Cтепи України

Науковим співробітником Національного природного парку «Гомільшанські ліси», аспірантом «Зоологічного інституту» Академії наук Російської федерації Вітером С. Г. було складено список особливо цінних у природоохоронному та господарському значенні степових ділянок на території Харківської області.

Картосхема.

Основними критеріями для виділення таких територій були:
–    порівняно значна площа таких ділянок (від 2 кв. км.), гарна збереженість степових ділянок у природному або близькому до природного стані;
–    значне різноманіття асоціацій степової рослинності (поряд з зональними типами степів – азональні типи, що пов’язяні з певним типом грунтів, характером пасовищного навантаження, геоморфологією території);
–    наявність значної кількості видів тваринного світу (перш за все – птахів та рептилій), що занесені до Червоної книги України, їх значна чисельність;
–    наявність в наш час або у недавньому минулому (20 років) значних (за показниками продуктивності та загальними обсягами виробництва) скотарських господарств (що зумовлено логічним, історично сформованим типом господарювання на даних територіях), значний потенціал територій як зон особливо продуктивного скотарства (за умов підтримки сільськогосподарських виробників);
–    найбільшою ефективністю використання даних територій саме як пасовищ (у порівнянні з іншими типами землевикористання).

Розділ 1: Наукове обґрунтування природоохоронної цінності даних територій.

Усі території, що наведені у списку (див. нижче) є ключовими для збереження степової фауни птахів, комах, рептилій, в т. ч. і таких, які занесені до Червоної книги України та мають різні міжнародні охоронні статуси – Бернська (далі – Берн. к.) та Боннська (Бон. К.) конвенції, Червоний список Європейського союзу (ЧСЄС), Червона книга Міжнародного Союзу охорони природи (ЧКМСОП), включені до регіональних червоних списків (Червоний список Харківської області – ЧСХ). Далі наведено перелік таких видів, для деяких дано оцінку чисельності.

Види тваринного світу, що в існуванні залежні від даних територій:

А) Рептилії:
–    Мідянка європейська (Coronella austriaca): ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2); на деяких ділянках відмічено до 2 – 3 особин на 1 км. маршруту; основні причини рідкісності виду – розорювання та засадження деревною рослинність степових ділянок, взагалі – знищення та корінне перетворення біотопів існування (див. «Червона книга України», 1994);
–    Гадюка степова (Vipera ursini = V. renardii): ЧКМСОП (категорія «вид, що знаходиться під загрозою зникнення» – EN), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2); трапляються поодинокі особини; відмічена на території Ізюмського, Пєрвомайського, Барвінківського адм.. районів, можливі зустрічі в інших регіонах; основні чинники негативного впливу – розорювання степів, забудова степових ділянок та їх засадження деревною рослинністю («Червона книга…»);
–    Ящурка піщана (Eremias arguta): Берн. к. (д. 3), ЧСХ; зустрічається лише у піщаних степах, в Харківській області основний регіон поширення – Кицівські пески (Печенізький адм.. район, ок. с. Кицівка); основна загроза існуванню цього третинного релікта – засадження піщаних масивів сосною та іншими деревними та чагарниковими культурами; на ділянках, що збереглись, утворює щільні поселення;

Б) Птахи:
– Могильник (Aquila heliaca): ЧКМСОП (кат. «у загрозливому стані» – VU C1), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2), ЧСЄС (кат. «рідкісний» – R); від даних степових ділянок як від одного з основних кормових біотопів залежать більше 30 пар (з 40 – 50 можливих для території регіону та з 100 – 120 пар – для всієї території України) цього рідкісного виду; основні чинники негативного впливу – вирубування старих дерев, браконьєрство та скорочення кормових ресурсів (переважно у наслідок розорювання, забудови та засадження деревною рослинністю степових ділянок, скорочення пасовищного навантаження (через що скорочується чисельність ховрашків та бабаків) на степових ділянках) (Белик В. П.: Некоторые элементы этологии и экологии орла-могильника в Восточной Европе.// Монография «Королевский орел»: Распространение, состояние популяций и перспективы охраны орла-могильника (Aquila heliaca) в России. – Москва. –  1999. с. 105 – 121.);
– Канюк звичайний (Buteo buteo): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2), ЧСХ; більше половини регіонального гніздового угруповання цього виду (загальну чисельність для регіону можна оцінити у 500 пар) пов’язано зі степовими ділянками та прилеглими до них лісовими масивами; чисельність стабільна;
– Канюк степовий (Buteo rufinus): вид, типовий для степових байрачних дібров, що трофічно пов’язаний саме зі степовими ценозами (особливо за наявності певного пасовищного навантаження); ЧКУ (4 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); в Харківській області мешкає друге за чисельністю (після кримського) гніздове угрупування цього виду «Червоної книги України», воно налічує 45 – 50 пар; основними загрозами (окрім браконьєрства) є засадження степових ділянок та агроландшафтів (рілля) деревною рослинністю та культурою ріпаку, в наслідок чого зникають кормові біотопи виду та основні об’єкти харчування;
– Лунь лучний (Circus pygargus): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2), ЧСХ; вид агроценозів, в т. ч. і степових пасовищ; як і для інших видів лунів, основними негативними чинниками пливу є браконьєрство, забудова та засадження деревинною рослинністю відкритих ландшафтів агроценозів;
– Лунь степовий (Circus macrourus): ЧКМСОП (кат. «Близький до загрозливого» – NT), ЧКУ (кат. 1), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); на гніздуванні в даному регіоні не відмічений, проте подекуди можливі випадки нерегулярного гніздування; заселяє лише низькотравні степи; основні загрози існуванню виду – розорювання степових ділянок, їх забудова, засадження деревною рослинністю;
– Лунь польовий (Circus cyaneus): ЧКУ (1 кат.), Берн. К. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); зимуючий вид; основні біотопи зимового перебування – степові ділянки та рілля; основні негативні чинники – засадження деревною рослинністю степових ділянок та рілля;
– Орел-карлик (Hieraaetus pennatus): ЧКУ (1 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); в регіоні гніздиться не менше 50 – 60 пар, – найбільше гніздове угрупування виду на території України («Червона книга…»); трофічно пов’язаний зі степовими та лучними ценозами; основні негативні чинники – браконьєрський відстріл, вирубування старих дерев, засадження степових ділянок деревною рослинністю, забур’янення степових пасовищ та рілля;
– Деркач (Crex crex): ЧКМСОП (кат. «Близький до загрозливого» – NT), Берн. к. (д. 2), ЧСЄС (кат. «рідкісний» – R); на степових ділянках найбільш суттєвою загрозою є розорювання та засадження деревною рослинністю, забудова;
– Лежень (Burhinus oedicnemus): ЧКУ (3 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); вид відмічено на Кицівських пісках (Банік М. В., особист. повідомл.); основний негативний чинник зменшення чисельності – засадження піщаних масивів деревною рослинністю;
– Дерихвіст степовий (Glareola nordmanni): ЧКМСОП (кат. «Недостатньо вивчений» – DD), ЧКУ (1 кат.), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); дуже рідкісний можливо гніздовий вид, основні загрози існуванню – розорювання степових ділянок саме в районі розташування колонії цих наземногніздових птахів, засадження степових ділянок деревною рослинністю, використання отрутохімікатів у сільськогосподарському виробництві, забудова степових ділянок;
– Чайка (Vanellus vanellus): Берн. к. (д. 3), ЧСХ; основні загрози існуванню виду – розорювання степових та лучних ділянок, їх забудова та засадження деревною рослинністю;
– Сова болотяна (Asio flammeus): нечисельний гніздовий вид; Берн. к. (д. 2), ЧСХ; основні загрози існування – використання в сільському господарстві отрутохімікатів, засадження деревною рослинністю та забудова степових ділянок;
– Огар (Tadorna ferruginea): ЧКУ (кат. 2), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 1, 2); рідкісний вид, заселяє низькотравні степові ділянки; основні загрози існуванню виду – розорювання схилів степових балок, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
–  Щеврик польовий (Anthus campestris) та Щеврик лучний (A. pratensis): Берн. к. (д. 2); види, що біотопічно тісно пов’язані зі степовими та лучними ценозами; розорювання таких територій, забудова та засадження деревною рослинністю призведе до зникнення цих видів, що є типовими для трав’яного біому помірного кліматичного поясу;
– Кам’янка попеляста (Oenanthe isabellina): Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2); вид, пов’язаний з нерозораними степовими ділянками, переважно – по балкам з низькотравною степовою рослинністю; забудова, розорювання та засадження деревною рослинністю таких ділянок призведе до повного зникнення цього виду з території регіону;
– Жайворонок степовий (Melanocorypha calandra): Берн. к. (д. 2); вид степових ценозів; за наявності невеликих ділянок степової рослинності може оселятись і на ріллі; при тотальному розорюванні, забудові та засадженні деревною рослинністю степових ділянок вид зникає ;
– Куріпка сіра (Perdix perdix): Берн. к. (д. 3), ЧСХ; регіонально нечисельний вид, що зустрічається переважно по степових ділянках та подекуди – на ріллі; основні загрози зникнення – надмірне полювання, застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Сиворакша (Coracias garrulus): ЧКУ (кат. 4), Берн. к. (д. 2), Бон. К. (д. 2), ЧСХ; вид, чисельність якого скорочується, ареал змістився переважно у степову природну зону; заселяє стрімкі схили та урвища степових балок, ярів; основні загрози існуванню виду – засадження деревною рослинністю урвищ (так звані «протиерозійні заходи»), застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, забудова, розорювання та засадження степових ділянок (які є основним кормовим біотопом виду), браконьєрство.
В) Ссавці:
– Тхір степовий (Mustela eversmannii): ЧКУ (кат. 3), Берн. к. (д. 2); поодинокі особини; вид тісно пов’язаний зі степовими ділянками; основні негативні чинники – розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Перегузня звичайна (Vormela peregusna): ЧКУ (2 кат.), ЧСЄС («вразливий вид»), Берн. к. (д. 2); дуже рідкісний; забудова, розорювання степів та засадження деревною рослинністю є основними чинниками зменшення чисельності та зникнення виду;
– Тушкан великий (Allactaga major): ЧКУ (2 кат.); рідкісний вид; основні загрози існуванню виду – застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, забудова, розорювання та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius): ЧСХ; рідкісний вид, поодинокі реєстрації; основні загрози існуванню виду – застосування отрутохімікатів в сільському господарстві, розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок;
– Хом‘як звичайний (Cricetus cricetus): Берн. к. (д. 2), ЧСХ; рідкісний вид; основні загрози існуванню виду – ті ж, що і для хом’ячка сірого;
– Мишівка степова (Sicista subtilis): ЧКУ (3 кат.), Берн. к. (д. 2): рідкісний вид; основні негативні чинники, що впливають на стан популяцій – ті ж, що і для інших гризунів степових ценозів;
– Ховрах крапчастий (Spermophyllus suslicus): Берн. к. (д. 2); нечисельний вид з дуже дифузним поширенням; більшість великих поселень виду зникли через тотальне розорювання, забудову, засадження деревною рослинністю степів та у результаті використання отрутохімікатів у сільському господарстві; особлива екологічна цінність виду полягає у значенні його риючої діяльності на формування степових грунтів (особливо – чорноземів, якими так відома Україна), трофічній ролі як основного кормового об’єкту хижих птахів (серед яких багато «червонокнижних видів») в умовах степових ценозів;

Г) Комахи:
Серед степових комах дуже багато рідкісних видів, що занесені до «Червоної книги України, ЧКМСОП, Червоного списку Євросоюзу, Червоних списків регіонів України (більше половини усіх видів комах, що занесені до даних списків та Червоних книг). Також основна частина видів корисних комах – запилювачів є представниками саме степової ентомофауни. Основними загрозами існуванню даних видів є: розорювання, забудова та засадження деревною рослинністю степових ділянок, випалювання степової рослинності (незалежно від сезону), застосування отрутохімікатів у сільському господарстві. Слід відмітити такі види:
–    Дибка степова (Saga pedo): ЧКМСОП (кат. «вразливий вид» – VU B1+2 bd), ЧСЄС (кат. «вразливий вид»), ЧКУ (2 кат.), Берн. к. (д. 2);
–    Сівчук Лаксмана (Onconotus laxmanni): ЧСХ;
–    Стрибун сірий (Decticus verrucivorus): ЧСХ;
–    Сідлоносець звичайний (Ephippigera ephippiger): ЧСХ;
–    Стрибун степовий (Euchortippus pulvinatus): ЧСХ;
–    Вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre): ЧКУ (1 кат.);
–    Скарабей священий (Scarabeus sacer): ЧКУ (2 кат.);
–    Мантіспа звичайна (Mantispa perla): ЧСХ;
–    Мурашині леви (Euroleon, Myrmeleon): ЧСХ, ЧСЄС (кат. «К» – «недостатньо вивчений, рідкісний»);
–    Волохатий стабілін (Emus hirtus): ЧКУ (3 кат.);
–    Метелики – ведмедиці (види родів Arctia, Arctinia, Callimorpha): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник мертва голова (Acherontia atropos): ЧКУ (3 кат.);
–    Сатурнії мала та середня (Eudia pavonia, E. spini): ЧКУ (3 кат.);
–    Матурна звичайна (Euphydrias maturna): ЧСЄС (кат. «під загрозою зникнення» – «Е»), Берн. к. (д. 2);
–    Люцина (Hamearis lucina): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник південний молочайний (Hyles nicaea): ЧКУ (3 кат.);
–    Подалірій (Iphiclides podalirius): ЧКУ (2 кат.);
–    Махаон (Papilio machaon): ЧКУ (2 кат.);
–    Бражник Прозерпіна (Proserpinus proserpina): ЧКМСОП (кат. «Недостатньо вивчений» – DD), ЧСЄС (кат. «вразливий»), ЧКУ (3 кат.), Берн. к. (д. 2);
–    Совка розкішна (Staurophora celsia): ЧКУ (кат. 3);
–    Поліксена (Zerynthia polyxena): ЧСЄС, ЧКУ ( кат. 2), Берн. к. (д. 2);
–    Види роду Bombus (B. laesus, B. muscorum, ін..): ЧКУ (кат. 2), ЧСХ;
–    Сколія степова (Scolia hirta): ЧКУ (2 кат.);
–    Сколія-гігант (Scolia maculata): ЧКУ (2 кат.);
–    Види роду Sphex, що занесені до ЧСХ;
–    Види роду Stizus: ЧКУ (2 кат.);
–    Xylocopa valga, X. violaceae: ЧКУ (2 кат.);
–    Ктир шершнеподібний (Asilus crabroniformes): ЧКУ (3 кат.);
–    Ктир гігантський (Satanas gigas): ЧКУ (2 кат.).

Мисливські види фауни
Сурок-бабак (Marmota bobac): ЧСХ; нечисельний вид, в Україні зустрічається на сході та у північно – східних регіонах, ареал цілком локалізований в межах Харківської та Луганської областей; потенційно є цінним мисливським об’єктом , як і такі степові види, як куріпка сіра, перепілка (Coturnix coturnix), заяць – русак (Lepus europaeus); забудова степів, їх засадження деревною рослинністю та розорювання, разом із застосуванням отрутохімікатів, браконьєрством та недостатнім пасовищним навантаженням може призвести до значного скорочення чисельності цих цінних мисливських видів (куріпка сіра, перепілка, заяць – русак) та таких, що можуть бути мисливськими за умов поновлення чисельності (бабак). Взагалі, заліснення степових ділянок – це знищення одних з найбільш продуктивних мисливських угідь!

Розділ 2: Історична, археологічна та палеонтологічна цінність степових ділянок:

Степові райони здавна заселяли як осілі, так і кочові народи. Особливі природні умови нашого північного степу (родючі грунти, наявність деревних ресурсів, м’які кліматичні умови) сприяли розвитку раннього землеробства, формуванню стародавніх міст та міської культури, культурному взаємообміну кочівників та осілого населення, формуванню складних етно-племінних утворень. Як наслідок усіх цих процесів – розвинута матеріальна культура, сліди якої на території Харківщини ми знаходимо у вигляді курганів, де розміщені поховання відомих військових та релігійних (культових) діячів. Часто-густо у таких похованнях археологи знаходять цікаві артефакти. Нажаль, в наш час окрім споконвічної проблеми «чорних археологів» з’явилась нова загроза у вигляді можливого залісення деяких степових ярів та крутосхилів. І проблема не лише в тому, що лісівники часто засаджують культурами помітні та відомі кургани, розорюючи землю і пошкоджуючи пам’ятки старовини. Ця проблема також актуальна і під час розорювання полів, коли фермери не дотримуються вимог щодо збереження курганів. Є ще «одна сторона медалі»: під час заліснення степових районів назавжди можуть бути втрачені ті кургани, про існування яких поки що не відомо археологам. Адже самі кургани будуть частково пошкоджені в процесі засадження території лісовими культурами, а далі – вони зникнуть під покривом так званого «лісу». Особливо цінні ділянки є на території Харківського, Вовчанського, Зміївського, Ізюмського, Первомайського, Боровського та Куп’янського районів.

Палеонтологічна цінність степових ділянок (особливо ярів) зумовлена наявністю виходів древніх порід (пісковики, глини, мергелі, вапняки, крейди) при присутності ерозійних процесів у степових ярах. Такі виходи є дуже цінними для палеонтологічної науки, також становлять значний інтерес для туристів, оскільки породи часто утворюють скелі, різнобарвні стрімчаки. Заліснення таких територій призведе до втрати цінних матеріалів, що можуть бути використані світовою палеонтологічною наукою. Є красномовний приклад знищення частини такої унікальної території: біля с. Кам’янка Ізюмського району є мальовничі схили долини р. Грєковка (Кам’янка) з виходами мергелів та глин юрської системи. Подекуди ці виходи утворюють скали. Дана ділянка є надзвичайно багатою на скам’янілі рештки морських тварин юрського періоду. Про унікальність цих виходів свідчить факт знахідки залишків плезіозавра. Проте, частина схилів була терасована, на них посадили культури робінії. Через терасування багато палеонтологічних матеріалів (що є безцінними для колекцій будь-яких музеїв) було знищено, стратифікація неможлива. Україна, як і світова палеонтологія, втратила одну з найцінніших палеонтологічних ділянок. Особливо цінні ділянки є на території Ізюмського, Барвінківського, Боровського, Зміївського, Пєрвомайського, Балаклійського районів.

Розділ 3: Список особливо цінних (для збереження біорізноманіття) степових ділянок Харківської області:

До таких ділянок можна віднести усі землі держрезерву, сільгоспугіддя категорій «сінокоси», «пасовища», «заліжні землі», а також об’єкти ПЗФ у межах Барвінківського, Балаклійського, Пєрвомайського, Двурічанського, Ізюмського, Куп’янського адміністративних районів. Більш детальну інформацією наведено нижче.

1.    Степові балки між пмт. Великий Бурлук, с. Стецьківка, с. Катеринівка, с. Хатнє, с. Григоровка, с. Мілове, с. Ольховатка, с. Амбарне (Великобурлукський район);

2.    Крейдяні степи Дворічанського району: між с. Калинове (Куп’янський район) та пмт. Двурічна, між пгт. Двурічна та селами Тополі, Лозова – Друга, Обухівка, Отрадне, Кам’янка; між с. Тополі та с. Строєвка; дана територія є унікальним, характерним саме для Північного Сходу України, регіоном поширення крейдової степової фітобіоти, серед представників якої багато третинних реліктів та рослин, що занесені до ЧКУ.

3.    Куп’янський район: балки між м. Куп’янськ та с. Калинове (схили долини р. Оскіл), степові балки в околицях сіл Болдирєвка, та Прокоповка, степові балки між адм.. кордоном Куп’янського та Двурічанського районів та с. Моначіновка (Куп’янський район), с. Сетище, с. Миколаївка – Перша, Миколаївка – Друга, Прилютове, Гусинка, Самборовка, Смородьківка; балка між с. Сенек та с. Сєнькове і кордоном Шевченківського / Куп’янського районів; балки між с. Воронцовка та адм.. кордоном Шевченківського та Куп’янського районів; балки між с. Біле та с. Вишневий Сад (нежил.), Куп’янський адм.. район; балки між с. Біле (Куп’янський район) та с. Калинове (Борівський район); басейн р. Піщана (ок. с. Піщане, с. Кислівка); верхів’я р. Кобилка (у с. Миколаївка, сіл Орлянське, Нова Тарасівка, Затишне, урочище Парневе);

4.    Ізюмський район:
–    балки між селами Россоховате, Попасне та суміщенням адміністративних кордонів Ізюмського, Куп’янського, Шевченківського та Борівського районів;
–    балки між селами Чистоводівка, Жовтневе, Сухий Яр, Бугаївка, Чорнобаївка (Чернобаєвка) та кордоном Шевченківського та Ізюмського районів;
–    балки в долині р. Кам’янка між с. Суха Кам’янка та долиною р. Сіверський Донець;
–     балки між селами Кам’янка, Довгеньке та адм. кордоном між Харківською та Донецькою областями;
–    балки між селами Дмитрівка, Вірнопілля, Карнаухівка (Ізюмський район) та с. Велика Камишуваха (Барвінківський район);
–    балки між с. Велика Камишуваха (Барвінківський район) та селами Петропілля, Андріївка, Заводи (Ізюмський район);
–    балки між селами Копанки, Мала Камишуваха та трасами Т – 2122 і Т – 2109;
–    балки між селами Бражківка, Сулігівка та с. Кам’янка (включно з околицями става Греківка та схилами долини р. Греківка);
–    схили долини р. Греківка на північ від с. Кам’янка між трасою Е -40 та долиною р. Сіверський Донець;
–    схили гори Крем’янець – околиці м. Ізюм та с. Донецьке;
–    схили долини р. Сіверський Донець та балки, що відходять від долини, – в околицях сіл Іванчуківка, Лисогорка, Червоний Донець, Левківка (Ізюмський район) та с. Довгалівка (Балаклійський район);

5.    Барвінківський  район:
–    балки між селами Дібровне, Курулька, Пашкове та долиною р. Сухий Торець;
–    балки між м. Барвінкове та с. Ільїчівка;
–    балки та схили долини р. Берека та каналу Дніпро – Донбас, р. Сіверський Донець (ок. с. Грушеваха та Велика Камишуваха);
–    балки між селами Веселе, Маяк, Нова Дмитрівка та адміністративним кордоном Ізюмського та Барвінківського районів;
–    балки між селами Пригоже, Гаврилівка, Богданово та адміністративним кордоном Харківської та Донецької областей;
–    балки між селами Подгорівка, Архангелівка та с. Червоне;

6.    Балаклійський, Зміївський та Пєрвомайський райони:
–    урвища та схили долини р. Сіверський Донець між м. Зміїв та мостом через Сіверський Донець на трасі Т – 2105 біля с. Задонецьке, між с. Суха Гомольша та с. Нижній Бишкін (Зміївський район), між с. Копанки та с. Мілова (Балаклійський район), між с. Пєрвомайське та с. Байрак (Балаклійський район), між с. Залиман та с. Чепіль (Балаклійський район);
–    басейн р. Чепілянка та її водозбірних балок (між селами Волобуєвка, Воловенкове, Протопопівка);
–    басейн р. Беречка та її водозбірних балок (між селами Вольноє, Волвенкове, Петрівське (Балаклійський район) та с. Іванівка (Барвінківський район));
–    балки між селами Серафимівка, Новомиколаївка, Шебелінка, Жовтневе, урочище «Плоскоярка» (Балаклійський район) та селами Киселі, Кам’янка, Михайлівка, Сумці (Пєрвомайський район);
–    балки між селами Шебелінка, Прогрес (Балаклійський район), с. Геєвка (Зміївський район);
–    балка між с. П’ятигірське, Дальня Шебелінка та Червоний Донець (Балаклійський район);
–    балка між с. Пєрвомайське (Балаклійський район) та трасою Т – 2110;
–    б. Сорокін Лог та б. Озерна, долина р. Ольховка, б. Полковницька, б. Барибіна (територія Пєрвомайського адм.. району);
–    долина р. Бишкін (між с. Верхній Бишкін, трасою Т – 2110 на території Пєрвомайського району та с. Нижній Бишкін Зміївського району), ур. «Должик» (Зміївський район), б. Семенова (Зміївський / Пєрвомайський райони);
–    балка між с. Нижній Бишкін та трасою Т – 2110, між долиною р. Бишкін (із заходу) та асфальтованою дорогою, що пов’язує с. Нижній Бишкін та трасу Т – 2110, Зміївський район;
–    урочище «Кас’янівка», б. Глибока, б. Трійчатський Лог (кордон Зміївського, Новоовдолажського та Пєрвомайського районів), Балки між с. Большевік (Пєрвомайський район) та с. Охоче (Нововодолажський район);
–    балки між с. Охоче (Нововодолажський район) та с. Таранівка (Зміївський район);
–    б. Поворотна, б. Сивощина, долина р. Джгун (Зміївський район);
–    басейн р. Вільшанка (Зміївський район);
–    б. Іськів Яр, б. Карякін Яр, б. Зайцев Яр, б. Сірий Яр, – ок. сел Гайдари, Жаданівка, Безпалівка (Зміївський район);
–    територія між селами Морозівка та Теплянка – долина р. Теплянка, територія між заплавою р. Волоська Балаклійка, залізницею, трасою Е – 40 та долиною р. Теплянка (Балаклійський район);
–    агроландшафти на території між Задонецьким лісництвом (НПП «Гомільшанські ліси»), трасою Е – 40, с. Малинівка (Чугуївський район), с .Іванівка (Чугуївський район), с. Геніївка (Зміївський район), с. Андріївка та долиною р. Крайня Балаклійка (Балаклійський район);

7.    Басейни степових річок:
–    Басейн р. Берека: долини рр. Берека, Кисіль, Лозовенька, Бритай, інші притоки Береки; балки, що впадають до долин цих рік;
–    Басейн р. Сухий Ізюмець: долина р. Сух. Ізюмець та балки, що впадають до долини цієї річки, – територія між м. Ізюм та с. Подвисоке (Борівський район);
–    Басейн р. Мокрий Ізюмець: долина рр.. Мокрий Ізюмець, Кун’я (ок. сел Кун’є, Бугаївка (Ізюмський район) та Подвисоке (Борівський район);
–    Басейн р. Сухий Торець: уся долина р. Сухий Торець, його притоків – р. Лукноваха (від с. Громова Балка (Олександрівський район Донецької області) до впадіння в Сухий Торець (Барвінківський район Харківської області)), р. Курулька, а також балки у верхів’ях Сухого Торця (між с. Малинівка, с. Пригоже, с. Богданово, с. Гаврилівка, с. Малолітки (Барвінківський район), селами Дубове, Семенівка, Плахтіївка (Близнюківський район) та кордоном між Харківською та Донецькою областями);
–    Долина р. Орілька: від с. Грушино (Пєрвомайський район) до впадіння в р. Оріль, а також притоки та водозбірні балки р. Орілька;
–    Басейн р. Оріль: вся долина р. Оріль (від с. Большевик та с. Єфремовка Пєрвомайського району Харківської області до впадіння до р. Дніпро (Дніпропетрівська область)); долина р. Багата та долини її притоків (між селами Комунарське, Павлівка Кегічівського району до впадіння р. Багатої до р. Оріль у с. Багата Чернещина Сахновщинського району); долина річок Орцик, Вшива, Берестова, Берестовенька; балки між селами Жовтень, Огіївка, Судиха, Олександрівка, тавежня, пмт. Сахновщина та адміністративним кордоном Харківської та Дніпропетровської областей, б. Жучиха; балки між селами Сомівка, Бердянка та долиною р. Оріль (Зачепилівський район Харківської області);
–    Басейн р. Волоська Балаклійка: долина її табалки у верхів’ях біля сіл Волоська Балаклія, Борівське, Кравцовка (Шевченківський район), с. Чорнобаївка (Чєрнобаєвка) (Ізюмський район); балки між селами Семенівка, Олексіївка (Шевченківський район) та с. Бригадирівка (Балаклійський район);
–    Басейн р. Крайня Балаклійка: її долина (від с. Іванівка Чугуївського району до злиття з р. Середня Балаклійка) та балки між с. Мосьпанове (Чугуївський район) та с. Явірське (Балаклійський район);
–    Басейн р. Середня Балаклійка: долина р. Середня Балаклійка від сел. Олександрівка та Колесніковка Шевченківського району до її злиття з р. Крайня Балаклійка, балки між с. Червоная Стєпь та с. Яковенкове (Балаклійський район);
–    Басейн р. Великий Бурлук: долина р. Вел. Бурлук, долини його притоків першого порядку, водозбірні балки, що впадають до долини р. Вел. Бурлук та його притоків;
–    Басейн р. Мож (Мжа): долина р. Мож, балка між с. Федерівка та с. Лихово (Нововодолажський район); балка між с. Мінківка, с. Маніли, с. Мирошники (Валківський район) та с. Шийки і долиною р. Мож (Валківський район); балка між пмт. Валки та селами Мала Кадигробівка, Казаченківка, Щербинівка (Валківський район); басейн р. Черемушна (від с. Огульці Валківського району дп с. Бахметівка Нововодолажського району); система балок у верхів’ях р. Ольховатка – у сторону с. Меліхівка від сіл Караван та Стулепівка (Нововодолажський район);
–    Басейн р. Самара: долина р. Терновка та балки, що до неї впадають (між с. Самійлівка, с. Дмитрівка, с. Широке та балки на ПН.-З. від с. Григоровка (Бдизнюківський район)); долина р. Самара (Близнюківський район); балка між с. Новоукраїнка (Близнюківський район Харківської області) та с. Добринька (Павлоградський район Дніпропетровської області); балки між селами Вольне – Перше, Сергіїва Балка, Берестове (Близнюківський район); балка між с. Бурбулатово селами Малинівка, Олександрівка, Берестове (все – Близнюківський район); балки між с. Олександрівка (Близнюківський район Харківської області) та селами Карпівка та Новопригоже (Олександрівський район Донецької області);
–    Басейн р. Оскіл: долини річок Оскіл, Бахтин, Лозова, Нижня та Верхня Двурічні, балки від с. Россоховате (Ізюмський район), сіл  Ясинувате, Парновате, Подвисокоє, Мирне (Борівський район) до с. Гороховатка (Борівський район); балка між селами Новоплатонівка, Борівська-Андріївка, Вишневе (Борівський район);

8.    Волчанський, Харківський, Печенізький райони:
–    піщані масиви між с. Кицівка, пмт. Печеніги, трасою Т – 2111 та заплавою р. Сіверський Донець (Печенізький район), – єдиний в межах лісостепової зони масив псамофіт них степів;
–    долина р. Вел. Бабка (Печенізький, Чугуївський, Волчанський райони) та балки у її верхів’ях (ок. с. Перемога Харківського району);
–    балки у верхів’ях р. Роганка, – біля сіл Сороківка, Ольховка, Верх. Роганка (Харківський район);
–    долина р. Муром, балки у верхів’ях р. Вялий біля с. Петрівка, балки між с. Веселе та с. Тернова, долина р. Липець, долина р. Харків (Харківський район);
–    балки між с. Шестаково, трасой Т – 2104 та адм.. кордоном харківського та Волчанського районів (на З., ПН-З, ПН від с. Шестаково);
–    долина р. Стариця, б. Суходол, балки на З. від с. Стариця (до Російсько –Українського держ. Кордону);
–    долина р. Гнилиця між с. Подсрєднєє та с. Сєрий Яр (Великобурлукський район) та с. Артемівка (Печенізький район);
–    долина р. Хотомелька, б. Розрита, ур. Іванівка, балка між с. Юрченкове та с. Українське (Волчанський адм.. район);
–    долина р. Хотомля (від с. Приколотне Великобурлукського району до с. Першотравневе (Печенізький район), а також – усі балки, що впадають (відкриваються) до долини р. Хотомля (Волчанський, Великобурлукський, Печенізький райони);
–    схили долини р. Вовча (Волчья) між с . Волчанські Хутори та с. Бочково, між с. Охримівка та Жовтневе  – 2-е (Правобережжя); між с. Жовтневе – 2-е та держ. Кордоном Росії та України;
–    б. Караїчний Яр, б. Бузова, ур. Бєдін (Волчанський район);
–    долина р. Плотва та усі балки, що до неї впадають (Волчанський та Великобурлукський райони).

Розділ 4: Рекомендації щодо збереження біорізноманіття та середовища існування на степових територіях Харківської області:

–    збереження існуючої системи (схеми) землекористування, в т. ч. і співвідношень рілля, пасовищ, сінокосів та ділянок, що зайняті під промислові об’єкти, дороги, забудову, ЛЄП, газо- та нафтопроводами;
–    недопущення створення на вказаних територіях лісових культур, за винятком 30–метрової смуги навколо штучних водних об’єктів (ставки, штучні (облаштовані) джерела);
–    пріоритетність у заповіданні саме вказаних територій під час планування розвитку екомережі регіону;
–    підтримка розвитка пасовищного тваринництва на даних територіях, – за умов помірного навантаження на пасовища;
–    створення на бази провідних наукових установ Харківської області (Аграрна академія, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, науковий відділ НПП «Гомільшанські ліси», Харківське ентомологічне товариство) робочої групи із розробки для регіону режиму управління та охорони степових ділянок (розроблення заходів щодо підтримки степових ландшафтів та біорізноманіття на відповідному рівні, в т. ч. – оптимальних значень пасовищного навантаження, системи сінокосіння та можливого часткового випалювання) з окремим підходом до кожної конкретної ділянки.