Cтепи України

УДК 502.7:631.95
Стан та перспективи розвитку заповідної справи Миколаївщини в контексті напрямків роботи 5-ї Всеєвропейської  конференції міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи”
В.І. Єфимов, Г.В. Коломієць, Державне управління екології та природних ресурсів у Миколаївській області

Представлено структуру природно-заповідного фонду Миколаївщини. Особливу увагу приділено природному заповіднику “Єланецький степ”, регіональним ландшафтним паркам “Гранітно-степове Побужжя”, “Тилігульський”, “Кінбурнська коса”, “Приінгульський”, а також важливому елементу всеєвропейської екомережі – Бузько-степовому ядру біосферного значення. Окреслені перспективи розвитку заповідної справи регіону в контексті процесу  “Довкілля для Європи”.  

The structure of seminature protection areas of the Mykolaiv region of Ukraine is investigated. The special attention is given to natural reserve “Yelanetsky Steppe”,  regional landscape parks “Granitno-stepove Pobuzhzhia”, “Tyligulskiy”, “Kinburnska Kosa”, “Preengulskiy” and to important element of Pan-European Ecological Network – Bug-steppe core areas біосферного значення. Prospects of development of a nature conservation of region are submitted in a context of process “The Environment for Europe”.

У травні 2003 р. в м. Києві відбулась П’ята Всеєвропейська конференція міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи”. Одним з напрямків роботи конференції було обговорення стану збереження територій, що потребують особливої охорони. Так, велику увагу було приділено прийняттю Карпатської конвенції. В рамках цього міжнародного заходу також було проведено нараду за результатами акції “Зелена Скарбниця”, присвяченої вивченню фактичного стану збереження природно-заповідного фонду України. У оприлюдненій на конференції Національній доповіді України “Про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі” зазначається, що стан заповідної справи, успадкований Україною від СРСР, не забезпечував збереження генофонду рослин і тварин. [1]  За роки незалежності України практично створене нове природоохоронне законодавство, яке включає також Закон “Про природно-заповідний фонд України”, до речі, першій на теренах СНД. Підтримка екологічної рівноваги на території України є конституційним обов’язком держави. Створення та забезпечення належного функціонування територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) – це один з головних шляхів досягнення зазначеної мети.
Предметом нашого дослідження є сучасний стан заповідної справи Миколаївщини та перспективи його розвитку в контексті процесу  “Довкілля для Європи”.

У Миколаївській області налічується 126 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 53 тис. га. Серед них 26 являють собою штучні лісові масиви, 52 – парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, штучні водосховища та інші об’єкти, що не представляють природні екосистеми. 48 об’єктів передбачають збереження типових та унікальних природних комплексів. Серед них природний заповідник “Єланецький степ” (1675 га), регіональні ландшафтні парки (РЛП) “Кінбурнська коса” (17890 га), “Гранітно-степове Побужжя” (6266 га), “Тилігульський” (8195 га), “Приінгульський” (3152 га). У природному заповіднику та перших трьох РЛП працюють дирекції.

“Єланецький степ” залишається єдиним на Правобережній Україні степовим природним заповідником. Тут представлені різнотравно-типчаково-ковиловий, типчаково-ковиловий та кам’янисті степи,  лучні степи, байрачні ліси. [2] 14 видів рослин та 16 видів тварин заповіднику занесені до “Червоної книги України”. [3] Сучасну площу заповідника не можна вважати достатньою для збереження та сталого розвитку його природних комплексів. Сьогодні розглядається питання щодо розширення заповідника за рахунок заказника “Михайлівський степ” та частини балки Сухий Єланець. У цьому випадку назву “Єланецький степ” доцільно змінити на “Правобережно-Степовий”.

Кожен з чотирьох ландшафтних парків створено для охорони неповторних природних комплексів та історичних ландшафтів нашого краю і держави. Так, “Гранітно-степове Побужжя” репрезентує унікальний рослинний світ гранітних відслонень Українського щита, зональні степові угруповання, а також специфічний комплекс водної фауни, що сформувався завдяки порожистому  річищу Південного Бугу. Ландшафти на території цього заповідного об’єкта зберігають пам’ять про героїчну історію українського козацтва. [4]

РЛП “Тилігульський” відомий як місце масового гніздування та відпочинку мігруючих птахів, що обумовило включення його до переліку територій, які важливі для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів (IBA-територій). Акваторія та частина прилеглої до неї території РЛП має також статус водно-болотного угіддя міжнародного значення, що охороняється за Рамсарською конвенцією. А ще в парку збереглись ділянки цілинного степу, угруповання вапнякових відслонень, лучно-солончакові та деревно-чагарникові комплекси. Акваторія лиману має значні  рибні запаси. [4]

Унікальність РЛП “Кінбурнська коса” полягає в тому, що тут збереглися   природні комплекси пісків нижнього Дніпра із цілою низкою властивих лише їм видів флори і фауни. Територія заповідного об’єкту належить  до IBA-територій, а ту її частину, яка прилегла до Ягорлицької затоки, разом з акваторією останньої, занесено до переліку водно-болотних угідь міжнародного  значення. [4]

Метою створення РЛП “Приінгульський” є збереження та раціональне використання в рекреаційних, наукових, історико-культурних цілях долини р. Інгул. На цій території знаходиться найкрасивіша культова споруда Миколаївщини – Пелагіївська  церква. 

 В результаті аналізу територіальної організації об’єктів ПЗФ Миколаївщини виявлено, що  природні території у межах Північностепової та Середньостепової підзон охоплюють близько 0,4 % площ цих підзон, у межах Сухостепової підзони – 3,43 %, а типові природні комплекси Лісостепу у ПЗФ області майже не представлені. [5] Таким чином, структура природно-заповідного фонду Миколаївщини потребує оптимізації. 
Національна доповідь України “Про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі” зазначає, що одним з пріоритетів відтворення біотичного механізму регулювання навколишнього середовища є відтворення так званої культурно-екологічної мережі, базовими елементами якої є біосферні центри. Головним біосферним центром на територій Миколаївської області є Бузько-Степовий – визначний центр концентрації реліктових та ендемічних видів, біорізноманіття взагалі, його широтних та меридіональних міграційних шляхів тощо. [1] Підставами для виділення Бузько-Степового біосферного центру є також унікальні природні та історичні ландшафти, високий бальнеологічний потенціал (наявність мінеральних і радонових вод), щільна мережа природних комплексів (близько 20% території). Долина р. Південний Буг на цій території є відомим місцем водного та гірського туризму. В межах Бузько-Степового біосферного центру  рекомендується розвиток рекреаційного природокористування, санаторно-курортного лікування, екотуризму на базі РЛП «Гранітно-степове Побужжя», спортивного та історичного туризму. Вимогами до господарської діяльності є екологізація сільського господарства, контроль за безпекою експлуатації АЕС та військових об’єктів, припинення подальшого гідро- та енергобудівництва. [1]
У 2001 році було розпочато виконання Загальнодержавної програми формування екологічної мережі України на 2000-2015 роки, перший етап якої (2000-2005 рр.) передбачає збільшення площі окремих елементів національної екомережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів. [6]

У Миколаївській області процес формування екомережі фактично розпочався у 1990 р., коли обласною радою було прийнято рішення про заборону господарської діяльності, яка призводить до руйнування природних ділянок, що збереглися [7]. Важливим етапом розбудови екомережі стала розробка відповідної обласної програми, яку було завершено Південною філією Інституту екології Національного екологічного центру України наприкінці 2002 р. [2]. Цим документом визначені основні елементи екомережі – природні ядра та коридори, буферні зони тощо, а також запропоновані шляхи її розбудови.

Розподіл земель Миколаївської області за цільовим призначенням сьогодні демонструє одне з найвищих у світі фонових антропогенних навантажень. За даними Миколаївського обласного головного управління земельних ресурсів, станом на 1.01.04 землі сільськогосподарського призначення склали 83,82% загальної площі області (безпосередньо рілля – 69% загальної площі області),  землі природоохоронного призначення, що мають складати основу територіальної структури екомережі – лише 0,1% загальної площі області. Це ділянки Чорноморського біосферного заповідника (681 га), природного заповідника “Єланецький степ“ та низка дрібних об’єктів різних категорій охорони загальною площею 89 га.

Крім земель природоохоронного призначення важливе місце у структурі екомережі займають території ПЗФ, землі яких не переведені до категорії природоохоронного призначення. Їх питома вага у загальній площі області становить 2,19 %. В цілому по Україні частка заповідних територій становить 4,5%. [1] На об’єкти ПЗФ значною мірою покладається виконання функцій природних ядер екомережі [8]. Природними ядрами можуть також бути водно-болотні угіддя міжнародного значення, яких в межах Миколаївської області вже існує два. [9] 

Актуальними напрямками розвитку заповідної справи  Миколаївщини слід визначити такі:
– проведення інвентаризації ПЗФ з подальшою оптимізацією його структури;
– забезпечення переведення земель ПЗФ, водно-болотних угідь міжнародного значення тощо до категорії природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення;
– впровадження Загальнодержавної програми формування національної екомережі на території Миколаївської області, а також обласної програми формування національної екомережі.

Література

1. Національна доповідь України “Про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі”. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи».
2. Деркач О.М., Таращук С.В., Костюшин В.А.  Формування екологічної мережі Миколаївської області, розробка відповідної програми. /рукопис/ – Миколаїв: Південна філія Інституту екології Національного екологічного центру  України, 2002. – 125 с.
3. Деркач О.М., Таращук С.В. Про необхідність створення природного заповідника “Єланецький” // Український екологічний вісник “Ойкумена”– 1994. – №1-2. – С. 112-116.
4. Єфимов В.І. Регіональні ландшафтні парки як основа збереження біорозмаїття в Миколаївській області // Розбудова екологічної мережі Українського Причорномор’я: стан та перспективи. Матер. наук.-практ. конф. – Миколаїв: МДУ, 2003. – С. 32-35.
5. Коломієць Г.В., Таращук С.В. Огляд природно-заповідного фонду Миколаївської області у контексті збереження біотичного і ландшафтного різноманіття // Біорізноманіття як ключовий елемент збалансованого розвитку: регіональний аспект. Матер. Всеукр. конф. молодих вчених. – Миколаїв: МДУ, 2003. – С.118–125.
6. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. – ВВР, 2000, N47, ст.405
7. Коломієць Г.В., Таращук С.В. До історії розбудови екологічної мережі Миколаївської області // Розбудова екологічної мережі Українського Причорномор’я: стан та перспективи. Матер. наук.-практ. конф. – Миколаїв: МДУ, 2003. – С. 36-38.
8. Розбудова  екомережі України. Наук. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – Київ, 1999. – 127 с.
9. Парафіло М.М., Деркач О.М., Коломієць Г.В., Таращук С.В. Про порядок надання територіям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення // Біорізноманіття як ключовий елемент збалансованого розвитку: регіональний аспект. Матер. Всеукр. конф. молодих вчених. – Миколаїв: МДУ, 2003. – С. 221–225.