Живемо ми в такій країні, де, як не крути, а завжди можна знайти щілину для того, щоб використати Закон в не правовому руслі. Для прикладу, ситуація, що склалася з наданням дозвільних документів на видобуток корисних копалин ТОВ «Граніт Групп», взагалі перебуває поза межею здорового глузду. Так, п. 3 ст. 50 та п. 3 ст. 39 Закону України «Про екологічну експертизу» (надалі – Закон) наголошують, що «надання дозволів на спеціальне природокористування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища без позитивного висновку екологічної експертизи» є порушенням в галузі екологічної експертизи і «Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється».
Натомість ТОВ «Граніт Групп» отримало в 2007 році ліцензію і почало розкривні роботи в 2011 році взагалі без екологічної експертизи. На вимогу протестуючої громади, що вийшла захищати унікальну ділянку заповідника «Інгулецький Степ», вищезгадане товариство в найстисліші терміни замовило і отримало екологічну експертизу, виготовлену Державним підприємством «Центр «Еколого-експертної аналітики», що знаходиться під одним дахом з Міністерством екології і природних ресурсів України. Як згодом з’ясувалося, Мінприроди і є тією установою, яка одночасно і приймає рішення про проведення державної екологічної експертизи, і виконує екологічну експертизу. Саме воно й надало «позитивні» висновки цьому безглуздю.
Чому «безглуздя»? А як ще можна назвати дії, які взагалі не відповідають чинному законодавству, коли нехтуються вимоги громади, порушуються права приватної власності громадян, змінюються межі заказника, плюндруються історичні і біологічні цінності?
З цього приводу громадянка Дьякова С. В., садове товариство «Інгулець северний – 89» та садове товариство «Ручеек» (назви товариств показано в офіційному написанні) звернулися з обґрунтованою заявою до Міністерства щодо оскарження висновків державної екологічної експертизи. Згідно ст. 44 Закону «Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтовану заяву до відповідних Рад, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи . В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду.
Відповідні Ради, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов’язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням належних експертів».
Тобто, Мінприроди повинно було б визнати, що скоїло підробку і призначити додаткову експертизу. Але, натомість, його керівництво зігнорувало думку скаржників, і у своїй відповіді, неправомірно посилаючись на ст. 13 Закону, пропонує виконати такі «послуги» на підставі договору про надання еколого-експертних послуг з урахуванням норм ст. 48 Закону про фінансування інших екологічних експертиз! Тобто, Міністерство екології ставить громадян в одну ланку з замовниками екологічної експертизи, зацікавлених в розробці кар’єру, та ще й вимагає від них надати матеріали у повному обсязі (!) і оплатити роботи, так, нібито вони є розробниками даного проекту!
Отже, на виконання Міністерством своїх обов’язків годі й сподіватися! І цинічно пролунали слова О. Вілкула (віце-прем’єр-міністра України) в нещодавньому бліц-інтерв’ю на «Радіо Ера-FM» про те, що це питання буде вирішуватися «згідно чинного законодавства». Особливо, після безрезультатного розгляду справи судами про скасування договору оренди ТОВ «Граніт Групп», який прямо порушує цілу низку законів України. Адже, суди відмовили визнати договір оренди недійсним лише на тих підставах, що громадянка Дьякова С.В. (позивач) не є суб’єктом договірних умов!
Це означає, що при бажанні, районна адміністрація і який-небудь іменитий підприємець можуть укласти договір оренди землі навіть для проведення ядерних випробувань без урахування громадської думки. І, головне, мешканці навколишніх будинків не зможуть таке рішення оскаржити, бо вони не є суб’єктами договірних умов! А санітарно-захисну зону можна буде зменшити з дозволу такої комерційної структури як Державна установа Інститут гігієни та медичної екології ім. Марзеєва АМН України. Цього разу саме ця установа вирішила, що нічого страшного не станеться з мешканцями будинків, які розташовані поряд із майбутнім кар’єром.
Для себе ми зробили висновок, що для керівників держави турботи про збереження здоров’я і добробуту громадян не є пріоритетними. І структури, які повинні захищати інтереси держави, навпаки, знищують Україну.
Дьякова С. В..депутат Недайводської сільської ради
