило необхідність її зонування за ступенями охорони, господарювання і рекреаційного навантаження.

З цих позицій у русловій зоні Дніпра виокремлено три райони (верхній природно-рекреаційний, центральний рекреаційно-господарський і нижній природно-заповідний), Південного Бугу – два (верхній природно-заповідний і нижній природно-рекреаційний).

Верхній природно-рекреаційний район русла Дніпра відрізняється крупними масивами лісопаркових ландшафтів, наявністю численних водойм різноманітного походження, водотоками, а також ділянками схилів з вапняковими виходами. Господарювання на території помірно інтенсивне. Рекреаційні навантаження невеликі. Центральний рекреаційно-господарський район характеризується перш за все високим рекреаційним навантаженням, інтенсивним господарюванням (сінокосіння, випасання худоби) і забудовою прируслових гряд островів під колективні сади. Нижній природно-заповідний район включає ділянки заплави і прибережні ділянки першої надзаплавної тераси від Голої Пристані до верхів’їв Дніпровського лиману. На території розміщені об’єкти повної і часткової охорони – Бакайський державний заказник республіканського значення. Дніпровське рибне господарство, Червоноковське і Прореланське мисливське господарство. Південна частина введена до складу буферної зони Чорноморського біосферного заповіднику. Район відрізняється малопорушеними масивами лісової, болотяної і водної рослинності, багатою флорою. Прибережні надзаплавні ділянки і піщані острови авандельти є місцем проростання псамофітних комплексів. Господарювання на території ведеться менш інтенсивно, ніж на інших, рекреаційні навантаження невисокі.

Верхній природно-заповідний район русла Південного Бугу включає заплавні ділянки і схили балок від м. Нова Одеса до с. Вільшанське Миколаївського району. Район відрізняється малопорушеними масивами водної і болотяної рослинності. Ділянки схилів з вапняковими оголеннями є місцем проростання багатьох степових ендемів. Господарювання на території району помірне. Рекреаційні навантаження невисокі. Нижній природно-рекреаційний район включає території заплави Південного Бугу і руслову частину від с. Вільшанське до м. Миколаїв, а також прибережні ділянки лівого берегу Бузького лиману до впадіння його до Дніпровського. Ці території відрізняються перш за все високим рекреаційним навантаженням, інтенсивним господарюванням і забудовою прибережних ділянок (схилів) під колективні сади. Рослинний покрив зазнає значного антропогенного впливу.

Відповідно з територіальним розміщенням рослинності руслової області, її наукової і природоохоронної цінності, а також ступеню господарського використання зонування кожного району має бути проведено індивідуально. Для верхнього природно-рекреаційного району руслової області Дніпра і нижнього – Південного Бугу воно спрямоване перш за все на охорону природних комплексів, організацію туризму і раціонального господарювання. У центральному, котрий буде перетворений у район парків, спортивних комплексів і зон відпочинку, зонування має забезпечувати природоосвітню працю (експонування і популяризація природних і садово-паркових ландшафтів). Воно також буде слугувати збереженню компонентів плавневих ландшафтів при можливо допустимому їх використанню. Для нижнього природно-заповідного району русла Дніпра і верхнього – Південного Бугу воно спрямоване на забезпечення найбільш повної охорони його територій. Ця територія має бути включена до абсолютно заповідної зони.