Cтепи України

Для більшості фітоценозів території проектованого Національного природного парку характерна практично первісна структура флори та рослинності. Зональний тип рослинності — степи. За геоботанічним районуванням територія парку належить до Європейсько-Азіатської степової області, Причорноморської (Понтичної) степової провінції, Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції, смуги типчаково-ковилових степів Керченського геоботанічного округу різнотравно-типчаково-ковилових, типчаково-ковилових, полиново-злакових степів та солонцево-соланчакової рослинності, Багеровський (Північнокерченський) геоботанічний район типчаково-ковилових, полиново-злакових і петрофітних степів та лучно-галофітної рослинності.

Ще в 1975 р. Г. І. Білик та В. С. Ткаченко зазначали, що всі площі, більш-менш придатні для сільського господарства тепер розорано. Рештки природного рослинного покриву займають здебільшого непридатні для землеробства кам`янисті та засолені ґрунти.

Зональним типом рослинності території є типчаково-ковилові степи, але строкатість їх рослинного покриву настільки велика, що часом зональний тип буває повністю замаскований інтразональними типами на кам`янистих схилах, пісках, днищах великих засолених знижень. Причиною такої строкатості є не лише велика різноманітність умов зростання (рельєф, ґрунти, зволоженість, експозиція тощо), але й значний господарський вплив на природну рослинність.

Із справжніх степів території найбільш розповсюджені ковилові формації: ковили Браунера, української, волосистої та найкрасивішої. Серед них до 70% площі займають асоціації, утворені ковилою Браунера. Наявність ковили Браунера є особливістю цих степів; подібне явище спостерігається ще тільки на Тарханкутському півострові Криму. На всій іншій території подібні асоціації утворює ковила Лессінга. Усі види-домінанти цих степів охороняються Червоною книгою України (ЧКУ).

За межами території проектованого НП вже дуже важко знайти ковилові ценози. Їх вигляд, структура та інші властивості необоротно змінилися. Асоціації ковили Браунера подекуди за межами об’єкту ще трапляються, а от ценози з едифікаторною роллю інших видів ковили збереглися виключно на вказаній території.

У широких пониззях балок території зустрічається ковиловий степ за участю грястиці збірної. Загалом домішки в травостоях, часом, досить значної кількості деяких ксеро-мезофітних та мезо-ксерофітних злаків (пирію повзучого, грястиці збірної, стоколоса безостого, а серед різнотрав’я окремих лучно-степових видів — гадючника звичайного, лядвинця українського, горошку волохатого, чини бульбастої) є однією з найцікавіших особливостей тутешніх степів. Основу травостою при цьому складають ксерофітні злаки та різнотрав’я. Чимало тут також ефемерних однорічних злаків. Наявність лучно-степових ділянок на теренах тутешніх степів пов’язана, напевне, з додатковим зволоженням внаслідок впливу морського повітря.

Вказані особливості дозволяють відносити усі тутешні степові комплекси до дуже рідкісних наразі мезофітних причорноморських різнотравно-типчаково-ковилових степів. У їхньому складі зростають види, що підлягають охороні — зозулинець розмальований та валеріана бульбиста. Наявність ефемерних злаків наближає ці ценози до саваноїдів та підкреслює їх своєрідність.

Псамофітні варіанти справжніх степів — ковилові фітоценози, утворені ковилою дніпровською вздовж узбережжя Азовського моря. За надмірної експлуатації пляжів ці угрупування неминуче зникнуть.

Флора псамофітoна багата ендемічними видами, серед них: зизифора кримська, чебрець Кальє, чебрець прибережний, юринея пухка, морковниця прибережна. Антропогенний фактор безперечно загрожує існуванню таких фітоценозів. В цих асоціаціях домінують юринея пухка, ефедра двоколоскова, чебрець прибережний та осока колхідська. Вони розвиваються головним чином в зоні пляжів та знищуються під час добування піску та облаштування кемпінгів на сході Караларського узбережжя. Наразі за межами об’єкту вони вже не зустрічаються.
На схилах, в місцях, де спостерігається підвищений вміст щебня в ґрунті, та по гребенях холмів з виходами щебнистої вапнякової фракції формуються петрофітні варіанти справжніх степів. Тут зростають ковила вузьколиста та поетична, а також чимало ендемів: маренка волосиста, зизифора кримська, астрагал кримський, чебрець Кальє, чебрець Дзевановського, наголоватка брудна, молочай скельний, житняк гребінчастий. По кам`янистих схилах подекуди трапляються природні асоціації типчака, що є рідкісними на відміну від широко поширених типчакових збоїв.

Пустинні степи представлені природними фітоценозами у вигляді типових, петрофітних та галофітних варіантів. Звичайними тут є кам`янисто-степові формації бромусу м`якого, льону австрійського, молочаю Сегієрового. В їхньому флористичному складі все ще зустрічається занесений до Червоної книги України тюльпан Шренка. На крутих схилах, що звернені до моря, та в пониззях балок, інколи поміж скель, зустрічаються чагарникові степи та зарості чагарників. В їхньому затінку зростають типові лісові види, що є унікальною рисою цієї місцевості, що також наближає її до саваноїдного типу.

Галофітна флора та галофітні фітоценози зустрічаються на різноманітних засолених субстратах — поблизу прибережних скель та вздовж узбережжя соленого озера Чокрак. На території проектованого НП знаходиться також ряд інших водних об’єктів, зокрема прісноводні струмки із значним вмістом сірководню у воді. Втім це не перешкоджає розвитку в них вищих водних рослин, таких як рупія спіральна, а також водоростей (представники родів ентероморфа, кладофора). Вздовж струмків формуються галофітні луки на яких зростають ситник сплюснутий, покісниця розставлена, бульбокомиш скупчений та інші рослини

Наведені дані по флорі та рослинності Караларського степу свідчать про високий ступінь флористичної та ценотичної насиченості території, існування унікальних рослинних угрупувань, ендемічних видів та видів, що охороняються (багато з них є раритетними для всього рівнинного Криму, інші охороняються Зеленою книгою України). Крім цього, є й такі види, чиї ареал та чисельність популяцій помітно зменшились за останні двадцять років: дивина фіолетова, валеріана бульбиста, мачок жовтий, солодка гола. Встановлення заповідного режиму на Караларській антикліналі сприятиме розвитку демутаційних сукцесій в порушених угрупуваннях та збереженню фіто- та ценотичного різноманіття вихідних фітоценозів.

Загалом, на території Караларського степу зростає не менше 30 видів рослин, що входять до Червоної книги України, Європейського червоного списку та внесені до Додатку І Бернської конвенції. Повний перелік цих видів наведено в Додатку 1 Обгрунтування.

Зокрема, Зелена книга України (1980) охороняє всі рослинні угрупування, в яких домінують перисті ковили. Як можна побачити з наведеного переліку, на Караларі зустрічається 7 видів роду ковила. Кожний з них є цінним флористичним елементом території, запропонованої під заповідання, оскільки в процесі еволюції рослинного покриву ковилі набули високоспецифічної спорідненості виключно до певних типів фітоценозів та є, власне, їхньою основою. Більша частина з них підлягає охороні на рівні еталонних степових угрупувань — усі ковилові асоціації підтипу справжніх степів. Унікальними серед них є ті фітоценози, в яких в якості асектатора присутня грястиця збірна, або серед домінантів зустрічаються ендеми та рідкісні види: тюльпан Шренка, чебрець Кальє, шавлія скабіозолиста, румія критмолиста, вероніка кримська та ін.

Унікальність ландшафтної структури даної території полягає у специфічному поєднанні на незначній за площею території практично всіх ландшафтних видів степу: від бореальних саваноїдних чагарниково-рідколісних степів до напівпустинних степів та галофітних угрупувань з широким спектром їх модифікацій в межах псамофітона, петрофітона, галофітона та гидрофітона.

В цілому за попередніми даними флора проектованого Національного парку складає більше 245 видів вищих рослин (Додаток 2).