У 1950-1960-х роках по всій степовій та лісостеповій зонах України (у тому числі і на території Київщини) проводилась потужна протиерозійна програма. Завдяки якій по всій території України були укріплені балки та яружні системи. Для укріплення еродованих ділянок використовували створення захисних лісосмуг, протиерозійних валів та інші заходи. Всі вони виконують свої функції і досьогодні. Після того, як ерозія була зупинена, балки, яри і схили, вкриті степовою рослинністю, перетворились на унікальні природні куточки, які є візитною карткою лісостепової частини Київщини. Саме тут, на степових схилах і у балках збереглись останні місця в області де ще є «червонокнижні» ковила, горицвіти, астрагал і багато інших зникаючих видів рослин. Тут мешкають і зникаючі птахи, такі як, скажімо рідкісний курганник.
Посмугований степовими балками центр та південь лівобережної Київщини і є взірцем оспіваного літераторами надніпрянського ландшафту.
Крім того, степові ділянки за цільовим призначенням, як правило, є пасовищами і сінокосами. Тому очевидно, що від них і селяни користь мають, і поети втішаються, і природоохоронці мають що оберігати. Стаття 37 Закону України «Про охорону земель» забороняє розорювання сіножатей і пасовищ.
Проте нерідко відбувається підміна понять і, з причини того, що на крутосхилах неможливе орне землеробство, пасовища «охрещують» деградованими угіддями. Проте в обґрунтованості цього варто серйозно сумніватись. Очевидно, що найбільш активно від ерозії (як водної, так і вітрової) страждають деградовані і виснажені орні землі та території, де землеробство ведеться з порушенням технологій. Для відновлення деградованих сільськогосподарських земель статті 171-172 Земельного кодексу України передбачають процедуру консервації деградованих земель.
Але рідко де побачиш, щоб хтось і справді проводив відновлення деградованої ріллі. Натомість, коли грунти втрачаються родючість, деякі горе-господарі, замість того, щоб рекультивувати виснажену ділянку, намагаються відновити нестаток врожаю, загарбуючи нові землі. Дехто вважає, що цілком можна розорати схил, який прилягає до його поля. А про наслідки рідко хто думає.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об’єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Згідно ж статті 47 цього Закону «з метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території. Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо».
Разом з тим, в багатьох степових балках півдня Київщини виявлені факти розорювання схилів під орне землеробство. Такими є околиці сіл Македони та Тулинці в Миронівському районі, сіл Кошів та Бовкун у Таращанському районі, околицях міст Тетіїв та Богуслав). В деяких випадках крутизна розораних схилів сягає 16 градусів! Багато де вже зараз добре помітно прогресуючі ерозійні процеси.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Найближчим часом в місцях виявлених порушень очікуються перевірки контролюючих органів, які мають поставити крапку цій ганебній практиці.
В разі виявлення вами розорювання крутих схилів балок та ярів, просимо повідомляти про це до редакції «Київської правди».
Василюк Олексій, опубліковано у газеті “Київська правда”
