Cтепи України

1.1. Назва об’єкту.

Проектований Національний природний парк “Муравський шлях” (далі – НПП “Муравський шлях”).

1.2. Площа об’єкту.

Попередня площа складає 17 428 га.

1.3. Місцезнаходження об’єкту.

Проектований НПП “Муравський шлях” розташований у Токмацькому районі Запорізької області.

1.4. Землекористування.

Землі проектованого НПП “Муравський шлях” перебувають у державній, приватній та комунальній власності. Землекористувачі розташовані на території Жовтневої, Новенської, Коханівської, Долинської, Виноградненської сільських рад, а також Молочанської та Токмацької міських рад.

Розподіл земельних угідь є таким:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісового фонду;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики.

1.5. Фізико-географічна характеристика території

Територія планованого НПП «Муравський шлях» за фізико-географічним районуванням України належить до Примолочанського району Степової області західних відрогів Приазовської височини Дніпровсько-Молочанського низовинного степу Причорноморського середньостепового краю Середньостепової підзони Степової зони.

Примолочанський район простягається вздовж річки Молочна від її витоків до широти міста Мелітополя смугою, яка має ширину 15-30 км.

Ландшафтно-типологічну структуру району визначають заплавно-терасові типи місцевостей в поєднанні з низовинними вододільно-рівнинними типами місцевостей, ґрунтовий покрив яких характеризується поступовою зміною з півночі на південь від південних чорноземів до звичайних південних малогумусних та солонцюватих чорноземів. Розвиток цих типів місцевостей пов’язаний з формуванням долини р. Молочної та її гідрологічної мережі.

Ріка Молочна виділяється яскраво вираженою асиметрією свого басейну: на всій відстані від верхів’я до Молочного лиману вона не має жодної правобережної притоки, але приймає низку лівобережних приток.

Загальний похил поверхні кристалічного фундаменту території спрямований в бік Причорноморської западини.

На кристалічних породах даного району залягають глинисто-піщані відклади сармату, які утворюють корінний літогенний фундамент сучасних ландшафтів. На вододілах антропогенний покрив представлений червоно-бурими глинами та лесовидними тонкошаруватими суглинками. На терасах річок лесовидні шаруваті суглинки лежать на давньоалювіальних суглинисто-піщаних відкладах з уламковим матеріалом кристалічних порід. Сучасні алювіальні відклади заплав мають значну потужність й відрізняються глинистим механічним складом.

Глибина ерозійного розчленування району складає 20-30 м. Густота долинно-балкової мережі складає 0,6 – 0,8 км/км2. Район загалом відрізняється порівняно неглибоким заляганням ґрунтових вод. Їх глибина змінюється від 7 – 12 м на вододілах до 5 – 7 м на надзаплавних терасах долин річок.

Долинні заплавні та надзаплавно-терасові місцевості найбільш яскраво виражені в долині р. Молочна. Ріка Молочна утворюється злиттям двох невеликих річок – Куркулаку та Чингулу. Нижче місця злиття з річкою Токмак вона має сформовану долину. В її поперечному розрізі добре виділяються заплава та дві надзаплавні тераси (південніше міста Молочанська). Ширина заплави змінюється від 1 до 3 км. Русло річки заглиблюється до 1,5 – 3 м й характеризується звивистістю, котра особливо збільшується в середній та нижній течії. В нижній течії притоків Молочної – Токмак, Крульман, та Юшанли ширина заплав до 500-750 м.

На заплавах сформувалися чорноземно-лучні та лучні хлоридно-сульфатні солончаки в комплексі з солончаковими солонцями.

Перша надзаплавна тераса підіймається над рівнем заплави до 3-6 м. надзаплавний виступ слабко виражений, його висота біля села Левадного 2-3 м. Ширина тераси змінюється від 1 до 2-3 км. На її поверхні ще добре помітні сліди минулого алювіального режиму у вигляді великої кількості замкнених заболочених та солончакуватих мілких улоговин.

Друга надзаплавна тераса підіймається понад заплавою до 10-12 м. Її ширина 2-4 км. Терасовий виступ першої надзаплавної тераси похилий. Тиловий бік замитий делювіальними процесами, тераса у вигляді похилого схилу переходить до низовинної вододільної рівнини. Ґрунтовий покрив надзаплавних терас представлений головним чином південними малогумусними солонцюватими чорноземами легко-суглинкового механічного складу. Підвищена солонцюватість ґрунтів надзаплавно-терасових місцевостей району вочевидь обумовлена слабким дренуванням та збагаченням ґрунтотворних порід солями за рахунок вилуговування та переносу їх поверхневим та підземним стоком із західних схилів Приазовської височини.

Кліматичні умови Дніпровсько-Молочанської області.

Середньомісячні липневі температури повітря змінюються від 22,5 на півночі області до 23,5 на півдні. Середньомісячні січневі температури повітря змінюються від -5 до -4. Середня річна температура повітря 8-9. Абсолютний максимум – 38º, абсолютний мінімум – -33.

Середня тривалість безморозного періоду складає 160-170 днів, середні дати першого морозу припадають на першу декаду жовтня, середні дати останнього морозу – на початок третьої декади квітня. Початок вегетаційного періоду – 1-5 квітня, кінець – 1-3 листопада. Тривалість вегетаційного періоду – 210-215 днів. Тривалість літнього періоду складає 130-140 днів. Сума температур вище 10º – біля 3200.

Річна кількість опадів 400-450 мм. Сума опадів за холодний період (XI-III місяці) змінюється від 130 до 140 мм, за теплий період (IV-X місяці) – 250-300 мм. Максимум опадів – в липні(60-65мм), мінімум – в лютому (20-25мм). Випаровування з поверхні ґрунту складає 230-250 мм.

Зима коротка та малосніжна. Поява відносно стійкого снігового покриву спостерігається на початку першої декади грудня. Середні дати сходу снігового покриву відмічаються в кінці першої декади березня. Середня тривалість періоду зі сніговим покривом близько 60 діб. Середня з найбільших декадних висота снігового покриву за зиму складає менше 10 см. З грудня до лютого спостерігається до 40 діб з відлигами. Дуже часті відлиги тривалістю 3-5 діб, за яких майже повністю сходить сніговий покрив, спостерігається інтенсивний поверхневий стік та наповнення подів водою.

Мезокліматичні умови

Порівняно невелика віддаленість Запорізької області від Атлантичного океану, близькість до Азовського і Чорного морів, рівнинний характер місцевості, а також інші кліматотворчі фактори, особливо загальна циркуляція атмосфери, створюють над територією області помірно континентальні кліматичні умови. Переважання ясних і малохмарних днів, значна висота сонця над горизонтом, невелика кількість водяних парів у повітрі зумовлюють приплив до поверхні землі величезної кількості сонячної радіації. Сонячна радіація зумовлює інтенсивне нагрівання і висушування поверхні землі, прогрівання повітряних мас. Сухість повітря і ґрунту робить клімат області, особливо її південної частини, посушливим.

Східні і південно-східні вітри, що формуються влітку в Прикаспії і Середньоазіатських пустинях, посилюють посушливість клімату області.

Арктичне повітря в межах області весною і восени спричинює похолодання, влітку вплив його незначний.
Приплив повітря від Атлантичного океану великою мірою залежить від наявності смуги високого атмосферного тиску, відкритої О. І. Воєйковим, яка є своєрідною вітродільною і кліматодільною смугою і водночас північною межею степу. Смуга високого тиску чітко помітна протягом 8 місяців — з серпня по березень. У квітні й липні вона в значній мірі втрачає свої контури, а в травні і червні зовсім зникає. Саме в цей час різко збільшується можливість проникнення на південь атлантичного повітря, з яким надходить основна маса вологи. Влітку на територію області нерідко приходить повітря з Північної Африки, Малої Азії і Балканського півострова, яке несе з собою суху погоду.

Слід зазначити, що смуга високого тиску, яка проходить по північній межі степової зони, зумовлює те, що більшу частину року область перебуває під впливом азіатського антициклону. Це приводить до переважання східних вітрів. З особливо великою силою вплив антициклональних процесів Азії відчувається зимою. При поширенні в область взимку відрогів азіатського антициклону настає безхмарна погода з великими морозами. Але й у весняно-літній період східні вітри часто досягають тут великої сили, переходячи в «чорні бурі». Вони дмуть іноді по кілька днів підряд, згубно впливають на рослинність і переносять велику кількість дрібного пилу.

Пануванням східних вітрів пояснюється значна посушливість клімату області, майже безсніжні зими й жарке літо. Нерідко східні вітри, які дмуть з швидкістю (найчастіше) 5 м/сек, супроводяться низькою відносною вологістю повітря (30%) при звичайно високій температурі (25°). Це суховії. Вони спричиняють посуху і завдають великої шкоди сільському господарству.

Про посуху на цій території неодноразово згадується в творах літописців. На Україні, у тому числі в Запорізькій області, дуже посушливими були такі роки: 1907, 1908, 1921, 1924, 1928, 1934, 1938, 1946, 1947, 1949, тобто посуха наставала через кожні 3-4 роки.

Особливо великі посухи спостерігались наприкінці XX ст.

Розорювання степів спричиняло «чорні бурі», замулювання і висихання річок, збільшення сухості повітря і загальної континентальності клімату.

Геологічна будова

В основі осадової товщі на різних глибинах залягають кристалічні породи, з них складається Український кристалічний масив, який заходить у межі області південно-східною окраїною.

На території області представлені магматичні, оса¬дові і метаморфічні породи від докембрійських до сучасних.
Докембрій представлений біотитовим гнейсом, амфіболітами, магматитами і кристалічними сланцями. Гора Могила-Корсак складається з залізистих кварци¬тів, гора Могила-Токмак — з рожевих, а Могила Салтичія — з сірих гранітів.
Палеозойська товща осадових порід виявлена геофізичним методом, але її розчленування не вважає¬ться достатньо правильним.

Мезозой в основному представлений крейдяними відкладами, вони залягають на значних глибинах. Виходи їх на денну поверхню зустрічаються дуже рідко.

Кайнозой. На верхньокрейдяних відкладах за¬лягає палеогенова система. Вона починається товщею бучацького яруса з сірими й білими каолінистими пісками, серед яких зустрічаються включення обвугленої деревини, прошарки бурого вугілля і лігніту. Потуж¬ність цього яруса у м. Токмаку — 45 м. Вище лежить київський ярус еоцену, який складається з товщі зеленувато-сірих мергелистих глин, що нижче пе¬реходять у сіруваті піски. Найпотужніша ця товща (до 100 м) на південному заході області.

Олігоценовий відділ представлений харківським і полтавським ярусами, з яких перший складається із зеленувато-сірих глауконітових піщано-глинистих відкладів, а другий — з білих кварцових пісків з прошарками пластичних різноколірних глин.

Палеогенові відклади супроводять марганцеві родовища. Вони містяться в олігоценовому від¬ділі в районі м. Токмак.
Палеогеновий відділ прикриває неоген, який почи¬нається середнім міоценом. Площа його поширення в Запорізькій області ще не визначена.

Вище середнього міоцену лежить сарматський ярус, який покриває майже всю територію області, обходячи лише Приазовський масив. У відслоненнях, які зустрічаються по багатьох долинах і балках, переважає середній і верхній сармат, представлений вапняками, глинами й пісками. На півдні області він залягає на значній глибині.
Меотичний ярус на значній глибині залягає лише на крайньому південному заході області.

В останню велику трансгресію моря на території області утворився понтичний ярус пліоцену. Вапнякові відклади його, що перешаровуються з пісками, відслоню-ються в багатьох місцях.

Широку смугу по узбережжю Азовського моря займає товща кіммерійського яруса, яка лежить вище і представлена піщано-глинистими відкладами. Неогеновий відділ на Запоріжжі закінчується Куяльницьким ярусом, його відклади, серед яких переважають темні глини з прошарками пісків, виявлені свердловинами нижче рівня моря в районі Мелітопольського Приазов’я.

На межі між неогеном і четвертинною системою широко залягає товща червоно-бурих глин. її немає тільки в долинах рік.
Наприкінці третинного періоду море остаточно зали шило територію Запорізької області.
Початок четвертинного періоду (позначається зміною фізико-географічних умов у зв’язку із зледенінням Північної Європи. Товстий льодовиковий язик охопив басейн Дніпра і своїм південним кінцем досягнув Дніпропетровська. Під впливом льодовикових вод сформува¬лись річкові долини, а потім визначилась і сучасна берегова лінія моря.
Континентальні умови четвертинного періоду визначили характер нагромадження осадів на території об¬ласті. Морські осади дуже незначні.

Найпоширенішими породами четвертинного періоду в області є лес і лесовидні суглинки. Вони покривають вододільні простори і давні річкові тераси шаром потужністю до 25—40 м. Лесову товщу розділяє три-чотири горизонти викопних ґрунтів, які особливо чітко викреслюються в береговому обриві Азовського моря в районі ботієвського узбережжя.
Зустрічаються в області дюнні піски на дніпров¬ській терасі в Кам’янсько-Дніпровському районі та на правому березі р. Молочної.

По долинах рік розвинені алювіальні відклади, які на заплавних терасах лежать безпосередньо біля по¬верхні, а на давніших — під лесовидними суглинками. Вони представлені різними пісками, супісками, глинами і суглинками, мулистими суглинками (іноді з торф’яними прошарками).

На схилах річкових долин та давніх балок і на схи¬лах Приазовського масиву залягають елювіальні та елювіально-делювіальні відклади. Елювіальні відклади являють собою продукти вивітрювання корінних порід, що залишились на місці, а елювіально-делювіальні продукти змиву і перенесення з вододілів глинистого матеріалу та відкладання його на вершинах схилів і на давніх терасах. Продукти змиву, головним чином, лесовидних суглинків у вигляді делювію, покривають середні і нижні частини схилів долин і балок.

На узбережжі Азовського моря зустрічаються мор¬ські і лиманноморські відклади.

Рельєф

Територія Запорізької області в цілому має рівнинну поверхню, але на ній помітно виділяються підвищені та знижені ділянки, які за своїми формами, походженням і віком відрізняються одна від одної.

Найбільше підвищена місцевість у середньо-східній частині області. Це так звана Приазовська височина, яка простягається на схід і на території Донецької області стикається з Донецьким кряжем. На півдні, між Приазовською височиною і Азовським морем, розта¬шована західна частина Приазовської берегової рівни¬ни, яка західніше р. Молочної переходить у Причорно¬морську. Ця остання в північно-східному напрямі зли¬вається із Запорізькою внутрішньою рівниною, яка ме¬жує з південно-східними окраїнами Придніпровської височини.

Таким чином, територія Запорізької області скла¬дається з двох виразних геоморфологічних частин: окраїн Приазовської і Придніпровської височин, що геоструктурно відповідають південно-східній частині Українського кристалічного масиву, і периферійних частин примор¬ських (Приазовської і Причорноморської) рівнин, які розташовані в межах Причорноморської западини. Ці дві геоморфологічні одиниці ніби зв’язуються третьою – Запорізькою, внутрішньою рівниною.

Поверхневі води

На території проектованого НПП розташовані річки, які впада¬ють в р. Молочну.

Ріка Молочна. У літературі зазначається, що р. Молочна утворюється з двох річок — Чингул і Куркулак. Однак ці річки регулярно пересихають на багатьох ділянках, тому за початок Молоч¬ної правильніше вважати р. Токмак (з притоками Каїнкулак і Сисикулак), яка більш-менш .постійно живиться водами з західних схилів Приазовського кристалічного масиву. Початок вона бере біля Могили-Токмак у Чер¬нігівському районі. На своєму шляху до Молочного ли¬ману (озера) р. Молочна приймає з лівого боку прито¬ки Крульман, Юшанли і Арабку. Довжина річки 197 км, площа басейну 3450 км2 . Долина переважно трапецієподібна, ширина до 3-5 км. Заплава завширшки від 10-12 м до 2,8 км, вкрита лучною рослинністю. Річище звивисте, береги невисокі (до 1 м). Ширина річки від 2-4 м у верхів’ї до 20-30 м у середній і нижній течії. Глибина річки переважно 0,3-0,4 м, найбільша – 3,5м. Похил річки 1,2 м/км. Живлення переважно снігове (на весняний період припадає до 80% річного стоку). Вода Молочної відзначається високою мінералізацією. Льодостав нестійкий. На верхній течії річка зарегульована (3 водосховища). Воду використовують для господарських потреб і зрошування. (Географічна енциклопедія України: В трьох томах. Ред.. кол.: О.М. Маринич (відпов. ред..) та ін.- К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1990.)

Відмінною озна¬кою р. Молочної є те, що вона живиться водами з кри¬сталічних порід, тоді як Білозерка, Карачокрак, Янчо¬крак і деякі інші живляться з вапняків верхнього і се¬реднього сармату, а Тащенак і Утлюк — з понтичних вапняків. Якщо р. Молочна у нижній течії влітку перетворюється на ланцюг видовжених ізольованих озер, то її сусіди дуже часто зовсім висихають.

Широка, асиметрична долина р. Молочної не відповідає її сучасному водному потоку. Вона була утворена давнім могутнім водним потоком.

Річка Чингул. Найближчим з притоків Молочної до м. Токмака є р. Чингул. Її сучасні витоки розташовані біля с. Червоногірка, а протікає вона через села Садове, Заможне та впадає в Молочну перед м. Молочанськом. Колишні витоки цієї річки досі існують у межах та в околицях с. Очеретувате, але від сучасних витоків цей струмок відділений значною ділянкою пересохлого русла. Назва цієї річки походить від тюркського слова “чунгул”, що означає “глибоке місце річки”. І дійсно, не кожна мала степова річка може похвалитися такою глибиною, як Чингул. Як для своєї незначної довжини, Чингул мав глибину 2 – 6 метрів. Щоправда, зараз глибина цієї річки складає в середньому 0,2 – 1,5 (рідко – 2,5) метри.
Загальна довжина р. Чингул – 21 км. На ній є ставок, збудований у 1949 році. Негативно на стан річки та її водність вплинуло спрямлення її русла. Це спричинило сильне замулення і стало причиною обміління річки.

На берегах та у заплаві цієї річки у минулому були густі лісові масиви, про що свідчать величезні осокори, вік яких приблизно 200 – 250 років. Тоді ці краї не були заселені постійними мешканцями. А на багатьох ділянках р. Чингул і досі ростуть верби та тополі, що виросли з насіння. Та згодом ці ліси вирубали, а кілька дерев залишились цілі.
Колись давно, коли на р. Токмачці спостерігались весняні паводки, гирлову частину долини р. Чингул затоплювало водами як Токмачки, так і самого Чингулу. А через те, що Токмачка є більшою річкою, ніж Чингул, течія її врізалася у правий берег долини Чингулу та підмивала його. Так утворилися вапняково-глинисті обриви та осипища, які зараз порізані глибокими ярами.

Ці обриви приурочені до відомого Молочанського грабену. Тут виходять на поверхню третинні вапняки. Точніше сказати – це не зовсім чисті вапняки: вони містять у своєму складі глину, пісок у значній кількості. Дані останніх досліджень показали, що горизонти цих оголень містять як розсипчасті матеріали, так і тверді кам‘яні фракції. Форма цих твердих фракцій дуже різноманітна, а здебільшого вони цікавої та чудернацької форми – у вигляді пташок, коней, фортець та ін. Назва таких утворень – журавці.

1.7. Загальна характеристика рослинності об’єкту. Характеристика ценозів основних типів рослинності та рослинних угруповань.

Проведені у 2002-2005 рр. попередні, а також більш детальні дослідження навесні 2006-2009 р. середньої частини басейну ріки Молочна (Токмачка) виявили кілька великих ділянок, на яких добре збереглася в першу чергу природна степова рослинність. Одна з цих ділянок розміщена між с. Червоногірка – м. Токмак – м. Молочанськ – с. Виноградне – с. Старобогданівка. Вона створює цілісний природний комплекс, що дозволяє розглядати її як одне з природних ядер Молочанського екологічного коридору у майбутній системі національної екологічної мережі.

Згідно з геоботанічним районуванням України [6, 43] територія проектованого НПП “Муравський шлях” розташована в Дніпровсько-Азовському геоботанічному окрузі, смуги типчаково-ковилових степів. Цей округ відносять до Чорноморсько-Азовської степової підпровінції Понтичної степової провінції з південними кострицево-ковиловими та полиново-кострицево-ковиловими степами, подовими і заплавними луками та рослинністю солончаків і морських узбереж (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003).

Ця рівнинна територія розташована на стику Причорноморської низовини й північних відрогів Приазовської височини. За рельєфом округ рівнинний на заході й середньохвилястий, порізаний ярами і балками в південно-східній частині (Геоботанічне районування Української ССР, 1977; Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003). Природний рослинний покрив місцями зберігся на схилах до р. Молочна (охороняється в заказниках, пам’ятках природи місцевого значення тощо) та у яружно-балкових системах. Тепер на мало порушених ділянках степу (схили долин р. Молочної, її приток і балок), тут переважають фітоценози формації ковил Лессінга і волосистої. Чималі площі також займають формації ковили української, а також корінна та дигресивна формації костриці валіської. На мікрозападинах степу та дигресивних ділянках трапляються повзучо-пирійові, прибережностоколосові, гребінчастожитнякові, австрійсько-полинові або молочайні фітоценози. Під впливом надмірного випасання степова рослинність, як правило, перебуває в дуже зміненому вигляді. Залишки природної рослинності трапляються окремими локальними ділянками, і всі вони в різній мірі деградовані під впливом випасання, меліорації, рекреації, ерозії ґрунтів, тощо. Степи Запорізької області частково перетворилися у деградовані пасовища на яких зростають окремі дернини костриці валіської, деяких інших злаків та неїстівні для худоби рослини – кульбаба пізня, нетреба ельбінська, рогач пісковий, миколайчики польові, молочай Сегієра, мачок рогатий, деякі представники родини Губоцвіті та ін.

На степових ділянках та у заплаві р. Молочної та її приток за останні 30 років створені значні за площею (більше 1000 га) штучні насадження, де переважно трапляються робінія звичайна, айлант найвищий, скумпія звичайна, сосни кримська та звичайна, в’язи гладкий, граболистий, низький, тополя чорна, та ін. Ці насадження відіграють водозахисну та ґрунтозахисну ролі в умовах вкрай деградованих природних екосистем, але водночас ті ж посадки, створені без врахування екологічних особливостей території, приводять до руйнування природної цілісності ландшафту, збільшення ролі рослин бур’янів та зменшення степового біорізноманіття.

1.8. Особливості флори, загальне флористичне ядро.

У межах Північноприазовського регіону флора якого нараховує близько 1100 видів судинних рослин виділяється східний плакорностеповий (Astragalus odessanus Besser, Goniolimon besserianum (Schult.) Kusn., Asperula setulosa Boiss.), нижньодніпровський піщаний (Tragopogon borysthenicus Artemcz., Onosma borysthenica Klokov, Thymus borysthenicus Klokov & Des.-Shost., Centaurea breviceps Iljin, C. konkae Klokov, Jurinea paczoskiana Iljin), петрофільно-степовий та подово-степовий флористичний комплекси [9]. Серед ендеміків плакорних ділянок переважають причорноморсько-каспійські та причорноморсько-казахстанські: Dianthus lanceolatus Steven ex Rchb., Adonis wolgensis Steven, Linaria bibersteinii Besser, Caragana scythica (Kom.) Pojark., Hyacintella pallasiana (Steven) Losinsk., Onosma subtinctoria Klokov, Phlomis stepposa Klokov, Stipa ucrainica P.Smirn., Jurinea arachnoidea Bunge, Tragopogon dasyrhinchus Artemcz., Potentilla astracanica Jacq., Veronica sclerophylla Dubovik, Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski, Tulipa ophiophylla Klokov & Zoz (західна межа поширення двох останніх видів проходить по р. Молочній).

Петрофільно-степовий Приазовський комплекс має найбільш древній (реліктовий) характер. З нього на півдні області, зокрема на степових схилах до р. Молочної (та її приток) відмічається монотипний рід цимбохазма (Cymbochasma (Endl.) Klokov & Zoz) з одним представником С. borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klokov & Zoz, яка пов’язана з китайсько-монгольським центром розвитку флори та ціла низка монотипних рядів секції Maeoticae Krasnova (Dianthus maeoticus Klokov, Gagea maeotica Artemcz., Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar., Otites maeoticus Klokov), які разом з Gagea artemczukii A.Krasnova, Bromopsis cappadocica (Boiss & Balansa) Holub aggr., Otites dolichocarpus Klokov складають основу Приазовського субліторального комплексу [9]. Степи області мають спільні зв’язки з степами Керченського півострова, Присивашшя, Правобережного злакового степу та Донецького кряжу. На території області відмічені диз’юнкції таких ендеміків як Ranunculus odessanus Klokov, Koeleria lobata (M.Bieb.) Roem. & Schult., Tanacetum odessanum (Klokov) Tzvelev, Alcea heldreichii (Boiss.) Boiss., Allium firmotunicatum Fomin [9].

Флора проектованого НПП “Муравський шлях” за попередніми даними нараховує 642 види судинних рослин з 86 родин. Це досить значне різноманіття враховуючи той факт, що всього для Запорізької області останнім часом наводиться за даними В.В. Тарасова (2005) 1522 судинних рослин з 548 родів і 120 родин. Співвідношення кількості однодольних і дводольних у флорі області складає 1:3. Провідними родинами у дослідженій флорі виступають: айстрові (96 видів), злакові (73), бобові (38), капустяні (34), гвоздичні (34), губоцвіті (29) тощо. Згідно результатів досліджень кількість рідкісних видів у флорі проектованого НПП “Муравський шлях” становить 76 видів, з них 35 видів охороняються на державному, європейському, та світовому рівнях (таб. 2.). 41 вид судинних рослин охороняється згідно рішення Запорізької облради від 2000 р.

Згідно з класифікацією рослинності України на дослідженій території виділено 5 типів рослинності: степова, чагарникова, лучна, водна і болотна.

Степи проектованого НПП “Муравський шлях” відносяться до Причорноморського масиву типчаково-ковилових степів. Ці степи пов’язані з південними чорноземами. У їх рослинному покриві на відміну від різнотравно-типчаково-ковилових степів переважають ксерофільні злаки, дводольні у формуванні цих фітоценозів мають меншу частку. Основними едифікаторами для цих степів є Festuca rupicola Heuff., F. valesiaca Gaudin, Stipa capillata L., St. lessingiana Trin. et Rupr., St. Ucrainica P. Smirn., які є спільними для всього евразіатського ареалу типчаково-ковилових степів. Найбільш характерними представниками різнотрав’я виступають у цих степах – Centaurea adpressa Ledebur, Crinitaria villosa (L.) Grossh., Dianthus lanceolatus Stev. ex Reichenb., Eryngium campestre L., Euphorbia segueriana, E. stepposa Zoz, Galium ruthenicum Willd., Phlomis pungens Willd., Potentilla astracanica Jasq., Salvia nutans L., S. tesquicola Klokov et Pobed., Scabiosa ochroleuca L., Tanacetum millefolium, Verbascum densiflorum Bertol., Xeranthemum annuum L. тощо.

У межах проектованого національного парку відносно добре збереглися угруповання зональних типчаково-ковилових степів та відновлювальних стадій степів складених з дернинних і кореневищних злаків, що займають плакорні ділянки правого берега р. Молочна та схили неглибоких правобережних балок.

У фітоценотичному відношенні основу степу складають асоціації кореневищних та дрібнодернинних злаків, серед яких найбільшу площу займають угруповання з домінуванням костриці валійської і грудниці шорсткої (Festuca valesiaca+Crinitaria villosa), костриці валійської різнотравної (Festuca valesiaca+herba varia), костриці валійської та ковили волосистої (Festuca valesiaca+Stipa capillata), костриці валійської та ковили Лессінга (Festuca valesiaca+Stipa lessingiana), пирію середнього і кострецю безостого (Elytrigia internedia+Bromopsis riparia), пирію середнього і тонконогу вузьколистого (Elytrigia internedia+Poa angustifolia). Не рідко трапляються збійні угруповання з домінуванням полину австрійського, тонконогу бульбистого і костриці валійської (Artemisia austriaca+Poa bulbosa+Festuca valesiaca). Типовими є ділянки зайняті угрупованнями з домінуванням ковили Лессінга і костриці валійської (Stipa lessingiana+Festuca valesiaca) ковили української і костриці валійської (Stipa ucrainica+Festuca valesiaca). Загальне покриття травостою становить в середньому 70-90%. Висота травостою близько 50-80 см. Домінують тут відповідно до асоціації пирій середній (40-50%), кострець безостий (40%), тонконіг вузьколистий (20-30%), костриця валійська (30-40%), грудниця шорстка (30-40%), ковила волосиста (20-40%), ковила Лессінга (20-30%) ковила українська (15-20%). З найбільшою постійністю трапляються тут у покриві молочай Сегієрів (5%) (що вказує на досить значне пасквальне навантаження), шавлії поникла і сухостепова (3-5%), в’язіль барвистий (3-5%), астрагали еспарцетний (3%), український (1-3%) і австрійський, подорожники степовий (3-5%) та сумнівний (1-3%), чебрець двовидний (3%), самосил білоповстистий (3%), полин австрійський (5-10%), чистець трансильванський (1-2%), дзвоники сибірські, сухоцвіт однорічний (1-3%), кульбаба пізня (1%), деревій благородний (1%), дивина густоквіткова (1%), скабіоза блідожовта (1%), люцерна румунська (1-3%), смілка українська, перстачі напіврозсічений і астраханський, конюшина польова тощо. З бур’янів на засмічених ділянках часто трапляються резеда жовта, баргаузія маколиста, волошка розлога, сокирки волосисті, латук компасний, кардарія крупковидна (1-3%), гикавка сіра, гусятник малий, роман руський, грабельки звичайні, шавлія ефіопська (1%), злинка канадська (1-2%), цикорій дикий, синяк звичайний (1-2%), мишії сизий і зелений, хондрила ситниковидна тощо. Максимальна видова насиченість угруповань сягає понад 40-45 видів на 100 м2.

Потрібно відмітити, що в складі степів у межах проектованого парку зростають 4 види ковили (волосиста, Лессінга, українська, найкрасивіша), брандушка різнокольорова, карагана скіфська, сон чорніючий, тюльпан змієлистий, цимбохазма дніпровська, рястка Буше, що занесені до Червоної книги України (1996); астрагали Геннінга і блідий, гвоздика ланцетна, пустельниця жорстка, включені до Світового і Європейського червоних списків а також белевалія сарматська, гострокільник волосистий, адоніс весняний, півники карликові, гіацінтик блідий, валеріана бульбиста – рідкісні рослини занесені до регіонального списку рідкісних рослин Запорізької області.

На ділянках, де проводився більш інтенсивний випас, утворилися угруповання ковили волосистої та пиріїв волосистого і середнього, не рідко також є грудницево-різнотравна асоціація, проективне покриття якої становить 50-70% і у травостої тут переважають більш стійкі до пасквального навантаження види – молочай Сегієрів, чебрець двовидний, самосил білоповстистий, миколайчики польові, різак звичайний, льонолисник польовий та ін. Хоча ці угруповання й мають дигресивний характер та флористично не багаті, але вони відіграють велику роль у формуванні поверхневої гідрології та попередженні ерозійних явищ. Потрібно відмітити, що саме ці флористичні сполучення, як дернинні та кореневищні злаки, є й ознакою позитивної демутації, так як вони виникають у місцях, де ґрунти більш пухкі, перевідкладені, на окрайках полів, безпосередньо у заплавах річок. Таким чином, ці угруповання є дуже поширеними в басейні р.Молочної (як і в Приазов’ї в цілому), що пояснюється найбільшою широтою їх екологічної амплітуди, порівняно з іншими кореневищними чи дернинними злаковими ценозами.

Як вже відмічалося, внаслідок різкого зменшення випасання худоби, на досліджуваній ділянці спостерігається швидке відновлення степової рослинності. Цьому сприяли й погодні умови в регіоні цього та попередніх років, які були досить вологими. На місці колишніх збіднених пасовищ яскравий, багатокольоровий аспект створили демутаційні угруповання шавлії пониклої, грудниці волохатої, астрагалу еспарцетового, буркуну лікарського, горошків тонколистого і волохатого тощо.

Їх наявність підтверджує потенційне флористичне багатство даної території. У разі відчуження цих земель з використання і встановлення відповідного природоохоронного режиму можна чекати, що відновлювальні процеси сприятимуть поновленню ковилових степів зонального типу. А в майбутньому можна сподіватись і на відновлення всіх загублених біогеоценотичних структур (фіто-, зоо- та гідрологічних компонентів, ґрунтів, тощо).

Угруповання корінного ксерофітного степу в басейні Молочної збереглися значно краще, ніж плакорного типчаково-ковилового степу. Це пояснюється, в першу чергу, тим, що екотопи, які він займає, непридатні для господарського використання – це стрімкі, глинисті схили Молочної, її приток та бічних балок, відслонення материнських порід, виходи вапняків на поверхню. Найбільші його масиви зосереджені на схилових відслоненнях правого берега р. Молочної неподалік від м. Молочанська та біля с. Червоногірка. Значно менші ділянки зустрічаються на схилах балок правого берега, що відкриваються до річки біля с. Виноградне. Стрімкі схили, розсічені численними тісними балками та розколинами, урвища та невеликі скелі-останці створюють враження гірської країни у мініатюрі.

Особливо красиво тут навесні, коли квітують кущі терену степового, караган кущової та скіфської та трав’янисті рослини – адоніс весняний, сон чорніючий, гіацінтик блідий, бурачок покручений, тюльпан змієлистий, тюльпан гранітний, півники карликові та ін.

На вищеназваних ділянках, там де спостерігаються відслонення кристалічних порід, залежно від їхнього віку, топографії, ступеню денудації, інтенсивності дії антропогенних факторів тощо, створюється складний комплекс умов, що обумовлює строкатість рослинного покриву. Стрімкі схили річкових долин та балок відзначаються водонепроникністю материнської породи та майже повною відсутністю ґрунтового покриву. Атмосферні опади тут не затримуються і рослинність відчуває гостру нестачу вологи. За таких умов на оголеній поверхні кристалічних порід можуть існувати лише епілітні угруповання лишайників та деяких мохів, а у виповнених дрібноземом розколинах та на пологіших ділянках схилів поселяються ксерофітні вищі рослини та формуються ксерофітні чагарничкові угруповання. Найбільш розповсюдженими є чебречники з домінуванням чебреців двовидного та Маршалла, зростають тут також й такі петрофітні види як бедринець вапнолюбний, бурачок покручений, віниччя сланке, волошка Маршалла, деревій тонколистий, ефедра двоколоса, льон Черняєва, очиток Рупрехта, остудники Котова і Бестера, скабіоза блідожовта, смілка приземкувата, щавель пучколопатевий, самосил білоповстистий, цибуля несправжньогарненька, цмин піщаний, юринея павутиниста, та ін.

На пологіших схилах, ущелинах та поблизу перегину до плакору, де поверхня вкрита шаром щебенистого або вапнякового ґрунту, формуються угруповання петрофітних степів. Тут розповсюджені чагарниково-дерновинно-злакові степи асоціацій карагани кущової і ковили волосистої, карагани скіфської і костриці валіської, що репрезентують корінну рослинність регіону. Проективне покриття травостою цих асоціацій складає 50-60%, а висота травостою – 30-50 см. Окрім домінантів, карагани кущової (20-30%), ковили волосистої (10-15%), карагани скіфської (15-20%) і костриці валіської (20-25%), тут зростають поодиноко таволга звіробоєлиста, представники родів шипшина, глід та слива. Трав’янистий покрив часто доповнюють бородач звичайний (10-15%), зміївка азовська (1-3%), чебрець двовидний (1-3 (5)%), молочай степовий (1-2%), гвоздика азовська, деревій тонколистий, астрагал український, перстач астраханський, цмин піщаний, бурачок покручений, козельці великі, белевалія сарматська, тощо. Загальна видова різноманітність досягає 40 видів на 100 м2. Цінність угруповань полягає у великій варіабільності їх видового складу, що пов’язана із значною різноманітністю екологічних умов, а також у збереженні ними флористичних особливостей, типових для петрофітного ряду корінних угруповань степу. Слабозагрунтовані щебенисті ділянки займають угруповання асоціації костриці валійської і келерії гребінчастої та чисті зарості типчаку. Від попередніх угруповань вони відрізняються меншою щільністю трав’яного покриву – 20-35% та меншою видовою різноманітністю. У травостої тут константними є ксеропетрофітні види житняк гребінчастий, чебрець двовидний, самосил білоповстистий, бурачок покручений, гвоздика азовська, льонок дроколистий, нечуйвітер отруйний, юринея павутиниста тощо.

На схилах з більш розвинутими ґрунтами в умовах помірного випасу формуються фрагменти бородачевих степів (Botrichloetum (ischaemii) festucosum). Загальне проективне покриття їх травостою складає 30-50%. Тут переважають види, що витримують пасквальне навантаження. Це молочай Сегієрів, зміївка азовська (3-5%), самосил білоповстистий (1-3%), ковила волосиста (5%), деревій тонколистий, льонок дроколистий, смілка приземкувата, полини Маршаллів і австрійський, хондрила ситниковидна, кульбаба пізня, сокирки волотисті, волошка Маршалла та ін.

Ще однією цікавою особливістю кристалічних відслонень є те, що водонепроникність субстрату, з одного боку, спричинює формування крайніх форм ксерофітних угруповань, а з другого може також породжувати утворення так званих “висячих болітець”. Це зумовлюється наявністю на поверхні кристалічного фундаменту численних розколин і заглибин де збираються атмосферні води, що й живлять “висячі болітця” та породжують численні струмки та джерельця. На болітцях, біля струмків та джерелець, в тінистих ущелинах чи заглибинах скель формуються фрагменти мезофітної та гігромезофітної рослинності, що більш-менш пов’язані зі смугою прибережно-водної рослинності. Тут, утворюються густі зарості очерету південного, де частими є вовконіг високий, подорожник Корнута, мітлиця повзуча, зніт шорсткий, скорзонера дрібноквіткова, частуха подорожникова та ін.

Заплави річок степових річок півдня України – найбільш молоді і динамічні ділянки річкових долин, що майже щорічно або періодично заливаються водою (Шеляг-Сосонко, Осычнюк, Андриєнко, 1982; Дубина, Шеляг-Сосонко, 1996). Під час повеней відкладаються нашарування різної щільності, які відіграють важливу роль у мінеральному живленні заплавних рослин. Заплавний ландшафт відзначається значною мозаїчністю. Значна строкатість природних умов обумовлює комплексний характер ґрунтового та рослинного покриву. Рослинність заплав має інтразональний характер, тому що поряд з впливом кліматичних умов тут значну роль відіграють гідрологічні і ґрунтові умови. Заплава р. Молочної, як і інших річок степової зони порівняно з заплавами Лісостепу характеризується зростаючим впливом процесів остепнення і галофітізації. Тому рослинний покрив заплави р. Молочної (особливо в середній і нижній частинах) наближується до рослинного покриву плакорних місцезростань. Деревна рослинність заплави р. Молочної знищена вже більше ніж як 150-200 років тому. Лише на ділянці с. Червоногірка – с. Садове подекуди можна зустріти окремих представників заплавного лісу (Quercus robur, Populus nigra, Salix alba, Salix acutifolia). Тут вони представлені залишками плавнів вздовж русла, завширшки до 70 метрів. Основне зникнення плавнів відбулось у 1960-80 роках після спрямлення русла та масових рубок лісу, а також пожеж. Окремі представники видів Populus nigra сягають обхвату 6,60 метрів і віку 150-250 років, а Quercus robur 2,7 метри і орієнтовного віку 80-110 років.

Більша частина заплави де вона ще залишається нерозораною, зайнята лучною та лучно-степовою рослинністю. Серед угруповань лук ми виділяємо:
а) остепнені, з перевагою Elytrigia repens, Festuca valesiaca, Poa angustifolia, Poa bulbosa;
б) перехідні, з перевагою Festuca pratensis Huds., Alopecurus pratensis;
в) заплавні, з перевагою Carex acuta L., C. acutiformis, C. riparia та інших мезофільних рослин.

Флора лучних фітоценозів коливається у інтервалі від 120 до 150 видів мезофільних рослин з 42 родин, серед яких найбільше значення мають види з родин Asteraceae, Роасеае, Fabaceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae та ін. При сприятливих умовах врожайність лучних фітоценозів може досягати 20-40 ц/га.

Річкові долина Молочної, особливо в південній частині, засолена, тому тут формуються ділянки солончаково-лучної рослинності, які налічують біля 40-50 видів злакових, бобових та інших різнотравних видів з дуже низькою продуктивністю, серед яких біля 20% бур’янових рослин.

Підвищена прируслова частина заплави раніше зайнята справжніми луками з переважанням Elytrigia repens в теперішній час трансформована в угруповання де головну роль відіграють Poa angustifolia та не їстівне різнотрав’я – Tanacetum vulgare, Descurainia sophia, Artemisia absinthium, Rumex confertus, Onopordon acanthium, Verbascum blattaria тощо.
В заплавній частині, в безпосередній близькості до водостоку, на добре розвинутих ґрунтах формуються фрагменти лучних угруповань. Типовими асоціаціями лучних угруповань басейну річки Молочної є лучнотонконогова, лучнотонконогово-пирійова. Загальний проективний покрив угруповань становить 70-90%, домінанти – тонконіг лучний (20-30%), тонконіг вузьколистий (10-20%), пирій повзучий (15-20%). Значну участь у травостої приймають такі види як осока чорноколоса (3-5%), ситник Жерара (3-5%), деревій майже звичайний (1-3%), конюшина суницевидна (5%), полин гіркий (1-3%), борщівник сибірський, лопух справжній і павутинистий (3-5%), щавель кінський (1-3%), морква дика (1-3%), поодиноко зростають грицики звичайні, жовтозілля еруколисте, нетреба ельбінська, черсак розрізанолистий. Ці угруповання, як і степи знаходяться під великим пасквальним навантаженням, так як на цих ділянках традиційно випасають як велику рогату худобу, так і овець, тому й видовий склад лучних ценозів в значній мірі збіднений.
Природна рослинність заплави р. Молочної майже повністю трансформована, а там, де вона не розорана, постійно деградує під впливом випасання. Травостій лучних угруповань в основному формує тонконіг лучний з певною участю пирію повзучого та осоки чорноколосої, з значною домішкою бур’янів (березка польова, злинка канадська, кудрявець Софії, липучка розлога, миколайчики польові, м’яточник бур’яновий, нетреба ельбінська, полин гіркий, сухоребрик мінливий, чорнощир нетреболистий тощо).

Основу водної та прибережно-водної рослинності складають синтаксони надводно-повітряноводної рослинності (по Дубына, Шеляг-Сосонко, 1989): Phragmiteta australis, Typheta angustifoliae, T. laxmannii, Cariceta acutае; вільно плаваючої зануреної водної і водно-повітряної рослинності (Ceratophyleta demersi, Lemneta minoris) і вкоріненої зануреної водної рослинності (Potamogetoneta perfoliati, P. crispii). Місцями поряд з прісноводним чітко виділяється галогідрофільний варіант, що представлений формаціями великокомишевих і дрібноситникових засолених луків, трав’яних боліт і вкоріненої зануреної водної росслинності: Bolboschoeneta maritimae, Scirpeta tabernaemontani, Potamogetoneta pectinati, Batrachieta rionii, Zannichellieta palustris.

За площею водної рослинності переважають синтаксони Phragmiteta australis, Potamogetoneta pectinati, Ceratophyleta demersi. Рідше трапляються ценози Typheta angustifoliae, T. laxmannii, Cariceta acutае, Potamogetoneta perfoliati, Scirpeta tabernaemontani, Lemneta minoris. Відносно рідкими є ценози Batrachieta rionii, що занесені до Зеленої книги України (1987). В цілому слід відмітити, що угруповання водної рослинності відрізняються, как правило, моно- або бідомінантністю і незначним видовим складом (до 10-20 видів).

Протягом шестирічних (2000-2006 рр.) досліджень рослинності Північно-західного Приазов’я, а також аналізу літературних джерел (Дубина, Шеляг-Сосонко, 1989, 1996; Зеленая книга Украинской ССР, 1987; Коломийчук, 2002, 2003, 2004, 2006) у межах проектованого НПП “Муравський шлях” вдалось виявити місцезростання 8 рідкісних синтаксонів рослинності (табл. 1). Переважна більшість їх вже детально охарактеризована (зокрема, наведені їх синтаксономічний склад, будова та видовий склад, екологічні умови існування, охорона, ступінь рідкісності тощо) у деяких працях (Дубина, Шеляг-Сосонко, 1989; Коломійчук, 2003, 2004, 2006).

1.10. Загальна характеристика фауни та її особливості, фауністичне ядро та походження видів, які його складають.

За зоогеографічним районуванням територія, на якій розташований НПП, відноситься до Понтійської провінції зони степів Європейсько-Обської підобласті Палеарктичної зоогеографічної області.

Видовий склад фауни проектованого національного природного парку „Муравський шлях” дещо збіднений і регламентується антропогенним навантаженням на прибережні, степові та водні екосистеми. Найвищою чисельністю та розмаїтістю видів представлені Комахи, Павукоподібні, Птахи, Ссавці, Риби. Незначна кількість видів Плазунів та Амфібій.

Інформація про статус видів у Червоній книзі України подається згідно з ІІ виданням ЧКУ.

Характеристика іхтіофауни

Всі риби, які мешкають в досліджуваних річках (Чунгул та Молочна), відносяться до чотирьох екологічних груп: прісноводні, прохідні, напівпрохідні, морські. Основна маса іхтіофауни річок відноситься до прісноводної екологічної групи – близько половини видів.

В 1965 році в річці Молочній науковцями було відмічено 22 види риб, які постійно чи періодично перебували в ній. Домінуючими видами середньої течії р. Молочної були піскар звичайний, вівсянка, карась золотий, в нижній – лящ, линь, вівсянка, карась золотий та сріблястий, трьохголкова колючка, бичок пісочник . Рідкими видами середньої течії річки були лящ, карась сріблястий, короп, окунь, нижньої – судак та атерина, бичок ширман та бичок кавказький.

Пізніше, вже у 1995 році, іхтіологи відмічають значні зміни як в якісному, так і в кількісному складі риб водойми.
По-перше, в Азовському морі на початку 90-х було успішно акліматизовано піленгаса. Цей вид з’явився у р. Молочній і набув там досить високої чисельності, що підсилило негативний людський вплив на біоту річки. Перегородження сітками, смикання гачками і навіть глушіння та застосування електроструму – всі ці фактори вплинули на рибне населення басейну. Хоча в наявності браконьєрства піленгас не винен, але він робить його більш рентабельним та привабливим. Нажаль браконьєрські знаряддя як то сітки, драк, бомба, струм жертви не вибирають і це, як відомо, значно впливає на всіх мешканців водойми.

По-друге – антропогенна зміна русла, розвиток гідротехнічного будівництва, нераціональне та необдумане використання ресурсів призвело до занепаду всього річкового басейну. Саме з цим пов`язані значні зміни у видовому складі та чисельному співвідношенні місцевих представників риб.

Слід відмітити значну зміну видового складу риб. Так в р. Молочній почали зустрічатися гірчак, риби родини Голкові, які не тільки з`явилися у середній течії, а й досягли високої кількості. Багаточисельними в середній частині річки в цей період стали щиповка, голець, колючки тригокова та мала південна. Щука, короп, верховодка, лящ, які у 60-і роки відносилися до малочисельних риб, в 90-х роках теж змінили свій статус. Верховодка стала найчисельнішим домінуючим видом, а короп, лящ і щука набули статусу фонових видів (Рева та ін., 1995).

Сучасна іхтіофауна НПП “Муравський шлях” (р. Молочна) складається з 22 виду (табл. 1). Слід відмітити значну чисельність краснопірки та окуня звичайного в середній частині річки, бичків пісочника, лисуна і кругляка – в нижній. Рідко в середній акваторії зустрічалися: щука, майже всі види бичків (крім пісочника), атерина, колючка триголкова. В нижній частині кількість видів різко збільшилася, але разом з тим зменшилася чисельність прісноводних риб. Це викликано значним впливом Молочного лиману на гирлову частину р. Молочної. В цілому, порівнюючи видовий склад риб з історичними даними, слід відмітити деякі зміни як в кількісному, так і в якісному складі риб р. Молочної. Звертає на себе увагу той факт, що кількість промислових та цінних видів риб таких як судак, щука та інших значно зменшилася.

Під час досліджень було встановлено, що на території проектованого НПП “Муравський шлях” не було відмічено риб, що занесені до Червоної книги України. Натомість 7 видів відмічених в р. Молочній та р. Чунгул знаходяться під охороною Бернської конвенції (табл. 3).

Оцінка сучасного стану фауни ссавців проектованого НПП «Муравський шлях»

На території проектованого НПП «Муравський шлях» виявлене перебування 27 видів ссавців, які відносяться до 5 рядів (табл. 4). Найменш чисельними тут і на півдні взагалі є комахоїдні, що пов’язано із сухістю клімату і безпосередньо залежить від чисельності комах. Слід звернути увагу майбутніх дослідників на недостатність вивчення фауни комахоїдних. Не дивлячись на наявні дані по цій групі, навіть поширення видів вивчене досить поверхнево.

У зв‘язку із відсутністю природних і акнтропогенних порожнин у грунті, на безлісих територіях також досить бідною є фауна рукрилих. Наразі тут виявлене перебування лише трьох видів цього раду, хоча під час літньо-осінньої міграції їх число може значно зростати. Досі слабко вивченою лишається фауна рукокрилих регіону та його значення у міграційних процесах. В кінці ХХ ст. в Приазов‘ї з‘явився новий вид – нетопир середземноморський, розселення якого з кавказького джерела почалось досить давно і наразі набуло характеру експансії.

Кілька особин виду були відмічені на території населених пунктів (м. Молочанськ, с. Виноградне, с. Чапаївка). Не дивлячись на відомі дл я регіону три види рукокрилих, слід визнати, що їх фауна лишається вивченою менш за все. Виявлені під час досліджень дані, а також відомості з «Фауни України» лише фрагментарно відображають місцеву хіроптерофауну.

Доволі високим різноманіттям відзначена в місцях проведення досліджень фауна гризунів. В більшості, тут домінують миші, сірий хом‘як, а в заростях очеретів – сіра криса. По берегах р.Молочної виявлені нори ондатри, а у воді – її харчові столики.

На жаль, в заплаві р.Молочної не вдалось виявити слідів перебування водяної полівки (Arvicola terrestris), яка на території України має чітко виражену тенденцію до скорочення чисельності. Хоча в заплаві Дніпра, при формуванні Каховського водосховища, її добували десятками тисяч щорічно.

Порівняно багатою в заплаві р.Молочної є фауна хижих ссавців. Тут виявлено 8 видів, що нині є унікальним явищем. Ще в 1987 р.у с.Чапаївка на р. Молочній А.М.Волох виявив сліди видри. До цього моменту, її чисельність зросла і вид просунувся далі на південь. Під час експедиції виявлене лігво вовка, що являло собою сильно розширену лисячу нору з гніздовою камерою в кінці. Ще під час війни в Мелітопольському районі розводили єнотовидну собаку, що тепер широко розселилась в водно-болітних угіддях і стала звичним представником місцевої фауни.

Найбільш рідкісними на досліджуваній території є великі копитні, що представлені косулею та свинею дикою. Судячи з даних опитування, раніше тут зустрічались табуни козуль чисельністю до 10-13 особин. Останніми роками перестав зустрічатись лось, окремі мігруючі особини якого регулярно з’являлись на р.Молочній.

Стан угруповань рідкісних господарськи важливих видів.

Розглядаючи угруповання ссавців, слід відмітити, що в їх склад входять види, які характеризують різними показниками рясності та мають різну зустрічаємість. На даному етапі, з 27 видів, виявлених тут, 10 (37 %) вважаються рідкісними і мають охоронний статус, а 8 є об*єктами полювання, з яких чисельними є лише лисиця і заяць-русак (табл.5)

Решта видів (n = 9) представлені їжаком європейським та гризунами, угруповання більшості з яких раніше контролювались дератизаційними заходами, а тепер практично розвиваються без їх впливу. Однак, у зв*язку із тенденцією до скорочення ареалу і чисельності, до нового видання Червоної книги України включений малий ховрашок.
Найбільша кількість вилів включена до Додатків Бернської конвенції (8), та до Червоної книги України (8), менше – до Європейського червоного списку (2). Загалом, в Європі, більшість комахоїдних і рукокрилих визнані найбільш вразливими видами.

Харктеристика герпетофауни НПП «Муравський шлях»

На території проектованого НПП “Муравський шлях” зустрічається три види земноводних, та шість видів плазунів з різним охоронним статусом. Ймовірно може зустрічатися гібридогенний таксон зелений жаб Rana kl. esculenta.
З амфібій найчисельнішими фоновим видом є озерна жаба. На території проектованого НПП зустрічається у кожній водоймі, зокрема р. Куркулак, р. Чунгул, р. Молочна, ставки в околицях с. Жовтневе, с. Шевченкове, с. Заможне, Токмацького р-ну. Біотопи характеризуються прибережно-водною типчаково-злаковою степовою рослинністю, переважають очеретяні зарості. Характерна наявність плаваючої рослинності, на якій тримаються жаби. В період розмноження, на 1 м2 р. Куркулак зустрічається 30-40 особин озерних жаб. Прибережно-водна рослинність типова для регіону – очерет південний, рогіз вузьколистий, куга озерна, ситняк болотний, жовтець отруйний, костриця лучна тощо. За деякими попередніми спостереженнями на даній території може мешкати гібридогенний таксон зелених жаб – їстівна жаба, яка досить важко ідентифікується, є рідкісним видом і потребує особливого статусу охорони. Ми не виділяли цей таксон в окрему одиницю оскільки описання його потребує додаткових цитогенетичних досліджень.

Ропуха зелена, також є чисельним видом на даній території, та така чисельність може спостерігатися у період розмноження у водоймах. Відмічена в покинутих силосних ямах у балці Глибокій. Зелена ропуха є звичайним видом для даної території, включена до списків Бернської конвенції, отже потребує охорони.

Часничниця звичайна останнім часом набула більш широкого поширення і відмічена у ставках біля піщаних кар’єрів (с. Садове, р. Чунгул, с. Жовтневе, ставок). Вид поширений локально, де є відповідні стації, занесений до списків Бернської конвенції

Болотяна черепаха є інтразональним видом. Сучасний її розподіл в межах НПП визначається наявністю та розподілом відповідних водойм. На даній території зустрічається на мілководдях. Занесений до Додатків Бернської конвенції
Найбільш чисельний та широко розповсюджений видом рептилій є ящірка прудка. Враховуючи достатньо високу чисельність, широке розповсюдження та еврітопність прудкої ящірки, цей вид відіграє значну роль в степових біоценозах як консумент, так і як продуцент. Занесений до списків Бернської конвенції, у зв’язку з чим необхідно приділяти увагу всебічній охороні прудкої ящірки, де чисельність її поки що є більш менш стабільною, і вид є в достатній кількості, так як в деяких регіонах спостерігається зниження чисельності. Відмічена у балці Кошарній, у балці Куркулак, у балці Глибокій

Вуж звичайний для майбутнього НПП є досить звичайним та широко поширеним видом, основна небезпека чисельності і мешкання даного виду є безглузде знищення людьми. Вуж звичайний має великий ареал без тенденції до швидкого зниження загальної чисельності.

Вуж водяний занесений до Додатків Бернської конвенції. Вид часто стає жертвою необізнаності населення і гине у великих кількостях. Справа в тому, що, на відміну від звичайного, водяний вуж не має жовтих плямочок позаду голови, що дозволяє плутати його з гадюкою.

Полоз каспійський (жовточеревний) досить рідкісний на даній території, має спорадичне поширення. Є видом, що потребує охорони, оскільки має низьку щільність та чисельність з тенденцією до зниження. Полоза занесено в друге видання Червоної книги України до II категорії (вразливі види), а також до Бернської конвенції.

Гадюка степова у балках НПП досить чисельна зустрічаються навіть на подвір‘ях приватних будинків. Вид внесено в Червону книгу України до ІІ категорії (зникаючі види), Червоного списку МСОП і Червоної книги хребетних Європи (види, які перебувають у небезпеці), до Додатку CITES і Додатку ІІ Бернської конвенції.

Ентомофауна проектованого НПП «Муравський шлях»

Долини річок Куркулак, Чунгул та Молочна у своїй верхній, середній та нижній течії мають крутий правий схил та пологий лівий. Лише на окремих ділянках крутизна правого схилу трохи зменшується. Рослинність правого та місцями лівого схилів долини, включаючи балки та притоки, належить до ксерофітного варіанту типчаково-ковилових степів. Переважно зустрічаються злаки та різнотрав’я. Природні ліси практично відсутні, лише зрідка зустрічаються невеликі зарості чагарників. Але досить значні площі, особливо у гирловій та передгирловій частині річки Каїнкулак зайняті штучними лісовими насадженнями. Основні деревні породи в них: робінія, сосна кримська, гледичія, бузина, шовковиця, жимолость, фруктові дерева. У заплаві річки, у пониззях балок часто росте очерет та осоки. Місцями є рогіз та інші водні і коловодні рослини.

Відповідно до розташування рослинних угруповань, буде поширюватись і ентомофауна. Результати даних досліджень показують стан та чисельність рідкісних видів комах за 2002 — 2006 роки.
Основну масу комах на степових схилах складають представники ряду Прямокрилих, Перетинчастокрилих, Лускокрилих та Твердокрилих.

У заплавній частині річки та пониззях балок і притоків збільшується кількість комах ряду Двокрилих.
Чисельність видів джмелів пояснюється наявністю сприятливих умов для гніздування — велика кількість нір гризунів та пташок, піщані та глинисті вертикальні поверхні.

Невисока чисельність таких видів, як ірис плямистокрилий, дибка степова та пістряка весела пояснюється наявними на цю територію формами антропогенного тиску: надмірне випасання худоби, нерегульоване сінокосіння, нерегульоване випалювання рослинності.

Але не зважаючи на таку кількість та стан популяцій рідкісних комах, на цю територію чинять вплив наступні антропогенні фактори:
а) надмірне випасання худоби;
б) нераціональне викошування трави;
в) нерегульоване випалювання степу;
г) застосування отрутохімікатів;
д) насадження штучного лісу.

Надмірне випасання худоби та нераціональне викошування призводять до часткової або повної зміни видового складу трав’янистих рослин, які, в свою чергу, є кормовою базою та місцем перебування для комах. На таких територіях починають розростатись бур’яни, починається збіднення видового складу ентомофауни, зникнення рідкісних видів.
Випалювання степу призводить до загибелі яєць, лялечок, коконів та дорослих комах, що зимують або знаходяться в стані анабіозу. І також зростає забур’яненість території, зникнення рідкісних видів, збіднення загального біологічного розмаїття.

Особливо небезпечним явищем для степових екосистем є залісення схилів балок та ярів. Насадження штучного лісу негативно вплинуло на кормову базу комах, що живилися на рослинах, які зростали на цих територіях до насадження лісу. Але збільшилась чисельність шкідників деревних порід (акацієва огнівка, сосновий пильщик, соснова міль, попелиці та інші). А видалення з цих насаджень під час санітарних рубок старих дуплистих дерев призвело до скорочення чисельності та видового складу птахів, що гніздяться в дуплах та комах-ентомофагів. Це, в свою чергу, може негативно впливати на врожаї с/г культур та поширення шкідників на інші території.

Для збереження ентомофауни цієї природної системи рекомендується припинити випалювання степу, терасування та залісення схилів, а також нормувати та узгоджувати з фахівцями випас худоби, викошування трави, насадження лісу.

Загальна характеристика орнітофауни НПП “Муравський шлях”

Найбільшу цінність у проектованому НПП являють степові, лучні та водно-болотні угіддя, у т.ч. залишки плаваневих лісів. На весняних і осінніх прольотах ці території стають місцем перепочинку багатьох видів птахів. Великі зграї куликів та качок, крячків та мартинів зустрічаються на обширних мілководдях з їх багатою кормовою базою та зручним місцерозташуванням. Серед видів, зареєстрованих тут є і занесені до Червоної книги України.

Для збереження різноманіття орнітофауни необхідно контролювати умови проходження мисливського сезону. Одним із шляхів покращення серелдовищ існування птахів є ренатуралізація русел малих річок. Крім того, при проведенні сінокосів і випасу худоби в заплавах річок, необхідно враховувати строки гніздування, насиджування кладок і вигодовування пташенят.