Перлини причорноморря
Ноя 17th, 2010 by stepan
українською
З серії “Новий злет природно-заповідної справи на Україні”
Базовим завданням охорони природи
є ще раз збереження її окремих
ділянок у недоторканості
Ф.Р. Штильмарк
Причорноморські ландшафти чи не в найбільшому ступені постраждали внаслідок своєї великої рекреаційної привабливості. внаслідок цього фактично в природному вигляді залишилися лише їх окремі фрагменти, які потребують негайних та дієвих заходів з охорони. Нажаль далеко не всі вони охоплені природно-заповідним режимом, зважаючи на що знаходяться під загрозою рекреаційного та господарського освоєння. Тим більш приємно, що згідно Указам Президента В. А. Ющенка від початку 2010 р. в приморській смузі постали національні природні парки (НПП) “Чарівна гавань” на Кримському півострові, “Тузловські лимани” на Одещині, а також нові парки на Кінбурнській косі (Миколаївська область) та о-ві Джарилгач (Херсонська область) – НПП “Білобережжя Святослава” та “Джарилгач” відповідно. В цій статті пропонуємо розповідь саме про них.
“Чарівна Гавань”
Територія парку займає один з найпосушливіших районів Криму ¬ крайню частину найбільш західного його Тарханкутського півострова. Більшу частину півострова займає Тарханкутська підвищена рівнина, яку переринають три ували – невисокі м’яко окреслені згладжені височини. Зокрема від крайньої західної точки Криму – мису Кара-Мурун тягнеться Оленівський (Джангульский увал) висотою до 240 м. н. р. м., а північніше Крейдяний (Тарханкутський) – 179 м. та Бакальский – 75 м. н. р. м. ували. Ували розділені котловинами – Дозорненською та Джарилгачською. Схили увалів, що спрямовані до моря, мають круті схили та прорізані ярами, балками сухоріччями та лощинами. На території парку це комплекс балок північного узбережжя півострова: Ожинова, Білої Скелі, Карамиш, Рапаняча, Кіпчак, Великий та Малий Кастель, а також Тернова та Очеретай. З характерних форм рельєфу слід також відмітити зсувне узбережжя “Джангуль”, а також прибійні форми рельєфу на узбережжі Атлеш.
Відкритих джерел води на території парку практично немає. Вода у балках з’являється лише у короткий весняний період, одразу після танення снігу. Територія Тарханкутського півострова має достатньо бідні ґрунти. Домінуючим типом рослинності є справжні дерновинно-злакові бідно-різнотравні степи. Також зустрічаються фрагменти каменистих опустелених, а також чагарникових степів. В гирлових частинах балок наявні ділянки лучної рослинності, а на піщаних пересипах, що відділяють солоні озера від моря – псамофільної. Значну цінність становлять наявні тут популяції гірсько-кримських видів рослин, нетипових для степів. Наразі на території парку зростає 11 кримських ендеміків, а також вузький тарханкутський ендемік – полин Дзевановського. З видів занесених до Червоної книги України (ЧКУ, 2009) тут зростають холодок Паласа, астрагал тарханкутський, ковила Браунера, ковила волосиста, бурачок Борзи та ін. Степові угруповання за участю видів роду ковила охороняються Зеленою книгою України. Великі степові ділянки, що збереглися на Тарханкутському півострові загалом та на частково на території парку дають можливість для існування тут степової фауни. Степові травостої є оселищем не менш ніж 20 видів комах, занесених до ЧКУ. З рептилій тут поширені червонокнижні жовтобрюх та степова гадюка. З птахів в урочищі тримаються дрохви та степові журавлі. А вночі можна почути характерну пісню дрімлюги. Справжніми володарями вапнякових карнизів урвищ прибережних схилів Тарханкуту є чубаті баклани (Занесені до ЧКУ). До 50-х рр. ХХ ст. Тарханкут був одним з не багатьох місць розмноження тюленя монаха. Цьому сприяла відлюдність внаслідок великого дефіциту води у цьому регіоні. З часів залізного віку і до підкорення Російською імперією цей регіон слугував малопродуктивними угіддями для випасу скота, певний розвиток мало також рибальство. Загалом район парку вперше заселений з часів мідного віку. Вважається, що первісні мисливці перейшли через болотисту низину, що існувала в той час на місці Каркінітської затоки та заселили тутешні ліси. А назва парка пов’язана з розташованим на північний схід від його межі античним поселенням Калос Лімен, руїни якого досліджені біля селища Чорноморське. В часи грецької колонізації система поселень Херсонеського Полісу охоплювала все узбережжя Тарханкутського півострову. Назва ж Тарханкут пов’язана з наступним етапом історії регіону. Зі створенням у 1449 р. Кримського ханства, тут знаходилися землі передані мусульманському духівництву та звільнені від податків. Тому цей регіон називали “місцем вільним від податей” – “Тарханом”. Згодом назва трансформувалася у “Тарханний-кут” і відповідно “Тарханкут”.
Національний парк «Чарівна Гавань» створений Указом Президента № 1037/20091 на базі кількох об’єктів ПЗФ Чорноморського району Автономної республіки Крим. Це зокрема ландшафтний заказник «Джангульський», (100 га надзвичайно мальовничого та багатого на рідкісні види Джангульского зсувного узбережжя), гідрологічна пам’ятка природи «Аквальний комплекс біля Джангульського зсувного узбережжя» площею 180 га, гідрологічна пам’ятка природи «Прибережний аквальний комплекс біля мису Атлеш», площею 180 га, заповідні урочища «Атлеш» площею 10 га та «Балка Великий Кастель» площею 20 га. Територія парку наразі включає 10900 га території півострова.
Втім, зважаючи на збереження на Тарханкутському півострові величезних масивів справжніх типчаково-ковилових степів (не менше 10 тис. га), цей національний парк від моменту свого створення потребує розширення. Натомість внаслідок байдужості місцевої влади та контролюючих органів автономії справа розбудови діяльності національного парку «Чарівна гавань» від моменту виходу указу зовсім не просунулася. Заповідні узбережжя стали ареною не тільки варварської за своїм впливом на довкілля рекреації, але й неприхованого курортобудівництва. Вражаючим є факт будівництва в серці зновствореного національного парку – заповідному урочищі «Атлеш» цілісного майнового комплексу для надання розгалуженої системи туристичних послуг та стаціонарної рекреації «Притулок рибака». Комплекс, що включає готельні номери, базу дайверів, дельфінарій….і навіть церкву розмістився не де не будь а над аркою Великого Атлешу, спотворюючи природний вигляд берегів заповідного урочища. Велику небезпеку становить прокладання дороги в урочище Атлеш, що ведеться господарем комплексу і призведе до лавиноподібного зростання кількості відпочиваючих та повної деградації природних скарбів. Ці і подібні порушення мають бути негайно припинені.
“Тузловські лимани”
У зв’язку з стрімким розвитком рекреації на Одещині не трансформованих ділянок Чорноморського узбережжя практично не залишилося. Одним з останніх їх фрагментів є район так званих Тузловських лиманів, де Указом Президента №1 від 01.01.2010 р. було створено однойменний НПП площею 27865 га. До складу його території включені: акваторія озер Бурнас, Алібей, Хаджидер, Шагани, Карачаус, Малий Сасик і Джантшейське, причорноморська коса, гирлові заболочені ділянки річок Алкалія, Хаджидер та малих річок, що впадають до озер Шагани і Карачаус, лісове урочище «Лебедівка». Територія національного природного парку характеризується домінуванням приморської пасмофітної та галофітної рослинності. Перша сформована головним чином угрупованням колосняку чорноморського, полину мітлистого та морської гірчиці, що формують смугу шириною 10-20 м, що тягнеться вздовж піщаних пляжів. По схилам узбережжя лиманів поширені також ділянки полиново-злакового степу. Галофітна рослинність представлена головним чином заростями солонцю. На території парку зростають види рослин занесені до Червоної книги Чорного моря, Червоної книги України, Червоного списку Одеської області та Європейського Червоного списку. По акваторії Чорного моря наявні рідкісні формації морської трави-камки, що занесені до Зеленої книги України.
Акваторія лиманів та прибережна частина моря слугують місцем великого різноманіття птахів. Зокрема відмічені види занесені до Червоної книги України: великий та малий кроншнепи, степова та лучна тир кушки, лежень, кулик-сорока, кулик-довгоніг, шилодзьобка та б. ін. З ссавців трапляються сліпак білозубий і горностай. Степові фрагменти є останнім прихистком рідкісних видів степових комах.
Створення національного природного парку „Тузловські лимани” дозволить зберегти її унікальність та забезпечити постійне наукове спостереження, своєчасне реагування на негативні тенденції деградації та можливість їх попередити. Але створення НПП само по собі ще не вирішує всіх проблем збереження цього цінного прибережного куточка. Адже збереження його біорізноманіття в умовах все зростаючого рекреаційного пресу в значному ступені залежить від вдалого зонування території парку.
“Білобережжя Святослава”
Білобережжям називали наші предки слов’яни район піщаних кіс в гирлі Дніпра. Саме тут під час повернення з Болгарського походу (972 р.) зимував зі своїми воїнами князь Святослав Хоробрий. Кінбурнська коса – один із семи великих піщаних масивів, який утворився на місці древньої дельти Дніпра. Саме тут Указом Президента № 1056/2009 створено НПП «Білобережжя Святослава» площею 35223,15 га
Неоцінимим природним багатством цього куточка Причорномор’я є велика кількість озер. Частина з них розміщена вище рівня моря і живиться переважно атмосферними опадами. Ці озера прісні, мілководні, відомі ще як “солодкі саги”. У живленні інших водойм важливе значення мають морські води, які просочуються крізь піщані товщі. Вода в цих озерах солона. У спеку вона випаровується, утворюючи на дні суцільний шар солі. Іноді тут залягають товщі цілющих грязей.
Рослинність знов створеного парку досить різноманітна, що обумовлює наявність великої кількості видів рослин, зокрема рідкісних та зникаючих. Особливу цінність становлять приморські луки між озерами Чернине і Черепашине, в околицях села Покровки, вдалось зберегти одне з найбільших у Європі місцезростань диких орхідей – зозулинців розмальованого, блощичного, болотного, салепового і запашного, що потрапили на сторінки Червоної книги України. Площа орхідного поля перевищує 60 га, а за унікальністю його можна порівняти лише з Долиною нарцисів на Закарпатті. Про давність та самобутність лісової рослинності Кінбурна свідчить, насамперед, те, що в гайках росте багато суто лісових чи вологолюбних рослин – конвалія, купина пахуча, ожина, чина лісова, проліска дволиста, фіалка приємна, вужачка звичайна тощо. Серед місцевих деревних та чагарникових порід – наявні такі ендемічні види, як наприклад береза дніпровська. Очевидно, що переважна більшість низин на нижньодніпровських пісках у минулому були вкриті лісами, а навколишня місцевість мала характер лісостепового ландшафту. З плином часу, внаслідок господарської діяльності людини лісові масиви були майже повністю знищені, а цілинні арени розбиті. На їх місці залишились голі піски, які в результаті розвіювання утворили високі горби-кучугури. Ці бархани слугують середовищем для існування унікальної тварини нижньодніпровських пісків – дрібного тушканичка-емуранчика (кандибки), занесеного до ЧКУ
Не менш унікальною можна вважати і Ковалівську сагу – найбільший на півострові вільховий гай, що розкинувся біля моря. Він дуже заболочений, нагадує непролазні джунглі та забезпечує велике біорозмаїття. Тутешні ліси високо цінувалися античними поселенцями Ольвії, що робили сюди експедиції за деревиною. Пізніше на стрілці Кінбурнського півострова знаходилася турецька фортеця, відома з XV ст. За неї йшли жорстокі бої, аж поки у 1855 р. вона не припинила своє існування. З того часу на стрілці півострову залишилися хіба що залишки її валів.
Оголошення території цього надзвичайно цінного природного куточка Причорномор’я національним парком – це справжня перемога, зважаючи на те, що місцеве керівництво вже давно планує суцільне рекреаційне освоєння цієї території.
“Джарилгачський”
Новий національний парк “Джарилгацький”, створений Указом Президента № 1045/2009 від 11.12.2009, включає острів Джарилгач у Каркінітській затоці Чорного моря, та частину Джарилгацької затоки, що відділяє його від узбережжя Херсонщини. Загальна площа парку – 10000 га. Острів має видовжену форму (із заходу на схід), із заходу продовжується довгою косою, що з’єднує острів з берегом. Косу острова від суходолу відділяє вузька протока, котра інколи пересихає, формально перетворюючи острів на півострів. Острів низинний і здалеку практично не помітний. на ньому наявні відкриті джерела прісної води – не пересихаючі озерця та підземні води.
Рослинність острова вдало класифікована М. В. Шарлеманем ще у 1927 р. За його даними на островi “можна видiлити 4 смуги: пiвнiчний берег з намивами камки (шириною вiд 3 м до 1,5 км), пiску i черепашок; солонi озера i солончаки з типовою рослиннiстю; степ, що займає середню частину острова; пiвденний берег з пiщаним пляжем i кучугурами”.
Флора острова досліджується, починаючи з ХІХ ст. Зокрема її детально досліджував херсонський ботанік Й. К. Пачоський. Серед судинних рослин на островi росте 499 видiв голонасiнних i покритонасiнних, що належать до 252 родин i 72 сiмейств. З вказаних рослин 51 ендеміки. 11 видiв занесенi до ЧКУ, 4 – до Європейського червоного списку. Тут знайдено також 7 видiв орхiдних, бiльшiсть місцезростань яких виявилися найбiльш пiвденними в степовiй Україні. За рiзноманiттям рослинного свiту та за кiлькiстю рiдкiсних видiв Джарилгач випереджає свого тисячолiтнього супутника – Тендру. На островi можна бачити такі червонокнижні рослини, як ковила днiпровська, меч-трава болотяна та золотоборідник цикадовий.
Фауна прилеглого моря рiзноманiтна. Серед його мешканців увагу привертають кам’яна та трав’яна креветки та два десятки видiв крабiв. Справжньою цінністю тутешніх вод є осетровi риби – стерлядь та севрюга, занесені до ЧКУ.
З рептилій острів населяють ящiрка рiзнобарвна, гадюка степова та звичайний вуж, а земноводних: зелена ропуха та звичайна квакша. Виключно бiля прiсних водойм зустрічається болотна черепаха. Найчисленнішим є пташине населення острова – 248 видiв. Пiд час зимiвлi та пташиних мiграцiй тут (разом iз Каркiнiтською затокою) скупчується до 150 тисяч пернатих, головним чином водоплавних. Безпосередньо на узбережжi знаходять притулок та корм мiгруючi водоплавнi птахи. Серед них лебiдь кликун та шипун утворюють скупчення до 7 тисяч особин. 47 видiв птахiв, що зустрiчаються на островi, занесенi до ЧКУ та інших червоних спискiв, у тому числi рожевий пелiкан, огар, дрохва, чорний лелека, степовий журавель та iншi. На острові зустрічається 15 видiв ссавцiв. Серед комахоїдних: їжак бiлогрудий, бурозубка мала та білозубка білочерева. Рідкісним червонкнижним мешканцем є земляний заєць. Тут зустрiчаються також заєць сірий, лисиця звичайна та дикий кабан, що здатні переходити на острів по косі та кризі. У XVI-XVIII ст. звичними мешканцями краю були шляхетний олень, дикий кабан, сайга та кулан, а до XIХ ст. – тарпан. У 1972 р. здійснено аклiматизацiю гібридного оленя. У 1980 р. завезли європейського муфлона, а в кiнцi 80-х завезенi лань. Втім завезення муфлонів та гібридних оленів було викликано виключно мисливськими міркуваннями, в той час як аборигенним видам увага не приділялася.
У Джарилгацькiй i Каркiнiтськiй затоках зустрічається три види китоподібних: дельфiн бiлобокий, чорноморська афалiна, а також морська свиня. Усi вони занесенi до ЧКУ. У зв’язку з стихійним розвитком дельфінаріїв під загрозою перебуває чорноморська популяція афаліни.
Територія зновствореного НПП має і високе історико-меморіальне значення. Сама назва Джарилгач в перекладі означає обпалені дерева. Дійсно при бурінні свердловини на Джарилгачській косі геологи зіткнулися з шаром попелу. Назва Джарилгач вперше вказана в атласi Російської імперії, видання 1800 р., на мапі Новоросійської губернії. Освоювати ці місця почали наприкінці XVIII cт., коли встановили тут навігаційні знаки, що описується у лоції “Чорного моря за 1851 р. Місцеве населення ж заготовляло тут сіно, щоб взимку переганяти сюди овець по кризі замерзлої Джарилгачської затоки. У 1902 р. на острові було встановлено клепаний маяк.
Острів пов’язаний з подіями Великої Вітчизняної війни. На меморіальній плиті монументу, що знаходиться на косі Глибокій викарбувані імена усіх солдат та офіцерів Чорноморського флоту, котрі восени 1941-го загинули на Джарилгачі. Вони працювали як служба спостереження, викликаючи кораблі Чорноморського флоту для знищення скупчень ворога. Моряки загинули у нерівній боротьбі з німецьким десантом.
Мало кому відомо, що в 1923 р. острів Джарилгач було включено до заповіднику “Асканія-Нова”. А у 1927 р. було створено Приморський заповідник площею бiля 32 тис. га, до якого було включено західну частину Джарилгацької затоки, весь острiв Джарилгач зi смугою акваторії навколо нього шириною 1 км. До заповідника також увійшли острови – Тендра, Довгий, Орлов, Бабин, Смалений. Нажаль згодом заповідний статус острова було скасовано, тож радо вітаємо відновлення природоохоронного статусу у 2009 р.
Розповідь про інші новостворені національні парки шукайте в наступних статтях.
Молодший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.
Парнікоза І. Ю.
Словничок
Ендемічні види – види, розповсюдження яких обмежено певним відносно невеликим регіоном
на русском
ЖЕМЧУЖИНЫ ПРИЧЕРНОМОРЬЯ
Из серии “Новый взлет природно-заповедного дела в Украине”
Основной задачей охраны природы
является еще раз сохранение
отдельных участков ее в неприкосновенности
Ф.Р. Штильмарк
Причерноморские ландшафты принадлежат к тем, которые в наибольшей степени пострадали вследствие своей большой рекреационной привлекательности. Вследствие этого в естественном виде фактически остались лишь их отдельные фрагменты, требующие безотлагательных и действенных мер по охране. К сожалению далеко не все они охвачены природно-заповедным режимом, в связи с чем находятся под угрозой рекреационного и хозяйственного освоения. В связи с этим особенно отрадно, что согласно Указам Президента В. А. Ющенко с начала 2010 г. в приморской полосе появились национальные природные парки (НПП) “Волшебная гавань” на Крымском полуострове, “Тузловские лиманы” в Одесской области, а также новые парки на Кинбурнской косе (Николаевская область) и о-ве Джарылгач (Херсонская область) – НПП “Белобережье Святослава” и “Джарылгач” соответственно. В этой статье предлагаем рассказ именно о них.
Рис. 1. Новые причерноморские национальные парки на карте Украины: 1. – “Волшебная Гавань”, 2. – “Тузловские лиманы”, 3. – “Белобережье Святослава”, 4. – “Джарылгачский”“Волшебная Гавань”
Территория парка занимает один из самых засушливых районов Крыма – крайнюю часть наиболее западного его Тарханкутского полуострова. Большую часть полуострова занимает Тарханкутская возвышенная равнина, которую пересекают три увалы – невысокие мягко очерченные сглаженные возвышенности. В частности от крайней западной точки Крыма – мыса Кара-Мурун тянется Оленевский (Джангульского увал) высотой до 240 м. н. у. м., а севернее Меловой (Тарханкутский) – 179 м. и Бакальский – 75 м. н. у. м. увалы. Увалы разделены котловинами – Дозорненской и Джарылгачской. Склоны увалов, направленные к морю, имеют крутые склоны и прорезаны оврагами, балками-сухоречьями и лощинами. На территории парка это комплекс балок северного побережья полуострова: Ожиновая, Белой Скалы, Карамыш, Рапанья, Кипчак, Большой и Малый Кастель, а также Терновая и Очеретай. Из характерных форм рельефа следует также отметить оползневое побережье “Джангуль”, а также прибойные формы рельефа на побережье Атлеш.
Рис. 2. Символом национального парка “Волшебная гавань” является арка Большого Атлеша, Фото Парникоза И.).Открытых источников воды на территории парка практически нет. Вода в балках появляется лишь в короткий весенний период, сразу после таяния снега. Территория Тарханкутского полуострова имеет достаточно бедные почвы. Доминирующим типом растительности являются настоящие дерновинно-злаковые бедно-разнотравные степи. Также встречаются фрагменты каменистых опустыненных, а также кустарниковых степей. В устьевых частях балок имеющиеся участки лугового растительности, а на песчаных пересыпях, отделяющие соленые озера от моря – псамофильной. Значительную ценность представляют имеющиеся здесь популяции горно-крымских видов растений, не типичных для степей. На сегодняшний день на территории парка произрастет 11 крымских эндемиков, а также узкий Тарханкутский эндемик – полынь Дзевановского. Из видов занесенных в Красную книгу Украины (ККУ, 2009) здесь произрастают аспарагус Паласа, астрагал тарханкутский, ковыль Браунера, ковыль волосистый, бурачок Борзы и др. Степные группировки с участием видов рода ковыль охраняются Зеленой книгой Украины. Большие степные участки, сохранившиеся на Тарханкутском полуострове, в частности на территории парка дают возможность для существования здесь степной фауны. Степные травостои являются местом существования не менее 20 видов насекомых, занесенных в ККУ. Из рептилий здесь распространены краснокнижные желтобрюхий полоз и степная гадюка. Из птиц в урочище держатся дрофы и степные журавли. А ночью можно услышать характерную песню козодоя. Настоящими владельцами известняковых карнизов обрывов прибрежных склонов Тарханкута являются хохлатые бакланы (занесены в ККУ). До 50-х гг. ХХ в. Тарханкут был одним из немногих мест размножения тюленя монаха. Этому способствовала малолюдность вследствие большого дефицита воды в регионе. Со времен железного века и до покорения Российской империей этот регион служил малопродуктивными угодьями для выпаса скота, определенное развитие имело также рыболовство. Вообще район парка впервые заселен со времен медного века. Считается, что первобытные охотники перешли через болотистую низину, существовавшей в то время на месте Каркинитского залива и заселили здешние леса. А название парка связано с расположенным на северо-восток от его границы античным поселением Калос Лимен, руины которого исследованы возле поселка Черноморское. Во времена греческой колонизации система поселений Херсонесского Полиса охватывала все побережье Тарханкутского полуострова. Название же Тарханкут связано со следующим этапом истории региона. С созданием в 1449 г. Крымского ханства, здесь находились земли переданные мусульманскому духовенству и освобождены от налогов. Поэтому этот регион называли “местом свободным от податей” – “Тарханом”. Впоследствии название трансформировалось в “Тарханных-кут” и соответственно “Тарханкут”.
Национальный парк «Волшебная Гавань» создан Указом Президента № 1037/20091 на базе нескольких объектов ПЗФ Черноморского района Автономной республики Крым. Это в частности ландшафтный заказник «Джангульский», (100 га чрезвычайно живописного и богатого редкими видами Джангульского оползневого побережья), гидрологический памятник природы «Аквальный комплекс возле Джангульского оползневого побережья» площадью 180 га, гидрологический памятник природы «Прибрежный аквальный комплекс возле мыса Атлеш», площадью 180 га, заповедные урочища «Атлеш»площадью 10 га и «Балка Большой Кастель» площадью 20 га. Территория парка сейчас включает 10900 га территории полуострова.
Однако, в связи с тем, что на Тарханкутском полуострове сохранились большие массивы настоящих типчаково-ковыльных степей (не менее 10 тыс. га), этот национальный парк с момента своего создания нуждается в расширении. В то же время в результате равнодушия местных властей и контролирующих органов автономии организация национального парка “Волшебная гавань” с момента выхода Указа вовсе не продвинулась. Заповедные побережья стали ареной не только варварской по своему влиянию на окружающую среду рекреации, но и неприкрытого курортостроительства. Впечатляющим является факт строительства в сердце созданного национального парка – заповедном урочище «Атлеш» целостного имущественного комплекса для предоставления разветвленной системы туристических услуг и стационарной рекреации «Приют рыбака». Комплекс, включающий гостиничные номера, базу дайверов, дельфинарий … и даже церковь разместился не где ни будь, а над аркой Большого Атлеша, искажая естественный вид берегов заповедного урочища. Большую опасность представляет прокладка дороги в урочище Атлеш, которая ведется хозяином комплекса и приведет к лавинообразному росту количества отдыхающих и полной деградации природных сокровищ. Эти и подобные нарушения должны быть немедленно прекращены.
“Тузловские лиманы”
В связи со стремительным развитием рекреации в Одесской области не трансформированных участков Черноморского побережья практически не осталось. Одним из последних их фрагментов является район так называемых Тузловских лиманов, в котором Указом Президента № 1 от 01.01.2010 г. был создан одноименный НПП площадью 27865 га. В состав его территории включены: акватория озер Бурнас, Алибей, Хаджидер, Шаганы, Карачаус, Малый Сасык и Джантшейское, причерноморская коса, устьевые заболоченные участки рек Алкалия, Хаджидер и малых рек, впадающих в озера Шаганы и Карачаус, лесное урочище «Лебедевка». Территория национального природного парка характеризуется доминированием приморской пасмофитной и галофитной растительности. Первая сформирована главным образом группировкой колосняка черноморского, полыни метельчатой и морской горчицы, формирующих полосу шириной 10-20 м, которая тянется вдоль песчаных пляжей. По склонам побережья лиманов распространены также участки полынно-злаковой степи. Галофитная растительность представлена главным образом зарослями солероса. На территории парка произрастают виды растений, занесеных в ККУ, Красную книгу Черного моря, Красный список Одесской области и Европейский Красный список. По акватории Черного моря отмечаются редкие формации морской травы-камки, занесенные в Зеленую книгу Украины.
Акватория лиманов и прибрежная часть моря служат местом большого разнообразия птиц. В частности отмечены виды занесенные в Красную книгу Украины: большой и малый кроншнепы, степная и луговая тиркушки, авдотка, кулик-сорока, ходулочник, шилоклювка и м. др. Из млекопитающих встречаются слепыш белозубый и горностай. Степные фрагменты является последним прибежищем редких видов степных насекомых.
Рис. 3. Дыбка степная – типичная насекомое целинных степей Причерноморья, оказалась в Красной книге (Фото Парникоза И.)Создание национального природного парка “Тузловские лиманы позволит сохранить ее уникальность и обеспечить постоянное научное наблюдение, своевременное реагирование на негативные тенденции деградации и возможность их предупредить. Но создание НПП само по себе еще не решает всех проблем сохранения этого ценного прибрежного уголка. Ведь сохранение его биоразнообразия в условиях все возрастающего рекреационного пресса в значительной степени зависит от удачного зонирования территории парка.
“Белобережье Святослава”
Белобережье называли наши предки славяне район песчаных кос в устье Днепра. Именно здесь во время возвращения из Болгарского похода (972 р.) зимовал со своими воинами князь Святослав Храбрый. Кинбурнская коса – один из семи больших песчаных массивов, который образовался на месте древней дельты Днепра. Именно здесь Указом Президента № 1056/2009 создан НПП «Белобережье Святослава» площадью 35223,15 га
Неоценимым природным богатством этого уголка Причерноморья является большое количество озер. Часть из них размещена выше уровня моря и питается преимущественно атмосферными осадками. Эти озера пресные, мелководные, известные еще как “сладкие саги”. В питании других водоемов важное значение имеют морские воды, которые просачиваются сквозь песчаные толщи. Вода в этих озерах соленая. В жару она испаряется, образуя на дне сплошной слой соли. Иногда здесь залегают толщи целебных грязей.
Растительность созданного парка весьма разнообразна, что обусловливает наличие большого количества видов растений, в том числе редких и исчезающих. Особую ценность представляют приморские луга между озерами Чернин и Черепашине, в окрестностях села Покровки, удалось сохранить одно из крупнейших в Европе местообитаний диких орхидей – ятрышников раскрашенного, клопоносного, болотного, салепового и шлемоносного, занесенных в ККУ. Площадь орхидного поля превышает 60 га, а по уникальности его можно сравнить только с Долиной нарциссов на Закарпатье. О древности и самобытности лесной растительности Кинбурна свидетельствует, прежде всего то, что в рощицах растет много чисто лесных или влаголюбивых растений – ландыш, купена пахучая, ежевика, чина лесная, пролеска двулистная, фиалка приятная, ужовник обыкновенный и т.д. Среди местных древесных и кустарниковых пород – имеются такие эндемичные виды, как например береза днепровская. Очевидно, что подавляющее большинство низин на нижнеднепровских песках в прошлом были покрыты лесами, а окружающая местность носила характер лесостепного ландшафта. С течением времени, вследствие хозяйственной деятельности человека лесные массивы были почти полностью уничтожены, а целинные арены разбиты. На их месте остались голые пески, которые в результате раздувания ветром образовали высокие холмы-барханы. Данные барханы среда обитания уникального животного нижнеднепровских песков – мелкого тушканчика-эмуранчика, занесенного в ККУ.
Рис. 4. Ктырь гигантский – краснокнижное насекомое, обитающее на территории НПП “Белобережье Святослава” (Фото Некрасовой О.)Не менее уникальной можно считать и Ковалевскую сагу – крупнейший на полуострове ольховый лес, раскинувшийся у моря. Он очень заболоченный и напоминает непроходимые джунгли, обеспечивая большое биоразнообразие. Здешние леса высоко ценились античными поселенцами Ольвии, которые предпринимали сюда экспедиции за древесиной. Позже на стрелке Кинбурнского полуострова находилась турецкая крепость, известная с XV в. За неё шли жестокие бои, пока в 1855 г. крепость не прекратила свое существование. С тех пор на стрелке полуострова остались только руины её валов.
Объявление территории этого ценнейшего природного уголка Причерноморья национальным парком – это настоящая победа, учитывая то, что местное руководство уже давно планирует сплошное рекреационное освоение этой территории.
“Джарылгачский”
Новый национальный парк “Джарылгачский”, созданный Указом Президента № 1045/2009 от 11.12.2009, включает остров Джарылгач в Каркинитском заливе Черного моря, и часть Джарылгачского залива, отделяющего его от побережья Херсонщины. Общая площадь парка – 10000 га. Остров имеет удлиненную форму (с запада на восток), с запада продолжается длинной косой, соединяющий остров с берегом. Косу острова от материка отделяет узкий пролив, который иногда пересыхает, формально превращая остров в полуостров. Остров низменный и издалека практически не заметен. На нем имеются открытые источники пресной воды – не пересыхающие озера и подземные воды.
Растительность острова еще в 1927 г удачно классифицирована Н. В. Шарлеманем. По его данным на острове “можно выделить 4 полосы: северный берег с намывами камки (шириной от 3 м до 1,5 км), песка и ракушек; соленые озера и солончаки с типичной растительностью; степь, занимающую среднюю часть острова; южный берег с песчаным пляжем и барханами.
Флора острова исследуется, начиная с XIX в. В частности ее детально исследовал херсонский ботаник И. К. Пачосский. Среди сосудистых растений на острове произрастает 499 видов голосеменных и покрытосеменных, принадлежащих до 252 родам и 72 семействам. Из указанных растений 51 вид – эндемики. 11 видов занесены в ККУ, 4 – в Европейский красный список. Здесь найдены также 7 видов орхидных, большинство из местопроизрастаний которых оказались наиболее южными в степной Украине. По многообразию растительного мира и по числу редких видов Джарылгач опережает своего тысячелетнего спутника – Тендру. На острове можно встретить такие краснокнижные растения, как ковыль днепровский, меч-траву болотную и золотобородник цикадовый.
Фауна прилегающего моря разнообразна. Среди его обитателей внимание привлекают каменная и травяная креветки и два десятка видов крабов. Настоящим ценностью здешних вод является осетровые рыбы – стерлядь и севрюга, занесенные в ККУ.
Из рептилий остров населяют ящурка разноцветная, гадюка степная и обычный уж, а земноводных зеленая жаба и обыкновенная квакша. Исключительно около пресных водоемов встречается болотная черепаха. Многочисленным является птичье население острова – 248 видов. Во время зимовки и птичьих миграции здесь (вместе с Каркинитским заливом скапливается до 150 тыс. пернатых, главным образом водоплавающих. Непосредственно на побережье находят приют и корм мигрующие водоплавающие птицы. среди них лебедь кликун и шипун собираются группами до 7 тыс. особей. 47 видов птиц, встречающихся на острове, занесены в ККУ и другие красные списки, в том числе розовый пеликан, огарь, дрофа, черный аист, степной журавль и другие. На острове встречается 15 видов млекопитающих. Среди насекомоядных: еж белобрюхий, бурозубка малая и белозубка белобрюхая. Редким краснокнижным обитателем является большой тушканчик. Здесь встречаются также заяц-русак, лисица обыкновенная и дикий кабан способные переходить на остров по косе и льду. В XVI-XVIII вв. привычными обитателями края были благородный олень, дикий кабан, сайга и кулан, а до XIX в. – тарпан. В 1972 г. осуществлен акклиматизации гибридного оленя. В 1980 г. завезли европейского муфлона, а в конце 80-х завезены лань. Впрочем, завоза муфлонов и гибридных оленей было вызвано исключительно охотничьими соображениями, в то время как аборигенным видам внимание не уделялось.
В Джарилгацком и Каркинитском заливах встречается три вида китообразных: дельфин-белобочка, черноморская афалина, а также морская свинья. Все они занесены в ККУ. В связи со стихийным развитием дельфинариев под угрозой находится черноморская популяция афалины.
Территория созданного НПП имеет и высокое историко-мемориальное значение. Само название Джарылгач в переводе означает обожженные деревья. Действительно при бурении скважины на Джарылгачский косе геологи столкнулись со слоем пепла. Название Джарылгач впервые указано в атласе Российской империи, издание 1800 г., на карте Новороссийской губернии. Осваивать эти места стали в конце XVIII в, когда как описывается в лоции Черного моря за 1851, здесь установили навигационные знаки. Местное население же заготавливало тут сено, чтобы зимой перегонять сюда овец по льду замерзшего Джарылгачского залива. В 1902 г. на острове был установлен клепанный маяк.
Рис. 5. Историческая достопримечательность острова Джарылгач – старинный маяк 1902 г. (Фото с http://www.nokiatrendslab.com.ua/news/16040)Остров связан с событиями Великой Отечественной войны. На мемориальной плите монумента, находящегося на косе Глубокой высечены имена всех солдат и офицеров Черноморского флота, которые осенью 1941-го погибли на Джарылгаче. Они работали как служба наблюдения, вызывая корабли Черноморского флота для уничтожения скоплений сил врага. Моряки погибли в неравном бою с немецким десантом.
Мало кому известно, что в 1923 г. остров Джарылгач был включен в заповеднике “Аскания-Нова”. А в 1927 г. был создан Приморский заповедник площадью около 32 тыс. га, в который были включены западную часть Джарылгачского залива, весь остров Джарылгач с полосой акватории вокруг него шириной 1 км. В заповедник также вошли острова – Тендра, Длинный, Орлов, Бабин, Смалений. К сожалению, впоследствии заповедный статус острова был ликвидирован. В связи с этим особенно отрадно возобновление природоохранного статуса в 2009 г.
Рассказ о других созданных в последнее время национальных парках и заповедниках ищите в следующих статьях.
Младший научный сотрудник историко-архитектурного памятника-музея «Киевская крепость», к.б.н.
Парникоза И. Ю.
Эндемичные виды – виды распространение которых ограниченно определенным сравнительно небольшим регионом
