Cтепи України

Перспективи розвитку мережі природно-заповідного  фонду степової зони України в умовах створення нових  лісових насаджень. Василюк О.В. / Біологічні дослідження  молодих учених в Україні.Матеріали IX Всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих науковців.28-29 жовтня 2009 року. Наукове видання. Київський національний університет імені Тараса Шевченка,Біологічний факультет, Київ 2009.

Василюк О.В. Інститут зоології імені І.І.Шмальгаузена НАН України,
Національний екологічний центр України, м.Київ.

Відповідно  до п. 2. Указу Президента України від 04.11.09 № 995/2008, державним адміністраціям доручено визначити деградовані, малопродуктивні та техногенні забруднені землі, які доцільно заліснити та додатково виділити для заліснення території із земель запасу. Наказом Держкомлісгоспу України від 29.12.08 №371, що є реалізацією Указу для областей затверджено оптимальний показник лісистості. Так, частка заліснених територій має зрости переважно у «степових» областях (4,1 % від площі регіону) (Попков, 2009). При визначенні цих показників не враховано екологічну доцільність та правову доступність такого заліснення а також наявність придатних для лісорозведення земель.

Більшість земель запасу у степовій зоні, складають балки, кургани, та схили вздовж об’єктів гідрографічної мережі, що становлять весь обсяг останніх місць збереження генофонду степового біорізноманіття, серед якого значна частка видів відносяться до категорій рідкісних, зникаючих та ендемічних. Частина видів включена до Червоної книги України (ЧКУ) та списків міжнародних конвенцій. Тож, ці об’єкти мають стати основою екологічної мережі та мережею перспективного природно-заповідного фонду (ПЗФ) регіону.

Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення. Це, в свою чергу, призводить до нищення степових видів (у т.ч.зникаючих) (приклади: зак. «Заплава р.Чингул» (Токмацький р-н), зак. «Балка Троїцька» (Мелітопольський р-н), територія, зарезервовована під розширення ПЗ «Єланецький степ») (Василюк, Богомаз, 2009).

Степові угруповання, властиво, легко переживають пожежі (Коломієць, Бурда, 2007). Багаторічна ж статистика лісових пожеж свідчить, що соснові насадження, створені в степовій зоні, є найбільш пожеженебезпечною категорією деревостанів в лісовому фонді України (Попков, Полякова, Радченко, 1995) (у 2009 р. в Херсонській обл. вогнем знищено 80% насаджень, створених у 2007-2008 рр.). Створенню штучних насаджень в степовому регіоні передує оранка, яку значна частка представників степової флори не витримує. Протягом 10-20 років, при відсутності підтримки і оновлення, насадження значною мірою деградують, вигорають і врешті заміщуються степом (Івко, 2009). Але видовий склад такого «самовідновленого» степу вже є значно біднішим. Прикладом цьому є комплекс степових балок біля сіл Тулинці та Македони на Київщині. Одна балка в минулому була розпахана і наразі не зберегла жодного занесеного до ЧКУ виду; інша – ніколи не була розпаханою і попри щорічні випалювання є найбільшим осередком раритетної степової флори в області (зак. «Тулинецькі переліски»).

Наявність принаймні одного «червонокнижного» виду на ділянці достатня для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ) (ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та ЗУ «Про Червону книгу України» (ст.4)). Аналогічно, основним, законодавчо врегульованим методом охорони зникаючих видів є заповідання територій, на яких вони поширені. При передачі ділянок під заліснення розглядається лише непридатність їх як сільськогосподарських орних земель, і зовсім не розглядається потреба збереження рідкісних видів; при погодженні відведення таких ділянок не залучаються зоологи та ботаніки, не опрацьовуються наявні літературні дані.

Розширення  мережі ПЗФ є невідкладною і актуальною задачею (Указ Президента України від 23.05.2005 №838/2005), оскільки нинішні показники заповідності України (4,9%) дуже віддалені від європейських показників (10-15%). Розширення мережі ПЗФ степового регіону України можлива лише за рахунок залишків степових біотопів. В Миколаївській обл. на даний момент збережено близько 2,3 % цілинних степових ділянок. Частка заповідності в області складає також 2,3%, але до ПЗФ включені значні площі пісків, акваторії (Деркач, Сєрий, 2009). Значна частина степів лишається незаповідною. Нами внесена пропозиція про створення на Миколаївщині запланованих у різний час 150 ПЗФ місцевого значення, переважну більшість яких становлять степові балки і схили. Ця пропозиція відхилена, проте в більшості районів області заплановано створення орієнтовно по 3 000 га лісових насаджень, загальна площа яких значно перебільшує наявну площу степів. Підрозділи Держкомлісгоспу Херсонської обл. вважають за необхідне розпочати створення нових насаджень виключно в степових балках. В Луганській обл. створення 100 600 га лісів заплановане переважно за рахунок найбагатших на степи районів – Сверловського, Попаснянського та Антрацитівського.

Тож більшості степів України вже у найближчі роки загрожує безповоротне знищення а темпи створення ПЗФ та виявлення перспективних для заповідання територій значно повільніші ніж темпи заліснення і не мають державної підтримки. Законодавчо не передбачене також і фінансування ведення Червоної книги України і Державного кадастру тваринного світу. Тобто на державному рівні відсутній моніторинг охоронюваних видів і інвентаризація пунктів їх поширення. Без цього, обгрутування заповідання сильно ускладнене.

Так, лише в складі степових ценозів зустрічаються 110 видів рослин (86 на континентальній частині та 35 в АР Крим (24 лише тут) та 91 вид тварин (51 на континентальній частині та 58 в АР Крим (40 лише тут), включених до ЧКУ. Із списків Бернської конвенції суто степовими є 17 видів рослин (2 лише в Криму) та 44 види тварин (8 – лише в Криму). Суто степовими є і 8 видів ссавців, що пропонуються до включення в Додатки Бернської конвенції. Майже всі ці види можуть існувати лише в степових ценозах. При цьому, в Луганській обл., де заплановані найбільші обсяги заліснення, зустрічається 42 «бернських» та 96 «червонокнижних» видів.

Також, збереження степових біотопів необхідне для формування екологічної мережі степової зони, оскільки цей процес передбачає репрезентативність типових біотопів кожного з регіонів.

Висновки.

1. Розширення мережі ПЗФ степової зони України можливе та доцільне переважно за рахунок заповідання степових балок та схилів.
2. Створення нових лісових насаджень за рахунок степових біотопів є фактором прямого нищення охоронюваних видів та місць їхнього поширення а також унеможливлює розвиток мережі ПЗФ степової зони і формування екологічної мережі.
3. Необхідно розробити загальнодержавну програму «Степи України», яка включить у себе інвентаризацію степових біотопів, оптимізує заповідну справу регіону та спланує напрямки відновлення обсягів вкритих степовою рослинності площ з метою збереження та відтворення степових видів, які знаходяться під охороною.
4. Будь-яке відведення ділянок під заліснння у степовій зоні необхідно здійснювати лише після обстеження фахівцями зоологами та ботаніками.