Cтепи України

УДК 712.23:(477)
Г.В. Коломієць. Державне управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області,  С.В. Таращук. Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України

Огляд природно-заповідного фонду Миколаївської області у контексті збереження біотичного  і ландшафтного різноманіття

Розглянуто особливості біоти та ландшафтів заповідних об’єктів   Миколаївської області. Зроблено висновки щодо охоплення охороною основних природних комплексів кожної з фізико-географічних підзон регіону.

Сучасний розподіл  Миколаївщини за земельними угіддями    демонструє одне з найвищих у світі фонових антропогенних навантажень, оскільки площа ріллі складає 70,5 % території  регіону. Це на 16,5 % перевищує  середній показник в Україні [1]. В умовах невпинної антропогенної трансформації природних ландшафтів одним з основних шляхів збереження біотичної різноманітності є створення об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Зараз у Миколаївській області оголошено 126 таких об’єктів загальною площею 53792,81 га. Окреслимо можливості збереження біотичного і ландшафтного різноманіття з урахуванням реальної захищеності  територій, що  охороняються.

Лісостепова ландшафтна зона  охоплює у Миколаївській області  площу близько 172,2 тис. га. Об’єкти ПЗФ складають 0,18 % цієї площі. Заповідне урочище “Курячі Лози” (302,0 га) та ботанічна пам’ятка природи “Луканівка” (11,0 га) створені  переважно для охорони ділянок острівних широколистяних лісів з домінуванням дуба  звичайного  (Quercus robur L.).  У с. Чаусове знаходиться гідрологічна пам’ятка природи “Джерело” (0,5 га). Реєстр природоохоронних об’єктів приводить також лісовий заказник “Кам’яна Балка” (10,0 га), проте відомості щодо його природоохоронної цінності та місцезнаходження суперечливі. Доводиться констатувати, що зараз у природно-заповідному фонді Миколаївщини не представлені такі важливі природні комплекси  Лісостепової зони, як ковилово-лучний та кам’янистий степи, байрачні ліси тощо.

Північностепова підзона Степової зони  займає  у Миколаївській області площу 1088,0 тис. га. Тут розташований один з найвидатніших природоохоронних об’єктів України – регіональний ландшафтний парк (РЛП) “Гранітно-степове Побужжя”. Станом на 1 вересня 2003 р. його площа складала 6266,8 га. У парку  репрезентовані заплавні ліси, наскельні діброви, заплавні луки i прибережно-водна рослинність, кам’янисті степи. Кількість видів  судинних рослин РЛП “Гранiтно-степове Побужжя” сягає понад  800, з них чотири види – смілки бузька (Silene hypanica Klokov) і Ситника (S. sytnikii Krytzka, Novosad et Protopopova), мерінгія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klokov) та вишня Клокова (Cerasus klokovii Sobko) ніде, крім території “Гранітно-степового Побужжя”, не зустрічаються. Більше 60 видів місцевої флори є ендемічними для Причорномор’я, 26 видів рослин занесені до “Червоної книги України”, шість видів – до “Європейського Червоного” списку, 26 видів – до списків регіональної охорони. На території парку знаходяться місця перших описів (locus classicus) мерінгії бузької, смілок бузької та Ситника, вишні Клокова, гвоздики бузької (Dianthus hypanicus Andrz.), громовика гранітного (Onosma graniticola Klokov).

Територія “Гранітно-степового Побужжя” має багаті і різноманітні фауністичні комплекси. Серед найбільш раритетних видів тварин, що мешкають тут, можна назвати дибку степову (Sago pedo (Pall.)), марену дніпровську (Barbus barbus borysthenicus Dubowski), полоза лісового (Elaphe longissima (Laurenti)), сокола-балобана (Falco cherrug Gray), видру річкову (Lutra lutra (Linnaeus)) та багатьох інших. Всього у заповідному об’єкті зараз зареєстровано понад 100 видів рослин, тварин і грибів, занесених до “Червоної книги України”, десятки елементів біотичного різноманіття, які охороняються за різними міжнародними угодами та документами – “Європейським червоним списком”, “Червоним списком МСОП”, додатками до “Бернської” і “Вашингтонської” конвенцій тощо [4]. Річище  Південного Бугу з островами та порогами є останнім в Україні місцем, де представлені автентичні ландшафти Запорозької Січі [5]. Законом України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки” [6] передбачено організацію в 2003 – 2005 рр. на базі РЛП “Гранітно-степове Побужжя” національного природного парку. Генеральна схема розвитку України визначає тут Бузько-Степове біосферне ядро [7]. Незважаючи на це, найбільш цінним ділянкам, що розташовані в урочищі Гард, загрожує знищення внаслідок  створення руслового Олексадрівського водосховища, заповнення якого зацікавлені установи пропонують  розпочати в 2004 р.  При цьому виникає загроза зникнення  під водою видатних ландшафтів, унікальних історичних і природних пам’яток, елементів біотичного різноманіття, які не мають аналогів і підлягають особливій охороні на світовому рівні [8]. Збереження унікальних природних об’єктів Побужжя, зокрема урочища Гард, є одним з головних завдань природоохоронної справи України.
Єдиним у Правобережній Україні степовим заповідником є “Єланецький степ”, що створений в 1996 р. Тут представлені pізнотpавно-типчаково-ковиловий, типчаково-ковиловий та кам’янисті степи, лучні степи, байрачні ліси. За даними Літопису природи [12] в заповіднику виявлено близько 400 видів судинних рослин; 14 видів рослин і 16 видів тварин занесені до “Червоної книги України” [11]. Сьогодні площа заповідника складає лише 1675,7 га, що не можна вважати достатнім для забезпечення надійної охорони та сталого розвитку його природних комплексів. В 2001 р. обґрунтовано підвищення репрезентативності, ландшафтної та біотичної різноманітності екосистем природного заповідника “Єланецький степ” шляхом приєднання території понад 600 га.

В наймолодшому природоохоронному об’єкті Миколаївщини – РЛП  “Приінгульський” (3152,7 га, створений 17.12.02) – представлені ділянки степової, лучно-болотної рослинності, а також природні комплекси кам’янистих відслонень. В межах РЛП знаходяться заказники “Софіївське водосховище” (417,0 га) та “Пелагіївський” (123,5 га). Для охорони зональних угруповань формацій ковил створені заказники “Попова Дача” (15,0 га), “Мар’янівський” (20,0 га), “Скобелівська балка” (10,0 га), пам’ятки природи “Балка Широка” (5,0 га) та “Зеленгорова Балка” (5,0 га); для охорони флористичних комплексів неогенових кристалічних відслонень – заказники “Водоспад” (30,0 га), “Богодарівка” (50,0 га), пам’ятки природи “Каширове” (5,0 га) та “Кам’яниста Балка” (5,0 га) [10].

Насадження з дубу звичайного, ясеня та різних видів кленів охороняються в заповідних урочищах “Літній хутір Скаржинського” (105,7 га), “Василева пасіка” (252,0 га), “Лабіринт” (247,0 га), “Хомутець” (68,0 га), “Чабанка” (457,0 га), “Молдова” (103,0 га), “Лісове” (48,0 га), “Мар’їна роща” (60,0 га), в заказниках “Рацинська дача” (1782,0 га), “Олександрівська дача” (465,0 га),  “Новоселівка” (112,7 га),  “Мартинівське” (145,0 га), “Вільне” (10,0 га), а також в парках-пам’ятках садово-паркового мистецтва “Парк” в с. Братське (32,0 га) та “Мостівський” (28,0 га). Штучні насадження сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) охороняються у лісовому заказнику “Дорошівка” (136,0 га). Ландшафтний заказник “Гора” (239,0 га) поєднує ділянки степів на вапнякових схилах та протиерозійних насаджень дубу, білої акації (Robinia pseudoacacia L.), сосни кримської (P. pallasiana D.Don).  Заказник “Пташиний” (36,8 га) представляє рослинність вапнякових відслонень, заказник “Острів Довгий” (6,0 га) – заплавні ліси. Заказники “Щербанівське водосховище” (385,0 га), “Катеринівське водосховище” (330,0 га), “Підземне озеро” (41,0 га), “Бузький” (210,0 га) створені для охорони місць перебування водоплавних птахів. Виходи ґрунтових вод охороняються в пам’ятках природи “Зоряний” (25,0 га), “Джерело” в с. Прибужани (0,5 га), “Джерело” в с. Олександрівка (0,01 га), “Джерело” в м. Вознесенськ (0,01 га), “Джерело” в с. Ракове (0,01 га). Заказник “Олександрівський” (62,5 га) створений для охорони місць перебування рідкісних видів риб. Відслонення кристалічних порід оголошені геологічними пам’ятками природи “Виступи граніту біля с. Кам’яно-Костувате” (5,0 га), “Виступи граніту біля с. Ясногородка” (5,0 га), “Виступи граніту біля с. Таборівка” (5,0 га),  “Магматити” (5,0 га). Деревні насадження паркового типу представлені у 5 об’єктах загальною площею 20,4 га. На межі Північностепової та Середньостепової підзон розташований ландшафтний заказник “Михайлівський степ” (1343,1 га), де представлені дуже рідкісні для Правобережної України угруповання ковил з субдомінуванням катрану татарського (Сrambe tataria Sebeok) [9].

Таким чином,  усі основні природні комплекси Північностепової підзони представлені в заповідному фонді, при цьому залишки природних ландшафтів  із зональними рослинними  угрупованнями охороняються на площі 4557,8 га (0,42% площі підзони в межах Миколаївської області), штучні насадження широколистяних порід та залишки степових байраків – на площі 4015,8 га (0,37%), насадження  шпилькових порід – на 215,0 га (0,02%), водні об’єкти – на 2974,0 га (0,27%).

Середньостепова підзона Миколаївщини охоплює 906,6 тис. га, в її межах залишки природних ландшафтів із зональними рослинними  угрупованнями охороняються на площі 3439,9 га (0,38% площі підзони в межах області), насадження широколистяних порід та залишки степових байраків – 1792,0 га (0,20%),  насадження шпилькових порід  – 2616,0 га (0,29%), водні об’єкти – 3229,0 га (0,36%), культурні ландшафти – 145,0 га (0,02%). Зональні угруповання  костриці  валіської,  ковил Лессінга і волосистої представлені в заказниках “Вісунський” (50,0 га) та “Вовча Балка” (250,0 га), пам’ятках природи “Степок” (11,0 га), “Курган” (0,1 га); петрофітно-степові угрупування – в заказниках “Єлізаветівка” (27,0 га), “Яковлівський” (142,7 га),  “Івано-Кепіне” (25,5 га), “Кримки” (7,0 га), “Мурахівський” (150,0 га), “Біла Криниця”(25,0 га), в пам’ятках природи “Балка” (5,0 га), “Пришиб” (5,0 га), “Себінський” (11,0 га).

Останню доцільно розширити на площу 2381,4 га, де на схилах долини р. Сухий Єланець збереглися кам’янисті степи [10]. Піщані степи терас Південного Бугу з характерними для них ендемічними видами перлистих волошок майже повністю знищені внаслідок створення насаджень сосни. Сьогодні це лісові заказники “Варюшине” (632,0 га), “Балабанівка” (510,0 га), “Мішкове-Погорілове” (180,0 га), заповідне урочище “Андріївське” (1294,0 га), де на галявинах ще збереглися залишки природної флори. Для охорони єдиного відомого місцезростання волошки перлистої (Centaurea margaritacea Ten.) оголошено заказник “Петрово-Солониський” (300,0 га). Через неповне виконання юридичної процедури створення заказника ділянку передано фермерському господарству, тут планується організувати  виноградник. З метою збереження популяції волошки білоперлинної (Centaurea margarita-alba Klokov) в межах м. Миколаєва створено пам’ятку природи. Незважаючи на вжиття всіх передбачених законодавством заходів, включаючи неодноразове встановлення огорожі та аншлагів, популяцію знищено внаслідок стихійного добування піску та будівництва гаражів. Вид зберігається в культурі. 

Штучні насадження дубу звичайного, кленів гостролистого і польового охороняються в заповідних урочищах “Мар’ївське” (388,0 га), “Дубки” (106,0 га), заказнику “Володимирівська дача” (1298,0 га).  Серед інших об’єктів Середньостепової підзони Миколаївській зоопарк (18,0 га); дев’ять пам’яток природи загальною площею 0,14 га; 11 об’єктів паркового типу загальною площею 121,9 га; заказники “Жовтневе водосховище” (429,0 га) та “Новопетрівські плавні” (200,0 га), “Півострів Піщаний” (368,7 га).

РЛП “Тилігульський” (8195,4 га) починається у Середньостеповій підзоні і простягається через Сухостепову підзону до узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману. Тут представлені типчаково-ковилові та петрофітні степи, деревно-чагарникові угруповання, лучно-солончакові і літоральні фітоценози. Флора парку нараховує 407 видів, в тому числі 14 “червонокнижних” та сім видів регіонального списку охорони [13]. На території заповідного об’єкту зростають західнопричорноморські та причорноморські ендеміки.
В Сухостеповій підзоні розташований РЛП “Кінбурнська коса” (7890,2 га), де збереглися   природні комплекси пісків нижнього Дніпра із низкою властивих лише їм видів флори і фауни [14]. За матеріалами Інвентаризації флори РЛП “Кінбурнська коса” [15] десять видів рослин, що тут зростають, включені до “Червоної книги України”, п’ять – до Європейського червоного списку, а гоніолимон злаколистий (Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss.) належить також до “червоного” списку IUCN.  Ендемічну для понизь Дніпра та Південного Бугу формацію Betuleta borysthenicae занесено до Зеленої книги України. Внаслідок займання штучних соснових насаджень у 2001 та 2002 рр. в межах РЛП знищено близько 1000 га лісових культур. За даними досліджень 2003 р. на згарищах, що розташовані поблизу природних ділянок, швидко відновлюється піщаний степ. На цих територіях, всупереч загальнодержавним природоохоронним пріоритетам та здоровому глузду, знову створюються штучні соснові насадження. Активна приватизація земельних ділянок проводиться без узгодження режиму їх використання зі спеціалістами у галузі заповідної справи, що є грубим порушенням законодавства України та може призвести до пошкодження унікальних природних комплексів. Незважаючи на вказані негативні фактори, Кінбурнська коса залишається однією з найважливіших територій для розбудови Азово-Чорноморського коридору національної екомережі [6].

В Миколаївській області знаходяться ділянки Чорноморського біосферного заповідника – острови Довгий і Круглий (375,7 га суші), урочище “Волижин ліс” (681,0 га). Для збереження єдиного в світі  місцезростання волошки  первинноперлистої (Centaurea protomargaritacea Klokov) оголошено пам’ятку природи “Старогаліцинівський” (8,0 га), однак неналежне оформлення документів призвело до створення тут винограднику. Охороні гідрологічних об’єктів слугують заказник “Солоне озеро” (375,0 га) та пам’ятка природи “Джерело” (0,5 га) в с. Рибаковка.

Таким чином, залишки природних ландшафтів охороняються на площі 7063,7 га, що складає 3,43% площі Сухостепової підзони (205,6 тис. га); штучні соснові насадження – на площі 5000,0 га (2,43%); водні та інші азональні об’єкти – на площі 7980,7 га (3,88%).

Список літератури
1. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році. – Київ, Мінекоресурсів України, 2001. – 184 с.
2. Природа Украинской ССР. Ландшафти и физико-географическое районирование /Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г.– Киев: Наук. думка, 1985. – 224 с.
3. Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine. A nomenclatural checklist – Kiev, M.G. Kholodny Institute of Botany, 1999. – 345 c.
4. Літопис природи РЛП “Гранітно-степове Побужжя”, Т.1, – с. Мигія, 1997-1998. – 80 с.
5. Деркач О., Таращук С., Холипенко В. Наукове обґрунтування необхідності створення регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” природно-заповідного фонду України. Вип.1 – Київ: Інститут зоології НАН України, 1994. – С. 80 – 87
6. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. – ВВР, 2000, N 47, ст.405
7. Akimov I., Kostiushyn V., Tarashchuk S., Tytar V. Ukrainian General Scheme of Development: biodiversity conservation issues //  “Czlowiek i Przyroda”, № 13-14 Jesien 2000-Wiosna 2001. – С. 69–79.
8. Рижков С.С., Барановський Б.О. Наукове обґрунтування коригування меж природно-заповідного об’єкту місцевого значення – РЛП “Гранітно-степове Побужжя” та заходів для компенсації шкоди, яка буде завдана території парку та  біогеоценозам прилеглих територій в результаті будівництва Ташлицької ГАЕС та заповнення Олександрівського водосховища, Т. 1. /рукопис/ – Миколаїв, МАМНТІ, 2002. – 145 с.
9. Деркач О., Таращук С., Костюшин В. Формування екологічної мережі Миколаївської області, розробка відповідної програми. /рукопис/  – Миколаїв, ПФ ІНЕКО НЕЦ України, 2002. – 125 с.
10. Таращук С., Деркач О., Сіренко І., Костюшин В. Національна інвентаризація степів України. – Київ, ІНЕКО НЕЦ України, 1997. – 95 с.
11. Деркач О.М., Таращук С.В. Про необхідність створення природного заповідника “Єланецький” / /  “Ойкумена”, УЕВ – 1994. – № 1-2. – С. 112–116.
12. Літопис природи ПЗ “Єланецький степ”, 2001 р. /рукопис/  – с. Калинівка, 2002 р.– 95 с.
13. Деркач О.М., Таращук С.В. О целесообразности создания РЛП “Тилигульский”// Проект создания РЛП “Тилигульский”. /рукопис/ – Николаев, ООО “Ойкумена”, 1994.–17 с.                                          
14. Таращук С., Деркач О. Кінбурнська коса //  “Світ у долонях” – 1998. – № 1(5) –С.18–21.
15. Деркач О. Інвентаризація флори РЛП “Кінбурнська коса”  /рукопис/ // Матеріали Літопису природи РЛП “Кінбурнська коса”, 2002 р.