Cтепи України

Ймовірно, Муравський шлях існував ще за доби раннього заліза. Фахівець зі скіфської доби Безсонова С. С. пише: „Лівобережжя мало мережу торговельних шляхів, з яких головним був Муравський шлях (він існував, певно, і в ті часи), що йшов з Криму через степ, межиріччя Ворскли та Сіверського Дінця до сучасної Тули з відгалуженнями в початковій частині. Одночасно цими шляхами здійснювалися військові набіги, тому поселення й городища частіше споруджувалися осторонь них. Головний торговельний осередок Лівобережжя – Більське городище – було захищене з боку шляху двома городищами, одне з яких зазнало нападу на порубіжжі VІ-V ст. до н.е., а потім, наприкінці ІV ст. до н.е., було зруйноване”.

м. Великий Токмак. 1892 р. відомий російський археолог Н.І. Веселовський дообстежив поруйнований селянами курган доби бронзи: «Открытая ими в этом кургане гробница имела форму продолговатой ниши и оказалась совершенно пустой, очевидно потому, что была ограблена раньше. В задней стене гробницы они заметили небольшую дыру, которую стали расчищать и попали на другую гробницу, вырытую в форме ящика, со входом сверху. Здесь оказался скелет, в ногах которого стоял помятый бронзовый котелок. В этой же гробнице найдена статуэтка из алебастра или мелу, которую находчики разломали. Судя по рассказам, она изображала нагую фигуру. В этом же кургане откопали они еще одну гробницу и в ней нашли скелет, в головах которого находился горшок из черной глины, а на шее бусы. Кроме того, здесь встретились им черепки от горшка из красной глины. Вторичные раскопки, проведенные г.Веселовским, подтвердили справедливость показаний. Расположение гробницы следующее: ход в сводчатую гробницу, впущенную в материк на 1 аршин, шел с востока. Входное отверстие в склепе было не велико; размеры склепа: от входа до задней стенки 1 аршин 13 вершков, длина 2 аршина 5 вершков, высота 1 аршин 7 вершков. Центровая могила имела длину 2 аршина, ширину 1 аршин и представляла форму ящика. Скелет, судя по словам одного из крестьян, находился в сидячем положении. Третья могила, в западной поле имела длину 3 арш., ширину 1 арш., глубину1Ѕарш. Скелет лежал на спине, в вытянутом положении, головой на запад. Рядом с этим курганом, сильно распаханным, г.Веселовский раскопал другой, несколько большего размера (1 Ѕ арш высотой), тоже значительно распаханный. Уже в самом начале работ видно было, что этот курган по внутреннему устройству отличался другим характером. В насыпи найдены глиняный горшок грубой работы, разбитый. Могила оказалась только одна, в центре, она имела форму ящика с небольшими заплечиками, на которые были положены деревянные бруски, как показывали сгнившие куски их. Скелет лежал в вытянутом положении, головой на северо-восток, при чем руки находились между колен. Кости красныя. У правого плеча оказался круглый плоский камень, необделанный, вершка 2 в диаметре. Пол гробницы был залит известкой. Могила обращена с северо-востока на юго-запад. Размеры ее: длина 2 арш. 7 вершков, ширина 1 аршин 7 вершков, глубина 2 арш. 2 вершка».

1951-1952 р.р. Молочанською експедицією Інституту археології АН УРСР розкопано 1 курган.

Експедицією Інституту археології поблизу міста виявлені сліди земляних укріплень, серед яких знайдено уламки амфор римського часу (розвідки С.Ж.. Пустовалова). Припускають, що це може бути залишками табору римських легіонерів – найпівнічнішого в Надчорномор’ї.

Веселовський відмітив велику кількість половецьких «кам’яних баб», що стояли на воротах та на розі вулиць. Зокрема, перед воротами готелю на центральній площі знаходилась фігура воїна з вусами, в гостроверхій шапці, з шаблею, ножем, луком, та колчаном зі стрілами. Цю скульптуру з видовбаним хрестом і заглибленням придбав хазяїн готелю в селянина, в якого та лежала під стіною будинку. У цього ж селянина власник готелю купив ще кілька кам’яних баб і використав їх для фундаменту свого будинку. Також Н. І. Веселовський описав жіночі скульптури з особливими шапками, що нагадали йому киргизькі головні убори. Потім свідчення про наявність скульптури попали до каталогу С.А. Плєтньової. Опис статуй з Токмацького музею і Молочанська зробив наприкінці 1960-х років Г.Ю. Марченко – співробітник Товариства охорони пам’яток історії та культури. Він займався обліком «кам’яних баб» і видрукував статтю з мистецтвознавства на матеріалі половецької скульптури. На початку 1980-х р.р. скульптури, що збереглися на території міста Токмака, де вони були встановлені перед подвір’ями чи використовувались як опори, до яких пригвинчувались забори, були звезені до музею. 1993 р. в музеї знаходилось шість скульптур, всі замальовані.

Околиці села були одним з опорних пунктів для перегону коней в Ногайській Орді.

Село Великий Токмак виникло як декілька сусідніх козацьких хуторів, про що збереглись перекази місцевих родин.
Околиці села не раз виступали ареною бойових дій під час численних російсько-турецьких воєн XVIII ст.
Офіційна дата заснування села – 1784 р.

Експедиція Археологічної групи заклала шурф розміром 2х1м. у дворі на розі вулиць Нансена та К. Лібкнехта. Стратиграфія розрізу показала, що ця ділянка входила до річкової заплави і неодноразово заливалася коли Токмачка виходила з берегів. Добре видно сліди сильних повеней, котрі відбувалися час від часу з самого часу заснування міста і підтоплювали хати. Відомо, що 1789 р. сталась «страшна повінь», 1808 р. повінь знищила половину хат, 1876 р. вода затопила усі вулиці. Окрім матеріалів ХІХ ст., знайдений фрагмент горщика XVII – XVIII ст., уламок середньовічної амфори та принесена повінню кераміка доби ранньої бронзи.

На плані Токмака, виконаному між 1897 і 1901 р.р., видно, що поселення було розташоване в річковій заплаві та доходило безпосередньо до узвишшя, що обмежувало долину (край тераси проходить вздовж вул. Радянської). На надзаплавній терасі позначено кілька курганів та вітряків. Саме тут, на вододілі вздовж заплави річки Токмачки повинен був проходити Муравський шлях, якому місто зобов’язане своїм виникненням. Історик Я. П. Новицький передав розповідь старої жінки про існування Великого шляху з правого берега Дніпра (через Кічкаську переправу або через ту, що перетинала острів Хортицю в південній плавневій частині), який проходив повз Олександрівську фортецю на Токмак, де він вливався в Муравський шлях. На цьому перехресті і засновано майбутнє місто. Населений пункт двісті років тому мав планування, яке в цілому збереглося і дотепер. Село Великий Токмак на початку ХІХ ст. існувало в рамках ліній сучасних вулиць Гоголя-Радянська-Мостова-Привільна та річкою. На лівому березі Токмачки ніяких будівель не позначено. Та за межами офіційного плану повинні були бути окремі хутори, засновані ще в першій половині XVIII ст.

Територія Токмака віднесена до ареалів історичних міст і, згідно діючого законодавства про охорону археологічної та культурної спадщини, перед будь-якими будівельними роботами повинна проводитись археологічне шурфування з метою виявлення залишків нашарувань минулих епох.

с. Заможне. 1950 р. запорізький археолог В.Ф. Пєшанов розкопав один курган. 1951-1952 р.р. Молочанською експедицією Інституту археології АН УРСР розкопано 4 кургани. 1981 р. розкопано 15 курганів, в яких виявлено 90 поховань різного часу. Кургани тягнулися краєм плато, на північ вздовж долини Чингулу. Найдавнішими були два енеолітичні поховання в овальних ямах з випростаними кістяками, покладеними головами на північний схід. Їх перекривали насипи ямної культури (13 поховань). Найбільше виявилось катакомбних поховань пізнього типу (24) – з круглими вхідними яами, овальними камерами і витягнутими кістяками. Зрубних поховань знайдено 15, з них два трупоспалення. Відкриті також два кімерійських, два сарматських поховання. Могил середньовічних кочовиків досліджено 18, серед них – широко відоме поховання половецького хана в Чингульському кургані (к. № 5). Курган висотою 5,8 м. здіймався над широкою заплавою на краю степового плато високого правого берега р. Чунгул. Половецьке поховання впустили в первинний насип доби міді-бронзи висотою 1,5 м. Підніжжя насипу оточили широким і глибоким ровом, що мав кілька перемичок-проходів, які поділяли його на 10 ділянок. Над ямою покладено людську жертву – скелет знайдено в скорченому стані та п’ятеро загнузданих і осідланих коней, три з них мордами спрямовані на захід, один – на південь. Поховальна яма мала заплічики, на них лежало дерев’яне перекриття, на якому були розкладені задні частини баранячих туш. В могилі стояли дві амфори. В дерев’яній труні, закритій на чотири замки, був похований чоловік зрілого віку (40-50 років) міцної статури, зростом 180 см. Він лежав на спині головою до заходу. На потилиці помітні сліди загоєних поранень: ум’ятина і два рубці, а також невеликий п’ятигранний наскрізний отвір, який, можливо, і був причиною смерті. Простежені залишки кількох каптанів, знайдені посуд, прикраси та зброя. За супроводжуючими речами поховання датується періодом приблизно між 1230-1270 р.р. Не всі науковці згодні, що в кургані похований половець. Припускається, що за деталями обряду хан міг бути етнічним аланом або болгарином. Деякі речі відносяться до руського виробництва: позолочений залізний шолом з напівмаскою, кольчуга, набір ножів та замки з ключами.

1985 р. розкопано 14 курганів, витягнутих ланцюжком вздовж правого високого берега дельти р.Чингул, перед місцевісцю, де вона зливається з р.Токмачка, даючи початок р.Молочній. Загалом було відкрито 73 поховання: три насипи зрубної культури, два впускні сарматські похованя, чотири – «пізніх кочовиків».
Село Заможне засноване, як козацький зимівник Землянки в XVIII ст.

с. Долина. 1951-1952 р.р. Молочанською експедицією Інституту археології АН УРСР розкопано 1 курган.

с. Садове, с. Шевченко. 1951-1952 р.р. Молочанською експедицією Інституту археології АН УРСР розкопано 2 кургани і поселення доби бронзи. 1952 р. Скіфською степовою експедицією Московського державного університету розкопано поселення, розташоване на південь від с. Садове на краю низької надзаплавної тераси лівого заливного берега р. Чунгул. Знайдено уламки ліпної кераміки, орнаментованої наліпним валиком, наколами, прокресленими трикутниками та зиґзаґами; кременеве черешкове вістря стріли, кістки тварин. Використовувалось поселення як сезонна стоянка, можливо, протягом кількох років.

с. Жовтневе. 1967 р. випадкова знахідка доби раннього середньвіччя: речі IV-V ст. Тракторист І.І. Ярошенко вигорнув плугом два залізних меча, уламок бронзового казана і дві пряжки-застібки, прикрашені геммами з рожевого сердоліку. При розчистці місця археологами було знайдено кілька десятків уламків бронзових бляшок, покритих срібною з позолотою фольгою, фрагменти ще однієї бронзової посудини, залізні вудила, два вістря стріли та ще дві пряжки, залізні вушка від казанів. Ці речі були складені в невеликій ямці, на них помітні сліди вогню, що сідчить про те, що ці речі не були скарбом-схованкою. Оскільки кісток людини не було помічено, це також не поховання, а залишки якогось жертвоприношення або тризна за загиблим. Серед бляшок з Макартету є схожі з тими, що знаходили в Європі, на території сучасної Угорщини. В оранці була знайдена звернута поіржавіла кольчуга, скоріше за все ХІІ-ХІІІ ст., виробляли їх руські майстри.
Село засновано як козацький зимівник Нижній Куркулак в XVIII ст.

с. Чорноземне, с. Таврія. 1980 р. Запорізькою експедицією Інституту археології розкопано кургани: 2 – доби пізньої бронзи; 1- половецький, на якому виявлено половецьке святилище з унікальними скульптурами тварин (ведмедя), стандартна “баба” і декілька скульптур вершників.

с. Виноградне. 1982 р. розкопано три кургана (досліджено 73 поховання епохи енеоліту-бронзи). З них найдавніших випростаних зі східною орієнтацією – 8, ямних – 24. Переважали за кількістю катакомбні похованя – 31. Могил доби пізньої бронзи усього 2, одне з поховань – трупоспалення. В к.№1 простежені залишки середньовічного святилища. Найбільшим з розкопаних був курган №3 (висота 8 м, діаметр 100 м), який увійшов в науку під назвою Кінський Брід. В кургані відкрита грандіозна культова споруда катакомбного часу. 1983 р. над поймою Чингулу розкопано 14 курганів. Найраннішим був курган з двома енеолітичними похованнями. Ямних поховань відкрито 18; 26 – катакомбної культури, більшисть з них відноситься до пізнього етапу. Досліджено курган зрубної культури висотою 4,5м. Вперше в Токмацькому районі виявлені скіфські поховання (три), кілька поховань середньовічних кочовиків. Досліджено 18 ямних поховань, 22 – пізнього етапу катакомбної культурно-історичної спільності. 1991 р. розкопано курган № 36: виявлені похованя ямної, катакомбної, бабинської, зрубної культур.

с. Чапаївка. 1989 р. розкопано поселення доби пізнього неоліту.
1991 р. розкопано сарматський курган.

с. Кам’янське. При оранці механізатори знайшли кам’яну скульптуру. Підквадратна в поперечині масивна скульптура вагою близько 450 кг. виготовлена з вапняку місцевих виходів. Витвір зі слідами вивітрювання, вся передня сторона стесана плугами на глибину декілька сантиметрів, що призвело до втрати зображення, за виключенням обрисів правої руки. На знахідці рельєфом пропрацьовано руки і плечі, поєднані з овальними лопатками, виділена масивна гладка гривня і широкий пояс. На поясі праворуч причеплений келеп (переданий рельєфом), ліворуч – лук в гориті (гравіровка). На голові – гостроверхий шолом-башлик і овальні, виділені гравіровкою “вуха”. Нижня чверть скульптури масивна, без слідів підпрацювання. Витвір виглядає досить раннім, перегукуючись за рядом ознак і загальним масивним виглядом з відомою серією архаїчної скіфської скульптури, що зустрічається в Передкавказі і по степовому поясі на захід до Дунаю. Скульптуру можна датувати часом не пізніше VI ст., вірогідніше, його першою половиною.

с. Гладке. Поховання з кам’яною статуєю кінця VI ст., статуя примітивна за загальним виглядом, пласкувата і з виділеною головою, було досліджено на схилі балки Широкої.

с. Благовіщенка. Розвідувальними роботами виявлено велике давньоруське поселення, розташоване на терасі заплави Великого Лугу і тепер майже повністю знищене хвилями Каховського водосховища. Виявлений погріб для зберігання харчів, фрагменти слов’янських горщиків, велика кількість риб’ячих кісток та луски. Присутні кістки щуки, судака, плотви, краснопірки, налиму, стерляді (визначення Н. Іванової).

Територія проектованого парку має також високе історико-меморіальне значення, адже тут розташовані місця великих битв Великої вітчизняної війни. Так, на околиці Токмака, ще простежується великий протитанковий рів, у якого восени 1941 року, радянський південний фронт здійснив наступ, що увійшов у історію Другої Світової як «наступ біля протитанкового рову у с. Тимошівки». 25 вересня радянський наступ збив з позицій 4-ту гірську бригаду та пробив розрив у фронті шириною 15 км. Румунська гірська бригада, втративши свою артилерію, відкотилася до Великої Білозерки, де наступ вдалося затримати. На південному флангу 9-та армія нащупала стик між німецькими 170-ю та 72-ю дивізіями та почала обходити фланг 170-ї в напрямку на Єлізаветівку. В кінці ж вересня німецькі війська завдали флангового удару південному фронту внаслідок чого він опинився в оточенні в районі Токмака. Більшій частині військ вдалося вибратися, втім не командуючому 18-ю армією А. К. Смирнову.

Восени ж 1943 року територія проектованого парку стала ареною запеклих боїв по прориву німецького «Східного валу» – оборони по Дніпру-р. Молочна. В надзвичайно тяжких боях радянські війська взяли укріплені позиції у молочанська на так завних Пришибських висотах.