Cтепи України

Запропонована назва заказника: «Анненівське узвишшя» названо за назвою природного геологічного об’єкту.

Розташування: Анненівське узвишшя розташоване в межах Антрацитівського району. В проектні межі заказника потрапляють землі сільської ради с. Микитівка.

Межі пропонованого заказника обмежуються з північного заходу, півночі і північного сходу адміністративною межею району з Лутугинським та Перевальським районами, з півдня – селом Микитівка.

Згідно з описом меж, площа заказника повинна скласти 2 754 га.

Землекористувачами території пропонованого заказника є сільська рада с. Микитівка.

Клімат
Посушливий. Характерні для регіону  кліматичні умови сприяють формуванню  та збереженню специфічної зональної степової рослинності та ґрунтового покриву.

Гідрологічні особливості.
Внаслідок танення снігу щовесни утворюються ефемерні струмки, що прокладають свій шлях крізь вапнякові породи, пророблюючи в них щілини.

Фізико-географічний район.
Донецький кряж, конкретніше його складова частина – Степанівський кряж, його частина – Анненівське узвишшя.

Геологічні особливості. Територію вододільного плато річок Біла та Ольхова обстежено геологічною експедицією Луганського педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, під керівництвом кандидата наук Удовиченка М.І. в липні 2007 р. Абсолютна висота 230-250 м. над рівнем моря. Ольховський індивідуальний Сіверодонецький вид, для якого характерні структурно-денудаційні, сильно розчленовані грядово-пагорбові та гривисто-угловинні схилові рівнини на дрібноскладчастій основі. Вони переважно сформовані кам’яновугільними породами (пісковики, вапняки, сланці), що майже всюди виходять на поверхню. Південне крило Анненівського узвишшя складене кількома дрібними складками. Залягання пластів гірських порід тут пологе, кути падіння часто не перевищують 10 градусів, місцями залягання майже горизонтальне. Вкрите плоскими уламками темно-сірого вапняку. На поверхню виходять кам’яновугільні відклади.

Ландшафт.
Вихід вапнякових і пісковикових порід. У підніжжя має типовий степовий ландшафт. На схилах вкрита степової рослинністю.

Значною мірою рослинний та тваринний світ території проектованого заказника зумовлений специфічним ландшафтом, гідрологічним режимом та геологічною основою.

Рослинність та флора.
Рослинність цієї території представлена степовими угрупованнями на кам’янистих відшаруваннях та деревною та чагарниковою рослинністю на схилах та днищах балок. За геоботанічним районуванням об’єкт відноситься до Слов`яно-Артемівського району, Донецького округу, смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазовсько-Причорноморської підпровінції, Причорноморської (Понтичної) провінції, Європейсько-Азіатської степової області.

Флора характеризується наявністю більш ніж 150 видів судинних рослин, серед яких значною є участь типово-степових видів едифікаторів. Це, перш за все, бородач, типчак, а також рідкісна червонокнижна ковила волосиста. Останній вид формує рослинне угруповання, внесене до Зеленої книги України. Ще одним типово степовим видом є мигдаль степовий або бобчук, що утворює на досліджуваній території низенькі чагарникові зарості.

В весняному аспекті степових схилів трапляються численні види-ефемероїди, зокрема бурачок пустельний, що подекуди утворює суцільний жовтий аспект, чи роговик пронизанолистий, що заквітовує навесні тендітними білими квіточками. Ще одним представником ефемероїдів, а одночасно і раритетної фракції рослин урочища є гадюча цибулька занедбана, що надає квітучому степу фіолетових кольорів. Навесні квітує і інший раритетний ефемероїд – рястка Гусона.

Представником раритетної фракції весняних рослин тутешньої флори є також сон лучний (Червона книга України). Цей вид представлений тут численною популяцією, нормально квітує та плодоносить. Велику цінність становлять також популяції громовика донського – виду поширеного виключно в долині Сіверського Дінця. Вид утворює великі куртини, успішно квітує та плодоносить. На вибитих місцях квітують також ефемери-однорічники, такі як вероніка трилиста та мак польовий.

Літній степовий травостій утворюють типово-степові види: шавлія дібровна, похилена, чистець прямостоячий, залізняк клубененосний, підмаренник російський, полин гіркий, самосил білоповстистий та гайовий, живучка хіоська, різуха звичайна, молочай степовий, Сігієров та лозний, гоніолімон татарський, миколайчики рівнинні, та ін.
В затінку травостою існує моховий покрив, по степовим схилам також трапляються колонії синьо-зеленої водорості – носток.

В складі степових комплексів трапляються види, генетично пов’язані з боровими угрупованнями, які свідчать, що в минулому ця територія могла бути частково вкрита лісом. Зокрема одним з таких видів є молодило російське.

На вапнякових брилах досягають великого різноманіття літофільні лишайники.

Тваринний світ.
Фауна переставлена типовим степовим фауністичним комплексом, характерним для територій із посушливими умовами. Серед комах, поширених тут, до охоронюваних  Червоною книгою України відносяться метелики махаон, подалірій, синявець меліагр, каптурниця срібляста, пістрянка весела а також бджола-тесляр фіолетова, сколія-гігант, сколія степова, джміль глинистий. Більшість цих видів зустрічаються на доволі обмеженій території в межах України.
З рідкісних рептилій територію об’єкту заселюють червонокнижні полоз-жовтобрюх та степова гадюка.

Багате різноманіття птахів урочища також має ряд видів, що знаходяться під охороною. Серед них слід відзначити внесених до Додатку ІІ Бернської Конвенції «Про охорону дикої флори, фауни та природних середовищ існування в Європі» канюка звичайного, боривітра звичайного, бджолоїдку звичайну, жайворонка малого, жайворонка сірого, жайворонка степового, жайворонка білокрилого, жайворонка чорного, жайворонка рогатого, щеврика польового, плиску жовту, сорокопуда  чорнолобого, чекана чорноголового, кам’янку звичайну, кам’янку попелясту, щиглика, коноплянку.

З ссавців на території об’єкту поширені сліпак звичайний та «червонокнижна» мишівка степова.

Інформація про фауну урочища відома серед науковців та частково  включена до бази даних Державного кадастру тваринного світу України.

Екологічна мережа
Територія урочища відіграє значну роль у схемі екологічної мережі. Враховуючи значну площу території узвишшя (включно із пропонованим заказником), воно посідає місце ключової  території на схемі екологічної мережі та індикативній карті природності території України, що була розроблена в НАН України у 2007 р.

Разом з тим, створення заказника стане прямою реалізацією задач, поставлених у  Регіональній цільовій програмі розвитку екологічної мережі Луганської області на 2010-2020 роки, що надає особливого значення охороні природних степових екосистем та місць поширення видів флори і фауни, що знаходяться під охороною.

Історико-культурне значення території.
Заказник Анненівське узвишшя має на своїй території село Микитівку. Село засновано в кінці XVIII ст. переселенцями з європейської частини Росії.

Координатор роботи зі створення об’єктів
природно-заповідного фонду
Національного екологічного центру України, к.б.н.
Парнікоза І.Ю.

Пров. інж. Відділу моніторингу та охорони
тваринного світу Інституту зоології
ім. І.І.Шмальгаузена НАН України
Василюк О.В.