Підтримайте кампанію!
Апр 19th, 2009 by Mixa
Звертаємось до Вас із проханням про допомогу українським степам, яким наразі загрожує майже цілковите знищення. Зараз, в ХХІ столітті у нас є всі шанси за якісь 4-6 років втратити практично всі степи, які у нас залишились.
Переважну частину території України займають Степова зона і Лісостеп. В цей же час, переважна більшість існуючих в Україні національних природних парків і заповідників доволі щільно зосереджується в Карпатах, Криму та Поліссі. Очевидно, що подальше розширення мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України можливе лише за двох умов: а) створення великої кількості дрібних заповідних територій місцевого значення і б) активному заповіданні у Степу та Лісостепу. А розширювати мережу ПЗФ, сенс, м’яко кажучи, є, оскільки зараз частка заповідності України становить трохи менше 5% від загальної площі країни. При цьому, саме ПЗФ місцевого значення (заказники, пам’ятки природи тощо) складають основну його долю. Без них, Україні ніколи не досягти європейських показників заповідності (12-15%).
Нас дуже схвилювала поява нового Указу Президента України №995/2008 (04.11.08) “Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”, оскільки ця, здавалось би природоохоронна ініціатива, вступає в грубий конфлікт з намірами розвитку мережі ПЗФ центральних, південних і східних регіонів України, і цей конфлікт в першу чергу загрожує саме залишкам степових біотопів.
Згідно з ч.1 Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів по створенню нових лісів на землях запасу, деградованих та малопродуктивних землях. Ч.2. Указу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані, малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно заліснити і забезпечити їх надання під подальше заліснення. Крім того, місцева влада отримує завдання розробити масові заходи щодо заліснення. Оперуючи суто лісівничими поняттями, Указ не передбачає розділення територій, непридатних для сільськогосподарського використання на степи і дійсно деградовані агроугіддя, що потребують виключення з сільськогосподарського виробництва. Таке ділення не передбачається і законодавством у сфері агрополітики. І це зрозуміло – ні лісникам, ні аграріям степові схили і балки ні до чого. А заступитись за них, поки вони не заповідані, нікому.
Виконуючи згаданий вище Указ Президента, Держкомлісгосп України своїм наказом №371 від 29.12.2008 затвердив показники оптимальної лісиситості, в яких вказана площа для кожної з областей України, яка має бути насильно заліснена. І коли для північних (поліських) областей і Карпатського регіону ці показники практично не змінюються, то в південних областях його планують збільшити практично вдвічі. Варто відзначити також, що й ті ліси, які зараз існують на території українського півдня, це штучні насадження, що не мають жодного відношення до поняття «ліс». Деякі області вже зараз почали завзято виконувати такі необдумані установки «зверху». Тільки в Луганській області планується заліснити до 100 000 гектарів земель, переважно зайнятих степами.
У випадку із степовими балками, лісники вбивають відразу «двох зайців» – забирають собі не потрібні «низькопродуктивні» і дешеві землі і збільшують площу «лісу». Є і третій «заєць», скоріше навіть не «заєць» а ціла «золота качка». Як правило, «степові» ліси у нас саджають шляхом розорювання степу і «втикання» у ріллю жалюгідних саджанців, або й взагалі – шляхом посипання тієї ріллі жолудями. Жоден ліс в таких умовах рости не стане. Тож гроші на його перепосадку можна буде просити з держбюджету щорічно! Швидше за все, це і є основна задача, яку переслідують лісники при виборі пріоритетними для заліснення саме степових областей.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України (деякі області – до 90-95%), має дуже невелику частку земель, які досі зберегли природні екосистеми. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни. Наразі, такими перлинами лишаються степові балки, яри і схили по берегах степових річок, які ще подекуди зберігаються поміж орних сільгоспугідь. Саме ці об’єкти (і, зрозуміло – інших просто не існує), повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону.
В той самий час, саме ці території, будучи в прямому сенсі «незручними» для орного землеробства, повинні стати полігоном для заліснення. І знову ж таки – інших земель для цих цілей просто немає. Причина цьому – не якась примарна особлива придатність степових схилів для ведення лісового господарства, а відсутність на їх території активних землекористувачів. Кожній з областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень з користувачами.
Але, як вже було сказано, саме ці території – останнє місце, де збереглись всі види занесених до Червоної книги України рослин і тварин, які характерні для степових біотопів. Ніде, крім цих останніх залишків степу, вони існувати не можуть. Такий стан справ грубо порушує Закон України «Про Червону книгу України» і низку міжнародних природоохоронних конвенцій, зокрема Конвенцію «Про охорону диких видів флори та фауни та середовища існування у Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення місць існування видів, охоронюваних нею. Степові балки зберігають десятки таких видів.
Теоретично, при виборі ділянок для заліснення, можна було б проводити їх оцінку по типу «степ – не степ»; а оскільки діагноз «степ» практично гарантував би присутність на ділянці «червонокнижних» і «бернських» видів, то ці території можна було б одразу включати до переліків перспективних для заповідання. Це було б дійсно дуже зручно і корисно для всіх – перевірили ділянки: «степ» – в ПЗФ, «не степ» – під заліснення. Але, на жаль, так не виходить. І хоча державні плани заліснення грубо протирічать державним планам заповідання, конфлікт поки ніхто вирішувати не збирається.
Більше того, відомі спроби заліснення вже існуючих природно-заповідних територій. Такі дії є прямим порушенням норм Кримінального кодексу України. Але через відсутність у більшості об’єктів ПЗФ винесених у натуру меж, за такі порушення досі не відомі прецеденти порушення карних справ.
В додатку до цього звернення ви знайдете текст листів, які ми просимо вас відправити на адресу Президента України. Листи краще відправляти поштою, рекомендованими листами.
Адреса: Ющенко Віктор Андрійович, Президент України, Секретаріат Президента України, вул.Банкова, 11 м. Київ. 01220.
Заздалегідь дякуємо за підтримку!
Також просимо повідомляти про відомі вам прецеденти вдалої боротьби з залісненням степів та про відомі вам випадки негативного досвіду заліснення.
Обращаемся к вам с просьбой о помощи украинским степям, над которыми сейчас нависла невиданная ранее угроза уничтожения. По большому счету, сейчас, в ХХІ веке-то (!) у нас есть все шансы за каких-то там 4-6 лет потерять практически все степи, которые у нас остались. Ситуация требует пояснения.
Большую часть территории Украины занимает Степная зона и Лесостепь. В то же время, преобладающее большинство существующих национальных парков и заповедников довольно тесно сосредоточены в Карпатах, Крыму и на Полесье. Очевидно, что последующее расширение природно-заповедного фонда (ПЗФ) (ООПТ) страны возможно только при соблюдении двух условий: а) создании большого количества мелких заповедных объектов местного значения и б) активном создании ПЗФ в Степи и Лесостепи. А расширять ПЗФ, мягко говоря, смысл есть. Сейчас процент ПЗФ Украины составляет чуть меньше 5% от её общей площади! При этом, именно ПЗФ местного значения (заказники, памятники природы и др.) составляют основную его долю в Украине. Без них Украине никак не достичь европейских показателей заповедности (12-15%).
Нас очень взволновало появление нового Указа Президента Украины №995/2008 (4.11.2008 г.) «Про некоторые мероприятия касательно охраны и возобновления лесов и зелёных насаждений», так как эта, казалось бы, природоохранная инициатива, вступает в грубый конфликт с намерением развития ПЗФ центра, юга и востока Украины. И конфликт этот, в первую очередь, угрожает остаткам украинских степных биотопов.
Согласно с ч.1 Указа, Кабинету Министров Украины поручается обеспечить разработку и утверждение новых показателей лесистости Украины (20%) и утвердить план мероприятий по созданию новых лесов на землях запаса, деградированных и малопродуктивных землях. Ч.2 Указа поручает областным администрациям выявить эти самые «деградированные, малопродуктивные и другие земли», которые по их личному мнению целесообразно засадить лесами и обеспечить их выделение для последующего залесения. Кроме того, местные власти получают задание разработать массовые мероприятия по залесению. Оперируя исключительно лесными понятиями, Указ не предусматривает разделения территорий, неподходящих для сельскохозяйственного использования на степи и действительно деградированные сельскохозяйственные угодья, требующие исключения из сельскохозяйственного оборота. Такое деление не предусматривается и законодательством в сфере агрополитики. И это понятно – ни лесникам, ни аграриям степные склоны и балки ни к чему. А заступиться за них-то и некому (пока они не заповеданы).
Выполняя ввышеупомянутый Указ Президента, Госкомлесхоз Украины своим приказом №371 от 29.12.2008 утвердил показатели оптимальной лесистости, где указывается площадь для каждой области Украины, которая должна быть насильно покрыта лесной растительностью. И если для северных областей (Украинское Полесье) и для Карпатского региона он практически не изменился, то в южных областях его планируют увеличить почти вдвое. Следует также отметить, что и существующие на сегодняшний день леса юга Украины – это искусственные насаждения, не имеющие отношения к понятию «лес». Некоторые области уже начали рьяно выполнять необдуманные установки «сверху». Только в Луганской области планируется залесить до 100 000 гектаров земель, преимущественно занятых степями!
В случае со степными балками, лесники убивают сразу «двух зайцев» – забирают никому не нужные „низкопродуктивные” и дешевые земли себе и увеличивают площадь „леса”. Есть и третий «заяц», скорее даже не «заяц» а целый «золотой теленок». Как правило «степные» леса у нас сажают посредством распашки степи и либо «втыкания» в пашню жалких саженцев либо просто посредством посыпания пашни желудями. Никакой лес в таких условиях расти не станет. Так что деньги на его перепосадку можно будет просить из бюджета ежегодно! Скорее всего, это и есть основная задача, преследуемая лесниками при выборе приоритетными для залесения именно степных областей.
Степной регион, будучи наиболее распаханной частью Украины (в некоторых областях до 90-95%), имеет очень малую долю земель, до сих пор сохранивших природные степные экосистемы. Именно эти фрагменты в данный момент являються последними резерватами сохранения всего степного биологического разнообразия. В данный момент такими природными жемчужинами остаются степные балки, овраги и склоны по берегам степных рек, кое-где сохранившиеся среди пашенных сельскохозяйственных земель. Именно эти объекты (и уж, понятно – других просто не существует) должны стать сетью перспективных природно-заповедных территорий местного значения и каркасом экологической сети всего степного региона.
В то же время, именно эти территории, будучи в прямом смысле слова «неудобными» для орного земледелия, должны стать полигоном для залесения. И опять же – других земель для этих целей просто нет. Причина этому – не какая-то особая пригодность степных склонов для ведения лесного хозяйства, а отсутствие на их территории активных пользователей земельных участков. Каждой из областей проще всего расширить лесные площади за счет степных клочков, избегая согласования землеотводов с землепользователями.
Но, как уже сказано, именно эти территории – последнее место, где сохранились ВСЕ виды растений и животных из Красной книги, характерных для степных биотопов. Нигде, кроме этих последних остатков степи, они существовать не могут. Такое состояние дел грубо нарушает Закон Украины «О Красной книге Украины» и ряд международных природоохранных конвенций, в частности Конвенцию «Об охране диких видов флоры и фауны и среды обитания в Европе» (Бернская конвенция), которая прямо запрещает уничтожение мест обитания и произрастания охраняемых ею видов. Степные балки сохраняют десятки таких видов.
Теоретически, при выборе участков для залесения, можно было бы проводить их оценку по типу «степь – не степь»; а так как диагноз «степь» практически гарантировал бы присутствие на участке видов из Красной книги и Бернской конвенции, то эти территории можно было бы сразу включать в списки перспективных для создания ПЗФ. Это было бы действительно очень удобно и полезно для всех – и для экологов и для залесителей: проверили участки: «степь» – в ПЗФ, «не степь» – под залесение. Но так, увы, не получается. И хотя государственные планы залесения грубо противоречат государственным планам создания ПЗФ, пока этот конфликт никто разрешать не пытается.
Более того, известны попытки залесения уже существующих заповедных объектов. Такие действия являються ни много, ни мало – нарушением норм Криминального кодекса, но ни единого прецедента возбуждения криминальных дел нам не известно.
В приложении к этому обращению вы найдете текст письма, которые мы просим вас направить на адрес наших Президента Украины. Письма лучше отправлять почтой, так как отправка их факсами вряд ли будет кем-то воспринята серьёзно.
Адрес: Ющенко Виктор Андреевич, Президент Украины, ул.Банковая, 11, г.Киев, Украина, 01220.
Письмо для граждан Украины имеет украиноязычную версию а для граждан других стран – русскоязычную.
Заранее благодарны за поддержку!
Также просим сообщить об известных вам прецедентах успешной борьбы с залесением степей и об известных случаях негативного опыта залесения.
