Cтепи України

Коломійчук В. П.

Одним з ключових заходів формування мережі природно-заповідних територій (ПЗТ) є реінвентаризація колишніх заповідних ділянок і залучення їх та нових територій до об’єктів ПЗТ. Одним з таких заходів на півдні Запорізької області є створення Приазовського НПП, до складу якого увійдуть Бердянська коса та острови Бердянської затоки (БЗ).
Бердянська коса є однією з типово виражених кіс “Азовського” типу [1]. Довжина Бердянської коси близько 20 км. За особливостями рельєфу на косі виділяють слідуючі його форми. Уздовж східного берега коси за смугою пляжу простягається літоральний піщано-черепашковий вал, за яким розташовані зниження з солончаковими грунтами, а західний берег коси порізаний чисельними затоками, вторинними косами найбільші з яких перетворились на острови [2].

Становлення островів Бердянської затоки проходило ще на початку XIX ст. Процес утворення островів, які в Приазов’ї отримали назву “Дзендзики”, детально висвітлений у працях В. М. Янковського і В. П. Зенковича [3, 2]. Після остаточного утворення тіла коси наноси з корінного берега, обігнувши її дистальний кінець, пересуваються на північ з західного боку коси, стаючи здобиччю південних та західних вітрів. Поступово на мілині, де до того ж іде акумуляція черепашки, проходять процеси накопичення пiщано-черепашкового детриту, який і формує загальні обриси Дзендзика. Таким чином, формується рівновага великої системи, якою є Бердянська коса та коси “другого порядку” – Дзендзики. В.М. Янковський, співставивши карти за останні 100 років, дослідив утворення Великого і Малого Дзендзикiв. За цей інтервал часу південний Дзендзик виріс більше, ніж на 2 км, і поступово продовжує рости, періодично з’єднуючись та відділяючись від коси. Дещо повільніше росте північний (Малий) Дзендзик, який остаточно відділився від коси ще наприкінці XIX ст. Сучасна довжина останнього становить близько 3 км. Складені острови БЗ з кварцевого піску та черепашок молюсків, насамперед – Cardium edule L.

Бердянська коса здавна приваблювала вчених ботаніків. Ще на початку XX cт., коли природа коси не зазнавала такого значного пресу, який посилився з її швидкою забудовою у післявоєнні роки, рослинний світ знаходився у добре збереженому стані [4]. У різний час Бердянську косу досліджували С. А. Постригань, Г. І. Білик, А. І.Кузьмичов та А. М. Краснова, В. С. Гумеч, які подали детальну характеристику рослинного покриву, охарактеризували флору коси [4-6, 2, 7]. І. І. Ілляшенко, Я. І. Мовчан запропонували створити на її території заповідник [8]. З території коси І. В. Артемчуком і М. В. Клоковим описані 2 нових для науки види – Gagea littoralis Artemcz., Agrostis maeotica Klokov. Флора і рослинність коси вивчені на достатньо високому рівні, але це зовсім не стосується таких локалітетів, якими є острови.

Ботанічні дослідження островів БЗ, які є заказниками місцевого значення, проводились нами вперше, протягом 1998-2000 рр. [9]. За цей час докладно вивчено склад флори та основні рослинні угруповання острова Малий Дзендзик (15 га), півострова Великий Дзендзик з архіпелагом “Астапіха” (35 га).

За нашими даними флора островів БЗ нараховує 78 видів судинних рослин, які належать до 60 родів та 25 родин. Найголовнішими родинами є Asteraceae (17 видів), Poaceae (12), Brassicaceae і Chenopodiaceae (по 7 видів), Apiaceae і Polygonaceae (по 4 види), Asparagaseae (3), Cuperaceae, Galiaceae, Heliotropiaceae, Juncaceae, Plantaginaceae, Zosteraseae (по 2 види). Інші родини мають по 1 виду. До 10 провідних родин флори островів належить більше половини (76,9%) загальної кількості видів. Флора островів БЗ має багато спільного з флорою Бердянської коси та островів Обитічної затоки [2, 10].
Біоморфологічна структура флори островів БЗ – типова і подібна до регіональних флор Голарктики. У спектрі переважають трав’янисті полікарпіки (50%), участь яких подібна до суміжних флор Керченсько-Таманського регіону (49,3%) та Арабатської стрілки (46,4%). Значна частка однорічників (34,6%) пояснюється участю видів родин Asteraceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae. Низька частка напівчагарників та чагарників (7,8%) пов’язана з специфікою піщано-черепашкового субстрату. По відношенню до води переважають ксеромезофіти – 29 видів (37,2%). Друге і третє місце займають мезофіти – 26 видів (33,3%) та еуксерофіти – 11 видів (14,1%). Гідрофільних видів небагато – 9 (11,6%).

За еколого-ценотичними показниками переважають галофіти – 25 видів (32%) та синантропні види – 20 видів (25,6%). Трохи менше літоральних – 18 видів (23%) та псамофітно-степових – 9 видів (11,6%).
Основу географічної структури складають Голарктичний – 29 видів (37,2%), Євразійський степовий – 20 видів (25,6%), Європейсько-середземноморсько-передньоазіатський – 11 видів (14,1%) типи ареалів. Добре розвинутий на островах БЗ псамоліторальний флористичний комплекс – Apera maritima Klokov, Argusia sibirica (L.) Dandy, Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude, Cakile euxina Pobed., Crambe pontica Steven ex Rupr., Cynanchum acutum L., Eryngium maritimum L., Leymus sabulosus (M.Bieb.) Tzvelev, Polygonum janatae Klokov, Puccinellia brachylepis Klokov, Sesеli tenderiense Klokov. На відміну від Бердянської коси у флорі островів БЗ відсутній псамофільно-степовий флористичний та слабо розвинутий галофільно-напівпустельний комплекси, що пов’язано з вузькою екологічною амплітудою існування багатьох видів цих комплексів. На островах БЗ зростають 2 види, занесені до Червоної книги України – Astrodaucus littoralis і Tamarix gracilis Willd., та 15 регіонально рідкісних видів, які є причорноморсько-приазовськими ендеміками – Achillea euxina Klokov, Agrostis maeotica Klokov (locus classicus!), Apera maritima, Asparagus levinae Klokov, Centaurea odessana Prodan, Helichrysum corumbiforme Opperman ex Katina, Puccinellia brachylepis, Sesеli tenderiense та ін. [9].

За геоботанічним районуванням [11] острови БЗ належать до Утлюцько-Міуського плавнево-літорального геоботанічного району, який характеризується переважанням псамофітної (рослинності заростаючих пісків), галофітної та галогідрофітної рослинності.

Згідно класифікаційної схеми плавнево-літорального ландшафту Причорномор’я [11] на островах БЗ виділяємо солончаковий, лучний та болотний типи рослинності.

Солончаковий тип представлений різноторавно-солонцевою рослинністю (формація Artemisieta santonicae) та сукулентно-трав’янистими справжніми солончаками (формації Salicornieta prostratae, Suaedeta prostratae).

Лучний тип представлений засоленими луками (форм. Elytrigieta elongati, Lepidieta latifoliae, Puccinellieta brachylepis, Plantagineta cornuti, Tripolieta vulgaris, Aeluropeta littoralis, Junceta gerardii).
Болотний тип рослинності складений з комплексу трав’янистих боліт (форм. Phragmiteta australis) і великокомишевих засолених лук (форм. Bolboschoeneta maritimi).

За приуроченістю до екологічних умов на островах БЗ виділяємо такі комплекси рослинних угруповань: 1) надморських пісків; 2) рівнинних ділянок з псамофітно-лучною рослинністю; 3) свіжонамитих мікрокіс та боліт з солончаковою та прибережно-водною рослинністю узбережжя [4].

Рослинність надморських пісків поділяємо на смугу пляжу та літорального валу. Пляжеві ділянки вузькі, не мають сформованого рослинного покриву, а вкриті смугами або агрегаціями окремих видів з переважанням Argusia sibirica, Cakile euxina, Polygonum janatae, Suaeda prostrata Pall., де у ролі асектаторів виступають Lactuca tatarica (L.) C.A.Mey., Salsola кali subsp. pontica (Pall.) Mosyakin, S. soda L. Рослинні угруповання приморського валу мають спільні риси з угрупованнями валу на Бердянській косі [2]. Основним компонентом на валу є Artemisia santonica L., а Crambe ponticа і Leymus sabulosus виступають у ролі співдомінантів. Ці рослини створюють специфічний аспект притаманний літоралі Азовського моря. Асектаторами в угрупованнях літорального валу виступають Cakile euxina, Eryngium maritimum, Lactuca tatarica, Argusia sibirica, Cynanchum acutum, іноді Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud. У липні 2000 року на північній ділянці острова Малий Дзендзик в угрупованні Artemisietum (santonicae) leymosum (sabulosii) ми знайшли 2 адвентивних рослини – Diplotaxis muralis (L.) DC. та Grindelia squarrosa (Pursh) Dunal, які В. С. Гумеч наводив раніше для Бердянської коси [7].

Вирівняні ділянки островів зайняті полідомінантними угрупованнями з перевагою Artemisia santonica, рідше Atriplex prostrata Boucher ex DC., Crambe pontica, Elytrigia elongata (Host) Nevski, Lepidium latifolium L., подекуди тут трапляються плями Phragmites australis. В ролі асектаторів цих угруповань виступають Asparagus levinae, A. verticillatus L., Atriplex tatarica L., Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Centaurea diffusa Lam., С. odessana, Melilotus albus Medik., Rumex lonaczevskii Klokov. Несуттєві зниження рельєфу, зайняті лучними угрупованнями з переважанням Elytrigia elongata, E. maeotica (Prokud.) Prokud., Juncus gerardii Loisel., Plantago cornuti Gouan. Травостій цих угруповань досить щільний, подекуди покрив травостою дорівнює 90-100%. Асектаторами в них виступають Agrostis maeotica, Apera maritima, Cynanchym acutum, Juncus maritimus Lam., Galium aparine L., Limonium meyeri (Boiss.) O.Kuntze, тощо.

На північній частині острова Малий Дзендзик висаджені окремі екземпляри Elaeagnus commutata Bernh. ex Rydb. і Tаmarix gracilis, під якими сформувався трав’янистий покрив з переважанням Elytrigia elongata та Lepidium latifolium, де домішкою є Asperugo procumbens L., Crambe pontica, Cynanchym acutum, Galium aparine, G. humifusum M. Bieb. та інші рослини.

Зарості Phragmites australis займають близько 50-60% від території Малого Дзендзика і близько 90% малих островів та відзначаються високим проективним покриттям (до 100%) і незначною кількістю асектаторів, з яких відмічені – Cynanchum acutum, Salicornia prostrata Pall., Sonchus palustris L., Suaeda prostrata Pall. Невеликі обводнені ділянки на островах з мулистими грунтами ми відносимо до рослинності літоральних боліт. Вони зайняті угрупованнями з перевагою Tripolium vulgare Nees та Bolboschoenus maritimus (L.) Palla. В цих угрупованнях рідко зустрінуті Limonium meyeri, Salicornia prostrata, Suaeda prostrata.

В цілому слід відмітити, що флора і рослинність островів БЗ знаходяться у добре збереженому стані. Антропогенний вплив на рослинний покрив островів незначний. Але на півострові Великий Дзендзик знаходяться господарські будівлі, біля берега розташована стоянка кораблів, що впливає на екологічну ситуацію в затоці в глобальному плані. Крім того, широкі пляжі Дзендзиків активно відвідують відпочиваючі та місцеві жителі, що має негативний вплив на рослинний покрив та пташине населення островів. Nу на нашу думку, з метою збереження унікальних літоральних ландшафтів Північного Приазов’я, де зберігається специфічна флора, острови БЗ слід приєднати до проектованого Приазовського НПП.
Литература
1. Зенкович В. П. Берега Черного и Азовского морей. – М.: Государственное издательство географич. лит-ры, 1958. – 376 с.
2. Кузьмичов А. І., Краснова А. М. Рослинність і деякі флористичні особливості Бердянської коси // Укр. ботан. журн. – 1974. – Т. 31, N3. – С. 304-310.
3. Янковский В. М. К режиму кос Азовского моря // Известия Гидромет. института, 1933. – Т. 1. – С. 37-50.
4. Постригань С. А. Рослинність надморських кіс північного узбережжя Азовського моря.- Наукові записки Харківського педагогічного інституту за 1939 рік. – 1939. – N1. – С. 269-319.
5. Білик Г. І. Екологічні ряди галофільних фітоценозів приморської смуги УРСР // Ботан. журнал АН УРСР. – 1940. – Т. 1, N2. – С. 325-331.
6. Білик Г. І. Рослинність засолених грунтів України її розвиток, використання та поліпшення. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 300 с.
7. Гумеч В. С. Новые и редкие адвентивные растения приморской полосы северного Приазовья // Интродукция и акклиматизация растений. – К., 1985. – N3. – С. 25-30.
8. Ілляшенко І. І., Мовчан Я. І. Бердянська коса як об’єкт заповідання // Укр. ботан. журн. – 1991. – Т. 48, N3. – С. 93-97.
9. Коломійчук В. П. Флористичні знахідки на островах Північно-західного Приазов’я та Присивашшя // Укр. ботан. журн. – 2000. – Т. 57, N6. – С. 702-706.
10. Коломійчук В. П. Флора і рослинність островів Обитічної затоки // Укр. ботан. журн. – 2000. – Т. 57, N2. – С. 134-141. 11. Дубына Д. В., Шеляг-Сосонко Ю. Р.
11. Дубына Д. В., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Плавни Причерноморья. – К.: Наукова думка, 1989. – 269 с.