Азово-Сиваський національний природний парк
Май 15th, 2009 by stepan
Розташування: Херсонська область, Новотроїцький та Генічеський райони
Площа: 52154,0 га
Підпорядкування: Державне управління справами
Парк створено у 1993 році
Поштова адреса : 75500, Херсонська обл., м. Генічеськ, вул. Петровського, 54
Тел.(05534), 3-21-09, факс 3-65-90
E-mail: [email protected], [email protected]
Питання заповідання прибережних районів Азовського моря і, особливо Сиваша, ставилося вже в кінці XIX століття, коли почалось їх активне господарське освоєння. Наприкінці 20-х років минулого століття тут були розпочаті широкі комплексні дослідження, і вже у 1923 році до єдиного в той час заповідника на півдні України – “Асканія-Нова” разом з чорноморськими островами було приєднано острів Чурюк, що на Центральному Сиваші. У липні 1927 року при заповіднику “Асканія-Нова” було створено заповідник “Надморські коси”, до якого увійшли окремі ділянки Північного Причорномор’я, Сиваша та Азовського моря. До кінця 1932 р. він знаходився у складі заповідника “Асканія-Нова”, а з січня 1933 р. почав функціонувати як самостійна установа. В липні 1937 р. на його основі було створено два нових заповідники: Чорноморський та Азово-Сиваський. У серпні 1957 р. розпорядженням Ради Міністрів УРСР Азово-Сиваський заповідник був реорганізований в Азово-Сиваське державне заповідно-мисливське господарство, до складу якого увійшли о. Бірючий та 4 острови в Сиваші: Куюк-Тук (частина), Чурюк (частина), Мартинячий та Китай, а також однокілометрова морська смуга навколо о. Бірючий та частина акваторії Сиваша навколо перелічених островів.
Указом Президента України від 25 лютого 1993 року № 62 у межах згаданого заповідно-мисливського господарства і його охоронної зони з акваторіями Центрального Сиваша і Азовського моря було створено Азово-Сиваський національний природний парк.
Загальна площа парку становить 52154,0 га, з них 8469,0 га суходолу і 43685,0 га акваторії Азовського моря, оз. Сиваш та Утлюцького лиману. Закріплені за парком ділянки суходолу розташовані в Генічеському районі – 7528,0 га (о. Бірючий та частина о. Куюк-Тук) і Новотроїцькому районі – 941,0 га (частина о.Чурюк з прилеглими невеликими островами). На ці території для парку оформлені державні акти на право постійного користування земельними ділянками.
Парк створений з метою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів північного Приазов’я.
За функціональним зонуванням території до заповідної зони віднесено 38970,0 га (Центральний Сиваш), зона регульованої рекреації займає 618,0 га, зона стаціонарної рекреації – 93,0 га, господарська зона – 12473,0 га (о. Бірючий).
За схемою фізико-географічного районування територія парку знаходиться в межах Присивасько-Приазовської низовинної області Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції та Присивасько-Кримської низовинної області Кримської степової провінції сухостепової підзони степової зони України. Згідно з системою геоботанічного районування, суходільна частина парку входить до Присиваського округу підзони Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтійської) провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Острів Бірючий разом з косою Федотова відноситься до типу приморських ландшафтів і характеризується сучасними приморськими піщано-черепашниковими лиманно-морськими рівнинами зі слаборозвинутими дерноволучними солончакуватими ґрунтами і солончаками. Особливе місце в ландшафтній структурі острова займають морські ландшафти та ландшафти внутрішніх заток.
Центральний Сиваш є морською затокою лагунного типу. В його межах виділяються так звані “засухи” – ділянки періодичного і постійного нагінного підтоплення, які в періоди засухи мають вигляд важкосуглинистих сорових солончаків. Його острови представлені слабодренованими лісовидними рівнинами з каштановими середньо- і сильносолонцюватими ґрунтами в комплексі з солонцями та лучними солончаками.
Клімат території парку помірно континентальний, зі спекотним довготривалим сухим літом і відносно короткою зимою з нестійким сніговим покривом 5-10 см завтовшки. Середня температура липня дорівнює +24оС, при максимальній – +40оС. Середня температура січня становить всього -3оС, хоча мінімальна може досягати -34оС. Кількість опадів незначна і є найменшою на Україні – біля 260 мм на рік. Для регіону характерні тривалі засухи з суховіями.
В таких кліматичних і ґрунтових умовах на Сивашах формується відносно небагата пустельна степова і солончакова рослинність з відповідною степовою фауною. Сприятливіші екологічні умови на о. Бірючому, де поширені справжні південні степи, а вздовж Утлюцького лиману – зарості очерету.
На заповідних островах Центрального Сиваша – Чурюк і Куюк-Тук, що меншою мірою зазнали антропогенного впливу, збереглися справжні степові фітоценози. Тут ростуть жовтень скіфський, дивина фіолетова, шавлія сухостепова, тринія щетиниста; поширені такі ендемічні і вузькоендемічні види як кермек чурюкський, червець сиваський, смілка сиваська, деревій бірючанський. Деякі з ендеміків (деревій бірючанський, кермек чурюкський, ситник Фоміна, мітлиця азовська, хрінниця сиваська, кульбаба сиваська, кравник солончаковий та інші) описані з території Азово-Сиваського національного природного парку і є об’єктом подальших, в тому числі, генетичних досліджень з метою з’ясування етапів становлення і розвитку процесів видоутворення, генезису унікальних флористичних комплексів літоралі північного узбережжя Азовського моря і Сиваша. Тут зростають також плейстоценові реліктові види, що зустрічаються на території України лише в районі Присивашшя: офайстрон однотичинковий, тетрадикліс ніжний. На вододільних площах поширені пустельні степи з значною кількістю в травостої ксерофітових напівчагарників – полину кримського, кураю модринного, а також злаків: костриці Беккера, житняку Лавренків, ковили Лессінга та української. На багатьох косах зустрічаються каспійсько-кермекова і подорожникова формації, а на мокрих солончаках літоральної смуги досить поширена пустельно-галофітна рослинність: солонець трав’янистий, содник простертий, петросимонія тритичинкова, кермек напівчагарниковий, сарсазан шишкуватий, лутига татарська та інші.
Прибережні райони Азовського та Чорного морів, особливо Сивашів з їх численними островами та півостровами, є місцем концентрації багатьох птахів, яких приваблюють м’якість клімату, багаті кормові угіддя та добре захищені ділянки для гніздування. Територія парку розташована у межах великого перелітного шляху, і численні зграї птахів зупиняються тут для відпочинку під час міграцій.
Ще в 1976 році територія Сивашів (затока Сиваш), загальною площею 45700 гектарів, була проголошена водно-болотним угіддям міжнародного значення, тобто стала об’єктом Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.). В 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України № 935 серед 22 водно-болотних угідь міжнародного значення було затверджено і водно-болотне угіддя “Центральний Сиваш”, площею 80000 гектарів.
Ця затока є особливо цінним угіддям для водно-болотних птахів взимку; в сезонних скупченнях впродовж року зустрічається більше 1 млн. особин птахів (чайки, качки, болотяні крячки, кулики, лебiдь-шипун, галагаз, чаплi та iнші); тут реєструються рідкісні, вразливі та зникаючі види, занесені до Червоної книги України, такі як зуйок морський, ходуличник, кулик-сорока, савка, реготун чорноголовий та орлан-білохвіст. Поряд у степах Присивашшя і на о. Бірючий зустрічаються дрофа, хохітва, журавлі степовий та сірий, луні польовий та степовий, беркут, підорлик великий, балобан, сокіл-сапсан, боривітер степовий. Всього в парку зареєстровано 30 видів “червонокнижних” птахів. З них орлан-білохвіст і хохітва занесені також до Європейського Червоного списку. В угіддях може перебувати більше 1% особин популяцій казарки червоноволої та грязьовика, що тут зимують. Загалом на території парку зареєстровано 197 видів птахів.
Степові різнотрав’я о. Бірючого сприяли формуванню тут чисельних популяцій акліматизованих тварин. Роботи з акліматизації були розпочаті ще в 1928 році.
Максимальну чисельність оленя благородного (830 голів) тут було відмічено у 1992 році, лані – у 1991 році (1425 голів), муфлона – у 1992 році (987голів), кулана – у 1994 році (37 голів). З мисливських птахів тут акліматизовано фазана звичайного, чисельність якого періодично досягає декількох сотень. Крім того, на острові Бірючий склалися сприятливі умови для існування аборигенних видів фауни, таких як заєць-русак, лисиця та єнотовидний собака, чисельність яких, особливо зважаючи на напружену в регіоні епідеміологічну ситуацію, постійно доводиться регулювати.
Загалом у межах парку нараховується більше 5 тисяч видів тварин, серед яких 250 видів – хребетні. З амфібій часто зустрічаються ропуха зелена та жаба озерна, серед рептилій чисельні ящірка прудка, ящурка різнокольорова, вужі звичайний та водяний. Із 26 зареєстрованих на акваторіях парку видів риб промислове значення мають камбала-глоса та камбала-калкан, бички леопардовий, бобир та Кніповича, осетер російський, севрюга, а також нещодавно акліматизований в Азовському морі далекосхідний вид кефалі – пелінгас.
У парку охороняються також чимало видів тварин, занесених до Червоної книги України: тушканчик великий, тхір степовий, дельфін-азовка і полози чотирисмугий і жовточеревий, мідянка, гадюка степова, а також два види гідроїдних поліпів, по одному виду кільчастих червів і ракоподібних та 5 видів комах: емпуза піщана, ірис плямистокрилий, дорожна оса криптохіл червонуватий, риюча оса стиз смугастий, левкомігус білосніжний.
Парк проводить рекреаційну діяльність на о. Бірючий. Тут проводяться екскурсії за затвердженими маршрутами: морська і сухопутна. Можливе тимчасове проживання в будинках.
Запозичено з УкраїнаІнкогніта
Азово-Сивашский национальный природный парк
Расположение: Херсонская область, Новотроицкий и Генический районы
Площадь: 52154,0 га
Подчинение: Государственное управление делами
Парк создан в 1993 году
Почтовый адрес: 75500, Херсонская обл., г. Геническ, ул. Петровского, 54
Тел.(05534), 3-21-09, факс 3-65-90
E-mail: [email protected], [email protected]
Вопрос заповедания прибрежных районов Азовского моря и, особенно Сиваша, ставился уже в конце XIX в., когда началось их активное хозяйственное освоение. В конце 20-х г.г. ХХ в. тут были начаты широкие комплексные исследования, и уже в 1923 г. к единственному в то время заповеднику на юге Украины – “Аскания-Нова” вместе с черноморскими островами был присоединён остров Чурюк, что на Центральном Сиваше. В июле 1927 г. при заповеднике “Аскания-Нова” был создан заповедник “Надморские косы”, в который вошли отдельные участки Северного Причерноморья, Сиваша и Азовского моря. До конца 1932 г. он находился в составе заповедника “Аскания-Нова”, а с января 1933 г. начал функционировать как самостоятельное учреждение. В июле 1937 г. на его основе было создано два новых заповедника: Черноморский и Азово-Сивашский. В августе 1957 г. распоряжением Совета Министров УССР Азово-Сивашский заповедник был реорганизован в Азово-Сивашское государственное заповедно-охотничье хозяйство, в состав которого вошли о. Бирючий и 4 острова в Сиваше: Куюк-Тук (часть), Чурюк (часть), Мартынячий и Китай, а также однокилометровая морская полоса около о. Бирючий и часть акватории Сиваша около перечисленных островов.
Указом Президента Украины от 25 февраля 1993 г. № 62 в границах упомянутого заповедно-охотничьего хозяйства и его охранной зоны с акваториями Центрального Сиваша и Азовского моря был создан Азово-Сивашский национальный природный парк.
Общая площадь парка составляет 52154,0 га, из них 8469,0 га суши и 43685,0 га акватории Азовского моря, оз. Сиваш и Утлюцкого лимана. Закрепленные за парком участки суши расположены в Геническом районе – 7528,0 га (о. Бирючий и часть о. Куюк-Тук) и Новотроицком районе – 941,0 га (часть о.Чурюк с прилегающими небольшими островами). На эти территории для парка оформлены государственные акты на право постоянного пользования земельными участками.
Парк создан с целью сохранения генофонда растительного и животного мира, уникальных природных комплексов северного Приазовья.
По функциональномму зонированию территории к заповедной зоне отнесено 38970,0 га (Центральный Сиваш), зона регулированной рекреации занимает 618,0 га, зона стационарной рекреации – 93,0 га, хозяйственная зона – 12473,0 га (о. Бирючий).
По схеме физико-географического районирования территория парка находится в границах Присивашско-Приазовской низинной области Причерноморско-Приазовской сухостепной провинции и Присивашско-Крымской низинной области Крымской степной провинции сухостепной подзоны степной зоны Украины. Согласно системе геоботанического районирования, суходольная часть парка входит в Присивашский округ подзоны Приазовско-Черноморской степной подпровинции Причерноморской (Понтийской) провинции Европейско-Азиатской степной области.
Остров Бирючий вместе с косой Федотова относится к типу приморских ландшафтов и характеризуется современными приморскими песчано-ракушниковыми лиманно-морскими равнинами со слаборазвитыми дерноволуговыми солончакуватыми почвами и солончаками. Особенное место в ландшафтной структуре острова занимают морские ландшафты и ландшафты внутренних заток.
Центральный Сиваш является морской затокой лагунного типа. В его границах выделяются так называемые “засухи” – участки периодического и постоянного нагонного подтопления, которые в периоды засухи имеют вид трудносуглинистых соровых солончаков. Его острова представлены слабодренованными лёсовидными равнинами с каштановыми средне- и сильносолонцоватыми почвами в комплексе с солончаками и луговыми солончаками.
Климат территории парки умеренноконтинентальный, с жарким долгим сухим летом и относительно короткой зимой с нестойким снежным покровом 5-10 см. толщиной. Средняя температура июля равняется +24 градусов по Цельсию, при максимальной – +40 градусов по Цельсию. Средняя температура января составляет всего -3 градуса по Цельсию, хотя минимальная может достигать -34 градуса по Цельсию. Количество осадков незначительная и является наименьшей в Украине – около 260 мм. в год. Для региона характерны длительные засухи с суховеями.
В таких климатических и почвенных условиях на Сивашах форммируется относительно небогатая пустынная степная и солончаковая растительность с соответствующей степной фауной. Благоприятны экологические условия на о. Бирючем, где распространены настоящие южные степи, а вдоль Утлюцкого лимана – заросли камыша.
На заповедных островах Центрального Сиваша – Чурюк и Куюк-Тук, которые в меньшей мере познали антропогенное влияние, сохранились настоящие степные фитоценозы. Тут растут дивина фиолетовая, жолтень скифский, шалфей сухостепной, арния щетинистая; распространены такие эндемические и узкоэндемические виды как кермек чурюкский, червец сивашский, смелка сивашска, деревий бирючанский. Некоторые из эндемиков (деревий бирючанский, кермек чурюкский, ситник Фомина, метлица азовская, хренница сивашская, одуваняик сивашский, кравник солончаковый другие) описаны для территории Азово-Сивашского национального природного парка и являются объектом дальнейших, в том числе, генетических исследований с целью выяснения этапов становления и развития процессов видосоздания, генезиса уникальных флористических комплексов литоралии северного побережья Азовского моря и Сиваша. Тут растут также плейстоценовые реликтовые виды, которые встречаются на территории Украины только в районе Присивашья: офайстрон однотычинковый, тетрадиклис нежный. На вододельных площадях распространены пустынные степи со значительным количеством в травостое ксерофитовых полукустов – полыни крымской, курая модринного, а также злаков: кострицы Беккера, житняка Лавренков, ковыля Лессинга и украинского. На многих косах встречаются каспийско-кермековая и подорожниковая формации, а на мокрых солончаках литоральной полосы достаточно распространена пустынно-галофитная растительность: солонец травянистый, содник роспростертый, петросимония тритычинковая, кермек полукустный, сарсазан шишковатый, лутига татарская и другие.
Прибрежные районы Азовского и Чёрного морей, особенно Сивашей с их многочисленными островами и полуостровами, являются местом концентрации многих птиц, которых привлекает мягкость климата, багатые кормовые угодья и хорошо защищенные участки для гнездования. Территория парка расположена в границах перелётного пути, и многочисленные стаи птиц останавливаются тут для отдыха во время миграций.
Еще в 1976 г. территория Сивашей (затока Сиваш), общей площадью 45700 гектаров, была провозглашена водно-болотным угодьем международного значения, то есть стала объектом Конвенции о водно-болотных угодьях, которые имеют международное значение главным образом как среда существования водоплавающих птиц (Рамсар, 1971 г.). В 1995 г. постановлением Кабинетом Министров Украины № 935 среди 22 водно-болотных угодий международного значения было утверждено и водно-болотное угодье “Центральный Сиваш”, площадью 80000 гектаров.
Эта затока является особенно ценным угодьем для водно-болотных птиц зимой; в сезонных скоплениях на протяжение года встречается более 1 млн. особей птицв (чайки, утки, болотные утки, кулики, лебедь-шипун, галагаз, цапли и другие); тут регестрируются редкие, исчезающие виды, занесенные в Красную книгу Украины, такие как зуёк морской, ходуличник, кулик-сорока, савка, хохотун черноголовый и орлан-белохвост. Рядом в степях Присивашья и на о. Бирючий встречаются дрофа, хохотва, журавли степной и серый, луни полевой и степной, беркут, подорлик большой, балобан, сокол-сапсан, бориветер степной. Всего в парке зарегестрировано 30 видов “краснокнижних” птиц. Из них орлан-белохвост и хохотва занесены также в Европейский Красный список. В угодьях может пребывать более 1 % особей популяций казарки красноволой и грязевика, которые тут зимуют. В общем на территории парка зарегестрировано 197 видов птиц.
Степные разнотравья о. Бирючого благоприятствовали формированию тут многочисленных популяций аклматизированных животных. Работы по аклиматизации были начаты еще в 1928 г.
Максимальную численность оленя благородного (830 голов) тут было отмечено в 1992 г., лани – в 1991 г. (1425 голов), муфлона – в 1992 г. (987 голов), кулана – в 1994 г. (37 голов). Из охотничьих птиц тут аклиматизирован фазан обыкновенный, численность которого периодически достигает нескольких сотень. Кроме того, на острове Бирючий создались благоприятные условия для существования аборигенных видов фауны, таких как заяц-русак, лисица и енотовидная собака, численность которых, особенно с оглядкой на напряженную в регионе эпидемологическую ситуацию, постоянно приходится регулировать.
В общем в границаах парка насчитывается более 5 тысяч видов животных, среди которых 250 видов – позвоночные. Их амфибий часто встречаются ропуха зеленая и жаба озерная, среди рептилий многочисленны ящерка быстрая, ящерка разноцветная, ужи обыкновенный и водяной. Из 26 зарегестрированных на акваториях парка видов рыб промышленное значение имеют камбала-глоса и камбала-калкан, бычки леопардовый, бобырь и Книповича, осетр российский, севрюга, а также недавно акклиматизированный в Азовском море дальневосточный вид кефали – пеленгас.
В парке охраняются также много видов животных, занесенных в Красную книгу Украины: тушканчик большой, хорёк степной, дельфин-азовка и полозы четырёхполосый и жёлтобрюхий, медянка, гадюка степная, а также два вида гидроидных полипов, по одному виду кольчастых червей и ракоподобных и 5 видов насекомых: эмпуза песчаная, ирис пятнкрылый, дорожная оса криптохол красноватый, роющая оса стиз полосатый, левкомигус белоснежный.
Парк проводит рекреационную деятельность на о. Бирючий. Тут проводятся экскурсии по утвержденным маршрутам: морская и сухопутная. Возможно временное проживание в домах.
Взято с УкраїнаІнкогніта
Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. – Асканія-Нова, 2002. т.4.
*Коломійчук В.П. РІДКІСНІ ВИДИ СУДИННИХ РОСЛИН АЗОВО-СИВАСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ
Левіна Ф., Шалит М. Про рослинність островів Чурюка та Чурюк-Туба на Сиваші, Мелітопольск.окр. //Охорона пам’яток природи НА Україні. Збірник І. Укр.коміт.ох.пам.прир. – Харків. 1921.
Шарлемань М. По заповідниках півдня України//Охорона пам’яток природи НА Україні. Збірник ІІ. Укр.коміт.ох.пам.прир. – Харків. 1928.
